2. Українська дитяча література 20 століття

Українська література XX століття творилася переважно молодими літераторами, які черпали свою творчу наснагу в романтичному піднесенні, викликаному революцією 1917 року. Тому неоромантизм Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Олександра Олеся початку XX ст. модифікується в революційний романтизм, виразниками якого стали В Сосюра, В. Блакитний, ранній М. Хвильовий, А. Головко, М. Куліш, Ю. Яновський. Цей романтизм являв собою певне світопочування, ідеологічний настрій і тому включав у себе і експресіоналізм О. Довженка, і філософський символізм П. Тичини, і барокову вигадливість М. Бажана. Яскравими талантами спалахнуло письменство в Галичині та в еміграції (О. Теліга, О. Ольжич, Є. Маланюк), на яке справляла великий вплив українська радянська література в період свого піднесення в 20-ті роки. Саме в цей час свої визначні художні цінності створили В. Стефаник, В. Винниченко, Б. Лепкий, О. Олесь, М. Вороний, Л. Мартович. Поезія і проза першої половини XX ст. приваблювали простотою, яскравими художніми деталями, національним гумором. Цей літературний метод, названий «соціалістичним реалізмом», позначився на творчості видатних митців, імена яких відомі далеко за межами України, — О. Гончара, А. Малишка, М. Стельмаха, О. Довженка, О. Вишні. З кінця 50-х років українська література поповнюється обдарованою молоддю, яка стає міцною й потужною основою сьогоднішньої духовної культури України: Ліною Костенко, О. Павличком, І. Драчем, В. Б. Олійником,. Перші роки 80—90 десятиліття не принесли українській літературі чогось несподіваного, але з другої половини 80-х картина почала змінюватися. З'явилися добірки віршів В. Стуса, В. Симоненка, І. Калинця, до раніш відомих імен прозаїків додалися імена В. Барки, І. Багряного, Гр. Тютюнника, П. Загребельного, Є. Гуцала, Р. Іванчука В. Яворівського та ще багатьох інших, чиї твори становлять гордість сучасної української літератури.

3. Рудольф Еріх Распе народився в Ганновері, вивчав філологію та природничі науки в університетах Геттінгена і Лейпцига і працював університетським бібліотекарем. Тоді ж він познайомився зі своїм земляком, легендарним бароном Мюнхгаузеном. Переїхавши в Кассель, Распе знайшов колекції дорогоцінних каменів і монет. Тоді-то він і прославився своєю вченістю і був прийнятий у Королівську академію. Але стиль його життя мало поєднувався зі статусом. Незабаром Распе вліз у борги і був оголошений в арешт. Тоді, недовго думаючи, він прихопив кілька монет і коштовностей з колекції, за якою наглядав, і разом з дружиною відправився в Голландію, а потім в Англію. Там він написав книгу про німецькі вулкани і есе про походження олійного живопису. Незабаром Распе вдалося знайти роботу експерта гірничих робіт. Щоб скрасити монотонні будні, він взявся за твір про знаменитого барона Мюнхгаузена, яке було опубліковано анонімно в 1785г. під назвою «Розповідь барона Мюнхгаузена про його дивних подорожах». Якісь історії придумав він сам (багато в чому під впливом Свіфта), щось узяв з мисливських оповідань Мюнхгаузена, що публікувалися в німецькому журналі, і старих анекдотів. Історії Мюнхгаузена стали викликом раціоналізму Просвітництва: вони заперечують логіку, закони фізики і всякий здоровий глузд. Барон-брехун танцює в животі кита, літає на гарматному ядрі і їздить на розрізаному навпіл коні, задня половина якого поскакала в поле. Вже в наступному році поет Готфрід Август Бюргер переклав друге видання пригод Мюнхгаузена на німецькій, включивши в нього кілька історій власного твору. Робота Бюргера здобула велику популярність, бути може, завдяки тому, що вийшла на батьківщині самого барона. А тим часом Распе, і в Англії викликав підозри у шахрайстві, був змушений знову рятуватися втечею. Він попрямував до Ірландії, де і помер від лихоманки, в той же рік, що і його співвітчизник і колега по перу Бюргер. Ну, а що ж барон Мюнхгаузен? Пробувши пажем при дворі герцога Брауншвейга, в 17 років він вступив до армії і відправився з місією в Росію, де дослужився до ротмістра. Вийшовши у відставку, Мюнхгаузен повернувся на батьківщину, де і балував старих друзів розповідями про своє бойове минуле, багато з яких були неабияк прикрашені. Однак прізвисько барона-брехуна і небувала слава після виходу першої ж книги про його пригоди аніскільки його не радували. Перший шлюб Мюнхгаузена був бездітним. А в 70 років барон одружився на молодій дівчині, чим неабияк затьмарив собі останні роки життя. Легендарний барон пережив і Распе, і Бюргера на кілька років, хоча ходять чутки, що він живий і донині, але це вже зовсім інша історія.