22. Основні характеристики ризику, придатного для страхування. См.21

23.1.(2) Методи управління ризиком (скасування ризику, запобігання ризику, власне утримання ризику, страхування). практика ризик-менеджменту виробила чотири методи управління ризиком: скасування, запобігання втрат і контроль, страхування і самострахування, поглинання. Скасування — це ефективний засіб уникнути втрат. Головний недолік цього методу полягає в тому, що скасування ризику, як правило, скасовує і частину м е т и життя людини, а для господарюючих суб'єктів — одержання можливого доходу, прибутку. Отже, прийомом відхилення від ризику (скасування) варто користуватися обережно та в дуже обмежених масштабах. Для страховика це означає відмову від деяких видів страхування. Запобігання втрат і контроль — організаційно-технічні заходи, що починаються з метою мінімізації розмірів збитку при прийомі ризику на страхування, у процесі терміну дії договору страхування і при врегулюванні збитків (у випадку настання страхової події). У цьому процесі бере участь як страхувальник, так і страховик. Заходи щодо попередження настання страхової події та ліквідації його наслідків здійснюються страхувальником і страховиком окремо, а також за спільним планом. Сукупність будь-яких заходів повинна бути порівняна з передбачуваними результатами, і в остаточному підсумку витрати на проведені превентивні заходи повинні окупатися. Витрати з контролю за ризиком, які несе страхова компанія, поділяються на три складові: 1) витрати, безпосередньо пов'язані зі встановленням контролю за ризиком і запобіганням збитків. Наприклад, у майновому страхуванні, це установка необхідних засобів безпеки, а зокрема, встановлення сигналізацій на автотранспорт і квартири, а так само при медичному страхуванні, це, наприклад, своєчасна вакцинація застрахованого; 2) неминучі збитки, які не можна ні передбачити, ні запобігти іх

23.2. винекненню за будь-яких обставин; 3) адміністративні витрати, що належать до контролю за ризиком. Такі дії притаманні підприємницькій діяльності, тому що дії менеджера практично завжди спрямовані на контроль та скорочення втрат. Страхування є найбільш ефективною формою управління ризиком. Самострахування має місце тоді, коли підприємець або група підприємців самостійно створюють натуральні або грошові резервні фонди для компенсації збитку внаслідок настання страхового випадку. Особливо широкого розмаху самострахування набуло в сільськогосподарському виробництві, коли фермери створюють резерви насіння і фуражні фонди. Поглинання. Зміст цього методу управління ризиком полягає у визнанні збитку без розподілу його за допомогою страхування. Управлінське рішення про поглинання може бути прийняте з двох причин. По-перше, є випадки, коли не можуть бути використані інші методи управління ризиком. Найчастіше — це ризик, можливість якого досить низька (наприклад, падіння метеорита). По-друге, поглинання досягається самострахуванням.

24.1.(2) Специфіка ризиків у страхуванні майна, відповідальності, в особистому страхуванні.

Класичними ризиками при страхуванні майна вважаються: вогневі ризики; ризики стихійних лих (із 110 можливих ризиків, що є у світовій практиці, в Україні використовується близько 20); ризик аварії водопровідних, опалювальних, каналізаційних, протипожежних систем; ризик протиправних дій третіх осіб — крадіжка, хуліганство, розбій тощо. 1) риск утраты (гибели), недостачи или повреждения определенного имущества; 2) риск ответственности по обязательствам, возникающим вследствие причинения вреда жизни, здоровью или имуществу других лиц, а в случаях, предусмотренных законом, — ответственности по договорам (риск гражданской ответственности); 3) риск убытков от предпринимательской деятельности из-за нарушения своих обязательств контрагентами предпринимателя или изменения условий этой деятельности по независящим от предпринимателя обстоятельствам, в том числе риск неполучения ожидаемых доходов (предпринимательский риск). В случае страхования ответственности страховым риском будет являться предъявление Страхователю обоснованной претензии со стороны третьего лица о причинении ему ущерба и/или вреда. Не редко страховые компании сужают страховую защиту, заменяя «обоснованную претензию» на решение суда. Предметом страхування відповідальності є: ризики особистого страхування (життя, здоров'я, працездатність) — ті, що пов'язані з можливістю заподіяння шкоди; ризики майнового страхування (знищення, нестачі, пошкодження). До специфічних ознак страхування відповідальності відносять: суб'єктами страхових відносин є три сторони: страховик, страхувальник, третя сторона — застрахований, кому буде виплачуватись страхове відшкодування - наперед не визначений; невизначена вартість об'єкта страхування; забезпечує відшкодування збитку третій особі та одночасно

24.2. виступає у якості охорони майнових інтересів самого страхувальника; страхова сума встановлюється в договорі як ліміт (межа) відповідальності страхувальника, яка може виникнути при заподіянні страхувальником шкоди, на весь термін дії договору страхування чи на один страховий випадок, а для обов'язкової форми — встановлюється Кабінетом Міністрів України і може змінюватись не пізніше, ніж за два місяці до початку нового календарного року за поданням Уповноваженого органу. Ризики, які існують при страхуванні життя, пов’язані з невизначеністю тривалості останнього для кожного окремого страхувальника. Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії в разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору або дожиття до певного обумовленого в договорі строку або певної події. Так, коротке життя людини, наприклад годувальника сім’ї, породжує значні проблеми для його дружини й дітей. Тривале життя створює проблему фінансового забезпечення в похилому віці. В личном страховании немаловажную роль при оценке риска играет род профессиональной деятельности страхователя (застрахованного), сведения о его занятиях и времяпрепровождении.

25.1.(3) Страхова премія як ціна страхової послуги. Страховая премия как цена страховой услуги имеет определенную структуру, ее отдельные элементы должны обеспечивать финансирование всех функций страховщика. Большая часть уплачиваемых премий идет на формирование страхового фонда, из которого потом будут осуществляться выплаты по тем договорам, где произошли страховые случаи. Остальные средства должны компенсировать расходы страховой организации и обеспечить получение прибыли. Страховая премия, которую уплачивает страхователь, называется брутто-премией. В зарубежных странах премия, которая уплачивается страхователем, называется коммерческой премией. Она складывается из брутто-премии и суммы налогов, взимаемых при заключении договора страхования. Поскольку в России таких налогов пока нет, то брутто-премия совпадает с коммерческой премией. Поэтому здесь и далее в соответствии со сложившейся практикой будет использоваться термин «брутто-премия». Основными компонентами брутто-премии являются: нетто-премия, надбавка на покрытие расходов страховой компании и надбавка на прибыль. При таком подходе неизбежны серьезные технические ошибки двух видов. Во-первых, в силу недостаточности информации возможна ошибка диагноза, т.е. неверная оценка случайного распределения общего ущерба. Во-вторых, возможна ошибка прогноза, вызванная неучтенными или изменившимися обстоятельствами жизни. Доказано, что даже при очень хорошей информации об ущербах реальный ущерб превосходит его ожидаемую величину в 50% случаев. Вследствие этого страховщики в среднем каждые два года несут потери, обусловленные техникой страхования. Для того чтобы гарантировать клиентам страховую защиту, к чистой нетто-премии по риску делают страховую надбавку.Назначение страховой надбавки состоит в том, чтобы финансировать чисто случайные отклонения

2 5.2. реального ущерба от его ожидаемых значений. Включение страховой надбавки в состав премии снижает случайный риск для страховой организации до приемлемого уровня. Размеры страховой надбавки устанавливаются в зависимости от меры риска, пропорционально отдельным моментам распределения калькулируемого ущерба (ожидаемой оценке риска, стандартному отклонению, коэффициенту вариации) либо комбинациям названных показателей.Надбавка на затраты страховой компании представляет собой элемент премии, предназначенный для покрытия издержек страховщика. Расходы страховой компании складываются из следующих основных частей: административно-хозяйственные расходы: оплата аренды помещения, заработная плата штатным сотрудникам, канцелярские расходы, плата за воду и электроэнергию и т. д.; аквизиционные расходы, т. е. расходы на заключение новых договоров страхования, основную часть этих расходов составляет комиссионное вознаграждение страховым посредникам. Надбавка на прибыль служит источником формирования прибыли от страховой деятельности. Надбавка на прибыль — это процент на собственный капитал, выступающий как вознаграждение владельцев капитала за его применение. Эта надбавка должна рассчитываться с учетом налогов на прибыль. Часть страховой премии, которая служит для покрытия расходов и формирования плановой прибыли страховщика, называется нагрузкой. Основную долю в структуре брутто-премии занимает нетто-премия. На нагрузку приходится лишь незначительная часть страхового взноса: в среднем 10—20% в зависимости от вида страхования. Страховые премии уплачиваются, как правило, в момент заключения договора, а выплаты могут происходить на протяжении всего срока страхования. Следовательно, некоторое время собранные премии находятся в страховом фонде и представляют собой временно свободные ресурсы. Эти ресурсы

25.3. можно инвестировать и получать при этом определенный доход. Доход от инвестирования временно свободных средств является дополнительным источником формирования доходов страховой компании. Величина получаемого инвестиционного дохода прямо зависит от периода, на который инвестируются средства, а значит, и от срока страхования. Поэтому в страховании жизни, где средний срок страхования в развитых странах составляет не менее десяти лет, прибыль от инвестиций будет значительной, чего нельзя сказать об имущественном страховании, где подавляющее большинство договоров заключается на срок один год.

Часть прибыли, получаемой от инвестиционной деятельности страховой компании, может учитываться при обосновании страховой премии. При расчете нетто-премий доход от инвестиций учитывается только в страховании жизни. В имущественном страховании, где этот доход незначителен, он в расчет не принимается.

26.1.(3) Поняття і структура страхового тарифу. Страховий тариф {тарифна ставка) — це ставка страхової премії з одиниці страхової суми з врахуванням об'єкту страхування і характеру страхової риски. Ціна страхової послуги, як і всяка ринкова ціна, вагається під впливом попиту і пропозиції. Нижній кордон ціни визначається рівністю між вступами платежів від страхувальників і виплатами страхового відшкодування і страхових сум по договорах плюс витрати страхової організації. При такому рівні ціни страхова організація не отримує прибутки і страхування таких рисок себе не виправдовує. Верхній кордон ціни страхової послуги визначається: розмірами попиту на неї; велічиной банківського відсотка по вкладах. При досить високому попиті на дану страхову послугу (число організацій невелике, і всі вони пропонують приблизно однакові умови страхування) є можливість протягом деякого часу підтримувати високий рівень страхових премій. Проте у міру насичення страхового ринку з боку пропозиції страхових послуг це стає небезпечним. Зіткнувшись із завищенням тарифів в одній організації, клієнт піде в іншу, тому на страховому, як і на будь-якому товарному ринку, існує тенденція вирівнювання рівнів страхових тарифів. Банківський відсоток робить істотний вплив на страхову діяльність по двох напрямах: по-перше, цілком можливо, що позика, узята в банці, або накопичення в нім грошей для самофінансування можуть бути вигідніше за страхування. З цієї причини страхові організації вимушені порівнювати розміри страхових тарифів з банківським відсотком; по-друге, тимчасово вільні страхові резерви можуть і повинні використовуватися страховиком в комерційних цілях, інвестуватися в коштовні папери, в нерухомість, надаватися в кредит, тобто приносити інвестиційний дохід. Частина цього доходу може надаватися страхувальникам у вигляді певного відсотка або тарифні ставки заздалегідь зменшуються з врахуванням передбачуваної норми прибутковості

26.2. по інвестиціях. Ціна послуги, пропонованою страховою організацією, залежить також від стану справ у конкретного страховика (від величини і структури страхового портфеля, управлінських витрат, доходів організації від вкладення тимчасово вільних засобів). Сильні у фінансовому відношенні організації можуть дозволити собі збереження в своєму портфелі відносно низькорентабельних видів страхування за наявності дуже вигідних. Прибутковість різних видів страхування не може бути величиною постійною, вона залежить від фази життєвого циклу, на якій знаходиться даний страховий продукт. Основні стадії життєвого циклу конкретної страхової послуги в принципі ті ж самі, як і в будь-якого іншого товару: введе-ніє в ринок, зростання попиту, насичення або зрілість, спад продажів і рівня прибутковості і витіснення з ринку. Життєвий цикл страхової послуги характеризується показниками обхвату «страхового поля», тобто ризикового співтовариства, і динамікою числа укладених договорів. Коли страхове поле близьке до стану насичення, зростання відсотка обхвату потенційних клієнтів договорами різко сповільнюється. Ціна страхової послуги досягає максимуму на другій стадії життєвого циклу, на третій стабілізується, а на четвертій виникає необхідність її зниження або модифікації даного вигляду страхування. Страховий тариф – це ставка страхової премії з одиниці страхо-вої суми або з вартості об’єкта страхування (тобто з повної страхової суми) за визначений період страхування. Страховик розраховує страхові тарифи, виходячи з того, що страхових премій, обчислених на основі цих тарифів, має бути до-статньо, аби, по-перше, він міг виконати свої зобов’язання перед страхувальниками з конкретних видів страхування (тобто провес-ти виплати), а по-друге – покрити витрати на утримання страхової компанії і дістати прибуток. Тому повний страховий тариф (брутто-тариф) включає в себе дві невіддільні частини: нетто-тариф і наван-таження. При розрахунках тарифів спочатку

26.3. обчислюється нетто-тариф. Саме він забезпечує формування страхового фонду для майбутніх виплат. Тому рівень нетто-тарифу має бути визначений якомога точніше. Якщо нетто-тариф занижений, то страхових премій, зібра-них страховиком на базі цього тарифу, не вистачить для покриття ймовірних збитків страхувальників. Після визначення нетто-тарифу обчислюється навантаження. Необхідність навантаження випливає з того, що страховикові, як і будь-якому суб'єктові підприємницької діяльності, потрібні кошти, які він міг би спрямувати на утримання компанії (у страхуванні традиційно використовується термін «на ведення справи»), вклю-чаючи оплату послуг страхових посередників. Крім того, страхова компанія, як і будь-яке інше підприємство, створюється з метою отримання прибутку. Якщо страхові премії надходитимуть страхо-викові лише на базі нетто-тарифу, то перелічені потреби не мати-муть фінансового покриття. У забезпеченні цього фінансового по-криття і полягає значення навантаження.