4. Шпаки - Рильський Максим

Знов прибули до нашої шпаківні

Її, мабуть, торішні хазяї

І зразу співи почали свої,

Насмішкуватим спрямуванням дивні.

Оригінальності від них не ждіть:

Шпаки - це імітатори веселі;

То іволга у лісні їх дзвенить,

То хлопчик, друзів кличучи, свистить,

То соловейко розсипав трелі,

То колесо немазане скрипить.

Такі ото сусіди наші втішні.

Шпак не від того, щоб, як спілі вишні,

Покуштувати, що воно на смак,-

Та садових повзучих розбишак,

Неситу гусінь, вишить так ретельно,

Що той грішок не майте за смертельний,

Шануйте друга... Де яс таки без хиб

Ви друга на землі найти могли б?

Б. Грінченко "Кавуни

розповідається про те, що хлопець сашко хоче їсти і просить у мма, але мама не має що йому дати( бо були бідні) і каже хай їсть черствий хліб. Хлопець обурений і кричить, що хоче сала. Але мати на нього накричала і пояснила що не має. Тоді сашко побіг до свого друга Стецька і вмовив його піти до діда Кучми красти кавуни. Стецько боявся, але пішов. коли вони крали то прийшов Кучма і розмовляв з своїм товаришем, а Стецько подумав, що їх зараз зловлять і почав кричати та тікати. Товариш кучми побіг за ним, але він крикнув, що то не він крав а його друг. Тоді Дід Кучма зловив Сашка і почав випитуватись чиї вони є. Але Сашко мовчав і Кучма набив його так, що хлопець зомлів. Потім товариш Кучми побризкав на нього водою і хлопець ввечері прийшов додому. Через паро днів Сашко та Стецько знову потоваришували.

Білет №16

1. Народився Степан Васильвич Руданський 6 січня 1834 року на Поділлі,у селі Хомутинцях Вінницького повіту Вінницької губернії. Батько його – сільський священник. За сімейною традицією,8-ми літнього Степана віддали вчитися на священника: він навчався в Шаргородській бурсі,а після закінчення вступив до Камянець-Подільської семінарії.Після закінчення К.-П. семінарії Руданський ,всупереч батьковій волі подає заявку не до духовної,а до медико-хірургічної академії. За це батько позбавив сина матеріальної підтримки.Деспотичний отець прирік сина на голод і злидні, та Степан був непохитний: він вивчав медицину й писав,творив поезії. Період навчання в академії – це період поетичної творчості С.Руданського. Саме в цей час ним було написано всі ліричні поезії. Одна з них – ліричний шедевр «Повій вітре, на Вкраїну. А також.саме в семінарії він написав шість балад («Два трупи»,»Вечорниці»,»Упир»,»Хрест на горі»,»Розмай», і «Люба»).Цей період творчості також цінний гуморесками співомовками. 1859 року Руданський упорядкував три рукописні збірки своїх творів,куди зібрав усе, написане ним за девять років. Автор назвав кожну зі збірок «Співомовки Вінка Руданського». У1859 році петербурзький тижневик «Русский мир» надрукував чотири гуморески поета, вірш «Могила» і баладу «Два трупи».А 1861 року укр. Журнал «Основа» вмістив шість ліричних творів С.Руданського. Оце й усе. Що побачило світ за життя автора. Усі спроби завдали невдачі. Через важку хворобу(туберкульоз) та тривалі клопоти із працевлаштуванням поет поет не зміг клопотатися виданням своїх книг. 1861 року закінчив академію і домігся направлення на роботу міським лікарем Ялти(працював 12 років). В Ялті він також займається перекладацькою діяльністю. Перекладав із польської, чеської, сербської, німецької, старогрецької мов. Працював багато. Особисте життя так і не склалося. Переживши трагедію нещасливого кохання ,він вже не зміг покохати вдруге- не забув свою 1-шу любов,Марію Княгницьку. Рятуючись від самотності поет зійшовся з багатодітною вдовою. 1872 року в Криму спалахнула епідемія холери. Руданський лікував хворих не дбаючи про власне здоровя. Рятуючи бідняків, заразився й сам холерою. Знесилений туберкульозом,його організм не зміг подолати хвороби. 3 травня 1873 року Степан Рцданський помер.

СПІВОМОВКИ: Баба в церкві

Прийшла в церкву стара баба,

Свічок накупила,

Де була яка ікона,

Всюди поліпила.

Іще пара остається,

Де їх приліпити?..

«Ага! – каже, — пошукаю

Святого Микити!»

Найшла баба і Микиту –

Святий чорта ціпить!..

Баба їдну йому ставить,

Другу чорту ліпить…

Видять люди й розважають,

Щоби не ліпила.

Що ти, бабо, — кажуть, — робиш?

Та ж то вража сила!..»

Але баба обернулась:

«Не судіте, люди!

Ніхто того не відає,

Де по смерті буде…

Чи у небі, чи у пеклі

Скажуть вікувати;

Треба всюди, добрі люди,

Приятеля мати»

Жалібний дяк

Щойно в церкві коли дяк

«Іже» заспіває,

Бідна баба у кутку

Мало не вмліває.

Аж завважив теє дяк,

До неї забрався.

«Чого плачете ви так?» —

Стару запитався.

«Як не плакати мені,—

Стара баба каже, —

Коли мене голос ваш

Аж за серце в’яже!

Так колись моя коза

На льоду кричала,

Як там її звірина,

Бідну, розривала».

2. Народився Микола Петрович Трублаєвський 25 квітня 1907 року в с. Вільшанці, нині Крижопілького району Вінницької обл. Мати його була сільською вчителькою,а батько працював у лісництві. У 1915 році пішов до Немирівської гімназії. Навчання він не закінчив — у п'ятому класі втік на фронт, бажаючи допомогти червоноармійцям. До фронту Микола не потрапив — впав з вагону поїзда і покалічив ноги. Після одужання повернувся до рідного села, де став комсомольським активістом — організовує хату-читальню, керує сільською самодіяльністю, в шістнадцять років завідує сільбудом.У вінницьких газетах почали з'являтися його дописи і кореспонденції про життя на селі. У 1925 році редакція газети «Червоний шлях» посилає М. Трублаїні на навчання на Всеукраїнські курси журналістики у Харкові. По закінченні курсів він працює в редакції харківської газети «Вісті». Узимку 1927 року Трублаїні як кореспондент «Вістей» вирушає у двомісячну подорож на Далекий Схід. Його кореспонденції «Листи з далекої подорожі», «Великим Сибірським шляхом» публікуються в газеті під псевдонімом Гнат Завірюха. В 1930 році Трублаїні вирушає в експедицію в Арктику, на острів Врангеля. Оскільки місце журналіста в експедиції було вже зайняте, письменник опановує професії кочегара, механіка, вантажника і влаштовується на судно котельним днювальним. За участь у цьому рейсі М.Трублаїні нагороджено медаллю. Враження від подорожі лягли в основу книг «До Арктики через тропіки», «Людина поспішає на поміч». Згодом, в 1932 р., письменник знову відвідав Арктику як учасник експедиції на криголамах «Сибіряков» і «Русанов». Недивно, що люди Півночі, їхнє життя є темою багатьох книг Трублаїні, зокрема першого його великого твору — повісті «Лахтак».Також твори письменника мають патріотичну спрямованість, зокрема широко відомі пригодницькі повісті «Мандрівники», „Шхуна (головного героя звали Завірюха(перший псевдонім письменника)«Колумб»“, науково-фантастичний роман «Глибинний шлях». Пробує він свої сили і в жанрі казки й фантастики. 1939 року публікує казки для дітей. З перших днів нім.-рад. війни М.Трублаїні — військовий кореспондент фронтової газети «Знамя Родины». Він загинув восени 1941 року у боях під Дніпропетровськом. Його поховали разом з померлими від ран бійцями біля залізничного насипу. Після війни тіло письменника було перевезене до м. Ровеньки і перезахоронене неподалік від могили молодогвардійців. М.Трублаїні був романтиком,любив рідне слово,любив дітей, тому назавжди залишився жити в їхніх серцях. Ім'ям М. Трублаїні названо українську літературну премію за твори для дітей і юнацтва.

3. Народився Петро Павлович Єршов 6 березня 1815 року в сімї чиновника.У 1831-1835 роках навчається на філософсько – юридичному відділенні Петербурзького університету. У студентські роки студент зближується з професором російської словесності Плєтньовим, знайомиться з Жуковським, Пушкіним. На їх суд 19-ти річний студент віддає своє перше велике твір-казку «Коник – Горбоконик»,прочитавши яку Пушкін з похвалою сказав починаючому поету:» Тепер цей рід творів можна мені і залишити.» Плетньов під однієї з своїх лекцій з університетської кафедри прочитав уривок з « Коник-Горбрконик» і представив здивованим слухачам автора чудової казки – їх однокурсника П.Єршова. Уривок з «Коника- Горбоконика» зявився в бібліотеці для читання, ав середині 1834 року казка Єршова була опублікована окремим виданням. 3а горами, за лісами, за широкими морями ... "- так починається відома казка" Коник-Горбоконик "Це - .. Як заклинання, як пропуск до скарбниці Дивовижне творіння абсолютно затьмарило автора. «Коник-Горбоконик» -. твір народний, майже слово в слово, за повідомленням самого автора, взяте з вуст оповідачів, від яких він його чув; Єршов тільки привів його в більш стрункий вигляд і місцями доповнив. Казка П. П. Єршовим «Коник-горбоконик» є велику поему в трьох частинах. У 1-ій частині оповідає про те, як Івану дісталися Коник-горбоконик і два прекрасні коні і як він став царським конюхом. У 2-ій частині Іван по велінню царя добуває Жарптицю, а потім і Цар-дівицю. У 3-ій частині він відвідує Сонце і Місяць і дістає з дна океану дорогоцінний перстень. У кінці казки він стає царем і одружується на Цар-дівиці.Головний герой твору — Іван-дурень — чесно несе службу у безглуздого царя. Цар жорстокий і деспотичний. Усі його думи — не про турботу про державу, а про одне лише одруження на прекрасній Цар-дівиці. У описах цього горе-правителя багато іронії: він смішний і безглуздий у своїй упевненості, що знову стане молодим. Івану-дурневі довелося прикласти багато праці, виявити сміливість і наполегливість, щоб виконати царські доручення.Але справедливість восторжествувала (сцена купання героїв в киплячих котлах). Цар безславно гине, а Іван стає красенем і володарем усього, що сам добув для царя. Звичайно ж, не без чарівної сили Коника-горбоконика. Коник-горбоконик не слуга, а товариш Івана, його дивовижний помічник, який не лише виручить з біди в скрутну хвилину, але і скаже, — як один одному — гірку правду.Сенс казки — в іронії, в жарті, в прямій сатирі: тим, хто хоче розбагатіти, багатство не дістається. А Іван-дурень усього досяг, тому що жив чесно, був щедрим і завжди залишався вірним своєму боргу і слову. У творі притягає усе: і головний герой Іван-дурень, і його вірний друг Коник-горбоконик, і опис чудес, ритм вірша, і краса поетичного слова.