5.3. Республіка Філіппіни

Основною метою формування податкової системи Республіки Фі-

ліппіни (РФ) є створення вільних економічних зон. Ця концепція бу-

ла вперше запропонована в країні ще в 1923 році Торговою палатою

РФ. Спочатку вони мали вигляд вільного порту або вільної зони тор-

гівлі. Але тільки в 1969 році був прийнятий законопроект про ство-

рення вільного порту в Марівеласі (о. Батаян). Законом передбача-

лось створення зони зовнішньої торгівлі та організація її адміністру-

вання, тобто планування, розвиток та управління зоною. Але в

повному обсязі зона почала функціонувати лише в 1972 році. Почи-

наючи з 1991 року ВЕЗ створювались швидкими темпами, і зараз на

Філіппінах діє понад 110 таких зон.

Експортні зони функціонують як окремі анклави з різних галузей

промисловості національної економіки, які використовують імпор-

товану сировину, матеріали для виробництва продукції та товарів,

що потім експортуються. ВЕЗ забезпечується всім комплексом послуг

комунального господарства, енергією, водопостачанням, системою

каналізації, збирання сміття та відходів, транспортом, житловими

кварталами тощо. У цих зонах надається велика кількість банківсь-

ких та комерційних послуг, охорони, інвестиції та ін.

Основною метою адміністрації ВЕЗ є створення сприятливих

умов для її розвитку, постійних контактів із приватним сектором,

проведення маркетингових досліджень, забезпечення вигідних умов

для іноземних інвесторів.

В РФ створені такі види ВЕЗ.

1. Промислова зона. На її території діє єдине безперервне управлін-

ня згідно з комплексним планом, створена відповідна інфраструк-

тура, є спеціальні приміщення для заводського виробництва та

діють підприємства комунального обслуговування.

2. Обробна зона. Це особлива промислова зона, розташована за мит-

ною територією та орієнтована здебільшого на експорт продукції.

3. Вільна зона торгівлі. Вона являє собою територію, що охороня-

ється і розташована поруч з портом, через який ввозяться товари,

сировина, які швидко розвантажуються і їх можна переправляти в

інші країни або розмістити у сховищах, доробляти, сортувати, фа-

сувати без сплати мита.

4. Центр туризму. На цій території розташовуються готелі, різні оз-

доровчі заклади, які надають різні послуги як мандрівникам, іно-

земним туристам, так і місцевим жителям.

5. Агропромислова зона. Тут здійснюється сільськогосподарське ви-

робництво з повним циклом: від первинної стадії до переробки

кінцевих продуктів.

ВЕЗ за площею невеликі (від 25 до 50 га) і можуть створюватись з

ініціативи приватних підприємців, місцевих органів влади, які під-

тримуються центральним урядом, а також з ініціативи центрального

уряду.

96 % ВЕЗ належать приватному сектору і тільки 4 % — державно-

му. У таких зонах кількість підприємців має стійку тенденцію до зро-

стання.

Підприємствам, які знаходяться у ВЕЗ, надаються такі пільги:

· прискорена амортизація;

· звільнення від експортного мита та ліцензійних платежів;

· звільнення від сплати мита на імпортне обладнання, сировину,

матеріали;

· загальне звільнення від сплати мита;

· загальне звільнення від сплати акцизного збору;

· звільнення від сплати ПДВ;

· звільнення від сплати державного реєстраційного мита;

· звільнення від сплати податку на прибуток.

Замість податкових митних платежів введено 5%-не відрахування

від валового доходу, причому з нього можна відрахувати 50 % ви-

трат на навчання персоналу. В цих зонах також надаються податкові

канікули з прибуткового податку на 4–6 років з можливістю продов-

ження до восьми років.

Створення ВЕЗ для РФ має велике значення. Постійно збільшу-

ється обсяг сукупних інвестицій, причому з 1988 по 1997 роки темп

зростання щорічно становив приблизно 160 %, а в 1989 та 1995 роках

досяг майже 450 %.

Поява приватних зон уможливила звільнення державних ресурсів

на інших напрямках. Тільки з 1995 по 1997 роки у РФ було створено

близько 1,4 млн робочих місць. Слід зазначити, що поява п’яти місць

у ВЕЗ приводить до появи восьми місць поза зоною. Середньорічний

темп зайнятості становить 35 %, постійно зростає заробітна плата

працівників. Одержаний дохід має ефект мультиплікатора, тобто як-

що він одержаний у ВЕЗ, то і витрачається у цій же зоні на придбан-

ня продовольчих товарів, одягу, взуття, житла, на медичне обслуго-

вування, а це приводить до створення нових робочих місць.

5.4. Тайвань (Китайська Республіка)

Розвиток податкової системи Тайваню відбувався аналогічно

розвитку податкової системи Філіппін. Напрямок створення вільних

економічних зон та відповідна концепція з’явились на Тайвані ще в

60-ті роки ХХ ст. У той час основну частину експорту держави стано-

вила сільськогосподарська продукція. У країні тоді не було необхід-

ної інфраструктури для індустріального розвитку. Тому уряд прий-

няв рішення про створення ВЕЗ для покращення інвестиційного клі-

мату з метою прискорення індустріального розвитку країни. У цих

умовах була створена виробнича інфраструктура та введена спроще-

на процедура здійснення інвестицій та надання податкових пільг.

Закон про створення ВЕЗ був прийнятий парламентом в 1965 ро-

ці, і перша зона з’явилась у 1965–1968 роках біля порту Каослонг. Да-

лі ВЕЗ створювались швидшими темпами. Нині їх уже три, а кіль-

кість підприємств в них перевищує 220.

У ВЕЗ Тайваню всі підприємства звільняються від сплати мита, ак-

цизних зборів, податку на додану вартість, державних реєстраційних

мит, податку на прибуток, а також мита на сировину, матеріали, запча-

стини, компоненти та обладнання, які ввозяться у державу та викорис-

товуються зареєстрованими там підприємствами. Діють на Тайвані та-

кож і податкові канікули з прибуткового податку до п’яти років.

Створення ВЕЗ на Тайвані вплинуло на подальший розвиток дер-

жавної економіки. Так, до 1997 року загальний обсяг інвестицій ста-

новив приблизно $1,7 млрд, з яких 54 % — це спільні підприємства, а

46 % інвестицій — це внутрішні. Тобто збільшилась не лише кількість

іноземних, а й внутрішніх інвесторів.

Значно зросли обсяги і зовнішньої торгівлі. Збільшення робочих

місць у зонах підвищило зайнятість населення і в допоміжних вироб-

ництвах за межами зон. Зросли також доходи у формі податків, різ-

них мит, ліцензій на право будівництва, внески на обов’язкове стра-

хування працівників, відсотки за кредитами.

Але при всьому позитиві створення ВЕЗ уряд Тайваню має і пов’я-

зані з цим витрати. Тому потрібно зіставляти доходи від ВЕЗ з тими

витратами, які матиме держава при їх створенні.

5.5. Австралія

Австралія — промислово-аграрна країна, розташована на Авст-

ралійському материку. Провідними галузями національної економі-

ки є гірничодобувна, тваринництво та туризм. У країні видобувають

здебільшого кольорові метали, золото, а також виробляють товари з

них. Крім того, Австралія займає провідне місце у світі з постачання

вовни, цукру, пшениці, м’ясо-молочних виробів. Щорічно до країни

приїжджає понад 4 млн туристів, що дає можливість формувати бюд-

жет з перевищенням дохідної частини над витратною. Адміністра-

тивно Австралія складається з шести штатів та двох територій, які

мають свій уряд та законодавчі органи.

Податкова система має три рівні: федеральний, тобто державний,

регіональний та місцевий (рівень громад). Основним є перший рі-

вень — державний, який практично фінансує усі інші. Податки регі-

онального рівня, або штатів, та місцевого не мають великого значен-

ня для формування бюджету.

Основним податком федерального рівня є прибутковий податок,

який стягується як з юридичних, так і з фізичних осіб. Податок з юри-

дичних осіб, по суті, є податком на прибуток. Прибутковий податок

має тенденцію до поступового зниження ставки з 36 до 30 %. Якщо

фірма зазнала збитків, то вона переносить їх на прибуток наступних

років. Усі юридичні особи поділяються на три групи. Перша група —

великі компанії, які мають річний оборот понад 100 млн австра-

лійських доларів (австрал. дол.). До цієї групи належать також

міжнародні корпорації, які є провідною категорією у наповнені дер-

жавного бюджету. Друга група — середні підприємства, які мають

оборот від 1 млн австрал. дол. за рік. Третя категорія — малі підприє-

мства з річним оборотом до 1 млн австрал. дол. за рік. До цієї кате-

горії належать також приватні підприємці. Для цих платників перед-

бачається кілька варіантів сплати податків, у тому числі і спрощена

система оподаткування та обліку доходів. Вибір системи оподатку-

вання залишається за платником. Прибутковий податок з юридич-

них осіб становить 14–15 % федерального бюджету.

Прибутковий податок з фізичних осіб має прогресивний харак-

тер. Але податкова реформа, яка проводиться в Австралії, має до-

сить ліберальний характер і спрямована на зниження податкового

тиску на платника. Особливістю оподаткування фізичних осіб є саме

нарахування податку та подання щорічної податкової декларації.

Фінансовий рік в Австралії починається 1 липня. При сплаті прибут-

кового податку встановлюється неоподатковуваний мінімум доходів

громадян у розмірі 6 тис. австрал. дол. А далі діє прогресивна шкала

оподаткування. Для доходу від 6 тис. до 20 тис. австрал. дол. ставка

податку становить 17 %; з доходів від 20 тис. до 50 тис. австрал. дол.

податок стягується у розмірі 30 %; з доходів від 50 тис. до 60 тис. ав-

страл. дол. — 42 %, з доходів понад 60 тис. австрал. дол. — 47 %. За-

раз близько 80 % населення держави сплачує прибутковий податок

за середньою ставкою — 30 %.

Крім зниження податкового тиску, в Австралії запроваджуються

різні соціальні програми. Так, підвищено на 4 % розмір пенсій та до-

помоги з гарантованим перевищенням на 2 % над будь-яким рівнем

інфляції, постійно збільшується допомога на виховання дітей. Сім’ї,

які мають тільки одне джерело одержання доходів, фактично не спла-

чують податок з доходів до 13 тис. австрал. дол. Особливістю стяг-

нення цього податку є те, що пенсії входять до складу сукупного

річного доходу фізичних осіб.

У країні проводиться реформування напрямків податкових пла-

тежів. Замість існуючого раніше податку з продажу введено податок

на товари та послуги з єдиною ставкою 10 %. За економічною суттю

він аналогічний податку на додану вартість. Ним не оподатковують-

ся товари та вироби, які експортуються з країни, продовольчі това-

ри, медичні препарати, послуги зі здобування початкової та серед-

ньої освіти, медичні послуги, благодійна діяльність, а також діяль-

ність релігійних організацій.

До непрямих податків належать також мито та акцизи. Останні

встановлюються на алкогольні напої, тютюнові вироби, дизельне па-

ливо тощо.

Крім цих податків, які мають досить велику питому вагу в загаль-

ному федеральному бюджеті, існують й інші:

· податок на приріст капіталу стягується з прибутку, одержаного

від реалізації деяких активів (наприклад, акцій);

· податок з дорогих автомобілів;

· пенсійний збір у розмірі 1,5 % фонду заробітної плати;

· податки, які стягуються способом у джерела з дивідендів, відсотків

на капітал;

· податок на нафтові ресурси;

· податок з додаткових виплат. Його сплачує роботодавець, коли

надає найманим працівникам додаткові пільги або інші виплати.

До них належать нарахування власникам автомобілів за пальне та

ремонт, якщо він використовується для службових цілей, сплата

за навчання дітей співробітників, видача безвідсоткових позик

або з відсотками, але нижчими за звичайну банківську ставку, ін-

ші витрати.

Якщо пільга, яку одержав працівник, перевищує 50 тис. авст. дол.,

то роботодавець з суми перевищення сплачує податок за ставкою