8. Прийняття християнста та його роль

Процес утвердження християнства в Київській Русі проходив у три етапи – хрещення Окольда, княгині Ольги та Володимира. Християнство відігравало роль міжнародного культурного спілкування. Русь, прийнявши християнство змогла наблизитись до надбань європ. кул., зміцнила зв’язки з Візантією.

Ставши князем, Володимир послідовно приєднував до Києва нові території, де мешкали різні племена, що мали своїх богів.За таких умов єдність держави підтримувалась лише зброєю, щоб об’єднати землі Володимир вирішив прийняти нову єдину віру.

У 987 р. почалося повстання проти Василія ІІ. Він попросив допомоги у Володимира. Володимир погодився на умовах, що він прийме християнство, а Василь віддасть за нього свою сестру Анну. Коли небезпека минула імператор не поспішав виконувати свою обіцянку, тому Володимир захопив Херсонес. Імператор був змушений віддати свою сестру.

Весною 988 р. відбулося масове хрещення киян, що поклало початок хрещенню всієї країни. Хоча і формально більшість населення навернулося в нову віру.

Прийняття християнства мало для Русі позитивне значення, а саме:

• безліч культів замінювалася культом єдиного Бога.

• єдність релігії з іншими європейськими країнами робила Київську Русь частиною світового християнського суспільства.

• введення християнства значно прискорило розвиток писемності і літератури на Русі. Кирило і Мефодій упорядкували слов'янський алфавіт і переклали на церковнослов'янську (староболгарську) мову Євангеліє. На Русі використовувалися дві системи письма – кирилиця і глаголиця.

• відбувалося утворення двох типів літературної мови: церковнослав'янської і давньоруської.

9. Культурний розвиток Київської Русі в період правління князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого

Писемність і освіта. Проникнення християнства на Русь зумовило виникнення «кирилиці», вона витіснила стару писемність. Важливими писемними пам’ятками є знайдені у Новгороді, Звенигороді та інших містах, берестяні грамоти.

Оригінальними пам’ятками давньоруського письма є графіті ХІ – ХІV ст., що містяться на стінах Софійського собору, Кирилівської церкви, Видубицького монастиря, Успенського собору Печерського монастиря, церкви Спаса на Берестові та Золотих воріт. Писемність у Київській Русі була не тільки привілеєм князів і духовенства, але і надбанням широких верств міського населення.

Під час князювання Володимира Великого були створені перші державні школи, в яких вчилися діти знаті. Набір в школи здійснювався примусово.

Князь Ярослав Володимирович вводить обов'язкове навчання для молоді з князівських і боярських родів. Нові школи відкривалися у Києві, Новгороді, Володимирі-Волинському.

У Стародавній Русі школи були трьох видів:

• школа «книжного вчення», де готували церковнослужителів. У них викладали читання, письмо, спів, богослов'я;

• палацова школа підвищеного типу, для "дітей кращих людей", де викладали філософію, риторику, граматику.

• школа домашнього навчання, переважно для купецького і ремісничого населення.

У школах вивчали основи письма, читання, арифметику, спів, музику, поетику, риторику, іноземні мови (передусім грецьку і латинську). Освітнім центром у Києві був собор Святої Софії.

Перші бібліотеки створювалися при церквах і монастирях. Найбільша (її заснував Ярослав Мудрий) знаходилася у Софійському соборі, і там нараховувалося біля 1000 примірників книг. Було організовано переписування книг. Книжковий фонд Київської Русі складав 130-140 тис. томів.

Освітнім і художнім центром був також і Печерський монастир, у якому знаходились художня і книгописна майстерні. У його стінах була створена визначна пам’ятка історії Київської Русі «Повість минулих літ» та ін.

Наукові знання. Перші наукові знання були почерпнуті із перекладних джерел «Фізіолог» та «Шестиднев», трактатів Козьми Індикоплова. Знання з математики використовувалися під час будівництва та у торгівлі. Записувалися міри довжини, об’єму, робилися розрахунки при складанні церковних календарів та пасхалій. Знали 4 арифметичні дій, дроби, обчислення процента, площі круга. Розвивалася астрономія - спостерігали за сонячними та місячними затемненнями, кометами, метеоритами.

Володіли хім. властивостями матеріалів, які використовували при виготовленні виробів із скла (намисто, браслети, посуд, віконне скло), різнокольорових емалей, поливи для кераміки і поліхромних плиток, черні (прикрашання виробів із срібла), смальти для мозаїк та ін. Також ці знання використовувались у металургії, при фарбуванні тканин, обробці шкіри, хутра, виготовленні різних напоїв.

Володіли певними географічними знаннями. Їм були відомі три частини світу: Європа, Азія та Африка. Вони добре знали географію своєї держави. Детально описаний шлях «із варяг у греки».

Був досить високий рівень медичних знань, якими володіли волхви, знахарі, віщуни. В XI-XII столітті місце знахаря займає лікар. Лікарі були з ченців.

Література. З прийняттям християнства з’являється красне письменство, сакральний і світський писемні стилі. Усна народна творчість зберігала події багатовікової дописемної історії. Фольклорні джерела використовувалися при написанні літописів. З виникненням писемності почалося записування історичних фактів у хронологічному порядку. З’явилося літописання.

Яскравою пам’яткою давньоруського літописання є «Повість минулих літ» (кінець ХІ – початок ХІІ ст.), створена ченцем Печерського монастиря Нестором. Це історико-художній твір, що розповідає про виникнення держави Київська Русь, про ратні подвиги русичів, про народні заворушення та княжі міжусобиці..

Особливе місце посідали пісні-билини, в яких відтворена історія народу. Відомі билини київського і новгородського циклів. У них оспівуються такі народні богатирі як Ілля Муромець, Добриня Нікітіч, Альоша Попович, селянин-орач Микула Селянинович. Поширеними були билини: «Ілля Муромець і соловей розбійник», «Ілля Муромець і ідолище», «Добриня і змій», «Добриня Нікітіч та Альоша Попович» та інші.

Музика і театр. На Русі поширеними були обрядові танці, пісні, скоморошні ігри, гуслярські билинні розспіви, а також ратна музика, що супроводжувала військові походи. Музично-поетичне мистецтво відображало працю, світогляд і громадський побут.

Археологічні знахідки підтверджують наявність струнних, смичкових, щипкових, духових та ударних інструментів.

Після запровадження християнства зароджується церковна музика – дзвонарство та одно- та багатоголосий церковний спів. Нотної грамоти на Русі ще не знали, але відомою була крюкова (знаменна) і кондокарна нотації.

Головними носіями театрального мистецтва були скоморохи. У їх мистецтві поєдналися спів, інструментальна музика, танок, театралізована пантоміма, акробатика, дресирування звірів тощо.

Архітектура. Формується тип давньоруського міста, складовими якого були: «днешній град», у якому містилися князівські та боярські двори, служили для захисту від ворогів, проведення племінних зборів і культових обрядів, «окольний град» у якому проживало міське населення, та «посади», або «кінці», заселені ремісничим і торговим людом. Перші кам'яні споруди були створені в період князювання Володимира Великого.

За призначенням архітектура поділялась на житлову, культову та оборонну. Споруди будували із дерев’яних зрубів. В основному це були двокамерні будинки з житловими приміщеннями, що опалювалися глинобитними пічками, та з холодними сінями – перед входом. Більшість таких будинків мали нижній господарський поверх – підкліть, що трохи заглиблювався у землю.

Князівські та боярські хороми мали два і більше поверхи. На князівських дворах будували гридниці – великі зали для прийомів, а також – поруби (в’язниці для непокірних).

З поширенням християнства у міській забудові переважає будівництво храмів.

Кам’яні собори в Київській Русі були великою рідкістю і будувалися точно за візантійськими зразками. Культові муровані споруди будувалися за системою давньоруської мішаної кладки: чергування цегли-плінфи на вапняному цемяночному розчині з шаром дикого каменю. Інтер’єр культових споруд прикрашали мармуровими колонами, капітелями, мозаїками та фресками. Для покращення акустики робили голосники – порожнину всередині стіни, в яку закладали глечики.

Перша мурована церква Богородиці (Десятинна), була зведена візантійськими майстрами на замовлення Володимира Великого у 989–996 рр.

До початкового періоду давньоруської архітектури можна віднести такі архітектурні споруди як церкву Богородиці у Тмуторокані (1021р.) (не збереглася) та спаський собор у Чернігові (1036 р.), збудовані князем Мстиславом Володимировичем. Спаський собор у Чернігові зберігся до наших днів майже у первісному вигляді.

Унікальним явищем у тогочасній світовій архітектурі став собор св. Софії у Києві, збудований в часи Ярослава Мудрого (1037р). Споруджений грецькими майстрами на зразок Константинопольського собору Святої Софії.

Софійський собор був «руською митрополією», головним храмом давньоруської держави. Він був не тільки релігійним, але й політичним і культурним центром. Тут відбувалися церемонії посадження на великокняжий престол, приймали іноземних гостей. При соборі було засновано бібліотеку та скрипторій (майстерню з перекладу та переписування книг).

Поряд із культовою важливе місце посідала оборонна архітектура. У період, коли виникала потреба захисту від чужоземної навали, будувалися високі, міцні оборонні споруди з товстими кріпосними стінами. Так, Київ був оточений валами і дерев’яними стінами загальною висотою до 16 метрів. Вхід до міста був можливий тільки через кам’яні ворота – Львівські, Лядські та парадні Золоті.