Рекомендована література до теми

1. Дафт Р. Менеджмент. – СПб.: Изд. "Питер", 2000. – с. 14 - 42

2. Мильнер Б.З. Теория организации. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 480 с.

3. Робінс С.П., Деченсо Д.А. Основи менеджменту / Пер. з англ. А. Олійник та ін. - К. : "Основи", 2002. - с. 36 - 53.

4. Румянцева З.П. , Филипов Н.Б., Шрамченко Т.Б. Общее управление организацией: принципы и процесы: 17-модульная программа для менеджеров "Управление развитием организации". Модуль 3. - М.: ИНФРА-М, 2000-М, 2000 - с. 25 - 68, 72 - 106.

5. Смирнова В.Г., Мильнер Б.З., Латфуллин Г.Р., Антонов В.Г. Организация и ее деловая сфера: 17 модульная программа для менеджеров "Управление развитием организации". Модуль-2. - Москва.: ИНФРА-М, 2000. - с. 13 - 40, 45 - 60, 71 - 78.

Тема 2. Розвиток науки управління

Мета: визначити сутність менеджменту з позиції вивчення історії розвитку науки управління; ознайомитися з логікою розвитку науки управління та формування її сучасних перспектив; ознайомитися з ключовими ідеями класиків менеджменту.

Дослідження історичного розвитку науки менеджменту може здійснюватися з двох протилежних позицій: релятивізму й абсолютизму. Релятивіст розглядає кожну окрему теорію, запропоновану в минулому, як більш чи менш правдиве відображення тогочасних умов, причому кожна теорія має однакове виправдання у власному контексті. Абсолютист зосереджує увагу на тому, що можна вважати поступом від помилки до істини.

До нині відомі чотири найважливіші підходи розвитку теорії та практики управління:

1. підхід з позицій виокремлення різних шкіл в управлінні. Тут управління розглядається з чотирьох різних аспектів – це школи наукового й адміністративного управлінь, людських взаємовідносин та науки про поведінку, а також науки управління, або кількісних методів;

2. процесний, сутність управління якого тлумачиться як безперервна серія взаємопов’язаних управлінських функцій;

3. системний, сутність якого полягає в тому, що керівники мають розглядати організацію як сукупність таких взаємозалежних елементів, як люди, структура, завдання та технологія, що орієнтуються на досягнення різних цілей в умовах змінюваного зовнішнього середовища;

4. ситуаційний, концентрується на тому, що придатність різних методів в управлінні визначається ситуацією. Оскільки є така велика кількість факторів як усередині власне організації, так і в навколишньому середовищі, не має єдиного найкращого способу керувати організацією. Найефективнішим методом у такій ситуації вважається метод, що найбільше їй відповідає.

Сучасними напрямами розвитку науки управління є:

• глобалізація менеджменту;

• об’єднання інтересів бізнесу, суспільства і людини;

• гуманізація управління;

• посилення технократичного аспекту управління.

Історія управлінської думки вирушає в глиб століть. Вислови по проблемах управління можна знайти і в єгипетських папірусах, і на глиняних табличках з межиріччя Тигра і Евфрата (Месопотамія), на шовкових свитах, що збереглися з часів Древнього Китаю. Проте пов'язувати їх з менеджментом ні прямо, ні побічно не можна, бо це були в основному рекомендації по державному управлінню.

Одним з перших, хто дав характеристику управління як особливої сфери діяльності, був Сократ (470-399 рр. до н.е.). він проаналізував різні форми управління, на основі чого проголосив принцип його універсальності. Платон (428-348 рр. до н.е.) дав класифікацію форм державного управління, зробив спроби розмежувати функції органів управління.

Майже всі форми сучасного управління були присутні в організаціях старовини, але в цілому його характер і структура в ті часи відрізнялися від сьогоднішніх.

Хоча організації існують майже стільки ж, скільки існує світ, до ХХ ст. навряд чи хто-небудь замислювався над тим, як управляти ними системно. Люди хотіли заробити більше грошей, придбати політичну владу. Неусвідомлені описки теоретичних підходів до управління почалися в епоху становлення капіталізму, причому тон в них задавали філософи.

Перш за все, вони спробували відповісти на питання: що рухає людьми, спонукає їх до активних дій? Англієць Томас Гоббс в 1651 р. і його співвітчизник Джеймс Стюарт в 1767 доводили, що основний мотив людської поведінки полягає в прагненні до влади. Ще один англійський філософ Ієремія Бентам в книзі «Введення в принципи моралі і законодавства» відстоював точку зору, що мотиви людської поведінки – користь і задоволення.

У першій половині ХХ ст. розвивалися читири різні школи управлінської думки:

• Школа наукового управління (1885-1920 рр.) найтісніше пов’язана з працями Ф.У. Тейлора, Френка та Лілії Гілберт і Г. Ганта. Вони вважали, що, застосовуючи спостереження, дослідження, логіку й аналіз, можна удосконалити багато операцій ручної праці, добиваючись їх ефективнішого виконання; вивчали робочі операції з метою вилучення зайвих, непродуктивних рухів та, використовуючи стандартні процедури й обладнання, прагнули підвищити ефективність роботи.

• Класична (адміністративна) школа в управлінні (1920-1950 рр.). Автори праць про наукове управління в основному досліджували процес управління виробництвом. Вони займалися підвищенням ефективності на рівні, нижчому ніж управлінський. Після виникнення адміністративної школи спеціалісти почали розвивати підходи до вдосконалення управління організацією загалом.

• Школа людських стосунків (1930-1950 рр.). М.П. Фоллет та Е. Мейо – найбільші авторитети в розвитку школи людських стосунків в управлінні. Основною метою було поліпшення ефективності організації шляхом підвищення ефективності її людських ресурсів. Головний постулат школи – правильне застосування науки про поведінку завжди сприятиме збільшенню ефективності як окремого працівника, так і організації загалом. Представники періоду розвитку поведінково-біхевіористського напряму – Р. Лайкерт, Д. Мак-Грегор і Ф. Герцберг.

• Школа кількісного підходу (1950 р. – до сьогодні). Кількісні методи було згруповано під загальною назвою «Дослідження операцій». Це застосування методів наукового дослідження до операційних проблем організації. Після виникнення проблеми група спеціалістів з дослідження операцій розробляє вирішення цього питання. Ключовою властивістю є заміна словесних міркувань та описового аналізу моделями, символами і кількісними значеннями.