4. Я.Щоголів «Зимній ранок»

Я люблю веселий ранок

Холоднючої зими,

Як на двір, на стіни, ґанок

І на шлях за ворітьми

Упаде із неба промінь,

Дим пов'ється з димарів,

На току підніме гомін

Зграя галок і граків.

Школярі свої ґринджоли,

З повіток подостають

І по вулиці, мов бджоли,

До сугорка загудуть.

Сніг ясним кришталем блище,

Лютий холод допіка;

Сонце вгору плине вище,

Та не гріє здалека...

Вінграновський «Гусенятко»

В оповіданні "Гусенятко" автор розповів про химерний і дивовижний світ пташиного життя, схожого на людське. Він показав радощі і тривоги, смуток і печаль гусиної родини. Гуска і гусак — люблячі батьки, які самовіддано турбуються про своїх дітей. Заради гусенятка, що народилося надто пізно, вони готові на самопожертву, ризикують своїм життям, але не кидають малого напризволяще. "Я з малим лишимось тут і якось плавом будемо добиратись, доки воно не підросте та стане на крила", — вирішив тато-гусак. Він, мабуть, і не підозрював, скільки перешкод буде на їхньому нелегкому шляху: моторні човни, мисливці, пароплави, ГЕС, злі люди.Гуси нагадують дружну родину, у якій поселилися любов і взаємоповага, почуття відповідальності. Деяким людям багато чого потрібно навчитися у цих благородних птахів: милосердя, доброти, вірності, відповідальності за своїх дітей. І зникли б тоді дитячі будинки, не стало б сиріт і безпритульних, усі б діти були веселими та щасливими.

Білет №6

1. Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) — українська письменниця, яка писала у найрізноманітніших жанрах: поезії, ліриці, драмі, прозі, публіцистиці. Також працювала у сфері фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.

Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському. Мати, Олена Петрівна Драгоманова-Косач — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка. Батько — високоосвічений поміщик. Писати поезії Леся Українка почала рано, 9-річною дівчиною (вірш «Надія», який присвятила своїй тітці Олександрі). Вперше надруковані — вірші «Конвалія» і «Сафо» (1884) у львівському журналі «Зоря». Про рівень її освіти може свідчити той факт, що у 19-річному віці вона написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів» (надрукована в Катеринославі у 1918 р.). Українка багато перекладала (М. Гоголя, А. Міцкевича, Г. Гейне, В. Гюґо, Гомера й ін.). У 1888 році у Варшаві написано вірші «Чого то часами», цикл «Подорож до моря», «Пісня», поему «Самсон. У 1890-1891 роках перебуває в Києві, Криму, Луцьку, с. Колодяжному, пише поезії «До мого фортепіано», «Веснянка», цикли «Сім струн», «Кримські спогади», «Зоряне небо», «Сльози-перли» та ін. У 1892 році написано вірші «Досвітні огні», «Сосна», «Сон літньої ночі», поему «Місячна легенда». Працює над поемою «Роберт Брюс, король шотландський». Перша збірка її оригінальних поезій «На крилах пісень» з'явилася у Львові (1893, друге видання — в Києві 1904 р.), там же вийшла й друга збірка «Думи і мрії» (1899), третя «Відгуки» (1902) — в Чернівцях. 1903 року бере участь у відкритті пам'ятника І. П. Котляревському в Полтаві. У 1906 році живе в Києві, Зеленому Гаї, пише сатиричні вірші «Казка про Оха-чародія», «Веселий пан», «Практичний пан», «Пан народовець», вірші «Пророк», «Жіночий портрет» та ін. Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком, Климентієм Квіткою, вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драми, На звістку про важкий стан Лариси Петрівни в Грузію приїхала її мати. їй письменниця диктувала проекти своєї так і ненаписаної драми «На берегах Александра». Померла (в Сурамі) у віці 42 років. Поетеса похована на Байковому кладовищі в Києві.

Власне дитячих творів, цебто творів, адресованих самим автором дітям, у Лесі Українки небагато. Нагадаємо їх:

1. Цикл п і д н а з в о ю " Д и т я ч і " ( у першій збірці т в о р і в " Н а крила пісень." Львів, 1893), a6o "B дитячому крузі"(у збірці під тією самою назвою, виданій вже в Києві 1904 p.). До циклу ввійшли поезії "На зеленому горбочку", "Літо краснеє минуло", "Мамо, іде вже зима", "Тішся, дитино, поки ще маленька".

2.Поезія "Вишеньки", надрукована у дитячому часописі "Дзвінок" (Львів, 1891. Ч.4).

3. Прозові казки ""Метелик" та "Біда навчить", "Лелія" Віршована "Казка про Оха-Чародія"

4. Вважаємо за можливе зарахувати до власне дитячих творів Лесі Українки "Колискову" ізциклу "Сім струн"

До власне дитячої літератури зараховуємо й дитячий фольклор, якому Леся приділяла немало уваги. Зокрема, 1903 року в Києві вийшла збірка "Дитячі гри, пісні й казки".

Літературна спадщина Лесі Українки стала однією з вершин художньої свідомості

українського народу. Ім'я поетеси овіяно всенародною любов'ю. Її іменем названі школи, вузи, театри, бібліотеки, вулиці, серед них - педінститут у Луцьку, театр у Києві, Луцьку, Сумарі, Канаді. Образ поетеси увічнений в живописі, графіці, поезії, прозі, драматургії.

Літературно-меморіальні музеї в Києві, Колодяжному, Новгороді-Волинському, Ялті провадять велику роботу по збереженню національних духовних цінностей, пов'язаних з життям і творчістю Лесі Українки.

«Біда навчить»

Ніхто не хотів навчити розуму маленького горобчика: ні поважна курка, ні мудра сова, ні крук. Та от настала зима, повіяла завірюха, і треба було якимось чином рятуватися від негоди. Скрутно стало горобчикові — холодно, голодно. Почав він придивлятися, як добувають собі їжу інші горобці, як рятуються від холоду, і став робити так само.

Багато чого навчився горобчик у старших і виріс дуже розумним.

« Лелія» У казці переплелися реалістичні та фантастичні картини та образи. Є тут чарівні перетворення, що характерні для фантастичних казок:“Потім торкнула Павлуся квіткою своєю і раптом Павлусь почув, як він сам зробився квіткою, тільки не лелією, а рожевим маком. От Лелія взяла його в ручку. Притулила до себе і швиденько вилетіла з хати в садок” . Хлопчик Павлусь літає з Лелією до її сестер-квітів, відвідує сади, міста; потрапляє в цех, де дівчата роблять штучні квіти, бачить, як важко пра¬цюють вони. Сум і співчуття до долі дівчат звучить у казці. Але є у казці і щасливі хвилини. Радісна і щаслива зустріч Лелії з найменшою сестричкою (маленькою лелією), яка проживає у Мар’ниному саду (в простої селян¬ської дівчинки, закоханої у квіти, квіти всякі: чорнобривці, тоя, любисток, рута, канупер, м’ята кучерява, повна рожа, барвінок хрещатий). Дуже вихваляє Лелія Мар’яну за доброту,сердечність, увагу та любов до неї. Є у казці і цілком реалістичні деталі панського і селянського побуту. Павлик чує скарги квітів у панському саду, скарги дівчат, що тяжко заробляють на шматок хліба. Леся Українка у доступній формі доводить, що людина з добрим серцем, з ніжною душею може бачити і розуміти красу, хоч вона є бідною і важко трудиться. Дівчина-наймичка Мар’яна “на чужому полі ніжки натомила, на чужій роботі ручки натрудила, на чужих городах цілий день полола, бур’яном колючим руки поколола“. Але багата душа Мар’яни любить красу, вміє бачити і творити її власними руками. Для неї все миле у цьому світі, а особливо Лелія: “Ти ж моя відрада! Ой ти ж моя мила, лелієчко біла, як же ти цвітеш пишно, як подивлюся, аж усміхнуся, так мені у тебе втішно! Я ж тебе, кві¬точко мила, за свою працю заслужила, на свою долю посадила, - рости ж, леліє, розкішна, красна, щоби була моя доленька щасна. Так говорила Мар’яна, милуючись Лелією.

Цікавою є і літературна казка Лесі Українки “Метелик”. Основна її ідея розкривається через вчинки персо¬нажів – Лелика (кажана) і Метелика. Лелик живе у темному кутку, за бочкою з капустою і цілком задоволений таким життям. Єдине, про що він мріє, щоб його ніхто не знайшов, щоб поменше було світла. Метелик же пра¬гне до іншого. Він, побачивши світло від свічки, став мріяти про світло. В пошуках його, він, не думаючи про небезпеку, летить в кімнату. Те яскраве світло від лампи полонило його, манило до себе теплом, сяйвом. “Не втерпів Метелик, забув своє безсилля, забув свою несвідомість “Світло, світло! – і полинув за ним”. І да лі: “Хотів він бачити якнайближче те ясне сонце, яким йому здавалася лампа. Чи думав же він, що там життя стратить? Воно горить, миготить, міниться, - там світло, там тепло, там життя!”. Метелик не усвідомлює, що світло – то його згуба, його смерть, але воно чарує, притягує… Він не відлетів геть, коли його, застерігаючи про загибель, всі відганяли. Лампа спалахнула – і Метелика не стало. Хтось із товариства кинув докір: “Дурно¬му дурна і смерть!” Та то зовсім не так. Прославляючи світло як начало начал, як пошук простору, кращого, волі, Леся Українка виголошує: “А хіба ж розумніша була б його смерть, якби він навіки заснув у темнім льоху? Те світло спалило його, - але він рвався на простір! Він шукав світла!”. Для цього єдиного, високого і світлого треба жити, треба шукати його, оте світло.

2. . Василь Олександрович Сухомлинський (1918-1970) – педагог, засновник гуманістичної, новаторської педагогіки. З 1948 по 1970 рік – директор Павлиської середньої школи, кандидат педагогічних наук. Теоретична, літературно-педагогічна творчість і практична діяльність видатного українського педагога В.О.Сухомлинського ввійшла до історії вітчизняної педагогічної думки помітною сторінкою, його педагогічні, публіцистичні і літературні праці та учительський досвід значно вплинули на практичну діяльність школи, збагатили педагогіку України новими положеннями і думками. В.Сухомлинський – автор низки педагогічних праць: “Серце віддаю дітям”, “Народження громадянина”, “Як виховати справжню людину”, “Павлиська середня школа”, “Сто порад учителеві”, “Батьківська педагогіка” та ін. Загалом він написав 41 монографію, понад 600 наукових статей.

Сухомлинський широко використовував казки, оповіді, приказки і прислів'я, пісні, народні традиції і обряди у повсякденній вчительській роботі, у своїх творах показував їх доцільність у духовному зростанні учнівської молоді. Так, у праці "Серце віддаю дітям" він надає казці таку роль: "Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена у яскравих образах. Казка — благородне і нічим не замінне джерело виховання любові до Вітчизни. Патріотична ідея казки — в глибині її змісту, створені народом казкові образи, що живуть тисячоліття, доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона — творіння народу". Така ж висока оцінка у вихованні дітей дається народній пісні, традиціям тощо.

«ПИХАТА ЖАБА» Сподобалося жабі, як журавель співає. Сидить вона в болоті, слухає журавлиний спів і думає: "Навчуся і я співати по-журавлиному. Буду не така, як усі жаби. Хай дивується увесь жаб'ячий рід".

Довго вчилася вона співати по-журавлиному і таки навчилася. Розмовляють із нею по-жаб'ячому, а вона мов не розуміє — відповідає по-журавлиному. Розгнівалися жаби й дорікають своїй подружці:

— Ти ж така жаба, як і ми, чого ж ти не хочеш розмовляти по-жаб'ячому?

Жаба задерла голову й каже:

— А може, у мене виростуть крила, і я полечу, як журавель!..

«ОБРАЗЛИВЕ СЛОВО» Одного разу Син розсердився і згарячу сказав Матері образливе, грубе слово. Заплакала мати. Схаменувся Син, жаль стало йому Матері. Ночей не спить — мучить його совість: адже він образив Матір.

Йшли роки. Син-школяр став дорослою людиною. Настав час їхати йому в далекий край. Поклонився Син Матері низько до землі й говорить:

— Простіть мені, Мамо, за образливе слово.

— Прощаю, — сказала Мати й зітхнула.

— Забудьте, Мамо, що я сказав вам образливе слово.

Задумалась Мати, геть посмутніла. На її очах з'явились сльози. Каже вона синові:

— Хочу забути, Сину, а не можу. Рана від колючки загоїться й сліду не залишиться. А рана від слова заживає, проте слід глибокий зостається.

3. Достовірних відомостей про першого байкаря ми не маємо. Легенда розповідає, що першим байкарем був римський раб Езоп.

Езоп – легендарний поет, засновник жанру байки.

За переказами, Езоп жив у давній Греції дві з половиною тисячі років тому (у VI ст. до н.е.). Кажуть, що байкар був рабом-невільником, за походженням фракійцем чи фрігійцем. Мав велике черево, чималу голову, горб на спині. Проте цей негарний раб вирізнявся неабияким розумом. Про його мудрість складалися легенди, які свідчили про те, що він був розумніший від своїх сучасників і повчав їх своїми байками.

Езоп складав байки усно, в прозовій формі. Він будував їх як алегоричні розповіді. Тобто використовував інокомовлення: живою розмовною мовою розповідається проста буденна історія, а висновки з неї робляться узагальнені, придатні для будь-якої людини, що потрапила в подібну ситуацію. Таким чином, користуючись "езоповою мовою", можна в усі часи висміювати і викривати людські недоліки, вади.

Легенди про Езопа.

Про Езопа збереглося чимало переказів. В одному з них, наприклад, розповідається, що одного разу господар послав Езопа до міста з якимось дорученням. Дорогою йому зустрівся суддя і суворо запитав:

- Куди ти йдеш?

- Не знаю, - відповів Езоп.

Така відповідь здалася судді підозрілою, і він звелів відвести Езопа до в'язниці.

— Але ж я сказав щиру правду, — запевняв Езоп. — Звідки мені було знати, що я потраплю до в'язниці?

Суддя засміявся і відпустив його.

Друга легенда розповідає, що одного разу Ксанф наказав Езопові приготувати для своїх гостей страви з найдорожчих продуктів. Раб-мудрець купив свинячих язиків і подав на стіл багато чого, але все тільки з язиків. Здивований хазяїн запитав, чому самі тільки язики на святковому столі.

— А хіба може щось бути кращим від язика? — відповів той.— Він об’єднує людей, він відкриває шлях до знань. Він вчить, переконує, перед ним відчиняються усі двері!

Наступного разу Ксанф наказав приготувати стра¬ви із найдешевших продуктів. І знову Езоп приготував язик. На обурення Ксанфа він відповів:

— Але ж язик — то наймерзотніша річ у світі. Він причина усіх чвар, судів, війн. І якщо це орган правди, то разом з тим — брехні і наклепів.

Вважають, що Езоп створив близько 400-650 байок. Ми ознайомимося лише з деякими із них.

4. ФРАнко

Дивувалась зима

Чом се тають сніги,

Чом леди присли всі

На широкій ріці?

Дивувалась зима:

Чом так слабне вона,

Де той легіт бересь,

Що теплом пронима?

Дивувалась зима:

Як се скріпла земля

Наливаєсь теплом,

Оживає щодня?

Дивувалась зима:

Як посміли над сніг

Проклюнутись квітки

Запахущі, дрібні?

І дунула на них

Вітром з уст ледяних,

І пластом почала

Сніг метати на них.

Похилились квітки,

Посумніли, замклись;

Шура-буря пройшла –

Вони знов піднялись.

І найдужче над тим

Дивувалась зима,

Що на цвіт той дрібний

В неї сили нема.

Білет №7