4. На зеленому горбочку,

У вишневому садочку,

Притулилася хатинка,

Мов маленькая дитинка

Стиха вийшла виглядати,

Чи не вийде її мати.

І до білої хатинки,

Немов мати до дитинки,

Вийшло сонце, засвітило

І хатинку звеселило.

Три міхи хитрощів

Казочка про те як лисичка три рази надурила їжачка і той попадався в сітку,проте їжачок зловив лисичку попросивши її поцілувати його коли він знову попався і коли лисичка це зробила він зловив її за носа і тримав доки чоловік його не звільнив і забрав лисичку.

Білет №5

1. Коцюбинський Михайло (1864 - 1913). Видатний український письменник-класик української літератури, громадський діяч.Місце народження – Вінниця.Народився в сім'ї дрібного урядовця. Його дитинство та юність минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по службі. Освіту здобував у Барській початковій школі (1875 — 1876) та Шаргородському духовному училищі (1876 — 1880). Рано почав пробувати свої сили в літературі, брався за поезію, переклади, нариси. Друкуватися почав у 1890р. — львівський дитячий журнал “Дзвінок” опублікував його вірш “Наша хатка”. В цьому ж році він побував у Львові, встановивши творчі контакти з місцевими літераторами та видавцями, зокрема Франком; з того часу постійно співпрацює з західноукраїнськими виданнями. На початку 1891р. він їде в с. Лопатинці на Вінниччині, працює домашнім вчителем, вивчає місцеву культуру, пише твори. На початку 90-х контактує з «Братством Тарасівців». В 1890-х перебуває на урядовій службі в Криму і Молдавії, працює в Житомирі в редакції газети «Волинь». На початку 1898р. працює у статистичному бюро при земстві, бере активну участь у роботі чернігівської "Просвіти". Тричі виїжджав лікуватися на Капрі (Італія), де 1909 року зустрівся з М. Горьким, з яким відтоді дружив до кінця свого життя. Починаючи з 1910 року, часто бував у селі Криворівні на Прикарпатті. Тут він зустрічався з І. Франком, Лесею Українкою, В. Стефаником, В. Гнатюком. Є автором твору «Тіней забутих предків». Наприкінці січня 1912 року тяжко захворів і 25 квітня 1913 року помер. Похований в Чернігові.

ЧОГО Ж ВОНИ ЗРАДІЛИ?

Прийшов Данилко до річки рибу ловити. Сів коло мосту, скинув брилик. Скрізь тихо, нікого нема. Закинув Данилко у воду вудку, чекає, чи зловиться рибка?

Бігла по мосту собачка Мушка. Стала і дивиться: чи зловить Данилко рибку?

Йшли через міст два хлопчики, теж стали, дивляться, що то зловить Данилко?

Скакала на березі жаба — і вона сіла та й дивиться: що воно буде?

Проходять по мосту ще діти. Бачать, що Мушка і два хлопчики на щось дивляться, — та й собі поставали:

— Подивимось і ми! — кажуть.

Данилко тихенько сидить, а дітей все більше та більше збирається. Ось уже мало не на голову йому лізуть.

Та ось клюнула рибка! Витяг її Данилко. Б'ється бідна рибка на гачку, а діти радіють, кричать, скачуть, собаки гавкають. Жаба налякалася галасу і шубовсь у воду!..

І чого ж зраділи? Нерозумний хлопчик замордував бідну рибку. Чого ж тут радіти?

Ялинка…скорочено

Був святий вечір. У хаті в Якима готувалися до свята. Лише сам Яким сидів невеселий. Старший син Василько розмірковував: чи це через те, що нездужає, чи через нестачу грошей, щоб викупити від шевця мамині чоботи. Раптом у хату зайшов чоловік. Він шукав для пана ялинку. Батько подумав та й домовився продати ту, що росла під їх будинком за три карбованці.

На блакитні очі в білявого Василька набігли сльози. Йому жаль стало зеленої стрункої ялинки, що одна звеселяла зимою садок. Батько глянув на сина. Василько замовк, прочитавши в тому погляді невимовний смуток. Ялинку мав відвезти хлопець, бо батько нездужав. Василько з батьком підійшли до ялинки. їм обом жаль стало молодого деревця. Струнке, зелене, веселе, воно маяло гілочками, наче раділо гостям... Яким вдарив по стовбуру. Ялинка затремтіла від низу до вершечка, наче злякалася несподіваного лиха, і кілька зелених глиць упало на сніг... Яким рубав, а ялинка тремтіла, наче в пропасниці. Василькові здавалось, що вона от-от застогне. Коли вона впала, батько потяг ялинку, а її вершечок волікся и лишав довгу, мов стежечка, смужку. Хлопчик глянув на свіжий пеньок, і дві сльозинки скотились йому по щічках. Він нагорнув снігу, і пеньок зник.

Василько поїхав у місто. Але в дорозі погода змінилася. Вітер дужчав. Насунули снігові хмари і оповили небо. Сонце сховалось. Василько в’їхав у ліс. Піднявся холодний вітер, мокрий сніг бив у лице, заліплював очі, налазив за комір. Хлопчик насунув шапку на очі й не помітив, як коні звернули з дороги. Раптом сани вдарилися в горбик, зламались, і Василько помітив, що він заблукав. Сівши на коней, він повернув назад, почав шукати дорогу, але ще дужче заблукав. У лісі зовсім стемніло. Було холодно й страшно. Вила хуртовина, крутив сніг, а хлопчикові згадалась тепла хата й святковий вечір. Він навіть побачив ту хату, підбіг, але то блимав кущ, обсипаний снігом. Здорові дуби стояли навколо, як страховиська. Здавалось, що то мерці стоять навколо й простягають руки. Гілка зачепила й збила шапку. "А-у-у!" — почулося з різних боків. Василько згадав про вовків і похолов. У нестямі він погнав коней і виїхав на узлісся на дорогу. Поряд було село, але навздогінці бігли вовки, вигнувши сірі хребти.

А Яким з дружиною, побачивши таку погоду, занепокоїлись. Олена, мати Василькова, заголосила й заплакала. Яким все виходив на подвір’я і прислухався. А вранці, позичивши коней, вони поїхали шукати Василька. Весело рипіли сани по снігу, весело бігли коні, хоч дорога була трохи збита. Та не весело було на серці в Якима й Олени. Побачивши сани, жінка запричитала, похилив голову батько. Враз щось під’їхало. Це був братів наймит. Він розказав страшну пригоду й те, що Василько живий і вже дома. А сюди наймит приїхав за ялинкою, щоб відвезти її в місто.

З радості плакали Яким та Олена, обіймаючи сина, а він розповідав їм про свої пригоди.

Михайло Коцюбинський-дитячі оповідання

Прагнення Коцюбинського писати для дітей появилося під впливом педагогічної діяльності. Склавши екстерном іспит на народного вчителя, він поїхав в село Лопатинці, що на Вінниччині. Із спогадів сучасників видно, що Коцюбинський "залишив пам'ятний слід у житті лопатинців ... чимало людей у селі навчилося любити й поважати книгу..." До класики дитячої літератури заслужено відносять три оповідання Коцюбинського: "Харитя", "Ялинка", "Маленький грішник". У своїх оповіданнях Коцюбинський розглядає дитину не лише в певних життєвих ситуаціях, а й заглиблюється у її внутрішній світ. А тому, що він "якось особливо близький до хорошого", то бачить там тільки гарне. Дієт в оповіданнях Коцюбинського показані в різних життєвих ситуаціях, кожна з яких потребує виявлення значних внутрішніх сил, характеру. Маленькі герої виходять переможцями над собою і над обставинами. Всіх їх – Харитю, Василька, Дмитрика – ріднить любов до своїх батьків. Це, власне, найбільше зворушує у згаданих творах. Щоб потішити хвору матір, врятувати сім'ю від голоду, Харитя сама спозаранку йде в поле жати жито. Пейзаж, створений справжнім художником слова, посилює враження її загубленості серед полів, контраст між життям дівчинки і природи: "Босі ноженята ступали по втоптаній стежці, над головою, межи колосками, синіло небо биндочкою, а з обох боків, як стіни, стояло жито й шелестіло вусатим колоссям. Харитя опинилася наче на дні моря".В оповіданні "Ялинка" хлопчик перемагає свій біль, коли батько рубає подаровану йому ялинку. Дорого це коштує дитині. З глибоким психологізмом змальовано під час рубання ялинки паралельно стан хлопчика і "стан" дерева: "Ялинка затремтіла від низу до вершечка, наче злякалась несподіваного лиха, і кілька зелених глиць упало на сніг. Яким рубав, а ялинка тремтіла, як у пропасниці. Василькові здавалося, що вона от-от застогне". Потім, щоб не бачити свіжого пенька, він закидає його снігом. Любить свою матінку і Дмитрик – маленький грішник. Нагулявшись, він повертається додому і згоден, щоб мати його покарала, аби тільки почути її руку на своїй голові, бути поряд з нею. Смерть матері сколихнула його до глибини, і, зворушений, змучений сумлінням, що не вберіг її, Дмитрик постановляє жити чесно, заробляючи на хліб працею, не водиться з такими розбещеними вулицею дітьми, як Гаврило і Марійка.

Дитяча література була в колі інтересів Коцюбинського протягом всього життя. У 1912 р. в листі до молодого Павла Тичини він писав: "У нас, наприклад, дуже слаба література для дітей, і коли б хто зробив переклад кращих російських творів для дитячої літератури...»

2. Нестайко Всеволод Зіновійович — український письменник.

Народився 30 січня 1930 року в м. Бердичів, тепер Житомирської області. Закінчив 1952 року Київський університет. Працював у редакціях журналів «Дніпро», «Барвінок», видавництвах «Молодь», «Веселка». Пише повісті, оповідання, казки для дітей.

Автор збірок оповідань «Шурка і Шурко» (1956), «Це було в Києві» (1957), повістей «В Країні Сонячних Зайчиків» (1959), «Пригоди Робінзона Кукурузо» (1964), «Таємниця трьох невідомих» (1970), «Тореадори з Васюківки» (1973; однойменний телефільм 1968р. за цим твором одержав „Гран-прі" на Міжнародному кінофестивалі в Мюнхені і 1969р. — головну премію на Міжнародному кінофестивалі в Алегзандрії, Австралія), «Одиниця з обманом» (1976, однойменний фільм за цим твором одержав 1984р. премію на Всесоюзному кінофестивалі в Києві та 1985р. — на Міжнародному кінофестивалі в Габрово), «Пригоди Грицька Половинки» (1978), «Пригоди журавлика» (1979), «Незвичайні пригоди у лісовій школі» (1981; премія ім. Лесі Українки, 1982), «Чудеса в Гарбузянах» (1984), «П'ятірка з хвостиком» (1985), «Скринька з секретом» (1987), збірки казок «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків» (1988), збірки детективів «Таємничий голос за спиною» (1990), п'єс «Марсіанський жених» (1968), «Робінзон Кукурузо» (1970), «Вітька Магеллан» (1975), «Пересадка серця» (1983), збірки п'єс «Слідство триває» (1989) та ін.

Тематика творів В. Нестайка (більшість з них — пригодницько-гумористичні) — життя школярів, формування духовного світу дітей.

Книжку «Тореадори з Васюківки» 1979 року рішенням Міжнародної Ради з дитячої та юнацької літератури занесено до «Особливого Почесного списку Г. К. Андерсена».

Твори В. Нестайка перекладено багатьма мовами.

Твори письменника для дітей

Перше оповідання для дітей побачило світ у 1954 році в журналі "Барвінок", а перша збірка "Шурка і Шурко" вийшла 1956 року. Відтоді автор написав чимало цікавих і дотепних книжок для дітей. Серед них – особливо талановиті казки для дошкільнят: "В країні сонячних зайчиків" (1956), "Пригоди близняк-козенят" (1972), "Олексій, Веселесик і Жарт-птиця (1972).

За повість-казку "Незвичайні пригоди у лісовій школі" письменник удостоєний літературної премії імені Лесі України 1982 року. Кінофільм, створений за повістю "Тореадори з Васюківки", здобув "Гран-Прі" на Міжнародного кінофестивалі у Мюнхені (1968), кінофільм "Одиниця з "обманом" (за однойменною повістю) отримав премію на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1984) і спеціальний приз на Міжнародному фестивалі у Га брово (1985). 1979 року книжка "Тореадори з Васюківки" внесена до Особливого Почесного списку Г.-Х. Андерсена як один із видатних творів сучасної літератури для дітей.У 1988 році видавництво "Веселка" випустило в світ книжку В. Нестайка "Незнайомка з країни Сонячних Зайчиків", а в 1990 році – "Слідство триває" та "Таємничий голос за стіною"Ди¬тячий письменник Всеволод Зіновійович Нестайко своїми веселими, дотепними, мудрими й непересічни¬ми повістями й казками радує, веселить і повчає, у найкращому розумінні цього слова, вже не одне по¬коління, бо за плечима в нього — десь під сотню ви¬даних книжок, ціла авторська бібліотека! Та ще з де¬сяток іскрометних пригодницько-фантастичних творів, нових казкових повістей чекають на робочому столі письменника на зустріч із малими читачиками.

«Тореадори з Васюківки» 1 розділ . Називається «Метро під свинарником. Тореадори з Васюківки. Собакевич»

Дід лає онука, який разом із другом вирішив прорити метро під свинарником, а туди провалилася п'ятипудова, плямиста, як геограма карта, свиня Манюня.

Дідусь звелів хлопцям закидати яму. У Яви (від Вані — він у дитинстві так, мабуть, вимовляв) Реня вся сім'я інтересна. Батько на скрипці грає, корову звуть Контрибуція, а дід Варава — найвлучніший мисливець. Мати — депутат райради, ланкова кукурудзоводів. Якось Ява посварився із своєю молодшою сестричкою Яришкою, ударив її, а та, замість плакати, розкричалася, що він ганьбить їхню маму-депутата. То ж Яві нічого не залишалося, як із соромом утекти. Взагалі-то у Яви характер тільки такий! Він усе вигадував різні штуки заради слави. Одного разу Ява запропонував провести бій биків. Колгоспний бугай для цього не підходив — його сам зоотехнік боявся, цап Жора —весь час мекекече, з-за цього можна й оплесків не почути. Вирішили, що в бою з тореадором братиме участь корова Контрибуція.

Довго хлопці по черзі махали перед носом у корови килимком, штовхали, тягали за вуха — вона не приймала бій. Ява розізлився й боляче вдарив Контрибуцію ногою по губі. І раптом... опинився високо в небі. Коли приземлився, одразу помчав до ставка, а за ним — розлючена корова. Півгодини хлопці мокли в брудній калабані, поки Контрибуція не заспокоїлася.

Недовго журяться хлопці, Ява пропонує зробити підводного човна із старої плоскодонки.

Коли хлопці проходили мимо старого колодязя, крикнули в глибину. Звідти почулося собаче скімлення. Почали сперечатися, хто полізе. Ява наполіг, що він. Відв'язали козу, взяли мотузку й один спустився на дно. Павлуша ледь витяг товариша з маленьким цуценям на руках, якого одразу ж назвали Собакевичем. Дуже лаяли того, хто вчинив так жорстоко з тваринкою.

«Космонавти з нашого будинку» це один із розділів книги «Пригоди Грицька половинки» В якому розказується про головних героїв Вадька і Бориса. Їх завжди цікавила «Волга»,яка була біля їхнього будинку»…вони вважали,що це машина космонавта….згодом виявилося,що це підполковник Леонід Іщенко,який був льотчиком.Він вирішив покатати на машині хлопців,до яких приєдналася Натка( вони її не любили,оскільки вона всюди пхала свого носа).Ленід розказав про своє дитинство…і про те,як він,його друг Ромка Андрієнко «побували у космосі» плюс їхня набридлива дівчина Тетяна…і те,як їм «влетіло» потім від батьків….(насправді вони сиділи у бочці-це їхня уявна подорож була).Леонід змушуй був їх висадити,бо мав кучу своїх справ.Хлопці вирішили не гаяти часу і теж готуватися у космос.Стосунки були натягнуті в хлопців (Вадька і Борис) з Наткою,осільки дівчата її не цікавили,вона хотіла бути хлопчиськом.Проте це їй ніколи не виходило.Щоб доказати протилежне вона стежила за хлопцями.які проходили своєрідку підготовку до польоту….виручивши(а точніше витягнувши їх обох з мотузок) вони вирішили взяти її з собою.

3. ЗАЛЬТЕН, Фелікс (Salten, Felix; автонім: Зальцман, Зигмунд - 06.09.1869, Будапешт - 8.10.1945, Цюріх) - австрійський письменник.

Зальтен — автор цілого ряду романів, новел, драм, оповідань, статей, нарисів, проте найважливішою книжкою його життя стала невелика повість «Бембі». Майбутній письменник народився в Угорщині, а щоби здобути освіту, перебрався у Відень — столицю Австро-Угорської імперії. Через нестатки у сім'ї майбутній письменник не зміг здобути офіційної освіти, тому єдиним навчальним закладом Зальтена стала бібліотека. На прожиття він заробляв театральними рецензіями для віденських і берлінських газет і журналів, із часом заживши певної слави як авторитетний і дотепний журналіст.

У1938 р. емігрував до США, а невдовзі у Швейцарію. Зальтен увійшов у літературу як драматург, котрий зазнав впливу символістського театру М.Метерлінка, і водночас він не уникав натуралістичних сцен у драмі «Рядовий» (1899) та антимонархічній сатирі «Книга королів»(1905). Зальтен — автор збірок есе «Віденське дворянство» (1905) та «Австрійський обмін» (1809).

Серйозна стурбованість подальшою долею існування людини в умовах буржуазного суспільства відчувається у реалістичних творах 3.: «Маленька Вероніка» (1910), романах «Ольга Фрогемут» (1910), «Дзвенить дзвоник» (1914), у драмах «З другого берега» (1908), «Діти радості» (1916). Гостре переживання «болю» живої природи, що страждає під гнітом механічної цивілізації, виснаженої бездушним ставленням до неї людини, надихнуло Зальтена на написання «зоологічних романів» («Флорентійський пес», 1912 та ін.). Однак справжньої літературної слави Зальтен зажив як автор «лісових» повістей для дітей і юнацтва («Дванадцять зайців», «Бембі», 1923).

Казка «Бембі» («Bambi») розкриває перед читачем життя лісових мешканців у його суперечливій різноманітності. З одного боку, ліс сповнений масою див, незбагненних для розуму; різнобарв'я галявини, візерунок на крилах метелика, таємнича мова звірів і птахів створюють перед читачем світ, здавалося б, ідеальний, але, з іншого боку, світ «Бембі» існує за суворими законами боротьби. Враження першого дня щойно народженого оленятка Бембі — вбивство миші тхором, бійка яструбів за їжу, страх і жорстокість лісових мешканців. Але такий незмінний триб життя лісу, він звичний для героїв казки. Бембі з ним примиряється, але не звикає до нього. Доброта, шляхетність і співчуття — якості, притаманні йому і його роду.

Справжньою проблемою в житті лісу є постійна незрима присутність людини. Людина у казці наводить жах. «Вона» — безіменна — розставляє незчисленні пастки та сильця, від її смертоносної зброї та вишколених зрадників-собак неможливо сховатися. Страх і покора спотворюють душі героїв казки. «Страшне не вбивство, — скаже старий олень, батько Бембі, дивлячись на розтерзану переконаним у своїй правоті псом лисицю, — страшна віра в те, що говорила собака. Вони [лісові мешканці] вірять у її всемогутність і живуть у постійному страху. Вони ненавидять її та зневажають себе... і мовчки приймають загибель від її руки!»

Зальтен переконаний у можливості розумного спілкування з живою природою, хоча «Вона» в казці показана лише суто як носій лихої, руйнівної, фатальної стихії. Спроба «дружби» «її» та дітей лісу приречена на трагічну невдачу. Людина дала прихисток оленяткові Гобо — діти гралися з твариною, привчаючи її до добра та ласки, — але, зустрівшись у лісі з людиною, довірливий і беззахисний Гобо стає її жертвою — «Вона» не впізнала Гобо.

Те, що контакт людини і природи не показаний у книзі, не свідчить про його неможливість. Книга прагне спонукати читача до пошуку шляхів досягнення такого контакту. Справжній мисливець повинен бути добрим, повинен знати, як своє, рідне, життя природи, ліс, поле, болото, озеро. Браконьєрство — це наруга над життям, це зневага мудрих законів, що керують життям природи; браконьєрство — це найгірший вид паразитизму; людина хоче малою ціною, а то й узагалі безкоштовно взяти те, за що слід платити зусиллям, боротьбою, іноді — подвигом. Книга Зальтена показує, що ліс готовий прийняти доброту людини, якщо це істинна доброта, котра поширюється на всіх його мешканців, а не порожня сентиментальність — блакитний бантик на шиї прирученого оленятка. «Закон життя — це боротьба», — скаже у фіналі казки змужнілий Бембі. Але розуміння цього закону не робить Бембі жорстоким — його серце назавжди зостанеться відкритим для добра.

Книга Зальтена та її герої здобули всесвітню славу, вона перекладена чи не всіма мовами світу.