24. Умови культурного розвитку України в складі Литовсько-Руської і Польської держави.

Порівняно з литовцями Київська Русь мала більш розвинені виробничі відносини, сільське господарство, ремісництво, політичну систему. Широкі міжнародні зв’язки, високий рівень розвитку культури сприяли прийняттю Литовською державою більш досконалої системи управління, принципів і норм культурного розвитку. Литовці дотримувалися правила: «Ми старину не рушимо, а новини не вводимо». Місцеві руські феодали зберегли свої володіння, а руські землі – автономію. Русичі займали в державі рівнорядне становище з литовцями; основою литовського судочинства стала «Руська Правда». Руська мова дістала статус державної, нею велася офіційна документація, урядування, складання грамот і законів, навчання у школах, служба в церквах.У Литовському князівстві набуває популярності православна віра, священикам надаються привілеї, а окремі члени литовської княжої сім’ї приймають православ’я (литовці в масі своїй були язичниками) та намагаються поріднитися з українськими князями. Культурні набутки Київської Русі дали поштовх становленню освітніх і культурних процесів у Литовському князівстві.У XVI ст. велика частина українських земель підпала під владу Речі Посполитої. В Україні з’явилися польські магнати, яким король роздарував землі, національна культура та православна церква зазнали жорстоких утисків.

Головними осередками культури, як у попередні часи, залишалися монастирі, церкви, маєтки великих феодалів. Тут діяли школи, велось літописання, переписувалися книги. Учні отримували елементарні знання з письма та арифметики. Навчання у монастирях велося латинською мовою. Крім православних шкіл у деяких містах Галичини та Закарпаття діяли школи при католицьких костьолах. У XV-XVI ст. багато українців отримали освіту у Краківському, Болонському та Празькому університетах. У Краківському університеті було створено спеціальний «литовський колегіум», де навчалися литовці, українці та білоруси. Після укладення Люблінської унії в Україні створюються єзуїтські колегії – майже вищі школи, які були добре організовані та фінансово забезпечені. Єдиною умовою вступу для українців була католицька віра. Ці навчальні заклади виконували функцію полонізації населення.

25. Культурні здобутки українського козацтва. За часів гетьманів Лівобережжя Івана Мазепи (1687-1709 рр.), Івана Скоропадського (1709-1722 рр.), Кирила Розумовського (1750- 1764 рр.) Україна перебувала на рівні найбільш освічених країн Європи.Протягом трьох століть запорізьке козацтво визначало напрям політичного, економічного та культурного розвитку України. Культура Січі мала великий вплив на формування національної самосвідомості української культури. Запорізьке козацтво брало активну участь у боротьбі православного духовенства, українського міщанства та частини української шляхти проти наступу Польщі. У 1620 р. Військо Запорізьке на чолі з гетьманом П. Сагайдачним вступило до Київського братства. Ця подія мала велике значення для відновлення авторитету української православної церкви.У 1754 р. за ініціативою кошового отамана Якима Гнатовича була створена школа, яка протягом 15 років готувала писарів військових канцелярій. У Запорізькій Січі існувала також школа вокальної музики і церковного співу, де готували читачів та співаків для православних церков України.

Кобзарство – це видатне мистецьке досягнення запорізького козацтва. У січовій музичній школі створювалися народні лялькові видовища під назвою «вертеп», де головна роль відводилась козаку-запорожцю. Це сприяло популяризації вертепної драми у художньому побуті українського народу.У духовному житті козацької держави важливе місце займала релігія. Всі важливі питання церковного життя, будівництва храмів вирішувались на загальновійськовій Раді за участю всіх запорожців. Від релігійних громад також обирали і священиків. Січ вимагала від них вести богослужіння українською мовою. Розвиток книгодрукарства зумовив і розвиток літератури.. Були перекладені різні наукові трактати, довідники. Поширюються переклади Святого Письма, агіографія.

26. Книгодрукування в Україні.Діяльність Федорова,видатні твори. Поява друкованої книжки мала величезний вплив на пожвавлення культури, сприяла активізації культурного життя. Саме цим зумовлено загальнокультурне значення діяльності першодрукарів і видавців. Друкарська спадщина Івана Федорова є дуже великою, адже він був не лише талановитою людиною а й упорядником текстів, а також автором і редактором видань. На мою думку, Іван Федоров був не лише першодрукарем, а й одним із засновників справжньої Української мови. Видавнича і друкарська діяльність Івана Федорова стала внеском у демократизацію культури і пожвавлення літературного життя українського народу. Іван Федоров заснував перші друкарні в Росії та в Україні, заклав підвалини постійного книгодрукування в Білорусії. Безпосередньо в Україні його діяльність почалася з того часу, як у кінці 1572 р. друкар переїхав до Львова. У Львові на той час не було ще друкарні. Долаючи величезні труднощі, пов’язані з її створенням, 25 лютого 1573 року І. Федоров почав друкувати Апостол, а 15 лютого 1574 року завершив роботу. Наклад цієї книги був не менше 1000 примірників. Дослідники вважають, що одночасно з Апостолом, а можливо і трохи раніше, почалось друкування Азбуки. Точна дата її виходу невідома. Є припущення, за яким І. Федоров перед початком роботи над Апостолом міг друкувати невеличкі брошури й листівки незначними накладами. Адже перед тим, як приступити до видання такої великої книги, він мав перевірити устаткування типографії. Дослідники вважають Апостол 1574 року першою точно датованою друкованою в Україні українською книгою. Другою найбільш важливою книгою Івана Федорова, яку надруковано в Львівській друкарні, вважають Азбуку. Вона — перший слов’янський підручник кирилицею. Збереглося лише кілька примірників цієї пам’ятки давньоукраїнського друкарства. На початку 1576 року І. Федоров переїхав до Острога. Праця в Острозькій друкарні була найбільш плідною. За неповних чотири роки, з 1578 по 1581, друкар здійснив 5 відомих видань, серед них — знаменитої Острозької Біблії. У 1578 році видрукувано острозьку Азбуку. Зберігся лише один її примірник. У 1580 році виходить у світ Псалтир та Новий Заповіт. Того ж року було надруковано “Книжку зібрань речей найпотрібніших, коротко викладених...” та “Хронологію” Андрія Римши. “Книжка зібрань речей найпотрібніших, коротко викладених...” — перший в історії вітчизняної бібліографії абетково-предметний покажчик, за допомогою якого можна швидко знаходити новозаповітні тексти.

27. Братства та визвольний рух. Діяльність Львівського братства. Львівська братська школа. Братства — національно-релігійні громадські організації українських православних міщан у 16-18 ст. Братства відіграли значну роль у суспільно-політичному та культурному житті, в боротьбі проти політики національного і релігійного утисків, яку проводили шляхетська Польща та католицька церква в Україні. Свою культурну діяльність Львівське Успенське братство розпочало з організації української міської школи вищого, ніж усі дотеперішні, рівня і з викупу від лихваря друкарні Івана Федорова. Невдовзі ця друкарня запрацювала, ставши першим суто громадським видавничим підприємством України. В центрі уваги Львівського братства були питання розвитку освіти, друкарства, культури взагалі. Керівники братства добре розуміли, що темрява, затурканість народних мас на руку тільки гнобителям. Засновуючи школу вищого рівня, львів'яни прагнули, як вказано в тогочасному документі, "щоб не був їх рід безсловесним через своє неуцтво".

Нерідко Львівську братську школу називали "гімнасіоном". Молодші школярі навчалися тут грамоти й співу, старші учні ("спудеї") вивчали граматику, риторику і поетику, елементи філософії. Про високий рівень викладання грецької мови свідчить той факт, що учні школи разом з учителем-греком Арсенієм Еласонським уклали паралельну граматику грецької і церковнослов'янської мов "Аделфотес" (надрукована 1591 року). Про рівень викладання у братській школі свідчить наявність у бібліотеці братства творів не лише українських письменників, а й грецьких, латинських, західноєвропейських. Братство планувало підняти викладання у своїй школі до рівня академії - вищого навчального закладу. При цьому воно спиралося на підтримку частини козацької старшини, яка згідно з умовами Гадяцького договору 1658 р. між Україною і Польщею, домоглася від польського уряду згоди (від якої, щоправда, польський уряд дуже швидко відмовився) на діяльність ще однієї академії, крім вже існуючої київської. З цього приводу єзуїти розгорнули широку кампанію.

28. Братства та визвольний рух.Київське братство.Київська братська школа. Ки́ївське бра́тство — громадська організація православних міщан Києва, яка виникла близько 1615 року. До К.Б. вступило багато заможних міщан, частина руської шляхти і православного духовенства, а також гетьман Петро Сагайдачний з усім козацьким військом. Як і інші братства, К.Б. ставило своїм завданням боротьбу проти полонізації, зокрема проти наступу католицизму. Спираючись на допомогу козацтва, К.Б. широко розгорнуло свою діяльність. Воно стало значною перешкодою для запровадження унії в Україні. Уніатський митрополит писав, що К.Б., засноване без королівського привілею, веде активну боротьбу проти уніатів і, якщо воно не буде скасоване, то “трудно думати про щось добре“. З ініціативи К.Б. в Україні було відновлено православну церковну ієрархію, ліквідовану після проголошення Брестської церковної унії 1596 р.

При братстві було відкрито Київську братську школу. В 1632 р. з нею було об‘єднано школу Києво-Печерської Лаври, що поклало початок Києво-Могилянській колегії. Утримувалося К.Б. за рахунок пожертвувань (внесків) членів братства. Діяльність К.Б. в 1-й пол. 17 ст. позитивно впливала на згуртування сил українського народу в його боротьбі проти гніту шляхетської Польщі, особливо напередодні і під час визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. В міру ослаблення католицької пропаганди в Україні суспільно-політична діяльність К.Б. поступово занепала.

29. Києво-Могилянський колегіум. Діяльність Петра Могили. Ки́єво-Могиля́нська коле́гія (також відома під назвою Києво-Могилянський колегіум та Київська Академія) - вищий навчальний заклад, заснований святим Петром Могилою в Києві 1632 як правонаступник стародавньої Київської Академії, заснованої Ярославом Мудрим. Колегія утворена в результаті злиття Київської братської та Лаврської шкіл. Києво-Могилянська колегія була загальноосвітнім всестановим закладом, в якому вчилися діти місцевої знаті, козаків, духівництва, міщан і селян. Тут вчилися український філософ, поет і педагог Григорій Сковорода, російський вчений Михайло Ломоносов, радник Петра I з питань освіти Феофан Прокопович і ін. видатні діячі. Колегія готувала не лише національні наукові кадри, але й стала кузнею діячів науки для всієї Росії і інших слов’янських країн. Завдяки щедрій фінансовій підтримці І. Мазепи Києво-Могилянська академія стала визначним культурним і науковим центром православного світу.

Іван Фрако зазначав:"Головна справа життя Петра Могили - заснування Києво - Могилянської колегії, яка повина була стати забралом православ'я і південноруської (тобто української) національності, користуючись тією зброєю, якою вівся на них наступ ворога - наукою і просвітництвом". Колегія якою опікувався Петро Могила, залишалася національною школою, угрунтованою на давніх культурних й освітніх традиціях. В ній вивчались церковно - слов'янська й руська (книжна українська) мови, вітчизняна історія, студенти виховувались у глибокому православному благочесті. До Колегії приймали дітей всіх станів.

Помираючи, Могила заповідає Колегії великі кошти й найбільшу свою цінність - бібліотеку (2131 книгу), а також - будинки й дворові місця на подолі, половину худоби й інвентаря з свого хутора Непологи, хутір Позняківщину, села Гнідин, Проців і Рівне, більше 80000 золотих, срібний родинний посуд, свій митрополичий одяг, митру і хрест, прикрашений сімейним дорогоцінним камінням і навіть тканини - адамаск і камку - на одяг студентам тощо. І на останок Могила "слізно" просив берегти Колегію, "єдине його надбання". На честь Петра могили Колегія стала іменуватися Києво - Могилянською академією.

30. Архітектура україни в ХIV пер.- пол. XVII ст. У 14—першій половині XVII ст., незважаючи на руй¬нівні наслідки татаро-монгольської навали, значного роз¬витку на Україні досягло культове і цивільне будівництво. Воно справило великий вплив на архітектуру і монумен¬тальне образотворче мистецтво. Помітного розвитку до¬сягла українська архітектура на галицько-волинських зем¬лях. Архітектурні пам'ятки даної епохи можна поділити на два основних типи: 1) оборонні споруди-замки;2) церкви.У цей період в архітектурі та образотворчому мисте¬цтві формуються особливості українського стилю.

В українському церковному будівництві основним архі-тектурним типом були так звані зрубні храми. Найкращи¬ми пам'ятками українського архітектурного стплю є тридільні, або трибанні та п'ятибанні церкви.

У даний період часу виникли дві архітектурно-будівель¬ні школії: галицька і волинська. Для галицької школи ха¬рактерна кам'яна кладка з міцними стінами і кількома вежамиВ обо¬ронних спорудах, створених представниками волинської архітектурно-будівельної школи, використовували великоформатну цеглу. Усі цегляні башти волинської школи мають вигляд могутніх циліндрів, які відігравали в системі укріплень особливо важливу роль.У багатьох містах у той час споруджувалися оборонні укріплення •— дерев'яні та кам'яні замки, вали, рови і стіни. В першій половині XVII ст. замість сті¬нових замків стали зводити бастіони з розкішними магнат¬ськими палацами..У храмовому будівництві також з'явилися нові тенден¬ції: поряд зі спорудами старого типу зводилися культові споруди урочистого стилю.

Серед кам'яних споруд слід зазначити також церкви-фортеці і монастирі.Церковне і світське будівництво в цей час зазнало сильних впливів ренесансного стилю. Передові позиції у цій галузі мистецтва належали Львову, ренесансні пам'ятки якого займають визначне місце не лише в історії україн¬ського, але й західноєвропейського мистецтва.

31. Іконопис в україні в ХIV пер.- пол. XVII ст. Іконопис того часу теж набуває ознак реалізму, народ¬ного забарвлення. Святі на іконах дедалі більше нагаду¬ють простих людей, селян, а не аскетів-мучеників, набува¬ють певних індивідуальних рис. Наприклад, в зображеннях Богоматері відчутне властиве тій добі розуміння жіночої вроди. В релігійних сюжетах на картинах відтворювалися сцени навколишнього життя з конкретними побутовими де¬талями. Морально-етичні питання відображені на іконах, напи¬саних на сюжети «страшного' суду». На Україні, особливо в XVI ст., в період розгортання визвольної боротьби проти литовських і польських завойовників, картини «страшного суду» набули соціального, антифеодального спрямування. Народна фантазія найбільш виразно проявилась у зобра¬женні раю та пекла. Іконописці карають грішників, приму¬шуючи їх приймати страшні муки в пеклі за свої земні гріхи. До пекла вони «направляють» панів, несправедливо¬го суддю, економа й мельника, які обдурюють людей. Не уникають кари лихварі та шинкарі, злодії й п'яниці, кар¬тярі, легковажні жінки.

32. Зародження театру в україні у ХIV пер.- пол. XVII ст. Вертеп. У художньому житті України наприкінці ХVI ст. розвивається театральне мистецтво. Український театр бере свій початок в народних обрядах. Елементи театрального дійства наявні в усіх масових іграх. Як відомо, основою драматичної поезії стали церковні, обрядові, народні та побутові елементи. У дохристиянські часи в народних обрядах України було чимало драматичних початків

Українське весілля – це своєрідна релігійно-побутова драма. Прологом до неї є сватання й заручини. Головні герої весільної драми – молода (княгиня) й молодий (князь), староста, бояри, зокрема старший боярин, дружки (особливо старша дружка), світилка й батьки молодої й молодого.

Отже, це були всебічно обдаровані та надзвичайно талановиті митці. Творчість скоморохів живилася джерелами фольклору. Крім того, вони були не лише виконавцями, але й авторами численних творів. Народ цінував творчість скоморохів за їх дотепність, гумор, сатиру, розважальний і демократичний характер. Наприкінці ХVI ст. майстерність скоморохів підхопили та продовжили "мандрівні дяки", учні духовних шкіл.

Таким чином саме в ХVI ст. починає зароджуватися й розвиватися український драматичний театр, який дістав назву "шкільний". Спочатку він мав суто навчально-виховне значення, а потім став надійним засобом у міжконфесійній боротьбі проти католицизму.Шкільний театр розвивався одночасно з народним, репертуар якого становили містерії різдвяної та великодньої тематики.

Верте́п (зі старослов'янської — печера) — мандрівний театр маріонеток, поширений головно в Україні, в барокову добу (17-18 століття). Мав форму двоповерхового дерев'яного ящика. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому — механічно прив'язаної до неї сатирично-побутову інтермедію. Перша, різдвяна, частина вертепу, яку називали «свята», мала більш-менш стабільну композицію, натомість, друга змінювалася в залежності від місцевих умов, здібності й дотепності вертепника. До сьогодні зберігся переважно на західноукраїнських землях у вигляді різдвяних вистав на релігійну тематику. Сюжети різдвяних вертепів більш-менш однакові: цар Ірод дізнається від волхвів, що народився Христос, претендент на його престол. Бажаючи позбутися суперника, він кличе воїна і наказує йому побити всіх вифлеємських дітей віком від 2 років і молодше.