6 1. Суб’єкти перестрахування та їх характеристика.

См.60

62.1.(4) Методи перестрахування (факультативне, облігаторне), їх характеристика, переваги та недоліки.

Перестрахування, як уже доведено, має на меті забезпечити страхування ризиків, що хочуть застрахувати страхувальники, але масштаби страхового відшкодування перевищують економічні можливості окремих страховиків і вони вимушені передавати частину ризиків (отже, і відповідні частини страхових премій) іншим страховикам. Це досить складний механізм керування страховими ризиками, перестрахування передбачає передачу ризиків від одного страховика до іншого за допомогою різних методів. Передавання ризиків у перестрахуванні відбувається постійно або одноразово. Історія розвитку перестрахування свідчить, що першими були епізодичні передачі найбільш небезпечних ризиків. За методами передавання ризиків у перестрахування та за оформленням правових взаємовідносин сторін перестрахувальні операції поділяють на такі види: — факультативні (необов'язкові); — облігаторні (договірні, обов'язкові); — факультативно-облігаторні (змішані). Упродовж кількох століть застосовували тільки факультативне перестрахування окремих ризиків. Проте з розвитком перестрахування взагалі (починаючи з XIX ст.) важливого значення набуло договірне, або облігаторне страхування. Факультативний метод перестрахування характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передається окремо. Договір факультативного перестрахування — це індивідуальна угода, що найчастіше

62.2. стосується одного ризику. Головна особливість цього методу перестрахування полягає у можливості індивідуальної оцінки ризику. Характерною особливістю факультативного перестрахування є можливість регулювання страховиком (цедентом) розміру власного утримання. Власне утримання — економічно обґрунтована частина страхової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності. Цю суму визначають: — окремо за страховим полісом; — за одним ризиком; — за низкою ризиків. Попередньою умовою для укладання договору в перестрахуванні на факультативній основі с сліп. Сліп — це документ-пропозиція, що пересилається перестраховикам цедентом і містить основні характеристики ризику. Сліп включає таку інформацію: найменування та адресу страхувальника; тип договору; об'єкт страхування; страхову суму; ставку премії; власне утримання тощо.

Отримуючи сліп, иерестраховик може прийняти пропозицію або відмовитися від неї, звернутися до страховика за додатковою інформацією щодо ризику. Якщо перестраховик погоджується прийняти ризик, він указує у сліпі частку, яку зможе взяти на свою відповідальність. Переваги факультативного методу: — можливість вибору для компанії-цедента якомога сприятливіших умов перестрахування (розміїцення ризику в кількох перестрахувальних компаніях, вибір найкращих пропозицій); - використання цедентом перестрахування в тих випадках, коли відповідальність справді може зашкодити фінансовій стійкості страховика або коли він має розширити свою діяльність у сфері несприятливих для нього страхувань. Недоліки факультативного методу: — без згоди страховика перестрахувальник не може змінити умови страхування; — великі витрати з оформлення факультативного перестрахування, особливо в разі неодноразової факультативної пропозиції; — тривалість оформлення факультативного перестрахування впливає па можливість укладання договору або навіть відмови від нього; —

6 2.3. вивчення кожного ризику і часте проведення перестрахувань дає певну інформацію конкурентам про андерайтерську політику компанії-цедента; — неможливість автоматичного поновлення факультативного покриття. Облігаторне перестрахування передбачає обов'язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частки ризику за всіма покриттями. Перестраховик також обов'язково має приймати ці частки ризиків згідно з умовами договору. У договорі облігаторного перестрахування обов'язково визначаються ліміти відповідальності, перестрахувальиа комісія, обмеження щодо покриття. Перестрахування на облігаторній основі мас універсальний характер, тобто використовується в усіх видах страхування, діє на всіх страхових ринках світу. Переваги облігаторного перестрахування: — дозволяє збільшити обсяги страхових операцій, збирає більшу частину перестрахувальної премії у професіональних перестраховиків світу; — забезпечує рівномірний розподіл ризиків (перестраховик упевнений у тому, що ризики як більш, так і менш сприятливі будуть розподілені рівномірно); — автоматичне приймання ризиків, що потребує значно менших витрат, пов'язаних з обробкою ризиків; — дозволяє розвивати довгострокові відносини між сторонами; — надає гарантії підтримки перестраховика та більшу свободу цедента щодо проведення страхових операцій. В облігаторному перестрахуванні перестрахувальник має систематично висилати перестраховику перелік ризиків, що потрапляють під перестрахування. Такий перелік у перестрахуванні називають бордеро. Коли діють облігаторні договори перестрахування, бордеро премій і бордеро збитків складаються регулярно. Основний недолік облігаторного перестрахування: коли ризик, що підлягає перестрахуванню, не підпадає під умови облігаторного договору або страхова сума за ризиком перевищує ліміт відповідальності за договором, тоді може виникнути потреба в додатковому договорі факультативного

62.4. перестрахування. Договір облігаторного перестрахування частіше укладається на невизначе-ний строк з правом взаємного розірвання шляхом повідомлення сторін щодо прийнятого рішення. Перестраховики багатьох країн надають перевагу облігаторному методу. У вітчизняному перестрахуванні поширеним є факультативне перестрахування, оскільки облігаторна форма технічно складніша.

У практиці перестрахування інколи використовують поєднання методів перестрахування, так зване факультативно-облігаторне перестрахування.

При факультативно-облігаторному перестрахуванні факультативність передбачається для страховика (цедента), а облігаторність — для перестраховика. Цедент передає чи залишає в себе ризики або їх частину. Перестраховик, згідно з таким методом перестрахування, зобов'язаний прийняти обумовлені договором ризики.

Перестраховик, який укладає факультативно-облігаторний договір, має повною мірою довіряти компанії-цеденту, оскільки його інтереси та збалансованість портфеля залежать від перестрахувальника. Тому перестраховик не завжди зацікавлений у факультативно-облігаторному договорі, надаючи перевагу звичайній факультативній цесії, яка дає змогу всебічно проаналізувати кожний ризик.

Факультативно-облігаторне перестрахування використовується в особливо великих небезпечних ризиках, у разі можливої кумуляції збитків, коли вичерпано місткість пропорційних договорів.

63.1.(4) Форми проведення перестрахувальних операцій. Існує безліч різних за формою здійснення перес-вальних договорів. Стандартного, спільного для всіх страхових компаній, договору не існує. У кожному окремому випадку договори перестрахування мають свої певні особливості, різняться частками участі в договорі, ставками премії, власним утриманням. Усі договори можна поділити на дві основні групи, що різняться системою розподілу ризиків між перестрахувальником і перестраховиком. До них належать пропорційна та непропорційна форми проведення перестрахувальних операцій. Сутність пропорційного перестрахування полягає у тому, що ризик, який буде перестраховано, розподіляється між цедентом і перестраховиком на основі фіксованого відсоткового співвідношення, яке визначає як частку перестра-ховика у всіх збитках, так і його частку в премії. Іншими словами, частка перестраховика в покритті ризику, отриманні премії та у виплаті відшкодування визначається, виходячи зі заздалегідь погодженого власного утримання цедента. У пропорційному перестрахуванні розрізняють три види договорів: 1) договір квотного перестрахування; 2) договір ексцедента суми; 3) змішаний договір квотно-ексцедентного перестрахування. За облігаторним квотним договором страхування всі договори в певному виді страхування перестраховуються у перестраховика, який зобов'язаний прийняти зазначені договори на основі єдиного й визначеного відсоткового співвідношення (за квотою). Тобто цедент зобов'язаний передати перестрахо-викові визначену частку в усіх ризиках певного виду, а перестраховик не має права відмовитися від прийняття обов'язку. Як правило, у квотному перестрахуванні цедент передає, а перестраховик приймає від нього відповідну частину премії, визначену у відсотках. Своєю чергою, і перестрахувальник сплачує цедентові комісійну винагороду (за надання можливості участі в договорі), а також тантьему — додаткову комісію зі свого прибутку.

63.2. Перестрахування на основі ексцедента сум є найдавнішою і найважливішою формою перестрахування. Таке перестрахування застосовується тоді, коли застраховані ризики суттєво відрізняються за вартістю застрахованих об'єктів (застраховані ризики різні за страховими сумами). Перед укладанням договору ексцедентного перестрахування цедент ретельно аналізує статистику страхових випадків, здійснює актуарні розрахунки і на таких підставах визначає розмір власної участі в усіх або в частині договорів безпосереднього страхування. Відповідальність, яка перевищує участь цедента в договорах безпосереднього страхування, передається цедентом для покриття перестраховикові. Розмір власного утримання цедента є лімітом, або лінією (часткою), на підставі якої розраховується ексцедент, тобто сума ризику, яка перевищує ліміт власного утримання цедента в певну кількість разів. Одним із головних завдань цедента під час укладання договору ексцедентного перестрахування є визначення розміру власного утримання (кількості ліній) для різних видів ризиків, які він має намір прийняти на страхування. Кратність (кількість ліній), яка перевищує розмір власного утримання цедента, обумовлюється в договорі ексцедентного перестрахування. Ексцедент розраховується як сума власного утримання цедента (ліміт), помножена на зафіксовану в договорі таку кількість разів, яка забезпечить необхідне й обумовлене перестрахування ризику. Документи, які є основою для підписання договору перестрахування, є стислим викладом найважливіших умов та інформації про діловий досвід, називаються сліпом (slip). У сліпі в основному визначаються вид і тип перестрахування; кількість ліній; розмір утримання; місцезнаходження ризику, який підлягає перестрахуванню; очікувана перестрахувальна премія та максимальна відповідальність перестраховика. У сліпі також зазначаються деталі, які стосуються розміру відкритого депозиту та нараховуваного на нього відсотка;

63.3. комісія та комісійна винагорода з прибутку; строк дії договору й період виставлення нотіса разом з іншою інформацією про ризик, який передається в перестрахування. На відміну від пропорційного перестрахування, де компенсування збитків або шкоди розподіляється між цедентом і перестраховиком у пропорції, що відповідає розподілу страхових сум і премій, у непропорційному перестрахуванні виплати перестраховика визначаються виключно величиною збитків (шкоди). Пропорційний розподіл окремого ризику й отриманої за нього премії не застосовується. Призначення непропорційного перестрахування — гарантувати відповідальність страховика за прийнятими ризиками щодо великого сукупного збитку за визначений період. Отже, у непропорційному перестрахуванні цедент сам сплачує збитки до певного розміру, а перевищення цього розміру оплачує перестраховик у межах ліміту відповідальності за договором. Як правило, непропорційне перестрахування застосовується в таких ризиках, які пов'язані з великими катострофічними збитками, або тоді, коли важко визначити верхню межу страхової відповідальності. Розрізняють два основні види непропорційного перестрахування: 1) перестрахування на основі ексцедента збитку (excess of loss, скорочено XL); 2) перестрахування на підставі ексцедента збитковості (stop loss). Спільною рисою цих видів перестрахування є те, що цедент установлює визначену суму, у межах якої він сам несе відповідальність у випадку настання збитків. Така сума називається пріоритетом цедента. Збитки, які перевищують пріоритет цедента, будуть відшкодовуватися перестраховиком до максимального ліміту. Максимальний ліміт у перестрахуванні ексцедента збитку визначається в абсолютній сумі, тому цедент спочатку переказує перестраховикові аванс премії, а після отримання фактичної премії за рік цедент здійснює перері хунки з перестраховиком. Відповідно до договору ексцедента збитку,

6 3.4. механізм перестрахування вступає в дію тоді, коли остаточна сума збитку за застрахованим ризиком перевищує обумовлену в договорі суму (пріоритет, франшизу) у разі настання страхового випадку. Максимальний ліміт у перестрахуванні ексцедента збитковості визначаєті ся як відсоток від річної премії цедента. Тобто за договором перестрахування ексцедента збитковості перестраховик бере участь у відшкодуванні збиткі лише в тих випадках, коли збитковість за певний строк перевищує обумовлює ний договором перестрахування відсоток. Це дуже специфічні економічні відносини, вони суттєво відрізняють страхування від інших видів економічної діяльності, якою займаються різні суб'єкти ринку. Саме в процесі передачі частини страхового ризику в перестрахування відбувається обмеження власного ризику страховика, що дає йому додаткові можливості проводити страхові операції та підвищує рівень гарантованості виконання зобов'язань перед страхувальником. Саме перестрахування сприяє зростанню обсягів страхової відповідальності, що може прийняти на себе кожний окремий страховик. На відміну від звичайного страхування, перестрахування практично в жодній країні не має спеціальних регулювальних норм у законодавстві й також не містить умов укладання договору перестрахування.