7.3. Проблеми та напрямки вдосконалення державної політики в галузі страхування

Основні засади вдосконалення державної політики в галузі страху­вання можна визначити так:

• подальший розвиток законодавчої і нормативної бази;

• створення об'єднань страховиків з найважливіших проблем стра­хування;

<• подальша інтеграція України в міжнародні структури, що визна­чають міжнародну політику в галузі страхування;

• створення оптимальної структури співвідношення між обов'яз­ковим і добровільним страхуванням;

• залучення страхового ринку до вирішення найважливіших пи­тань соціального страхування;

• створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів;

• посилення впливу держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків.

165

Подальший розвиток законодавчої та нормативної баз передбачає розробку й прийняття низки законодавчих актів, які розвивають стра­хове законодавство України.

Насамперед це стосується перестрахування, а також діяльності страхових посередників. Зазначені питання настільки актуальні для України, що потрібно приймати окремі закони. Зокрема, у законодав­чому акті з перестрахування необхідно визначити механізм здійснення відповідних операцій, закласти основи створення перестрахувальної бірж; в Україні як єдиного центру, де укладалися б перестрахувальні угоди в разі великих обсягів ризиків.

Законодавчий акт щодо діяльності страхових посередників має ви­значити загальні умови діяльності цього сектора страхового ринку в Україні. Сьогодні на законодавчому рівні фактично не врегульовано діяльності такої важливої категорії учасників страхового ринку, як страхові брокери (і вітчизняні і зарубіжні). Брокер за класичною схе­мою має діяти в інтересах страхувальника: визначати разом із ним найприйнятніші умови страхування і далі діяти згідно з усіма необхід­ними документами для укладання повноцінного договору страхування. На жаль, нині через законодавчу невпорядкованість брокер діє швид­ше як філія страховика.

Потребує невідкладного впорядкування нормативна база у сфері обліку, статистичної і бухгалтерської звітності, аудиту. Адже тепер баланс страховика нічим не відрізняється від балансу будівельного комбінату. Не вирішено повністю, як саме в системі обліку слід урахо­вувати передачу резервів перестраховикові або резерви в майбутніх виплатах після вирішення спірних питань тощо. Необхідна комплекс­на система фінансових показників та їх розшифрувань для страхової компанії (окремі форми звітності для податкових і статистичних орга­нів, органів страхового нагляду, а також преси і страхувальників).

Важливо також законодавче й нормативне вдосконалювати систе­му страхування життя, медичного та пенсійного страхування, страху­вання політичних ризиків, діяльності товариств взаємного страхування і т. ін.

Розвиток страхового ринку в період переходу до ринкової економі­ки потребує вирішення багатьох актуальних питань через об 'єднання страховиків, що спеціалізуються неї найважливіших напрямках стра­хової діяльності.

В Україні набрала поширення така форма, як страхові бюро. Член­ство в них є обов'язковим для всіх страховиків, котрі отримали ліцен­зію на певний вид діяльності. Першим таким бюро стало Моторне (транспортне) страхове бюро. Воно об'єднало страховиків, які здійс­нюють страхування цивільної відповідальності власників транспорт­них засобів. Далі згідно із законодавством України створено Морське та Авіаційне страхові бюро — об'єднання страховиків, які страхують морські та авіаційні ризики. Проектами відповідних актів законодавс­тва передбачено також створення Ядерного й Космічного страхових

166

бюро. А за планами на найближчі два-три роки мають бути створені бюро з медичного страхування, страхування фінансових та експортних ризиків.

Страхове бюро має відповідати — і наше законодавство наближається до цього — загальним світовим вимогам до страхового пулу.

Особливістю бюро є те, що законодавче регулювання та нагляд з боку держави тут органічно поєднуються із саморегуляцією з боку страхового ринку. Фактично створюється орган, де страховики самос­тійно на демократичних засадах встановлюють загальні «правила гри», затверджують нормативні регуляційні документи щодо розвитку галу­зі, координують здійснення страхування, погоджуючи умови страху­вання, страхові тарифи, розмір комісійних і т. ін., а також проводять єдину міжнародну політику.

При цьому ніхто не повинен втручатися в нормальну конкурентну боротьбу за ринок і клієнтів. Держава здійснює свій нагляд через на­глядові Ради, що є в кожному бюро. Крім того, загальні умови функці­онування цих бюро також затверджуються державними органами.

У найближчій перспективі державне регулювання через обов'яз­кові пули — страхові бюро — стане одним із основних напрямків державного регулювання в галузі страхування.

Важливе значення має також подальша інтеграція України у сві­тові структури, що визначають міжнародну політику в галузі стра­хування.

Україна лише 1992 року почала активно залучатися до міжнарод­ної інтеграції. Очевидно, що за час, який минув відтоді, наша країна ще не ввійшла в усі необхідні структури як на європейському, так і на світовому рівні. Проте вже є певні успіхи в цьому плані. Так, у 1997 році Україна стала асоційованим членом системи «Зелена картка».

Наша держава бере також активну участь у нарадах страхнаглядів світу, що регулярно відбуваються за участю Організації економічного розвитку та співробітництва (OSED), дедалі тісніше співпрацює з ін­шими міжнародними організаціями.

Подальша інтеграція України в міжнародні структури дозволить вивірити державну політику щодо регулювання страхової діяльності згідно із застосовуваними у світі формами, методами та важелями. Роз­винені країни — члени Європейського Союзу мають максимально іден­тифіковані методи державного регулювання, установлювані відповід­ними директивами цього Союзу. Наша країна, стаючи поступово пов­ноправним членом найавторитетніших міжнародних організацій, оволо­діває методами впливу держави на страховий ринок, що відповідають найвищим світовим стандартам.

Державна політика має також удосконалюватися через регулю­вання оптимального співвідношення між обоє 'язковим та добровіль­ним страхуванням.

Закон України «Про страхування» передбачає запровадження обов'яз­кового страхування тільки внесенням змін до цього Закону, тобто мож-

167

ливості запровадження такого страхування дуже обмежені і процедура досить складна.

Таке положення цілком виправдане, оскільки введення того чи ін­шого виду обов'язкового страхування підвищує ступінь відповідаль­ності держави за ситуацію на страховому ринку. Тобто при розширен­ні поля обов'язкового страхування держава фактично змушує грома­дян або юридичних осіб до використання цієї послуги. А оскільки в умовах демократичного суспільства та ринкової економіки примус з боку держави має бути мінімальним, відповідальність при запровад­женні обов'язкового страхування набуває великої ваги.

У цьому плані сьогодні постають три головні завдання. Перше — перегляд щодо можливого зменшення діючих видів обов'язкового страхування. Друге — упорядкування умов та порядку здійснення за­значених видів. І третє — введення нових видів тільки в разі реальної потреби в цьому.

Діючі види обов'язкового страхування треба скорочувати так, щоб найбільш незахищені, а також дуже ризикові категорії населення і об'єкти народного господарства не залишились без страхового захис­ту. Скажімо, цілком застарілим є обов'язкове державне страхування ряду категорій державних службовців — митників, податкових інспе­кторів і деяких інших. У разі травмування або загибелі держава має безпосередньо з бюджету робити відшкодування, а не пропускати ці кошти через комерційні страхові компанії. Водночас, поки не буде створений адекватний механізм соціального захисту, знімати зі стра­хового захисту ці категорії не можна.

Деякі види обов'язкового страхування слід упорядковувати, удос­коналюючи умови їх проведення, якомога чіткіше встановлюючи обов'язки страховика й визначаючи форми типових договорів. Завдан­ня з упорядкування діючих видів обов'язкового страхування стосуєть­ся насамперед таких його видів, як авіаційні ризики, втрати врожаю, нещасні випадки на транспорті.

Що ж до введення нових видів обов'язкового страхування, то на черзі постають такі види, як обов'язкове страхування в космічній галу­зі та ядерній енергетиці стосовно, насамперед, відповідальності перед третіми особами та особистого страхування персоналу. За цими вида­ми вже внесені проекти законодавчих актів. Великі дискусії породжує введення обов'язкового медичного страхування. Тут проблема полягає в найбільш раціональному розподілі системи страхового захисту між державним соціальним страхуванням та страхуванням через страхові організації.

У цілому сфера розширення поля обов'язкового страхування уже значною мірою вичерпана, і головне завдання полягає нині не у запро­вадженні нових видів, а у вдосконаленні діючих.

Зазначене завдання споріднене з таким: залучення страхового ри­нку до вирішення найважливіших питань соціального страхування.

168

Сьогодні держава не в змозі вирішувати такі важливі соціальні питан­ня, як медичне обслуговування, виплата пенсій, надання допомоги з безробіття, відшкодування витрат при травматизмі на виробництві і т. ін. лише за рахунок державного бюджету. Отже, потрібно залучати кошти підприємств, роботодавців, працівників. Якщо таке залучення здій­снювати напряму, то це фактично означатиме введення нових видів податків. Крім того, кошти, які залучаються, мають деякий час розмі­щуватися так, щоб приносити додатковий дохід.

Такі завдання може виконати страховий ринок. Відносини, які ви­никають при залученні страхового ринку до вирішення соціальних програм, якісно відрізняються від відносин, пов'язаних із прямим від­чуженням коштів. Роботодавці, підприємства та працівники вступають у гарантійно-цивільно-правові відносини, де страхова компанія бере зобов'язання отримати додатковий дохід завдяки розміщенню взятих коштів і здійснити ті виплати, під які взяті зобов'язання (пенсії, допо­мога, компенсації тощо).

Тому найближчим часом необхідно законодавче визначити поле, що його має посідати страховий ринок у соціальних програмах, і прийняти необхідні рішення щодо його входження в ці програми. Зау­важимо, що страховий ринок не може повністю взяти на себе вико­нання функцій за соціальними програмами. Держава за рахунок своїх власних коштів має гарантувати мінімум соціальних благ за всіма нап­рямками.

Важливе значення для держави має нині створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвигцення кваліфікації кад­рів у системі страхування.

Тепер головне завдання державної політики — налагодити дворів­неву підготовку. Перший — базовий бакалаврський рівень — має за­безпечувати оволодіння фундаментальними знаннями як у галузі стра­хування, так і в цілому з економіки, фінансів, основ математики і т. ін. Цей рівень повинен охоплювати здебільшого молодь після здобуття середньої освіти, а також молодь, що вже має деякий досвід роботи на страховому ринку.

Другий — спеціалізований, магістерський рівень — повинен охоп­лювати передусім тих, хто має освіту бакалавра з економіки, а також тих, хто має досвід роботи на страховому ринку і раніше здобув вищу освіту за іншим профілем, осіб з досвідом керівної роботи на страхо­вому ринку. При цьому слід розвивати базу спеціалізованої підготовки на рівні магістрів та спеціалістів: створити її не лише в економічних, а й у деяких технічних вузах.

Завдання держави — регулювати систему короткотермінової пере­підготовки кадрів з дуже вузьких питань, таких як актуарні проблеми, перестрахування тощо.

І, нарешті, серйозного значення набуває сьогодні посилення впли­ву держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків.

169

ТЕСТ 7 Державне регулювання страхової діяльності

7. У якій послідовності з огляду на субординацію слід розташува­ти нижче наведені правові акти?

1) Міжнародні угоди, що містять положення зі страхування;

2) Конституція України;

3) постанови Уряду;

4) рішення міністерств і відомств України;

5) Цивільний кодекс України;

6) Закон України «Про страхування».

2. Який орган повноважний прийняти рішення щодо:

1) Зміни назви страхового товариства;

2) введення нового виду обов'язкового страхування;

3) припинення дії конкретного страхового договору;

4) зміни умов формування страхових резервів;

5) надання пільг з оподаткування страховиків;

6) затвердження тарифів страхових платежів з обов'язкових видів страхування.

3. Які з перелічених функцій покладено на Укрстрахнагляд?

1) Реєстрація страхових договорів, за якими частина ризиків пере­дається на перестрахування нерезидентам;

2) контроль за платоспроможністю страховиків;

3) визначення мінімального розміру статутного фонду для страхо­виків;

4) надання ліцензій на право здійснення страхової діяльності;

5) опрацювання страхових тарифів;

6) затвердження рішень про ліквідацію страхових компаній;

7) опрацювання проектів законодавчих актів з питань страхової діяльності.

4. Чи може обласний уповноважений Укрстрахнагляду зупинити дію ліцензії на здійснення страхової діяльності в області?

1) Так;

2) ні.