4) Леонід глібов

ВЕСНЯНКА

«Весна прийшла!

Тепло знайшла!» —

Кричать дівчатка й хлопчики.

«Цвірінь! Цвірінь!

Журбу покинь!» —

Клопочуться горобчики.

Приліз дідок,

Зліз на горбок —

У хаті буть не хочеться.

Тепляк дмухнув,

Крилом махнув,

По бороді лоскочеться.

Все ожило,

Все розцвіло.

І рій дітей привітненьких

На той горбок

Несе вінок

З фіалочок блакитненьких.

Бринить дідок,

Як той мачок,

Крапчастий і повнесенький;

Кричать, гудуть,

Далеко чуть

Таночок голоснесенький.

«Весну шануй,

Не спи,воркуй,

Наш голуб зозулястенький!

Не в'янь, рости,

Красуйся ти,

Королику квітчастенький.

«Цвірінь! Цвірінь!

Журбу покинь!» —

Підспівують горобчики;

І я зрадів,

Помолодів,

Як ті дівчатка й хлопчики.

В оповіданні "Малий музика Моцарт" Олена Пчілка змалювала пригоду з життя юного композитора. Ще зовсім малий хлопчик був настільки талановитим, що чутки про його хист дійшли аж до самого короля: "Оповідано королеві, що малий Моцарт може заграти чималу річ (сонату) навіть тоді, як накрити клавіші хусткою"

крім того він вже сам міг складати музичні твори. Розповідаючи таким чином про здобутки молодого композитора, Олена Пчілка ніби наводила його у приклад своїм читачам, змушуючи їх також докладати зусилля до навчання чомусь. Епізод, в якому Моцарт гнівно втікає з зали, де сидить король та його прибічні тому, що вони перестали його слухати, може розглядатися .в двох аспектах щодо його виховного змісту. По-перше, таким чином авторка намагається показати, наскільки важливо мати почуття власної гідності. Талановитий хлопчик не хоче погодитися з тим, що король може принизити його, навіть з огляду на його безперечну вищість за соціальним статусом: "Це ж зневага для мене! Коли просив, повинен слухать!.. Королів багато, а Моцарт-музика - один" (с. 94). Можливо, такі слова були б занадто самовпевненими, якби хлопчик не мав дійсно великого хисту. Та вирісши, він довів свою правоту. Другий виховний аспект полягає у ствердженні важливості мистецтва, у прищепленні любові до нього й пошани до митців.

Білет №26

1. Дитячий фольклор – багатожанрова система, що складається із прозових, речитативних, пісенних та ігрових творів. До дитячого фольклору зараховують як творчість самих дітей, так і твори, що виконуються для дітей дорослими. Такий поділ виникає з того, що ігрові і ритміко-інтонаційні можливості дітей залежать від віку. У ранньому віці (з перших днів народження і десь до трьох – трьох з половиною років) емоційний, моторний і розумовий розвиток дитини лежить цілком на обов'язку дорослих. Дорослі виконують для дітей раннього віку колискові пісні та різні забавлянки (утішки)…

Другу частину дитячого фольклору становлять твори, виконувані дітьми середнього і старшого віку. До них належать твори, що співаються або ритмічно промовляються: ігрові пісні, дражнилки, лічилки, небилиці, заклички, жартівливі пісні, а також прозові приповідки, скоромовки, загадки, казки. Частина з них складена дорослими для дітей, але велика кількість – це творчість самих дітей»

Прозовий дитячий фольклор поділяється на дві групи: художню прозу (казки) та документальну прозу (легенди, перекази).Притча — це жанр алегорично-дидактичної оповіді, що за зміс-том тяжіє до глибокої мудрості релігійно-філософського плану. Її фабула підпорядкована єдиній ідей, а відтак дидактичній меті твору. В основі притчевої оповіді лежить порівняння, наповнене особливим символічним значенням, основна думка подається шляхом іносказання — означення явища чи предмета подається через називання іншого на основі їх подіб-ності. Реальний образ чи картина розкриваються не в прямій, а образно-алегоричній площині, а в уяві слухача ці дві площини зіставляються.

Перекази — усні оповіді про життєві факти, явища, драматичні ситуації, пов'язані з конкретними історичними подіями, інформація про які передається не очевидцями, а шляхом переповідання почутого (звідси і назва — переказ). Порівняно з легендами перекази відзначаються біль-шою достовірністю та документальністю змісту і є виявом історичної пам'яті народу.

Легенди — малосюжетні фантастичні оповіді міфологічного, апо-крифічного чи історико-героїчного змісту з обов'язковою спрямованістю на вірогідність зображуваних подій та специфікою побудови сюжету на основі своєрідних композиційних прийомів (метаморфози, антропоморфі-зації предметів і явищ природи та ін.). Їм притаманні драматизм, стійкість і завершеність сюжету.

Висновки

Український дитячий фольклор - яскрава ділянка як народної творчості, так і дитячої літератури.

Особливості дитячого мислення та емоційна природа дитини породжують відмінне від дорослих сприйняття художнього образу. Цим зумовлені визначальні риси дитячого фольклору - своєрідність відображення в ньому реального життя, органічне сплетення елементів реальності й фантастики, потяг до гри словами, їхнім змістом, звучанням, до таємничості й загадковості.Легенда:

Іван Сірко - немовля з зубами

Коли народилася ця дитина, повитухи заголосили, а мати знепритомніла. Дяк, що зайшов охрестити дитину, відмовився взяти її на руки! Перехрестив здалеку й утік. А той, хто всіх злякав, не заплакав. Він лежав на столі й бавився шматком пирога. А потім на очах у переляканих батьків з'їв його. Хлопчик народився із зубами!

За повір'ями, поява дитини з зубами означала - народився майбутній убивця. Налякані селяни радили батькам позбутися дитини! Однак хлопчика рятує батько. Він виносить дитину до натовпу й урочисто проголошує - цими зубами маля гризтиме ворогів! Ніхто тоді не знав - це народився український диявол!

За кілька років він навчиться зупиняти час, ловити кулі руками й убивати ворога самим поглядом. Про нього говоритимуть: він - перевертень. Знаменитий полководець Іван Сірко!Притча:

Було це дуже й дуже давно. В одному чудовому українському селі молоді дівчата і жінки вирішили показати усі свої вміння та майстерність. Домовились, що у неділю всі прийдуть на сільську площу і кожна принесе найкращій витвір, створений її власними руками: вишитий рушник, кружево, полотно, скатертину, одяг.

В назначений день всі жінки й дівчата прийшли на площу. Принесли безліч прекрасних речей. У старців села, котрим община доручила обрати найкращих майстринь, аж очі порозбігалися: так багато було талановитих дівчат і жінок. Дружини і дочки багатіїв принесли вишиті золотом і сріблом шовкові покривала, тонкі мереживо, скатертини, на яких були вив’язані небувалі квіти та птахи.

Але перемогла одна дружина, не самого багатого чоловіка. Вона не принесла ні вишитого рушника, ні мережива, ні скатертин, хоча все це уміла робити пречудово. Вона привела свого п’ятирічного сина, а він приніс жайворонка, якого він сам вирізав з дерева. Приклав хлопчик жайворонка до своїх вуст – заспівала, защебетала пташка, наче жива. Всі стояли на площі, не в змозі поворухнутись, всіх зачарувала пісня, і раптом в блакитному небі заспівав справжній, живий жайворонок.

- Той, хто може створити розумну та добру людину – найліпший майстер, – таке було рішення мудрих старців.

2. Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 року в селі Дяківцях Літинського району на Вінничині в незаможній родині. Його дід Дем'ян був невільником пана Кочубея, котрий володів подільською землею.Про мати свою Михайло Панасович не переставав повторювати, що все краще в нього – від неньки, трепетна любов до природи, до праці, уважність, гостинність, щедрість.

Михайло Стельмах дійсно народився в селі Дяківці на Віннічині. Але до восьми років мешкав в Одесі на Херсонській вулиці. У двадцяті роки Стельмахи виїхали з Одеси.

Михайлик самотужки навчився читати і писати. Вже тоді хлопчик збагнув, що книжка – неоцінений скарб, і вся його дитяча винахідливість була спрямована на те, щоб здобути книжку, познайомитися з чародійним друкованим словом.

В 1921 році хлопчик пішок до школи. Його відразу взяли в другий клас. Жити і вчитися було важко. Йшла громадянська війна. У Стельмахів на свою родину були одні чоботи. І Панас Дем'янович у зимову хвищу мусив носити Михайлика до школи на руках.

По закінченні початкової сільської школи Стельмах вступає в школу колгоспної молоді. В 1928 році він очолює в Дякійвському колгоспі бригаду з колишніх наймитів. Спершу Михайло навчається в Вінницькому педагогічному технікумі потім в педагогічному інституті.

Через те, що батько був нагороджений Георгієвським хрестом, Стельмаха виключили з комсомолу. Але справедливість була відновлена в 1933 бідняцький син перший в Дяківцях закінчив Вінницький педагогічний інститут.

Дві зими Стельмах учителював в школах рідного Поділля. Перші поезії надрукував в 1936 році.

В 1941 році вийшла в світ перша збірка поезій "Добрий ранок."

З кінця 1945 року Михайло Стельмах працює як фольклорист на посаді наукового співробітника Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології Академій наук. В 1951 році побачив світ роман-хроніка "Велика рідня".

Стельмах успішно працює в жанрі повісті. Перед усім це "Над Черемошем" (1952) та автобіографічна дилогія "Гуси-лебеді летять…"(1964)

У драматургію Михайло Панасович прийшов від поезії і прози. Перший його драматичний твір – лірична комедія "Золота метелиця" (1955) про працю вчених і колгоспників.

В 1959 року Стельмах за романом "Кров людська не водиця" створює одноіменну драму. Прозові твори "Правда і кривда" "Дума про тебе" стали основою драматичних творів з одноіменною назвою."Зачарований вітряк" (1967), "На Івана Купала" (1966), "Кум королю" (1967) Повісті "Над Черемошем" та "Гуси-лебеді летять…" екранізовано

27 вересня 1983 року перестало битися серце Михайла Панасовича.

3. Барри Майбутній письменник і драматург народився 9 травня 1860 року в шотландському містечку Кіррім’юрі й був дев’ятою дитиною в родині. Сім’я жила бідно (батько працював звичайним ткачем), але батьки доклали всіх зусиль для того, щоб діти отримали хорошу освіту. Завдяки цим зусиллям та допомозі старшого брата Джеймс вступив до Единбурзького університету, після закінчення якого переїхав до Лондона, де прожив усе життя.

До писемництва Джеймс прийшов із журналістики. Почавши кар’єру в якості музичного критика, він став відомим журналістом після публікації серії нарисів «Ідилії Старих Вогнів», у яких зображувалось далеко не ідилічне життя маленького шотландського містечка – з усіма його злиднями, пуританськими поглядами на життя, втручанням церкви в особисте життя людей тощо. Певно, саме успіх цих нарисів спонукав Баррі до написання декількох романів на соціальну тематику: «Маленький священик», «Сентиментальний Томмі», «Маргарет Огілві» (головною героїнею цієї книги стала мати письменника) та інших. Однак піднімаючи у цих романах серйозні питання, Баррі не міг дати відповіді, як їх вирішити, – і переводив оповідь у ідеалізоване романтичне річище, далеке від реальності. Романи не мали успіху серед читачів, але Баррі твердо вирішив стати письменником і переключився на драматургію.

Виявилося, що до написання п’єс у Джеймса набагато кращі здібності, ніж до великих літературних форм. Саме вистави прославили його в літературних колах. Спочатку Баррі перевів у драматичну площину декілька своїх романів, але справжнє визнання прийшло до нього після постановки п’єси «Кволіті-стріт» – комедії, яка зображує Англію початку ХІХ століття. Веселі постановки Баррі не внесли нічого революційного в жанр, але були написані з прекрасним знанням законів сцени та приваблювали дотепними діалогами – тож деякі з них досі йдуть на сценах англійських театрів.

Друг письменників і мандрівників

Однак сучасникам Джеймс Баррі запам’ятався не так своїми досягненнями у драматургії чи журналістиці, як винятковою добротою й порядністю. Завдяки цим рисам навколо Баррі постійно було багато друзів, серед яких – чимало видатних особистостей того часу. Письменник товаришував з Джоном Ґолсуорсі, Гербертом Уеллсом, Джорджем Мередітом, Робертом Льюїсом Стівенсоном, які не раз зверталися до нього з питаннями, вирішення яких вимагало об’єктивності та доброзичливості.

Крім письменників, серед друзів Джеймса були мандрівники. Баррі завжди цікавився подробицями подорожей та захоплювався відвагою дослідників. Він товаришував з відомими мандрівниками Африкою Полем дю Шайлу та Джозефом Томсоном. Показовою є дружба Баррі з одним із першовідкривачів Південного Полюсу капітаном Скоттом, вся команда якого загинула під час експедиції. Останнього листа Скотт написав саме драматургові. У посланні, яке знайшли на місці загибелі команди, дослідник просив Баррі потурбуватися про долю вдів та дітей восьми учасників експедиції. Письменник ініціював створення фонду для допомоги сім’ям загиблих, часто спілкувався з сином Скотта.

Але справді доленосною стала дружба письменника з подружжям Девісів, завдяки якій і з’явився всесвітньо відомий хлопчик, що не хотів дорослішати, – Пітер Пен.

П’ятеро дітей і Пітер Пен

Баррі познайомився з Сільвією та Артуром Девісами та їхніми п’ятьма дітьми 1887 року і дуже зблизився з цією родиною. Кажуть, він був таємно закоханий у Сільвію, незважаючи на те, що на час знайомства з нею уже три роки був одружений з молодою актрисою Мері Енселл, яка грала в одній з його постановок. Шлюб Баррі не був вдалим. Дітей у подружжя не було й врешті, проживши разом 25 років, Джеймс та Мері розлучилися.

Баррі п

вільного часу й захоплювався теплими стосунками у цій родині. Однак 1906 року Артур помер, а за чотири роки пішла з життя його дружина. Недовго думаючи, Джеймс Баррі всиновив п’ятьох братів Девісів, перетворившись із бездітного чоловіка на багатодітного батька. Дослідники творчості письменника вважають, що Пітер Пен – це збірний образ п’ятьох малих Девісів, а казка про чарівного хлопчика виникла як сімейна оповідка й пізніше перекочувала до книжки.

Повість «Пітер Пен і Венді» була опублікована 1911 року. Ця книга увібрала в себе безліч тем з дитячого фольклору. Тут і індіанці, і русалки, і пірати, і феї і ще величезна кількість персонажів, які живуть у дитячій уяві. А головне – Пітер Пен, який є уособленням романтичної ідеї дитинства і всього того казкового й ідилічного, що пов’язане з цією порою. Тож незважаючи на те, що повість «Пітер Пен і Венді» написана для дітей, вона вже давно перейшла рамки дитячої літератури, і, на зразок «Аліси в Країні Див», стала улюбленою книжкою багатьох дорослих. Але не тільки це робить її унікальною. Цікаво, наприклад, те, що імені Венді до появи повісті в англійській мові не існувало. Справа в тім, що одна з подружок малих Девісів називала Джеймса Баррі «friendy» (зменшувальна форма від англійського «friend» – «друг»). Однак дівчинка не вимовляла декількох літер, тож замість «френді» у неї виходило «венді». Так і з’явилося ім’я однієї з головних героїнь повісті, яке стало широко вживаним у англомовних країнах. А до десятої річниці виходу повісті у Кенсінгтонському лісі в Лондоні (де відбувається дія повісті) несподівано з’явився пам’ятник Пітеру Пену. Натовп, який зібрався подивитися на скульптуру хлопчика, довго ламав голову над тим, звідки вона взялася – а пізніше з’ясувалося, що пам’ятник літературному персонажу встановив з допомогою знайомого скульптора сам Джеймс Баррі. Таких історій, пов’язаних з повістю та її головним героєм, можна знайти ще чимало. Воно й не дивно – адже хлопчик, який вміє літати, став мало не культовим персонажем в Англії, а пізніше – і в США. Наприклад, ще за життя Баррі виникла традиція, яка існує до наших днів, – ставити у школах на Різдво виставу за мотивами книги.

Під час Першої світової війни троє з братів Девісів пішли воювати. Баррі писав їм на фронт кумедні гумористичні листи, на які з нетерпінням чекали не лише Девіси, а вся рота. На жаль, двоє з братів не повернулися з цієї війни. А до решти Джеймс Баррі ставився по-батьківськи протягом усього свого життя.

За численні літературні та громадські досягнення Баррі був нагороджений орденом «За заслуги», став лорд-ректором найстарішого шотландського університету Сент-Ендрюса, почесним президентом Единбурзького університету, президентом «Спілки літераторів».

Помер Баррі 1937 року. Перед смертю він передав усі права на прибутки від «Пітера Пена» – перевидань, переказів, театральних і кінопостановок – дитячій лікарні на Грейт-Омонд-стріт в Лондоні. Лікарня до наших днів користується цим правом – тож виходить, що навіть після смерті Джеймс Баррі продовжує піклуватися про дітей

Переказ "ПІтер Пен і Вензі"

У родині Дарлінг троє дітей-погодків. Старша - Венді, потім йде Джон, а потім Майкл. У них незвичайна няня - велика чорна собака-водолаз на ім'я Нена. Одного разу ввечері, зайшовши в спальню до вже лежали в ліжках дітям, місіс Дарлінг бачить, як у віконце влітає хлопчик, а слідом за ним - дивне світиться цятка. Від здивування вона скрикує, на крик прибігає Нена. Хлопчиськові вдається випурхнути у вікно, але в зубах Нени залишається його тінь! Місіс Дарлінг згортає її і кладе в шухляду комода.

Через кілька днів місіс і містер Дарлінг збираються в гості. У поспіху містер Дарлінг стикається з Неной, і на його брюках - от лихо! - Залишається шерсть. Містер Дарлінг виганяє Нену у двір і садить її на ланцюг. Як тільки батьки йдуть з дому, до дітей прилітає маленький вогник - це фея Дінь-Дінь, вона шукає тінь. Слідом за нею з'являється Пітер Пен. За знаком Дінь-Дінь (фея не вміє говорити, вона видає мелодійний дзвін) Пітер виявляє тінь і пробує прикріпити її назад, але нічого не виходить. Пітер починає плакати, і його ридання будять Венді. Дізнавшись, у чому справа, Венді пришиває тінь до п'ят Пітера. Це трошки боляче, але він терпить. Відчувши довіру до Венді, Пітер розповідає їй про себе: він утік з дому, вирішивши ніколи не ставати дорослим. Він живе на острові Нетінебудет разом з втраченими хлопчиськами («коли дитина вивалюється з колясочки, він відправляється в країну Нетінебудет»). Заодно з'ясовується дещо щодо фей: виявляється, феї з'являються на світ з дитячого сміху і у кожної дитини є своя фея. Але варто лише комусь подумати «дурниці, на світі немає ніяких фей» - і фея гине.

Дізнавшись, що Венді вміє розповідати казки, Пітер кличе Венді на острів («я тебе навчу літати, і ми полетимо разом»), щоб вона розповідала казки і була мамою всіх втрачених хлопчаків. Венді коливається, але все ж погоджується. Разом з нею летять Джон і Майкл.

Мешканці острова готуються до зустрічі з Пітером. Хлопчаки розшукують місце, де приземлиться Пітер. Пірати на чолі з капітаном Джезу Крюком розшукують хлопчаків, червоношкірі (їх вождь - Велика Маленька Пантера) розшукують піратів, а дикі звірі розшукують червоношкірих, щоб їх з'їсти.

Попереджаючи приліт Венді, з'являється фея Дінь-Дінь. Вона (з ревнощів!) Від імені Пітера наказує хлопчакам застрелити Венді з лука. У них немає підстав сумніватися, і один з них стріляє. Венді падає на землю і лежить як мертва. Але вона не померла, її врятував що висів на шиї жолудь, подарунок Пітера Пена, - в нього-то і встромилася стріла. Але Венді дуже слабка, і всі хлопці, на чолі з підлетів Пітером, будують їй будинок, зводячи його прямо навколо неї. Будиночок виходить гарненька. Венді всерйоз займається своїми обов'язками: вона готує, пере, штопає і, звичайно ж, розповідає казки.

Пірати не залишають хлопчаків у спокої. Капітан Крюк - його звуть так з тих пір, як Пітер відсік йому руку, замість якої довелося приладнати залізний гак, - не може пробачити цього Пітеру, тим більше що руку проковтнув крокодил, якому вона настільки припала до смаку, що він невпинно полює на Крюка , добре ще, що його можна почути по цокання наручного годинника капітана, які не перестали ходити у крокодилячих череві. В голову капітану приходить ідея спекти на погибель хлопчакам отруєний торт, але йому не вдається нічого добитися таким чином - Венді не дозволяє їм їсти солодке, і торт благополучно черствіє на галявині, поки сам капітан не спотикається об нього в темряві і не падає додолу. Одного разу пірати хочуть прив'язати до скелі в лагуні індіанську принцесу Барсову Лілію, щоб її затопило припливом. Пітеру Пену вдається обдурити піратів, наказавши їм (голосом капітана Гака) відпустити її. Потім Пітеру доводиться битися з Гаком, і той ранить його. Пітера рятує птах Ні.

Якось увечері Венді розповідає хлопчакам їх улюблену казку - про те, як жили-були на світі один джентльмен і одна леді, у яких колись діти відлетіли на острів Нетінебудет. І як вони завжди тримали вікно відкритим, щоб діти могли прилетіти додому.

Пітер заперечує Венді вікно було закрито, а в його ліжку спав інший хлопчик.

Тут Джон і Майкл, брати Венді, розуміють, що треба поквапитися додому. Венді кличе з собою й решту хлопчаків, впевнена, що її батьки неодмінно усиновлять і їх. Погоджуються всі, крім Пітера Пена, який не хоче ставати великим. Пітер просить індіанців проводити Венді і хлопчиків, але тут знову втручаються пірати. Їм вдається нечесними шляхами розбити індіанців і взяти в полон Венді і хлопчиків. Пітер дізнається про це від Дінь-Дінь і поспішає на допомогу. Відбувається вирішальний бій між Пітером Пеном і капітаном Гаком. Пірати переможені. Хлопчики та Венді летять додому.

А в цей час у Лондоні місіс і містер Дарлінг продовжують чекати дітей і ніколи не закривають вікна дитячої. А містер Дарлінг ніяк не може собі пробачити, що вигнав у той страшний вечір Нену з дому і посадив її на ланцюг. Тому він присягнувся до повернення дітей жити в собачій будці, його в ній відвозять на роботу і привозять з роботи. Місіс Дарлінг сідає за піаніно і починає грати. У цей час прилітають Пітер і Дінь-Дінь. Вони закривають вікно, щоб Венді вирішила, що мама більше не чекає її і не любить, і повернулася б з Пітером на острів. Але в звуках музики чується велика печаль, і Пітер знову відкриває вікно. Венді, Джон і Майкл влітають у вікно і забираються в свої ліжка. Мати виявляє їх, кличе батька, і Нена теж вбігає в кімнату. Всі щасливі. А мальчіікі чекають внизу, поки Венді розповість про них батькам. Дорахувавши до п'яти тисяч, вони входять в будинок і вишиковуються перед місіс Дарлінг. Звичайно ж, і місіс, і містер Дарлінг вирішили усиновити їх! Пітер знову летить на острів. Він обіцяє Венді прилетіти на наступний рік, але забуває про це. А коли Пітер знову з'являється, Венді вже заміжня і в неї є маленька дочка Джейн.

Не помітивши змін, Пітер кличе з собою Венді, але та, зітхнувши відмовляється, тому що вона вже доросла. Венді виходить з кімнати, щоб заспокоїтися, а Пітер Пен сидить на підлозі і плаче. Його ридання будять Джейн.

І все повторюється знову.

Коли Джейн виростає, у неї народжується донька Маргарет, і ось вже Маргарет відлітає з Пітером Пеном на острів Нетінебудет ... І так буде продовжуватися до тих пір, поки діти не перестануть бути такими веселими, нерозуміючими і безсердечними.

4.

«Дивувалась зима…»

Іван Франко

Дивувалась зима

Чом се тають сніги,

Чом леди присли всі

На широкій ріці?

Дивувалась зима:

Чом так слабне вона,

Де той легіт бересь,

Що теплом пронима?

Дивувалась зима:

Як се скріпла земля

Наливаєсь теплом,

Оживає щодня?

Дивувалась зима:

Як посміли над сніг

Проклюнутись квітки

Запахущі, дрібні?

І дунула на них

Вітром з уст ледяних,

І пластом почала

Сніг метати на них.

Похилились квітки,

Посумніли, замклись;

Шура-буря пройшла –

Вони знов піднялись.

І найдужче над тим

Дивувалась зима,

Що на цвіт той дрібний

В неї сили нема.

Білет №27

1. Специфіка дитячої книги. Кожна дитяча книга і кожен дитячий тві розраховані на певну вікову категорію, тому всіх дитячих читачів поділяють на такі групи: 1.молодша та середня дошкільна(3-7р.); 2.старша дошкуль та молодша шкільна(7-11р.); 3.середня шкільна(11-15р.); 4.старша шкільна(15-18р.). Такий поділ є достатньо умовний бо не завжди можна провести чітку вікову межу. Це залежить від індивідуального розвитку дитини. В сучасній науці особливості дитячого читання позначені такою диференціацією: 1.для молодшого та середнього дошкільного віку – казки, маленькі віршики, книжки-малюнки на теми з навколишнього світу; 2.для старшого дошкільного та модного шкільного – ілюстровані книжки про тварин, байки, вітші та оповідання класиків та сучасних письменників; 3.для середнього та старшого шкільного – науково-художня, пригодницька та фантастична література, а також художня біографія. Ознаки творів дитячої літератури: 1.наявність у творі предметного, конкретного, життєвого художнього образу; 2.ліризм розповіді; 3.динамічність розвитку сюжету; 4.багатство, точність та емоційність мови. Твори без цих ознак не матимуть успіху серед дітей. Оновні запити наймолодшого читача до вигляду книги: 1.книжка має бути привабливою, щоб нею хотілося гратись; 2.книжка має містити ілюстрації, що естетично відображають предмети навколишнього світу, щоб дитина могла порівнювати книжкові зображення з конкретними предметами та впізнавати їх; 3.книжка має містити мінімум тексту великим і чітким шрифтом, щоб дитина могла роздивитись літери істворити підсвідому асоціацію зображувального і текстового наповнення.

2. Людкевич (Білоус) Марія Йосипівна народилася 7 січня 1948 р. в с. Нижня Липиця Рогатинського району Івано-Франківської області. Коломийське педагогічне училище, факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Вчителювала, писала до газети "Молода Галичина". Активно працює з обдарованою молоддю. Багато літ керувала літературним об'єднанням "Гроно", понад 10 років веде літературну студію "Джерельце", з якої вийшло у світ багато талановитої молоді. Марія Людкевич — лауреат літературних премій імені Лесі Українки та Маркіяна Шашкевича, її нагороджено орденом Княгині Ольги.У поезії Марії Людкевич нерідко органічно поєднується ліричне та епічне начало, симбіоз двох концепцій дійсності, їхня взаємодія, кожна з яких розгортається у своєму часо-просторовому вимірі. Епічне стає узагальненою міфологемою для ліричного, а ліричне випливає з природи епічного. Марія Людкевич дебютувала на початку 80-х збіркою "Теплі гнізда" (1981), яка свідчила про зрілість поетичного почерку поетеси. Визначальні теми її ранньої творчості — дім, родина, діти. Осмислення дійсності у творчості Марії Людкевич набуває конкретно зримих рис. Вона висвічує реалії буття з несподіваного боку — і відомі речі в інтерпретації поетеси набувають свіжого, неузвичаєного трактування. Вона ставить поруч несподівані образи — дощів і левів, смутку і повені… Гармонія звука і пластичність образу створюють художній архетип творчого світовідчуття світу Марії Людкевич. Дитинство для поетеси — це своєрідний оберіг душі, це батьківське подвір'я, рідна оселя, яка завжди пам'ятає її юним дівчам, це найближчі й найдорожчі люди.

Потреба захищати цей дім, який у творчості поетеси трансформується у символ Батьківщини, — необхідна умова збереження власної індивідуальності. Жінку змальовано Берегинею добра і світла у цьому домі.

Творчість Марії Людкевич — розповідь про людське життя, сповнене клопотів і потрясінь; коротке, як спалах блискавки; вічне, бо непроминальна людська душа; незвідане, бо ніхто не пізнав до кінця таємницю людської суті; вишукано-шляхетне, коли зумієш дорости до себе. Це життя, огорнене крилами Ангела і молитвою Богородиці, у різнобарвності вимірів складає частинку Космічної світобудови. Вона автор збірок "Теплі гнізда", "Червнева повінь", "Продовження літа", "На Білій горі", "Старий годинникар", "Благослови, Маріє", "Коротке літо в раю", "Ностальгія за тим, що не сталося", "Спів пташки на фруктовому дереві", "Срібна тінь сосни", книжок для дітей "Джмелятко", "Левеня із міста Лева", "Домовик Без черевик", "Квіткова пані", "Несподіваний скарб", "Хто сміявся з страхопуда", "Кольорові парасольки", "Шайда-байда".

3. Літ. 20 ст.

Література другої половини XX ст. розвивалася під знаком реалізму. Письменники-реалісти розкривали проблеми повсякденного життя людини, її взаємини із середовищем, вплив буття на формування свідомості, критикували недоліки соціального устрою суспільства. На другому плані залишалися неповторність кожної людини, її духовні та психологічні переживання. Література першої третини ХХ ст. творилась в епоху світової війни, соціально-політичної та науково-технічної революцій. ХХ ст. - це епоха політизації усіх проявів діяльності людини, тому й література, як ніколи раніше, політизувалась. Падіння імперій, революції, Перша світова війна, світова економічна криза, поява тоталітарних режимів - усе це не могло не позначитися на літературі. У результаті, в СРСР взаємини літератури з ідеологією втілилися в соціалістичному реалізмі, а в Німеччині - в «залізній романтиці». Різноманітні літературні течії були нерозривно пов'язані з наукою, насамперед філософією. Особливо значний вплив справили погляди Ф. Ніцше, 3. Фрейда, К. Маркса, А. Берґсона, О. Шпенґлера. Письменники досліджували творчі можливості людини, позитивні людські цінності, прогрес й майбутнє людства, однак виявляли зневіру щодо майбутнього людської цивілізації, прогнозували її занепад і крах. стрижневим шляхом літератури було осмислення суперечностей між окремою особистістю і суспільством, з'ясування стосунків між Людиною і Світом. Більшість письменників намагалися дати відповіді на ці складні питання, але робили це, природно, кожен по-своєму. В жанрі класичного реалізму продовжували успішно творити Андре Жід і Ромен Роллан (Франція), Генріх Манн (Німеччина), Теодор Драйзер (США). Саме Т. Драйзеру вдалося зафіксувати важливий момент у розвитку американської свідомості - спотворення уявлень про «американську мрію»( можливості досягти успіху завдяки власним чеснотам: енергійності, працездатності, винахідливості, ощадливості тощо). Майстри ліричної прози, наприклад російські письменники - емігранти Іван Бунін та Олександр Купрін, класик єврейської літератури Шолом-Алейхем, привертали увагу щирістю розповіді про людське життя, загальнолюдські моральні проблеми, віддавали перевагу ліричній прозі, розвивали тему чистого романтичного кохання.Особливими рисами вирізнялася творчість представників нового (з'явився у 20-30-х рр.) літературного напряму - літератури «втраченого покоління»: німця Еріха-Марії Ремарка, американця Ернеста Гемінґвея, француза Анрі Барбюса та ін. Головна тема їхніх творів - безглуздя війни, фізичне й моральне каліцтво її учасників, втрата цілого покоління, чия доля була загублена. З-поміж творів росіянина Михайла Булгакова чи не найбільшу славу йому приніс роман «Майстер і Маргарита». Письменник підняв питання про співвідношення добра й зла, морального вибору, справедливості й відповідальності, взаємин особистості з владою. Німецький письменник Бертольт Брехт вважається реформатором драми міжвоєнного періоду, «батьком» «епічного театру». Його драма-пересторога «Матінка Кураж та її діти» сповнена антивоєнним пафосом й алегоричним сенсом, трагічною долею людських чеснот в умовах війни.Славу австрійській літературі принесли твори Райнера Марії Рільке, який прагнув знайти духовну єдність індивідуального «Я» зі світом, намагався поєднати сучасність і античну давнину, встановити взаємозв'язок між життям і смертю, причини трагічних розривів у взаєминах чоловіка та жінки, сутності й покликання мистецтва.