67. Розвиток музичного мистецтва у 20 ст.: Верьовка, Ревуцький, Людкевич, Майборода, Лятошинський, Скорик, Дичко.

В Австрійській Україні Станіслав Людкевич (нар. І879) має неабияке значення для розвитку музичної культури. Музичну освіту закінчував він у Відні та у Лейпцігу під проводом Греденера та Замлинського. Людкевич, власне, перший поклав край тому дилетантизмові, що панував у музиці Австрійської України, і, як талановитий художник, уміє провести оригінальні теми тонко, по-художньому, переплітаючи “гармонійні фарби” з “контрапунктичними візерунками мелодії”.

У період першої світової війни з'являються стрілецькі пісні. Вони відображають ідеї національно-визвольного руху на західно-українських землях. Стрілецькі пісні (патріотичні, маршево-похідні. жартівливі та ін.) грунтуються на народних й козацьких традиціях. Для січових стрільців писали пісні І. Франко, О. Маковей, Д. Макогон, Б. Лепкий, Л. Лепкий, Р. Купчинський. Музику створювали композитори Ф. Колесса, В. Барвінський, М. Гайворонський, Л. Лепкий. Р. Купчинський, Н. Нижанківський, М. Леонтович.

Українські композитори зверталися до здобутків вітчизняної гуманістичної літератури, передусім до творчості Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки.

Музичну шевченкіану збагатили С. Людкевич (кантата-симфонія “Кавказ”, 1902—1913, кантата “Заповіт”, 1934, 1955), Я. Степовий (“Прелюд пам'яті Т. Шевченка”, 1912), К. Стеценко (музика до вистави “Гайдамаки”, 1919—1921, кантата "Шевченкові", 1922).

Чільне місце у музичній франкіані посідає кантата К. Стеценка “Єднаймося”. На тексти поезій І. Франка написано близько 200 композицій. Франківська тема відображена у симфонічній музиці, оперному й балетному жанрах, вокально-ліричних композиціях (Я. Степовий, А. Штогаренко, М. Вериківський, В. Борисов та ін.).

Українська музика 20—30-х років позначена інтенсивними новаторськими пошуками. У 1923—1928 рр. діяло республіканське Музичне товариство ім. М. Леонтовича, яке певний час зберігало своєрідну автономію. Навколо товариства гуртувалися композитори-новатори, які орієнтувалися на поєднання національних традицій і досягнень європейської музичної культури. Традиції українського авангарду започаткував В. Лятошинський (1894—1968).

У Галичині новітні напрями культивували Д. Січинський (історико-романтична опера “Роксолана” — не закінчена (оперу завершив у 90-х роках композитор М. Скорик.)). Неоромантик Б. Кудрик (1897—1950), Імпресіоніст Р. Сімович (1901 —1984) та ін. Значний внесок у розвиток національного хорового мистецтва 20-х років зробили Я. Калішевський (1856—1923), Б. Левитський (1887—1937), П. Козицький (1893—1960), Н. Городовенко (1885— 1964), Г. Верьовка (1895—1964), Ф. Соболь (1895—1973).

У руслі другої художньої системи розвивається творчість композиторів-"шістдесятників", учнів і послідовників Б. Лятошинського, представників українського авангарду. Серед них — В. Годзецький, Л. Грабовський, В. Загорцев, В. Сильвестров.

Українські "авангардисти" прагнули вийти у своїй твор­чості за межі традиціоналізму.

Національну музично-пісенну культуру розвивають про­фесійні колективи - "Думка" (з 1930р. — Державна зас­лужена академічна хорова капела України), "Трембіта" (Львів, 1940; з 1951 р. — Державна заслужена хорова капе­ла України), Український народний хор, організатором і ке­рівником якого був Григорій Верьовка (1895 - 1964).

Оригінальним мистецьким явищем є українська авторсь­ка пісня. У розвиток цього жанру вагомий внесок зробив Володимир Івасюк (1949-1979) — український поет і ком­позитор, автор тексту і музики пісень "Я піду в далекі гори", "Червона рута", "Водограй" та ін. Творчість митця грун­тується на фольклорних джерелах. Пісня "Червона рута" дала назву Республіканському фестивалю української пісні та музики.

З 1989 р. започатковані конкурси хорів ім. М. Леонтовича.

68. Українська естрада. В.Івасюк Естра́да — різновид сценічного мистецтва, як окремий жанр так і синтез жанрів: спів, танець, оригінальний виступ, клоунада, циркове мистецтво, ілюзії.Артистів, що вважають за краще естрадний жанр, називають артисти естради, естрадні артисти. В більшості випадків естрадні артисти асоціюються із зірками естради (зірка естради).Українська естрада в даний час є компанією творчих осіб, що представляють як естрадний жанр, так і інші жанри сценічного мистецтва. Як вид культурно-економічної діяльності естрада є складеним поняттям шоу-бізнесу.

Володи́мир Миха́йлович Івасю́к (*4 березня 1949, Кіцмань, Чернівецька область — †24/27 квітня[1] 1979, Брюховицький ліс під Львовом) — український композитор і поет. Герой України (2009, посмертно).Один із основоположників української естрадної музики (поп-музики). Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Неординарний живописець.18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія — самогубство — підлягала сумніву громадськості як 1979 року, так і тепер. Докладно про життя і смерть Володимира Івасюка розповідається у книжках «Монолог перед обличчям сина» та «Життя і смерть Володимира Івасюка».26 січня 2009 року Генеральна прокуратура України поновила давно закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка.пісні на власні слова«Відлітали журавлі»,«Я піду в далекі гори»,«Червона рута»,«Водограй»,«Пісня буде поміж нас», «Лиш раз цвіте любов»,«Балада про мальви»,«Я — твоє крило»,«Ласкаво просимо»,«Наче зграя птиць»,«Колискова»,«Мандрівна музика»,«Два персні»,«Там за горою, за крем'яною»,«Капелюх»Пісні на слова різних поетів,зокрема Дм. Павличка, О.Гончара, Б.Стельмаха, М.Петренка, Ю.Рибчинського, Р.Братуня, Р.Кудлика та інших. (понад 40) —«У долі своя весна», «Кленовий вогонь», «Літо пізніх жоржин», «Балада про дві скрипки» та інші.Для хору Сюїта (цикл обробок українських народних пісень) для хору без супроводу (1978) Інструментальні твори Сюїта-варіації на тему української народної пісні «Сухая верба»(1977)Сюїта-варіації для камерного оркестру (1977),три п'єси для фортепіано,«Осіння картинка» — для віолончелі,три п'єси для скрипки музика до вистави «Прапороносці» (1975, збереглися фрагменти