10. Живопис Київської Русі хі-хіv ст

Мозаїки застосовувалися у спорудах Київської Русі з кінця Х до початку ХІІ ст. У Києві мозаїками були оздоблені інтер’єри князівських палаців і культові споруди часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

Основним видом монументального мистецтва Київської Русі був фресковий живопис. Техніка фрески була запозичена у візантійських майстрів. Новим стало поєднання мозаїчних і фрескових зображень, чого не практикували у Візантії. У ХІІ ст. мистецтво мозаїки поступається мистецтву фрески. Перші мозаїчні зображення та настінні фрескові розписи були виконані у Десятинній церкві міста Києва, але вони не збереглися.

До найвизначніших пам’яток належать мозаїки і фрески Софійського собору. Монументальними розписами були також оздоблені Успенський собор Печерського монастиря, Михайлівський Золотоверхий собор, церква Спаса на Берестові у Києві. З середини ХІІ ст. у Київському, Чернігівському, Переяслському, Галицькому та Волинському князівствах створюються самобутні художні школи. Фресковий живопис повністю замінює настінні мозаїки.

Разом з будівництвом храмів розвивався іконопис. Становлення давньоруського іконопису припадає на ІІ половину ХІ – початок ХІІ ст. У Києво-Печерському Патерику розповідається про перших руських іконописців – Григорія та Аліпія. Деякі дослідників пов’язують з київською художньою школою такі ікони, як «Ярославська Оранта» (ХІІ ст.), «Устюзьке Благовіщення» (ХІІ ст.), «Дмитрій Солунський» (ХІІ ст.) і композицію Свенської (або Печерської) Богоматері» (ХІІІ ст.). Серед ікон, що дійшли до наших часів, найшанованішою була ікона «Богородиці – Елеуса», привезеної наприкінці ХІ – початок ХІІ ст. з Візантії до Вишгорода поблизу м.Києва. Її назвали «Володимирська Богоматір» (Третьяковська галерея, м. Москва).

У Києві сформувалася іконографія перших руських «святих» – Бориса і Гліба, уявлення про яку дає ікона «Борис і Гліб»

В оздобленні давньоруських храмів значну роль відігравало пластичне мистецтво та різьбярство. Для різьбленого оздоблення монументальних споруд використовувався мармур та рожевий шифер. Значна кількість рельєфних орнаментальних прикрас збереглася у храмах Києва. Це – різьблені плити, що прикрашають парапети хорів собору Софії Київської, шиферні плити з тематичними рельєфами Михайлівського Золотоверхого та Києво-Печерського монастирів.

Цікавою пам’яткою давньоруської пластики є барельєф, на якому зображена Богоматір-Одигітрія з дитям, що знайдений в руїнах Десятинної церкви. Шиферні різьблені плити збереглися і в Спаському соборі Чернігова.

Історичну і культурну цінність становить саркофаг Ярослава Мудрого (Х–ХІ ст.), що зберігається у київському Софійському соборі. Виготовлений з білого мармуру, вкритий рослинним орнаментом з християнською символікою.

Цінними витворами давньоруського пластичного мистецтва є вироби різьбярів по каменю у вигляді невеликих кам’яних іконок, на яких найчастіше зображали Бориса і Гліба, Дмитра Солунського, Богородицю, Спаса, Святого Миколая та інших святих. Шедевром мініатюрної кам’яної пластики є ікона «Увірування Фоми», що зберігається у Київському історичному музеї.

Оригінальним видом мистецтва за княжої доби було мистецтво книжкової мініатюри. Рукописна книга була особливо цінною, писалася дуже довго, на дорогому пергаменті і художньо оздоблювалась. Пам’ятками давньоруських рукописів є «Остромирове євангеліє» (1056–1057 рр.), «Ізборник Святослава» (1073 р.), «Бучацьке євангеліє», «Юрієве євангеліє», «Добрилове євангеліє» (ХІІ ст.) «Мстиславове євангеліє» (ХІІ ст.) та ін.