4.Основні етапи розвитку світової та української культури.

1.Культура стародавнього світу:

Антична культура. У старогрецьких полісах сформувалася могутня духовна культура, яка справила великий вплив на розвиток цивілізації багатьох країн світу. У наше сьогоднішнє життя органічно вплелися численні поняття, слова, назви, імена, вирази, які дійшли до нас саме з культури Стародавньої Греції. Кращі зразки старогрецької архітектури, скульптури та мистецтва є в певному розумінні неперевершеними, класичними, на них вчаться все нові й нові покоління митців, таємницю їх гармонії й естетичного впливу намагаються розгадати дослідники. У стародавній грецькій філософії беруть початок матеріалістичне атомістичне вчення (Демокріт) та ідеалізм (Сократ і Платон). У Стародавній Греції вперше виникла нова галузь знань – історія; “батько історії” Геродот започаткував літописно-описову форму вивчення суспільства. Арістотель у праці “Політика” створив першу теорію держави. Грецький учений Евклід заклав основи геометрії, Архімед – механіки. Мистецтво Стародавнього світу сягнуло високого рівня. Особливі успіхи спостерігаємо у сфері будівництва, яке увібрало в себе всі досягнення наукової, технічної і художньої думки того часу. Багато витворів архітектури й понині вважаються неперевершеними зразками. Значною мірою це стосується і монументальної скульптури. Твори великих зодчих та скульпторів високо цінували і їхні сучасники. Ще в III ст. до н. е. в античних авторів знаходимо згадки про «сім див світу». До «семи див» стародавні автори відносять єгипетські піраміди, висячі сади у Вавилоні (Сади Семіраміди), храм Артеміди в Ефесі, статую Зевса в Олімпії, мавзолей в Галікарнасі, Колос на о. Родос, маяк в Александр!'!'. До наших часів збереглися лише піраміди. Всі інші споруди були зруйновані. Неймовірної праці доклали вчені різних країн, щоб відновити зовнішній вигляд цих пам'ятників і техніку їх створення.

Культура Середньовіччя:

Для середньовічної культури характерні дві ключові відмінні ознаки: корпоративність і домінуюча роль релігії та Церкви.

Середньовічне суспільство, як організм з клітин, складалося з безлічі станів (корпорацій). Людина по народженні належала до одного з них і практично не мала можливості змінити своє соціальне становище. З кожним станом було пов'язано своє коло політичних і майнових прав та обов'язків, наявність привілеїв або їх відсутність, специфічний уклад життя, навіть характер одягу. Існувала сувора корпоративна ієрархія: два вищих стани (духовенство, феодали-землевласники), потім купці, ремісники, селяни (останні у Франції були об'єднані в «третій стан»). Чітку формулу вивів на рубежі X — XI ст. єпископ французького міста Лана Адальберон: «.. одні моляться, інші воюють, треті працюють…». Кожний стан був носієм відповідного типу культури.

Могутнім об'єднуючим чинником у таких умовах виступали релігія і церква. Визначальна роль християнської релігії і церкви у всіх галузях суспільного і культурного життя складала принципову особливість європейської середньовічної культури. Церква підпорядкувала собі політику, мораль, науку, освіту і мистецтво. Весь світогляд людини середніх віків був теологічним (від грецького «теос» — бог). Загалом середньовічна художня культура набула своїх найхарактерніших

форм у кожному з видів мистецтва: у літературі — це життя святих, у

архітектурі — собор, в живописі — ікона, у скульптурі — зображення

Христа, Богоматері та Святих, а саме середньовічне мистецтво можна

охарактеризувати як символічне.

Культура Відродження

Західноєвропейська культура епохи Відродження (Ренесансу) являє собою явище, вагоме за своїми художніми здобутками, суперечливе за ідейними підвалинами та вирішальне для формування засад нової культури сучасного типу. Саме тому й витоки, й характерні риси, й значення цього періоду для світової культури вже майже два століття знаходяться в центрі уваги культурологів. Особливо це пов'язано з тим, що провідна риса цього періоду - гуманізм, як визнана цінність сучасної західноєвропейської цивілізації, своїми витоками сягає саме часів Відродження. Отже, й розуміння причин кризи гуманістичних цінностей в XX столітті потребує дослідження їх історико-культурних коренів. Епоха Відродження - це перехідна епоха від Середньовіччя до Нового часу, коли здійснюється заміна традиційної, релігійної і феодально-станової системи ідей новим світоглядом, основу якого складають секуляризація мислення, індивідуалізм і критицизм Саме в епоху Відродження різко зростає потреба у розумовій праці, збільшується кількість представників вільних професій. У Середньовіччі такі люди входили до складу корпорацій, які об'єднували їх за професіями – викладачів, лікарів, художників. Як правило, представники розумової праці в середні віки були пов'язані з церквою. Епоха Відродження і Реформації в історії світової культури має революційну, поворотну роль. Не можна назвати таку сферу культури, в якій би не виникли явища, процеси, що визначили весь подальший розвиток, аж до сучасного їх стану:

на зміну церковному світогляду, який панував неподільно, приходить новий погляд на світ, в центрі якого стоїть людина, гуманізм;

в науці замість умоглядності, далеких від дійсності логічних побудов виникає дослідне природознавство і, як результат цього, здійснюється величезний крок уперед у пізнанні навколишнього світу і самої людини, виникає спеціалізація у науці;

об'єктом вивчення стає і саме людське суспільство, починаються пошуки шляхів його справедливого устрою;

утворюються сучасні національні європейські літератури і професіональний театр;

унікальним є історичний феномен ренесансного мистецтва, яке дало людству найвеличніші твори.

Культура Нового часу

XVII—XVIII століття були вирішальними у формуванні культури Нового часу, що тісно пов'язано з виходом на історичну арену нового класу — буржуазії. Її економічне утвердження, політична боротьба супроводжувалися складанням нового світогляду. Завдяки численним відкриттям видатних вчених стався переворот у поглядах на природу, утвердилася матеріалістична картина світу. Було поставлене питання про справедливий устрій людського суспільства. Відповідь на нього шукали блискучі мислителі епохи Просвітництва. Ускладнюються форми художньої творчості. Якщо в середні віки єдність європейської культури була наслідком її нерозвиненості, то тепер виникають умови для єдності культурного процесу вже на іншому якісному рівні. Перераховані культурні процеси були однією з передумов буржуазних революцій в Англії, а особливо у Франції.

Культура 20 ст.

Багато чого в культурі ХIХ ст. робить її зовсім іншою в порівнянні з усією попередньою історією людства. З небаченою силою проявилася закономірність прискорення історичного процесу. Перестають відігравати попередню роль простори і відстані, а протягом життя лише одного покоління відбуваються зміни такої глибини і значущості, що вони змінюють і образ світу, і спосіб мислення. Якщо останні 50 тисяч років існування людства виміряти числом поколінь (тривалість життя покоління умовно приймемо за 62 роки, хоча у давнину людині було відведено речинець у 2—2,5 рази менший), то всього одержимо близько 800 таких поколінь. З них 650 провели своє життя у печерах. Тільки протягом 70 останніх поколінь став можливим тісніший зв'язок між людьми завдяки писемності. Лише протягом життя останніх шести поколінь ми познайомилися з друкованим словом, а при чотирьох — навчилися досить точно вимірювати час. Лише останні два користуємося електромотором. А переважна більшість всіх матеріальних цінностей, з якими ми маємо справу у повсякденному житті, була вперше створена протягом життя сучасного покоління. Відзначимо, що при збереженні нинішніх глобальних демографічних тенденцій років через 40—50 кількість людей, які живуть на землі, вперше в історії перевищить кількість усіх померлих разом взятих. І це не фантастичне припущення — в Індії і Китаї в кінці ХХ століття вже проживає по мільярду чоловік.

Світ культури ускладнився і розширився. Людині стали підвладні небачені раніше види енергії. Породжені людиною техніка і технології вирішальним чином визначають умови людського існування, змінюючи ландшафт і клімат. Створюються нові види мистецтва. Зовсім не випадково сучасну західну цивілізацію іменують техногенною (тобто породженою технікою, вирішальним чином залежною від технологічного базису, умов і способів людської діяльності).

Розвиток культури відбувався у дуже складному глобальному політичному контексті: дві світові війни, виникнення і крах тоталітарних режимів, розкол світу на дві суспільні системи і багаторічне військово-політичне протистояння між ними («холодна війна»), криза і крах соціалістичного ладу, розпад держав з багатовіковою історією (на початку століття — Австро-Угорщини, у кінці — Радянського Союзу), формування «третього світу» з його проблемами, існування вогнищ багаторічних військових конфліктів. Все це не могло не викликати драматичні (а часто — катастрофічні) потрясіння.

Століття підійшло до свого завершення, чого не можна сказати про ті тенденції, які спостерігаються в різних сферах культури. Відкритих питань і проблем, що чекають свого вирішення, на сьогоднішній день набагато більше, ніж на початку сторіччя.