Тест 6 Договори страхування

1. Чи існує різниця між такими документами, як «страховик до­говір», «страховий поліс», «страхове свідоцтво»?

1) Так;

2) існує незначна різниця;

3) різниці немає.

2. На який мінімальний термін може бути укладено страховий до­говір?

1) Зі страхування життя;

2) зі страхування майна громадян;

3) з обов'язкового страхування цивільної відповідальності власни­ків транспортних засобів.

3. Чи існують законодавчі обмеження на максимальний термін страхування за одним договором?

1) Так;

2) ні;

3) так, на окремі види страхування.

4. Хто може припинити дію договору страхування?

1) Страхувальник;

2) Ліга страхових організацій;

3) страховик;

4) судові органи;

5) Укрстрахнагляд.

5. Чи можна протягом строку дії договору вносити зміни до його змісту?

1) Так:

2) ні;

3) з дозволу Укрстрахнагляду.

Розділ 7. Державне регулювання страхової діяльності

7.1. Правове забезпечення страхування

Правове забезпечення страхування здійснюється шляхом прийняття актів законодавства та нормативних актів, що регулюють страхову діяль­ність як у цілому, так і за окремими її напрямками й питаннями.

Система правового регулювання страхової діяльності включає в себе норми, визначені:

• Конституцією України;

• міжнародними угодами, що їх підписала і ратифікувала Україна;

• Цивільним кодексом України;

• законами та постановами Верховної Ради України;

• указами та розпорядженнями Президента України;

• декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України;

• нормативними актами (інструкції, методики, положення, накази), котрі прийняті Міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади і зареєстровані в Міністерстві юстиції України;

• нормативними актами органу, що згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю;

• нормативними актами органів місцевої виконавчої влади у випа­дках, коли окремі питання регулювання страхової діяльності були де­леговані цим органам за рішенням Президента або Уряду України;

• окремими нормативними актами колишнього Радянського Союзу та УРСР, які не були відмінені законодавством незалежної У країни.

Конституція України, прийнята у червні 1996 року, визначила, що виключно законами України встановлюються засади створення і фун­кціонування фінансового ринку (стаття 92), а Кабінет міністрів Украї­ни забезпечує проведення фінансової політики (стаття 116). Отже, Конс­титуція України встановила загальні норми правового регулювання фінансової політики, складовою частиною якої є страхова справа.

Цивільний кодекс України, прийнятий ще за радянських часів, не дає, на жаль, повного законодавчого тлумачення правового регулю­вання страхової діяльності. У ньому страхування визначене тільки як «державне». Тому велике значення матиме прийняття нового Цивіль­ного кодексу України, який дозволить узгодити основні поняття в сис­темі законодавства.

Законодавче регулювання страхової діяльності в Україні має певну історичну специфіку, яка значною мірою накладає свої особливості в цілому на систему правового забезпечення.

У колишньому Радянському Союзі не було базового закону, який би регулював порядок проведення страхової діяльності. Оскільки страхова діяльність здійснювалась виключно установами Держстраху і Індержстраху, які не мали повністю самостійного статусу, то не вини-

156

кало потреби визначити законодавчі норми, які б на рівні законів вста­новлювали права та обов'язки цих суб'єктів. Окремі питання прове­дення страхової діяльності регулювалися Постановами ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР і УРСР, нормативними документами Держстраху та Укрдержетраху.

Протягом 1992 — 1993 років у більшості незалежних держав, що виникли на території колишнього СРСР, були прийняті законодавчі акти з питань страхування.

Улітку 1992 року Укрдержстрах за участю ряду провідних страхо­вих компаній, утворених у період 1990 — 1992 pp., подав до Кабінету міністрів України перший проект Закону «Про страхування», спрямо­ваний на узгодження позицій ряду провідних міністерств і відомств. У грудні 1992 року цей проект був повторно після узгодження внесений на розгляд Кабінету міністрів України. Оскільки згідно з рішенням Верховної Ради України в цей період Уряд дістав право видавати дек­рети, які мали статус законів, зазначений проект був прийнятий як де­крет у травні 1993 року.

Декрет Кабінету міністрів України «Про страхування» став факти­чно першим базовим законодавчим актом, який забезпечив системне правове регулювання страхової діяльності в Україні. Цей декрет ви­значив базові терміни і поняття, пов'язані зі страховою діяльністю (ринком страхових послуг).

Декрет «Про страхування» міг розглядатися лише як проміжний законодавчий акт. Головний його недолік полягав у тому, що тут було зроблено спробу поєднати суперечливі непоєднувані положення: з од­ного боку, певні «держстрахові» принципи здійснення страхової ді­яльності, що базувалися на планово-адміністративній економіці, а з іншого — принципи ринкової економіки і, зокрема, страхування в умовах ринку. Наприклад, з одного боку. Декрет передбачав здійснен­ня страхових виплат за рахунок страхових резервів, що відповідало ринковим принципам, а з іншого — не визначав фінансового механіз­му формування цих резервів і суто адміністративне забороняв перера­ховувати до резервів понад 50 % страхових платежів. Окрім того. Дек­рет надліберально забороняв державі втручатися в діяльність страхо­вих організацій, а водночас визначав державний орган, відповідальний за стан розвитку страхового ринку. І таких суперечностей було немало.

Отже, з розвитком ринкової економіки України постала потреба прийняти новий законодавчий акт, який повністю врегулював би як понятійно-смисловий апарат, так і порядок здійснення страхової ді­яльності (давно застосовуваний у розвинених країнах).

б березня 1996 року Верховною Радою України був прийнятий но­вий Закон «Про страхування» (далі — Закон), який є сьогодні голов­ним законодавчим актом у цій галузі в нашій державі.

Закон України «Про страхування» має 5 основних розділів і 47 статей. У першому розділі встановлюється основний понятійно-термі­нологічний апарат: визначаються такі базові поняття, як страхування,

157

страховики, страхувальники, об'єкти і види страхування, форми стра­хування, страхові ризики і страхові випадки, страхова сума, страхове відшкодування, страхові платежі і тарифи, співстрахування, перестра­ховування, об'єднання страховиків, страхові агенти та страхові броке­ри і деякі інші.

Центральне місце в цьому розділі посідають норми, що визначають вимоги до страховика при його створенні і реєстрації, а також порядок здійснення обов'язкового страхування. Зокрема, цим Законом в Украї­ні встановлюється особливий механізм (який не має повних аналогів у жодній країні), коли види обов'язкового страхування можуть визначи­тися лише цим Законом, а не іншими законодавчими актами. При цьо­му Кабінетові міністрів України надається право регулювати порядок проведення кожного виду обов'язкового страхування за умови, що цей вид передбачено Законом.

Другий розділ Закону регулює порядок проведення страхування:

визначає вимоги до договорів та правил страхування й відповідної ва­люти, установлює обов'язки страховиків і страхувальників у кожній конкретній ситуації. Важливість законодавчих норм, передбачених цим розділом, полягає в тому, що вони з максимальною повнотою від­бивають особливості договірних відносин, прав та обов'язків сторін у сфері страхування. Фактично конкретизуються загальні норми цивіль­ного права у сфері страхування.

Третій розділ визначає умови забезпечення платоспроможності страховиків і має дуже важливе значення. Саме тут подається фінансо­вий механізм здійснення страхової діяльності, установлюються певні обмеження щодо можливості прийняття зобов'язань і визначаються загальні принципи аудиту страховика. Важливими статтями цього роз­ділу є ті, де йдеться про порядок формування та види страхових резер­вів як технічних, так і зі страхування життя. Ряд статей регулює суто фінансові питання: порядок обчислення прибутку та витрат, створення гарантійних фондів, порядок обліку та звітності.

Четвертий розділ визначає принципи державного нагляду за стра­ховою діяльністю. Цим розділом визначено орган, що здійснює дер­жавний нагляд, — за страховою діяльністю, а саме Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю, і встановлено його права та функції. У цьому розділі наведено порядок ліцензування страхової діяльності, що забезпечує правове регулювання роботи страховиків па страховому ринку. Статгя 43 цього Закону відображає, зокрема, особливості лікві­дації, реорганізації та санації страховиків, що дозволяє передбачити контроль після припинення ними своєї діяльності.

Заключний, п'ятий, розділ передбачає регулювання таких загаль­них моментів, як розгляд спорів, урахування міжнародного права і т. ін.

Прийняття Закону дозволило Уряду запровадити цілий ряд під-законних актів, зокрема постанов і розпоряджень, що регулюють ок­ремі питання здійснення страхової діяльності.

158

Так, окремою Постановою Уряду визначено порядок регулювання системи перестраховування в Україні. Зокрема, передбачається, що страховик повинен враховувати певні обмеження при перестрахову­ванні у нерезидента своїх зобов'язань, а саме: він може здійснювати таке перестраховування лише за наявності в нерезидента ліцензії від свого вітчизняного органу страхового нагляду та за відсутності пору­шень протягом певного часу та ряду інших вимог.

Іншою постановою Уряду здійснюється правове регулювання ді­яльності посередників — брокерів та агентів на страховому ринку. На­самперед передбачаються певні обмеження діяльності посередників, зокрема щодо можливості прийому коштів страхувальників на влас­ний рахунок, термінів укладання договору страхування з боку посере­дників, деяких інших моментів.

Постановою Уряду щодо товариств взаємного страхування визна­чено особливості функціонування цього виду страховика. Завдяки цій постанові в нашій державі започатковано реєстрацією товариств взає­много страхування, які вельми поширені в Західних країнах.

Постановами Уряду (їх близько 20) регулюється порядок прове­дення кожного виду обов'язкового страхування. Окремою постановою визначаються граничні розміри витрат на ведення справи при здійс­ненні обов'язкового страхування, а також регулюються питання ство­рення державних і національних страхових компаній і обов'язкових об'єднань страховиків.

Розпорядженнями Уряду подаються окремі доручення щодо про­ведення експериментів у галузі страхування, наприклад у системі Укрзалізниці, у курортних зонах Криму та Карпат. З допомогою роз­поряджень можуть вирішуватися й окремі питання регулювання тари­фів, умов договорів тощо, коли це не суперечить законам України.

Нормативними актами міністерств і відомств — інструкціями, по­ложеннями, методиками, наказами, що реєструються в Міністерстві юстиції, деталізуються ті чи інші законодавчі норми. Це передусім стосується тих питань, які належать до сфери регулювання кількох ві­домств. Наприклад, такими актами регулюється порядок ведення бух­галтерської та статистичної звітності страховиків, здійснення з боку митних органів або правоохоронних органів спільного фінансового та страхового нагляду. Іноді такими актами затверджуються методики розрахунку страхових тарифів. Спільними актами встановлюється й порядок реєстрації страховиків у системі різних відомств,

Нормативні акти, що їх видає орган, уповноважений здійснювати контроль за страховою діяльністю (а це згідно із Законом — Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю, далі — Комітет), є обов'яз­ковими для страховиків. Цими актами (наказами, розпорядженнями, рішеннями колегії) установлюються, по-перше, інструкції та методики щодо здійснення окремих видів діяльності; по-друге, заходи з пока­рання страховиків за виявлені порушення — приписи, зупинки, обме­ження та відкликання ліцензії; по-третє, вимоги до звітності й обліку;

159

по-четверте, порядок реєстрації, ліцензування, вилучення з реєстру, ліквідації та реорганізації; по-п'яте, порядок здійснення навчання, під­готовки та перепідготовки кадрів страховиків.

В окремих випадках нормативними актами Комітету подаються певні роз'яснення та визначаються'ті чи інші організаційні заходи.

Деякі нормативні акти Комітету підлягають реєстрації у Міністер­стві юстиції України.

Так, до найважливіших нормативних актів Комітету належать ме­тодика розрахунку резервів при проведенні страхування житгя, інст­рукція з ліцензування страховиків, положення про філії та відокремле­ні представництва страховиків, положення з регулювання розміщення страхових резервів та деякі інші документи.

Нормативні акти місцевих органів виконавчої влади, як правило, мають розпорядчий характер і окреслюють особливості провадження в межах певних адміністративних одиниць заходів, визначених урядо­вими або відомчими документами. Це можуть бути роз'яснення щодо проведення будь-яких експериментів, особливостей муніципального страхування, а також нормативні акти, які регулюють порядок здійс­нення нагляду за страховиками згідно з програмами, розробленими на місцевому рівні та за участю різних місцевих структур виконавчої влади. У зв'язку з віднесенням більшості питань з регулювання стра­хової діяльності на загальнодержавний рівень роль правових актів міс­цевої влади у страховій галузі незначна.

І нарешті, дуже незначне місце у правовому забезпеченні страхової діяльності в Україні посідають нормативні акти колишнього Мінфіну СРСР стосовно страховиків, заснованих на базі колишніх Держстраху та Індержстраху.