13. Фізико-географічна характеристика Європейського і азіатського сектору Арктики і Субарктики.

А́рктика (з грец. ἄρκτος — «ведмедиця», ἀρκτικός — «що знаходиться під сузір'ям Великої Ведмедиці», «північний») — північний полярний регіон Землі, що включає окраїни материків Євразії та Північної Америки, майже весь Північний Льодовитий океан з островами (крім прибережних островів Норвегії), а також прилеглі частини Атлантичного й Тихого океанів.

Площа — 27 млн. км², з них більше 60% припадає на водні простори. За межу Арктики вважають ізотерму 4-10° найтеплішого місяця, яка приблизно збігається з північною межею поширення деревної рослинності, або ж із південною межею зони тундри. Іноді Арктику обмежують полярним колом (66° 33' пн. ш.), у цьому разі її площа менша.

Розташування та рельєф

Південне узбережжя Ґренландії.

До складу Арктики входять північні узбережжя Європи, Азії, Америки та майже весь Північний Льодовитий океан із островами. Острови ділять прибережну частину океану на окремі морські басейни: Баренцове море, Біле море, Карське море, море Лаптєвих, Східно-Сибірське море, Чукотське море, Норвезьке море, Ґренландське море, море Баффіна і Бофорта. Більшість островів Арктики — високі гірські плато з крутими скелястими берегами. Деякі з них вкриті льодовиковими щитами. Загальна площа сучасних льодовиків становить близько 2 млн. км². Арктичні моря надовго замерзають та вкриваються значною товщею льоду.

Дно Північного Льодовитого океану має окремі підвищення — хребти та западини. Центральна, найбільш глибоководна частина океану має назву Арктичного басейну. В її межах — западина Сєдова (5 220 м), найглибша в Північному Льодовитому океані. Від Новосибірських островів до острова Ґренландії простягається підводний хребет Ломоносова, а паралельно до нього (від острова Врангеля до острова Елсміра) лежить хребет Менделєєва.

Рельєф континентальної суші переважно рівнинний, що характеризується наявністю вічної мерзлоти.

Льодовий покрив

Мінімальне льодове покриття влітку 1979 року

Мінімальне льодове покриття влітку 2005 року

У водах Північного Льодовитого океану плаває велика кількість айсбергів і криги, що вкривають зону діаметром від 3 до 4 тис. км². Максимальна кількість криги припадає на лютий, навесні лід руйнується і виноситься Ґренландською течією на південь до Атлантики. До серпня зона, вкрита кригою, стає мінімальною. Найбільше скупчення айсбергів в арктичному регіоні розташоване в затоці Баффіна. Айсберги відколюються від глетчерів у західній частині Ґренландії і спускаються по затоці Баффіна в північну Атлантику, де поступово тануть біля острова Лабрадор та Ньюфаундленду. Берингова протока вкрита кригою понад 6 місяців на рік, але Баренцове море між Скандинавією і Шпіцбергеном вільне від криги протягом цілого року.

Клімат

Природні умови Арктики суворі, що визначається не так зимовими морозами, як різкими вітрами, хуртовинами та низькими температурами влітку. Взимку панує полярна ніч. Охолодження земної поверхні в умовах характерної в цей час для внутрішніх районів Арктики малохмарної погоди надзвичайно велике. Отеплювальний вплив на Арктику мають океанічні води та теплі води Північноатлантичної морської течії.

Пересічні температури найхолодніших місяців знижуються в ділянці полюса до —35 °C, —40°С, на узбережжях до —30°С; абсолютний мінімум сягає —55°С. Влітку сонце не заходить, але піднімається на небі невисоко і гріє слабко. Танення снігу та льоду обмежує можливість підвищення температури вище 0 °C. Пересічна температура повітря найтепліших місяців у ділянці полюса підвищується до 0 °C, на узбережжях до +10 °C. З низькими температурами пов'язане значне поширення багаторічної мерзлоти, яка в окремих районах сягає кількох сот метрів.

Опади навіть улітку випадають переважно у вигляді снігу. Річна сума опадів від 75—100 мм поблизу полюса до 300—400 мм на узбережжі материків. Взимку над Арктикою формується область високого тиску. В інші пори року значного розвитку досягає циклонічна діяльність, яка спостерігається здебільшого на периферії. Влітку поле високого тиску розмите, і циклонічна діяльність захоплює також і центральні райони.

З 1920 року спостерігається деяке потепління клімату Арктики. Зона, вкрита арктичною крижаною шапкою, поступово зменшується, що пов'язують із пошкодженням озонового шару.

Флора та фауна

Вівцебик (Ovibos moschatus) у національному парку Норвегії.

Через низькі температури, фізіологічну сухість, багаторічну мерзлоту, короткий вегетаційний період (2—2,5 місяці) Арктика характеризується бідним рослинним світом. У зоні арктичних пустель переважають мохи, лишайники, водорості та полярні маки, в тундрі — карликові берези, низькорослі вільхи (Alnus), верби (Salix) та морозостійкі трав'янисті рослини (брусниця (Vaccinium vitis-idaea L.), лохина (Vaccinium uliginosum L.)).

До фауни Арктики належать тварини, здатні вижити в суворих кліматичних умовах — на континентах і островах це білий ведмідь (Ursus maritimus), песець (Vulpes lagopus), полярний заєць, вівцебик (Ovibos moschatus) та північний олень (Rangifer tarandus), у морі — тюлені, морж (Odobenus rosmarus), нерпа (Pusa), північний кит та деякі види риб (оселедець (Clupeidae), тріска (Gadus), нельма та інші). В арктичних регіонах трапляються представники 240 видів птаства — зокрема, біла куріпка (Lagopus lagopus), біла сова (Bubo scandiacus, Nyctea scandiaca), різні види чайок (Larus), американський лебідь, гагара (Gavia), кречет (Falco rusticolus L.), білоспинний альбатрос (Phoebastria albatrus) та інші.

Унаслідок людської діяльності чимало видів тварин перебувають під загрозою винищення. Так, цілковито зникла морська корова Стеллера. Заради збереження видів полювання на білих ведмедів та морських ссавців заборонене чи обмежене в більшості країн, що мають арктичні території.

Субарктичний пояс (Субарктіке) - природний географічний пояс в Північній півкулі, що межує з арктичним поясом (Арктика) на півночі і помірним поясом на півдні. Лежить приблизно між 50 ° і 70 ° с. ш ..Характеризується субарктичний клімат.У більш холодній північній частині виділяється тундрова зона (тундра), а в більш теплій південній - лесотундровая зона (тундролесія).У Субарктіке переважають тундри і лісотундри Тундра Тундра - природна зона, яка займає 1/5 території нашої країни між крижаною зоною на півночі і лісотундри на півдні. Тундра поширена на островах Колгуєв і Вайгач, на Південному острові Нової Землі, материковому узбережжі Льодовитого океану від Кольського півострова на заході до Камчатки на сході. На півдні тундра доходить майже до Північного полярного кола. Саамі: тундра = «безлісі вершини гір» Ломоносов: «тундри називаються місця мохами зарості, якими зайняті здебільшого берега Північного океану»Клімат тундри Літо коротке, холодне не вище +10, але тепліше і триваліше, ніж у тундре.Зіма довга, холодна, хуртовини, вітру. Сезонність виражена нечітко. Можливість різкого похолодання. Трохи опадів. Сніговий покрив розподіляється рівномірно. Зона надмірного зволоження. Багаторічна мерзлота. Заболочування. Субарктичний клімат - тип клімату, характерний в основному для субполярних (субарктичних) районів Землі: зона тундри, лісотундри і тайги (частково; мова йде про північній тайзі).Головною рисою субарктичного клімату є відсутність кліматичного літа: навіть у самий теплий місяць середня температура повітря не перевищує +15 ° C. Завжди можливі заморозки. Зима завжди тривала, в залежності від місця розташування може бути як дуже суворою, так і відносно м'якою.Види субарктичного клімату згідно з Класифікацією по Кеппеном - Dfc, Dwc, Dfd і Dwd. Всі види характеризуються вологими холодними показниками.Dfc - коротке прохолодне літо, період з середньомісячною температурою вище 10 ˚ С менше 4 місяців; постійне зволоження протягом року.Dwc - коротке прохолодне літо, період з середньомісячною температурою вище 10 ˚ С менше 4 місяців; сухий сезон влітку.Dfd - літо схоже з «с», дуже холодна зима, середня температура найхолоднішого місяця -38 ˚ С; постійне зволоження протягом року.Dwd - літо схоже з «с», дуже холодна зима, середня температура найхолоднішого місяця -38 ˚ С; сухий сезон влітку.[Правити]Північна півкуляЗа північним околиць Євразії і Північної Америки, в широтах, які можна назвати вже субполярних, розташована зона тундри. Зими тут тривалі і суворі, літо холодне із заморозками. Середня температура найтеплішого місяця не вище +10 - +12 ˚ С: це є та межа, при якому можуть виростати дерева. Холодне літо і визначає ландшафт тундри. Опадів тут менше, ніж у зоні тайги, - менше 300 мм, а в Східному Сибіру, ​​де в зону тундри рідше потрапляють циклони, - навіть менше 100 мм.Хоча опадів мало, але хмарність таки велика, і днів з опадами багато; отже, випадають вони в незначних кількостях внаслідок малого вмісту вологи повітря при низьких температурах. Максимум опадів припадає на літо. Як ні малі опади, але при низьких температурах вони перевищують випаровуваність; тому в тундрі спостерігається надмірне зволоження, і, внаслідок вічної мерзлоти, заболочування.У тундрі більш або менш виражений мусонний характер циркуляції атмосфери: влітку переважають вітри з складової, спрямованої на материк, взимку - з материка.В Салехарді (66.5 ˚ с. Ш., 66.6 ˚ в. Д.) середня температура липня +14 ˚ С, січня -26 ˚ С; опадів за рік 260 мм. У Верхоянську середня температура липня +13 ˚ С, січня -45 ˚ С; опадів за рік 138 мм. На станції Форт-Ферсон (67.4 ˚ с. Ш., 134.9 ˚ з. Д.) середня температура липня +15 ˚ С, січня -29 ˚ С; опадів за рік 260 мм. У Анкориджі середня температура липня +14 ˚ С, січня -9 ˚ С; опадів за рік 409 мм.