3. Структура культури.

Традиційно розрізняють два основні напрямки культури – матеріальний і духовний – відповідно до двох головних сфер людської діяльності – матеріальної і духовної. Матеріальна культура охоплює всю сферу виробничої діяльності людства та її результати: як знаряддя праці, житло, предмети повсякденного побуту, одяг, будівельні споруди, засоби зв'язку, пам’ятники і монументи тощо. Духовна культура стосується області свідомості, пізнання, моралі, виховання, освіти, науки, мистецтва, літератури та інших сторін духовної діяльності людини. Сюди також належать релігія і міфологія, світоглядні, політичні, моральні та інші уявлення людей. Між матеріальною і духовною культурою існує тісна органічна єдність.

Структура культури являє собою цілий макросвіт. Вона охоплює освіту, науку, мистецтво, літературу, міфологію, мораль, політику, право, релігію. При цьому всі її елементи взаємодіють між собою, утворюючи єдину систему такого складного явища, як культура.

Також визначається певна типологія культури відповідно до її носіїв. Залежно від цього необхідно виділити світову і національну культури. Світова культура – це синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів, що населяють нашу планету.

Національна культура уособлює надбання культур різних соціальних верств і прошарків населення кожного суспільства.

Своєрідність національної культури, її неповторність і оригінальність виявляються як у духовній (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній (традиції виробництва, праці, ведення господарства) сферах життя і діяльності народу.

Світова культура – феномен глобальний. Національна культура є частково і джерелом світової культури, одночасно витікаючи з неї. Світовій культурі властивий інтегральний процес. Національні ж мають диференційований характер.

Культуру потрібно культивувати, бо вона для кожного народу є джерелом стійкості і добра, фактором національної гідності, водночас втілюючи історичний досвід самого народу, його творчий потенціал, служить підґрунтям для духовного розвитку наступних поколінь. Прогрес суспільства поєднується і супроводжується також культурним прогресом.

4. Функції культури.

Основні функції культури:

адаптаційна дає можливість кожному індивідууму, який включається в процес функціонування і розвитку прилаштовуватися до існуючих в сус­пільстві оцінок і форм поведінки.

пізнавальна ознайомленні людини зі знаннями, необхідними для «володіння силами природи І пізнання соціальних явищ, для визна­чення у відповідності з цим ціннісного відношення до світу

аксіологічна (ціннісна) дає можливість виробити ціннісні орієнтації людини, коригувати норми поведінки та ідентифікувати себе у суспільстві.

інформаційна дає людству й суспільству відповідну інформацію. Культура є засобом, що виробляє інформацію.

комунікативна (діалог культур) передачу культурних ціннос­тей, їх засвоєння та збагачення неможливі без спілкування людей, а саме спілкування здійснюється за допомогою мови, музики, зоб­раження і. д., які входять в скарбницю культурних цінностей.

нормативна відпрацьовуван­ня і поширення відповідних норм поведінки, які суспільство диктує людині, у відповідності з якими формується образ життя людей, їх установки й ціннісні орієнтації, способи поведінки.

гуманістична реалізацію верховних цінностей шляхом культивування людської гідності.

людинотворча (соціалізація особистості) виявлення і культивування сутнісних сил людини, їх соціальне і духовне возве­личення і ушляхетнення.

виховна : культура не лише пристосовує людину до певного природного та соціального сере­довища. Вона ще й виступає універсальним фактором саморозвит­ку людства, людини.

світоглядна син­тезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінкових, вольових.