33. Фізико-географічна характеристика Центральної Америки і Вест-Індії.

Центральну Америку можна уявити у великого трикутника, нижній (південний) кут яке припадає на Панаму. Цей міст між Північною Америкою та Південної закінчується в Панамі вузьким перешийком, де всього будь-яких 50 км відокремлюють Атлантичний океан від Тихого. Гватемала і Беліз, Гондурас і Сальвадор, Нікарагуа, Коста-Ріка і Панама - сім невеликих держав розташовані на півметровій перешийку між двома величезними материками.

Хоча територія Центральної Америки непогані велика, природа її далеко ще не одноманітна. Основну частина Центральної Америки (крім півночі Гватемали і прибережних рівнин) становлять гори, які з витягнутої на 1000 км ланцюжка вулканів, чимало з яких ще активні. ДоТихому океану спускаються більш круті схили, на Атлантичному узбережжі вониположе. Помітно різняться які й своїм кліматом, хоча перебувають приблизно в одній й тією самою географічної широті. І де він дощовий сезон із травня до жовтня з найбільшою кількістю дощів у червні та вересні. Але узбережжі Карибського моря отримує ще дощі в сухий сезон. Отже, узбережжя моря багато суші.

Розбіжність у кількості опадів Сході і заході Центральної Америки добре помітна по рослинності. Простуючи через Панамський канал з Карибського моря в Тихий океан, мандрівник наочно сприймає контраст між пишними лісами Карибських Анд і хирлявої рослинністю Тихоокеанського узбережжя, хоча здебільшого цей закуток світу відрізняється багатством рослинності. Прибережні рівнини і їхні схили до висоти 1000 м вкриті на східному узбережжі густими тропічними дощовими лісами. Тихоокеанське ж узбережжі до тієї ж приблизно висоти покрито вологим тропічнимлистопадним лісом, який місцями змінюється чагарниками і безлісними схилами. Тут зустрічаються кактуси, акації й у Гватемалі - сосни. Вище серед стосів ростуть разом із соснами змішані лісу з кипарисами, ялицями, дубом, вільхами, зливами та інші деревами. А вище лісу, наконусах вулканів, - альпійські луки з чагарниками і трав'янистими рослинами.

Географічне становище. Центральної Америкою називають південну,суженную частина Північної Америки, що у тропічних широтах. Вона з'єднує Північну Америку з Південної і становить територію, по природним умовам перехідну між двома материками. Групи островів Карибського моря за своєю природою близькі до Америці і є її складовою (дивіться карту фізико-географічного районування Північної Америки з посиланнями фотографії природи цього регіону).

Геологічне будову та рельєф.Тектонически Центральна Америка частково є продовженняКордильер Мексики, а частково належить до особливої,Антильско-Карибской областіКордильерского пояса (рис. 1).

Її іноді розглядають як фрагментТетиса,заложившегося вмезозое між північної та південної частинамиПангеи. Розкриття середині Атлантики у процесі розпадуГондвани хіба що відітнуло відТетиса його західну частина (якАнтильско-Карибской області).

Карибське море

Суша Центральної Америкиокаймляет найбільший морської басейн західного півкулі і в Атлантичному океані — Карибське море, розташоване молодий западинісубокеанского типу. Підводні пороги ділять западину сталася на кілька улоговин глибиною 4-5 тис. м. Найбільша глибина — 7090 м — відзначена жолобіКайман міжЮкатанской іНикарагуанской улоговинами.Ширина шельфовій зони сильно варіює, досягаючи поблизу узбережжя Гондурасу і Нікарагуа майже 240 км.

Знаходячись у тропічному поясі та вільно обмінюючись водою зАтлантическим океаном іМексиканским затокою, Карибське море вирізняється високою температурою води та нормальної океанічнійсоленостью. Середня температура води лежить на поверхні становить 26...28 °З, величина солоності в поверхневому шарі на більшу частину акваторії 35-36 %про.

Через Карибське морі таЮкатанский протоку з в Атлантичному океані в Мексиканський затоку надходять води ПівнічногоПассатного течії, які з виході з Мексиканської затоки дає початокГольфстриму. У південно-західній частині Карибського моря, і навіть на схід Малих Антильських островів і в островів Зеленого Мису зароджуютьсявест-индские урагани — тропічні циклони, швидкість вітру у яких нині сягає 40-60 м/с. Рухаються такі урагани зі швидкістю 300-550км/сут, спочатку захід і північний захід до Мексиканської затоки, і потім на північний схід. Щороку до Карибському море буває щонайменше трьох ураганів, але у окремі роки може відбуватися і до 20, переважно у вересні.

>Ихтиофауна Карибського моря налічує понад 800 видів риб, із яких близько 450 їстівні; до промислових ставляться 50-60 видів. Переважна більшість риб (>луциани, кам'яні окуні, камбала, схили та інших.) зосереджена на шельфі, особливо у прибережних ділянках, у невеликих затоках й уприустьевих ділянках річок. У глибоководних районах Карибського моря живуть океанічні риби (тунці,марлини, макрелі).Скопления тунців присвячені зонам підйому глибинних вод, який вирізняється підвищеної біологічної продуктивністю.

Економічне і стратегічне значення Карибського моря дуже велике, бо вона перебуває в шляхи виходу з в Атлантичному океані в Тихий через Панамський канал, відкритий червні 1920 р. Довжина каналу суходолом становить 65, 2 км, і зподходними каналами вПанамском затоці і бухтіЛимон — 81, 6 км. Шість парних шлюзів каналу піднімають суду на 26 м вище над рівнем моря в штучне озероГатун. Шлях через Панамський канал припадає близько 7-8 год, на добу там відбувається 35-40 судів, а середньому протягом року їх кількість перевищує 14 тис.

На берегах Карибського моря розміщено багато великих портів, які забезпечують переважно місцеві і транзитні перевезення нафтопродуктів. Щороку цю акваторію відвідують майже сто млн туристів, сюди постійно заходять великі круїзні теплоходи й цілі флотилії яхт. Інтенсивне судноплавство і забруднені води, вступники з узбережжя, створюють екологічну загрозу цьому унікальному тропічному басейну.

На Карибське морі та прилеглі акваторії доводиться 12 % всіх коралових рифів світу. Ці унікальні біологічні освіти чуйно реагують навіть у незначне зміна фізичних і хімічних властивостей морської води та можуть використовуватися як індикатори стану довкілля. Нині майже 30 % коралових рифів Карибського басейну перебувають під загрозою загибелі. Основні причини —обезлесение водозбірного басейну і підвищення твердого стоку з його території; дедалі більшу надходження забруднюючих речовин зі стічними водами з туристичних і комунальних об'єктів, і навіть прямо пов'язана з судів; будівництво і видобуток з корисними копалинами узбережжя. Деградація коралових рифів призводить до посиленню берегової ерозії і руйнації пляжів, завдаючи великий економічних збитків і підриваєприродно-ресурсную базу туризму.Антропогенное вплив на прибережні екосистеми погіршує та моральний станмангров, що оточували східні берега Центральної Америки. Останні 20 років тільки Мексика втратила 65 % своїх мангрових лісів.

Подібно Середземному, Карибське море нині входить у регіональних морів, що потребують термінових комплексних заходи з його охороні. Міжнародне співробітництво у цій галузі регулюється передусімКартахенской конвенцією 1983 р. про захист і раціональне використання морського середовища Карибського басейну, і навітьдополняющими її протоколами (із запобігання нафтового забруднення, по особливо охоронюваним територіям регіону, боротьби з наземними джерелами забруднення морського середовища).

По клімату, рослинності і тваринного світу Центральна Америка ближчі один до північним частинам Південної Америки.Центральноамериканский перешийок, острови Фіджі і розташоване з-поміж них Карибське море разом із прилеглими частинами в Атлантичному океані єтектонически активну, рухливу область. Поруч із високо піднятими ділянками суші є глибоководні западини — ділянки безперервногопрогибания та накопичення грошових опадів. Уся Центральна Америка характеризується високої сейсмічністю та розвитком сучасного вулканізму.

У межах Центральної Америки виділяються два регіону:Перешеек і Острови.

Панамський перешийок

Географічне становище. У межі цієї маленької частини Центральної Америки входить смуга суші міжМексиканским затокою і Карибською морем Сході і Тихим океаном ніяких звань. Північна географічна кордон Центральної Америки — тектонічна долина річкиБальсас, південна проходить відДарьенского затоки доТихому океану там, де Північна Америка сполучається з Південної (дивіться карту фізико-географічного районування Північної Америки з посиланнями фотографії природи цього регіону).

Геологічне будова.Ширина суші між океанами у районі півострова Юкатан сягає 860 км а найбільш вузькому ділянці (Панамський перешийок) лише 50 км. Значна частина коштів перешийка зайнята горами, котрим характерні велика розчленованість рельєфу, сучаснийвулканизм і землетрусу. За сучасною теорії тектоніки літосферних плит дома Центральної Америки впалеозое імезозое існував протоку, котрий поділяв дві американські континенту. Лише наприкінці мезозоюСеверо- іЮжно-Американская плити зрушили за одночасного західному дрейфі обох материків,сопровождавшемся відносним зміщеннямВосточно-Тихоокеанской (>Карибской) плити на Схід.

Рельєф. Уздовж узбережжя моря протягається вузька смуга молодий прибережній низовини, складеній морськими,аллювиальними івулканогенними відкладеннями. Берегова лінія її слабко розчленована, місцями майже прямолінійна, нею характерні піщані накопичення як кіс ідюнних валів. Лише на самій крайній південь перешийка до самого узбережжю підходять гори, створюючи невеликі півострова, і зручні бухти.

НадТихоокеанской низовиною піднімаються гірські масиви заввишки 2000-3000 м, складені кристалічними, осадовими і вулканічними породами. Більша частина перешийка займають масив ПівденноїСьерра-Мадре і нагір'я Ч'япас, ніяких звань якої перебуває перешийокТеуантепек — западина, заповнена аморфними опадами. Уздовж Тихоокеанського схилу гір довгою ланцюгом піднімаються згаслі та постійно діючі вулкани. Найвищий у Центральній Америці згаслий вулканТахумулько (4220 м) серед стосів Гватемали, небагатьом поступається йому вулканТакана (4110 м). Висота діючих вулканівФуего, Санта-Марія іАтитлан перевищує 3000 м, вулканБару в Панамі сягає 3475 м. Проте особливо сильним останніми роками було виверження невеликого (всього 1200 м) вулканаЭль-Чичон вюжно-мексиканском штаті Ч'япас.Извержение супроводжувалося вибухом і викидом величезної кількості попелу і каміння,засипавших родючу густо населену долину. За силою і глобальним наслідків (впливу на атмосферу на північ півкулі) виверженняЭль-Чичона порівнюють із такої ж типу виверженням вулканаКатмай в 1912 р.

Гори розпадаються силою-силенною масивів і хребтів, розділених тектонічними іерозионними западинами і глибокими долинами. У цихпонижениях рельєфу, мають значну абсолютну висоту, перебуває більшість населених пунктів центральноамериканських республік і зосереджена велика частина населення.

На території Нікарагуа гори перериваються великої западиною, але потім знову піднімаються, займаючи майже повністю Панамський перешийок. Цю западинутектонисти розглядають як межу між Кордильєрами іАндами Південної Америки. Вона вирізняється високою сейсмічністю. Під час землетрусу 1973 р. була сильно зруйнована столиця держави —Манагуа.

З боку Карибського моря у Центральній Америці смуга прибережній низовини значно ширшим, ніж тихоокеанська, особливо у півострові Юкатан. У межах Нікарагуа низовину знову розширюється, створюючи так званийМоскитовий берег. Майже скрізь прибережні низовини складеноглинистими породами, це сприяє заболочування місцевості. НаЮкатане на поверхню виходятьнеогеновие вапняки, подібніизвестнякам,слагающим поверхню півострова Флорида. Тому, за велику кількість опадів наЮкатане інтенсивно йдуть карстові процеси, що вдарило по формах рельєфу і гідрографії.

Узбережжя Карибського моря, и Мексиканської затоки нице, з лагунами, широко відкритими на море чи відокремленими від цього піщаними косами і рядами дюн. Уздовж узбережжя багато дрібних островів і коралових рифів, утрудняють судноплавство. На майже всьому протязі берега облямовані густими мангровими заростями і болотами. Саме, у частині Гондурасу біля містаТрухильо, в 1502 р. Христофор Колумб вперше висадився на американський континент.

Кліматичні умови. Майже вся Центральна Америка перебуває у зоні рясних осадів та високих температур. На низинах й у нижній поясі гір приблизно до висоти 1000 м річна температура має дуже рівний хід подій і самий спекотний місяць відрізняється від найбільш прохолодного всього на 3-5 °З, причому нижче 20 °З, зазвичай, температура не падає (рис. 2)

На схилах гір вище 1000 м вона звичайно перевищує 20 °З, але річні амплітуди також незначні. Лише поодинокі вершини Центральної Америки (наприклад,Тахумулько) досягають пояса негативною температури і вічних снігів.

Частина перешийка, адресованаАтлантическому океану, перебуває під впливом щодо вологого тропічного повітря,приносимого північно-східними пасатами, які найбільш інтенсивні в літній час. У зв'язку з цим на східних, і північно-східних узбережжях і схилах гір Центральної Америки протягом усього року випадають стрімкі опади, з максимумом влітку. Річне кількість їх майже ніде немає менше 2000 мм, а деяких районахМоскитового береги, і на схилах гір перевищує 4000-5000 мм.

Західна частина Центральної Америки в холодну половину року перебуває під впливом Тихоокеанського максимуму, а літній час повітряні маси приносять сюди менше вологи, ніж у райони, що прилягають до Карибського моря і Мексиканської затоки. Тому зимовий період порівняно сухою й річні суми опадів значно менше, ніж сході (трохи більше 1000 мм, а замкнутих долинах менш 500 мм). Крайній південь Центральної Америки належить досубекваториальному поясу, опади пов'язані з південно-західним екваторіальним мусоном.

Природні води. У будинку Центральної Америці багато коротких, але повноводних та буремних річок. Тільки Панамі, наприклад, північний берегдренируется 150 річками. Головний вододіл проходить ближчі один доТихому океану, ніж доАтлантическому, тому найбільшу довжину мають річки,впадающие в Карибське морі та Мексиканський затоку. Вони повноводнішими річок тихоокеанського схилу, оскільки протікають територією, отримує стрімкі опади. Винятком є лише півострів Юкатан, що у зв'язки й з розвитком карстових процесів позбавлений поверхового стоку - та, попри дуже багато опадів, майже зовсім безводний. Населення видобуває воду з підземних карстових водойм,откачивая її за допомогою вітроагрегатів.

Багато річки, випливаючи з гір на прибережні рівнини, розливаються ізаболачивают місцевість. Як багато боліт на тихоокеанському узбережжя Крісто й наМоскитовом березі.

У тектонічних впадинах,расчленяющих гірські масиви, перебувають великі i глибокі озера, їх найбільше — Нікарагуа. Довжина його — 167 км, максимальна глибина — 70 м. На озері є острова з піднімаються ними діючими і погаслими вулканами.

Рослинність. За походженням і складу органічного світу Центральна Америка близька до північній частині Південної Америки, але звидовому багатством рослинність і тваринний світ його трохи поступаютьсяЮжноамериканскому материку. У розподілі типів рослинності великій ролі грають кількість і режим опадів.

До приходу європейцівприатлантические райони до висоти 600-700 м покривали вологі тропічні лісу, у складі яких неможливо було багато дерев, дають цінну деревину чи живильні плоди (>махагониевое дерево з чудовою червонуватої деревиною, рожеве і чорне дерева). Численні пальми, лаврові, бамбуки, папороті іфикусовие. Одне з представниківфикусових —кастиллоа (>Castilloaelastica) — ціннийкаучуконос.Бакаутово дерево має деревиною надзвичайної міцності,седрело дає прекрасну ароматну деревину. Нині тропічні лісу покривають лише малу частину раніше займаній ними площі, вони вціліли головним чином схилах гір. На низинах й у нижніх частинах гірських схилів би їхнє місце зайняли плантації бананів, какао і цукрової тростини. Вище 1000-1500 м поширені лісу, котрі перебувають головним чином із дубів і сосен. Вони збереглися краще, ніж вологий тропічний ліс.

У посушливих районах тихоокеанського схилу можна зустріти справжню савану з заростями високих злаків і окремо що стоять пальмами. Особливо поширена так звана королівська пальма (>Roystonearegia) з великим струнким стволом та гарного кроною.

На ділянках поряд із найбільш тривалим сухим періодом ростутьксерофитние тропічні риштування із дерев з опадаючої листям чи заростіжестколистних вічнозелених чагарників типучаппараля. Верхні частини схилів гір ніяких звань також вкриті заростями чагарників чиксерофитним хвойним лісом з підліском з вереску, мохами і лишайниками.

Тваринний світ. Тваринний світ Центральної Америки багатий. Поширені таку ж тварини, як і лісах і саванах Південної Америки: мавпи із групи широконосих, пума, Ягуар, оцелот,свинья-пекари, південноамериканський тапір, броненосець імуравьед. З сумчастих водиться опосум. Багато різних птахів, плазунів і комах.Антропогенное вплив безпосередньо чи опосередковано порушує звичні місцеперебування і під загрозу існування цінних і рідкісних видів фауни. Нині до що у «материковій» Америці віднесено 94 виду ссавців, 57 видів птахів, 21 вид плазунів, 5 видів рептилій і 82 виду риб. Склад пташиної фауни Центральної Америки показує, що на таке багато птахів прогонних і зимуючих. Адже це район пов'язує дві величезні материка.

У національному парку ">Ла-Амистад" ("Дружба") у Коста-Ріці група біологів на чолі з британцем АлексомМанро виявила 11 нових видів тварин та рослин. Зокрема, виявлено три нових виду саламандр, дві нові виду жаб, і навіть нового вигляду омели, квітка якої вчені описали як «ефектний». Один із виявлених саламандр виявилася завдовжки близько 2, 5 сантиметри і пересувається настільки повільно, що італійські вчені здивувалися, як вид зміг вижити. Харчується ця саламандра комахами, яких ловить мовою. Під той, щоб "вистрілити" розумом і впіймати комаха, в неї йти сім мілісекунд. З іншого боку, в ">Ла-Амистаде" виявлено представники 5300 вже біологічних видів, що робить екосистему національного парку унікальної. Він лежить у глибині місцевих джунглів, де люди й не існує вже кілька століть. Національний парк ">Ла-Амистад" перебуває при варті ЮНЕСКО..

У східної та південної частинах регіону ведуться інтенсивні лісозаготівлі, надто цінних тропічних дерев. У 1990-х рр. XX в. лісові угіддя щорічно скорочувалися на 1 млн га (більш 2 %). Такі країни, як Панама, Нікарагуа і Сальвадор, протягом останніх десятиріч втратили від 18 до 25 % своїх лісів. Заразобезлесение як екологічна проблема серйозна у Коста-Ріці, соціальній та південних районах Мексики.

Відсутність сучасної агротехніки й прагнення розширити виробництво експортних сільськогосподарських культур сприяли деградації земельних ресурсів регіону, чверть яких відчуває несприятливі природно-антропогенні процеси. Більше 80 % постраждалих земель охоплено ерозією, яка різко посилюється після відомості деревної рослинності на крутих гірських схилах. У найбільшою мірою деградаційні процеси виявляються на ріллях, де ними порушено 74 % площ; від нього страждають пасовища (11 % площі) і значна частина лісових земель (38 %). У посушливих районах деградація земель, ерозія іобезлесение загрожують зниженням біологічної продуктивності і проявом елементівопустинивания.

Розмаїття природних ландшафтів регіону, унікальні природні визначні пам'ятки й збережені досі значні площею ділянки тропічних лісів посилюють інтерес до охорони природи Центральної Америки, зокрема і з боку відділу міжнародних організацій. Країни регіону приділяють останніми роками багато уваги збереженню біорізноманіття, що у деяких районах виключно високо: наприклад, у заповідних регіонах Коста-Ріки зосереджено 5 % всіх відомих Землі видів флори і фауни. Частка охоронюваних територій у спільній площі держав регіону становить від 7-8 % (в Нікарагуа і Гондурасі) до 18% в Панамі. Останніми роками площі й кількість охоронюваних територій не збільшуються, а свої головні зусилля зосереджені на практичної реалізації програм з охорони природи в заповідниках і національних парках.

Острови Карибського басейну –Вест-Индия

>Вест-Индия (>нидерл.West-Indi, «Західна Індія») — традиційне назва островів Карибського моря, на відмінуОст-Индии («Східної Індії») — країн Південної і Південно-Східної Азії вже.

Географічне становище.Вест-Индия розташована між Південної та Північної Америкою, між 10° і 26° північної широти і між 59°—85° західної довготи, від гирлаОриноко до півостровів Флорида і Юкатан.Дуги островів материкового, вулканічного і коралового походження відокремлюють Мексиканський затоку і Карибське море від в Атлантичному океані. Найбільші їх — Великі Антильські острова: Куба, Гаїті,Ямайка, Пуерто-Ріко іХувентуд.

На північ від них межах ВеликийБагамской банки розташовані невеликі коралові Багамські острова, одна з яких —Самана — був першою землею, відкритоїХристофоромКолумбом у Новому Світі 12 жовтня 1492 р. На сході тягнеться із півночі на південь дуга Малих Антильських островів, серед яких багато вулканічних. З боку Карибського моря острова оточені великої материковій обмілиною, а Атлантичному океані в безпосередній близькості до найбільш високо піднесених частин протягуються глибоководні западини (жолоб Пуерто-Ріко найбільшими в Атлантичному океані глибинами до 8742 м).

Поверхня всіх островів дорівнює 244 890км (Великі Антильські — 216 260, Малі Антильські — 14 095 і Багамські — 14 535).

Геологічне будову та рельєф. Усі Антильські острова значно височать над рівнем моря. Найвищі гори перебувають у західній частині Гаїті (2184 м), у частині Куби (2375 м) й у північній частині Ямайки (2341 м); східні берега Малих Антильських островів вкриті рівнинами; гори круто спускаються в долини. Разом з перешийком іКарибскимиАндами Південної Америки цю частину Атлантики утворюєАнтильско-Карибскую складчасту область.

Більша частина поверхні островів, крім Куби, займають гори. На острові Гаїті із Заходу Схід протягуються чотири хребта, розділені поздовжніми скидними долинами. МасивДуарте у системіКордильера-Сентраль сягає 3176 м — найбільшої висоти всього архіпелагу. Плато іглибовие гори майже повністю заповнюють острівЯмайка і південну половину Пуерто-Ріко. На острові Куба гориСьерра-Маестра, які становлять 2000 м, піднімаються біля південно-східного узбережжя. Значна частина коштів острова зайнята низовиною, у тому числі виступають невисокі гориинтрузивного походження. Великі ділянки низовини складено вапняками, і розвинені карстові форми рельєфу.

Багамські острова утворені кораловими рифами. Багато острова (особливо Малі Антильські) носять сліди вулканічного походження. Вулканічні острова (>Гваделупа, Домініка, Мартініка, Сент-Вінсент та інших.) невеликі площею. У центрі кожного їх височить згаслий чи діючий вулкан. Вулканічні конуси піднімаються до висоти 1467 м (діючий вулканСуфриер на островіГваделупа), вони облямовані прибережниминизменностями, складеними продуктами вулканічних вивержень. Береги островів дуже порізані і мають багато зручних бухт, але судноплавство утруднено через надлишок коралових рифів, виступаючих на поверхню моря, и покритих пальмами, в прибережних акваторіях Куби, Віргінських і Багамських островів.

Корисні копалини. З огляду на більшості островів, не багатих на корисні копалини, виділяєтьсяЯмайка, що становить четверте у світі за запасами бокситів й інше (після Австралії) із їх видобування. На острові Тринідад є родовища нафти і природного асфальту (в озеріПич-Лейк). На острові Пуерто-Ріко потроху видобувають мідь і марганець.

Кліматичні умови. Становище островів між 10 і 27°с.ш. обумовлює досить рівний спекотний тропічний клімат (рис. 3).

>Амплитуди коливання температури у нижній частині гір незначні (до 5 °З). Тільки північ острова Куба піддається вторгненням холодних повітряних мас в зимовий період, там температура падає до 10... 12 °З. У замкнутих гірських улоговинах амплітуди вагоміші. У горах в розквіті близько 3 тис м бувають заморозки.

Спекотне і сире заболочене сезон, весна, починається у травні; у середині місяця випадає перший періодичний дощ, щодня близько полудня. Після14-дневних дощів починається сухе тропічну літо; спека кілька пом'якшується морськими прибережними вітрами і східними пасатами,дующими протягом всього року; проте, попри сильну спеку, клімат — сирої, що сприяє розвитку тут жовтих лихоманок та інших хвороб, властивих тропічним країнам. Більше чистий і здоровий повітря — серед стосів. У дощі сильніше, особливо у Великих Антильських Островах, але в Малих найбільше дощу випадає у серпні та жовтні; тоді ж великі розливи річок. Восени із серпня до вересня над островами часто проходять тропічні циклони, пов'язані з зміщенням на півдні області високого тиску. Циклони приймають характер найсильніших ураганів, часто що виробляють великі спустошення та біди. З кінця листопада починається зима (порівняно сухе час), продовження по травень — найкраще і приємне сезон.

Природні води. Великі материкові острова архіпелагу мають густу річкову мережу. Ріки дуже короткі, алеполноводни. У районах,сложеннихзакарстованними вапняками (наприклад, ніяких звань про. Куба), наземний стік майже відсутня, однак є підземні річки й озера.

Рослинність. Природна рослинність островів багата і пишна, але він піддалася сильному винищенню. Закономірності розподілу рослинності і його флористичний склад близькі до материкової частини Центральної Америки. колись були вкриті вологими тропічними лісами. Колись узбережжя і їхні схили, звернені доАтлантическому океану, було покрито пишної американської рослинністю; в низинах — тропічні рослини, серед стосів — європейські фруктові дерева; величезні лугові простору (савани) тяглися у нутрощі великих островів. Нині залишилися самі невеликі ділянки лісу у горах і штучні плодові посадки, але в узбережжі, дома зведених лісів, розташувалися плантації цукрової тростини та інших тропічних культур.

У районах з більш посушливим кліматом переважають лісу, які скидали листя на сухе сезон. У внутрішніх частинах найбільших островів поширена савана з королівської пальмою, але в півдні — зарості мімоз, кактусів,молочаев і колючого пальми. У західній частині Куби від льодовикового часу збереглися реліктові соснові лісу.

Гірські лісу складаються з деревоподібних папороті, лаврів, сосен, ялівців. Деякі дерева скидають листя на сухий період року. У верхньому поясі гір (вище 2300 м) на Гаїті поширені зарості карликових сосен, вереску, верби; є ділянки гірських лук.

Головне багатство островів становлять продукти технічних рослин; ваніль дико росте у лісах Ямайки, агава — на Кубі і Багамських островах; на багатьох островах ростуть індиго, какао, кокосові пальми, тютюн, бавовник. Хлібне деревопересажено з Таїті наЯмайку. З зернових рослин багато обробляють кукурудзи, пшениці вкрай мало. Головні предмети вивезення — цукор і кави. Цукрова тростина, зростаючий наВест-Индских островах, бувперевезен з раннього Канарських островів іспанцями в XVI в., а кавове дерево — голландцями і французами з Аравії.

Тваринний світ. До прибуття європейців на островах було замало тубільних видів чотириногих тварин:агути (>Dasyproctaaguti), пекарі (мексиканська свиня), опосум,енот-ракоед (>Procyoncancrivorus) і породи невеликих мавп; ящірки-ігуани, значна частина скорпіонів, змій: отруйнікопьеголовие змії (>Lachesismuta); в тихих водах живуть каймани. На Ямайці ловлять черепах; птахи відрізняються блискучим оперенням: папуги, колібрі. Усі домашніх тварин перевезені із Європи, і тепер рогатий худобу та коня зустрічаються у величезній стані, аналогічно, як і саванах Південної Америки. Нині фауна островів близька до фауні Південної Америки. Вона значно біднішими фауни материка, але водночас вирізняється високимендемизмом (понад 50 відсотків% видів). Винятково різноманітні птахи, багато рідкісні види (папуги, фламінго,тоди та інших.) охороняються ворнитологическихрезерватах.

Води карибського басейну сповнені життя. Прибережні коралові рифи дають притулок величезній кількості живих істот. Різні види безхребетних, хрящові і кісткові риби. Із великих хижаків тут водяться різні види акул, зокрема бичача акула, тигрова акула,шелковая акула і карибська рифова акула.

Фізико-географічна характеристика Позакордільєрського сходу Північної А Позакордільєрський схід включає 5 фізико-географічних країн. Ними є: 1) Лаврентійська височина; 2) Центральні рівнини; 3) Великі рівнини; 4) Берегові рівнини; 5) Аппалачі.

^ 1. Лаврентійська височина

У тектонічному відношенні Лаврентійська височина приурочена до Канадського кристалічного щита і за природними особливостями є близьким аналогом Фенноскандії у Європі. Майже вся територія горбиста, засіяна валунами, сильно заболочена і заозерена, з переважанням рослинності хвойних лісів.

Клімат Лаврентійського плоскогір`я формується під сильним впливом Арктики. Сприяє цьому і вплив Гудзонової затоки, яка далеко вдається в материк, має низьку температуру води і більшу частину року вкрита льодом. Завдяки цьому арктичні повітряні маси, які, проходять над затокою, не піддаються значній трансформації і влітку далеко поширюються на південь. В зимовий час суходіл сильно охолоджується і тут часто стоїть морозна погода з температурами більш низькими, ніж в Арктиці.

Існують значні відмінності між кліматичними умовами півночі і півдня, сходу і заходу Лаврентійської височини. Так, тривалість вегетаційного періоду на узбережжі Північного Льодовитого океану складає 40-50 днів, а на півдні – 160 днів. На сході країни, на півострові Лабрадор, клімат має виразні океанічні риси. Тут вісь рік волого, взимку випадає до 2-3 м снігу. Влітку часто йдуть дощі, а на узбережжі, біля якого навіть в липні багато айсбергів, постійні холодні тумани. Напроти, райони західніше Гудзонової затоки мають різко континентальний клімат з морозною зимою і відносно теплим літом. Опадів випадає лише 250-350 мм.

Відмінності в кліматичних умовах знаходять відбиток в усіх компонентах, особливо в рослинності. Несприятливі умови літніх місяців на півострові Лабрадор викликають помітний зсув природних зон на південь. Тундра, яка панує на півночі і північному сході півострова Лабрадор, навіть в порівнянні з більш північними варіантами, здається досить бідною. Чагарникові асоціації зустрічаються здебільшого в укритих місцях, повсюдно переважають мохи і лишайники. Лісова рослинність з’являється лише на півдні півострова, де зустрічаються бальзамічна ялиця, сосни біла, червона і чорна, східний гемлок або канадська тсуга, різні види клену.

В західній частині, яка має більш теплі умови літа, рослинність багатша: в тундрі поширені чагарникові асоціації із карликової берези, багна, кассіопеї, голубики, в тайзі домінує біла або канадська ялина, багато беріз і осик. Природне багатство тваринного світу складають хутрові тварини – бобер, куниця, норка, ондатра, лиса та ін.

^ 2. Центральні рівнини

Центральні рівнини знаходяться в центральній частині материка, звідки і отримали свою назву. На півночі вони межують з Лаврентійською височиною, на заході – з Великими рівнинами, на сході – з Аппалачами і на півдні – з Береговими низовинами. На північному сході Центральні рівнини включають платформенні гори Адірондак. На півночі межа країни проходить по північному узбережжю озер Верхнє і Гурон і далі вздовж західного узбережжя озера Лісове до південних узбереж озер Вінніпег і Манітоба.

Найбільш характерними рисами країни є:

1. У північній частині території майже вся поверхня вкрита льодовиковими і водно-льодовиковими відкладами, під якими поховані корінні породи. Тому характерною рисою рельєфу є широке поширення моренних горбів, оз, друмлинів, зандрових масивів.

На півдні рівнин покрив морени відсутній, але поверх корінних порід залягають лесоподібні відклади, а характерною рисою рельєфу є сильне ерозійне розчленування. Південну частину території ускладнюють плато Озарк і невисокі (700-800 м) гори Бостон і Уошито, а також карстові форми рельєфу у місцях виходу на поверхню корінних порід – вапняків.

2. Для клімату характерний значний температурний градіент між північними і південними частинами. Середні температури січня коливаються від –200С на півночі до +30С на півдні, середні температури липня відповідно від +190С до +260С. Особливо мінлива погода взимку. Часті прориви арктичного повітря систематично викликають різке зниження температури. Це відбувається дуже швидко, іноді раптово, і супроводжується снігопадами і хуртовинами. Так само несподівано при вторгненні повітря з Мексиканської затоки можуть наступити відлиги. Літо на Центральних рівнинах тепле, на півдні навіть жарке. Річна сума опадів коливається від 600 мм на північному заході до 1200 мм на південному сході.

3. Відповідно до температур зміна природних зон відбувається з півночі на південь від тайгових до мусонних лісових.

^ 3. Великі рівнини

Великі рівнини – це велике передгірське плато, що простягнулося з півночі на південь на 3500 км вздовж східних схилів Кордільєр. Північну межу країни проводять по долині р. Ліард – лівого притоку р. Маккензі (600 пв. ш.), південну – по долині р. Ріо-Гранде.

Найбільш характерними рисами країни є:

1. Природа Великих рівнин дуже різноманітна, що пояснюється значною протяжністю країни з півночі на південь. Плато перетинають зони тайги, лісостепів і степів помірного і субтропічного географічних поясів.

2. Для клімату Великих рівнин характерні: континентальність і сухість внаслідок знаходження їх в дощовій тіні Кордільєр; значні зимові температурні контрасти між північними і південними частинами; значна нестійкість погоди; сильні вітри – холодні “близердс” (“бурани”) і теплі “чинуки” (“пожирателі снігів”). Перші виникають при вторгненні холодного арктичного повітря, знижують температуру повітря до –350С і супроводжуються хуртовинами. Другі зв’язані з приходом теплого тихоокеанського повітря з боку Кордільєр і викликають різке підвищення температури повітря, іноді на 10-150 на протязі 10-15 хвилин, і миттєве випаровування снігу.

3. Домінуючи ландшафти – столові ступінчасті плато вкриті сухим степом з глибокими долинами маловодних каламутних річок.

^ 4. Берегові низовини

Це найбільш молода фізико-географічна країна Північної Америки, яка об’єднує Примексиканську і Приатлантичну берегові низовини. Для них характерний плоский рельєф, сильна заболоченість, теплий і вологий океанічний клімат, який створює умови для багатої субтропічної рослинності.

Зовнішню лінію низовин утворює вузька смуга піщаних кіс. Вони відділяють від моря великі, витягнуті вздовж берега лагуни. З наростанням і з’єднанням кіс лагуни перетворюються в лагунні озера. Достаток тепла і вологи сприяє заростанню озер рослинністю і лагуни перетворюються в трав’яні болота – марші. На заболочених ділянках з’являються і дерева, такі як болотний кипарис – велике дерево з дуже стійкою до гниття деревиною. На піщаних масивах з’являються сосни, які утворюють сухі світлі бори.

Зима на берегових низовинах тепла. Середні температури січня коливаються біля +5...+100С. При проходженні циклонів йдуть дощі. Але в тилу циклонів іноді приходить арктичне повітря, що знижує температуру повітря до 00С. Заморозки, хоча і рідко, оказують пагубний вплив на пишну субтропічну рослинність, особливо на плантації цитрусових. Проте зима, за рідким виключенням, вважається на Берегових низовинах кращою порою року.

Літо жарке і дощове. В липні температура тримається біля +270С. Мусон приносить величезну кількість вологи, що випадає у вигляді сильних злив переважно в денні години. Високі температури, що усугубляються великою вологістю повітря, переносяться дуже важко. Влітку і восени на Берегові низовини часто приходять тропічні циклони, що супроводжуються вітрами ураганної сили.

5. Аппалачі

Середньовисокі Аппалачські гори простягнулися з північного сходу на південний захід на 2000 км. Вони являють собою єдину в орографічному відношенні територію, але складаються з двох фізико-географічних областей – Північних і Південних Аппалачів, які розділяє р. Гудзон.

^ Північні Аппалачі сильно зруйновані і тому невисокі. Більша частина їх є по суті пенепленізованим плоскогір’ям з висотами до 1000 м і тільки на півдні мають гірський характер. Північні Аппалачі вкривались льодом, тому в рельєфі панують льодовиково-екзараційні і льодовиково-акумулятивні форми рельєфу.

^ Південні Аппалачі молодші і вищі за Північні. Їх найвища точка – гора Мітчелл – має висоту 2037 м. Південні Аппалачі не піддавались зледенінню і в рельєфі панують структурно-ерозійні форми рельєфу.

Для клімату Аппалачів характерне панування континентального повітря взимку і мусонного повітря влітку, але кількість опадів значна в усі пори року (1000-2300 мм). Взимку в північній частині випадають рясні снігопади, влітку йдуть мусонні дощі.

В Аппалачах чітко виділяється 4 висотних пояси рослинності: широколистяних лісів, мішаних лісів, хвойних лісів і високогірних луків.

В межах Аппалачів знаходяться найбільш розвинені економічні райони США і Канади і індустріальний пейзаж важлива географічна особливість цієї території.мерики.