Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
розділ 2.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

Аналітичний граф показника рентабельності виробничих активів

Формула

Графічне зображення

Пр = ФРОД + ФРІД + + ФРФД

ФРОД = ФРООД +

+ ФРІОД

Умовне позначення

Зміст виразу

RВЗ

рентабельність виробничих засобів

Пр

прибуток підприємства

ФРОД

фінансовий результат операційної діяльності

ФРІД

фінансовий результат інвестиційної діяльності

ФРФД

фінансовий результат фінансової діяльності

середня вартість основних засобів

ОЗо

вартість основних засобів на початок аналізованого періоду

середня вартість основних засобів, що надійшли за аналізований період

середня вартість основних засобів, що вибули за аналізований період

середня вартість матеріальних оборотних засобів

середня вартість виробничих запасів

середня вартість інших оборотних засобів

2.6. Застосування економіко-математичних методів і моделей у розв’язку аналітичних задач

Ускладнення об’єктів аналітичного дослідження і функцій управління вимагає широкого використання сучасних методів розв’язання економічних задач із застосуванням математики та кібернетики. Теорія і практика економічного аналізу охоплює понад сто різних видів економіко-математичних методів і моделей, які умовно можна класифікувати за групами:

  • методи кореляційно-регресійного аналізу;

  • методи математичного програмування;

  • матричні методи та моделі;

  • інші економіко-математичні методи і моделі.

Методи кореляційно-регресійного зв’язку використовують в економічному аналізі для виявлення форми та щільності зв’язку між різними параметрами досліджуваного об’єкта, характер функціональної залежності між якими невизначено. Найчастіше цей зв’язок є стохастичним. Кореляція виражає імовірнісну залежність між змінними параметрами алгоритму зв’язку. Кореляційна залежність може бути виявлена як між двома кількісними ознаками (парна кореляція), так і між багатьма (множинна кореляція).

Основна умова кореляційно-регресійного аналізу – забезпечити репрезентативності даних, обґрунтованість застосування до досліджува­ного явища відповідних імовірнісних схем, що практично зводиться до вибору рівняння відповідної кривої (параболи чи гіперболи) та ін. Отже, на першому етапі визначають показники-фактори кореляційного зв’язку, які достатньо корельовані у зміні досліджуваного показника. Визначивши вид рівняння, розраховують його параметри за вихідними даними методом найменших квадратів. На другому етапі визначають щільність зв’язку результативного показника з показниками-факторами. Ця щільність виражається коефіцієнтами парної чи множинної кореляції. Значення коефіцієнтів показує, яка ймовірність зміни результативного показника, якщо показник-фактор змінити на один пункт.

Залежність досліджуваного показника від одного фактора у найбільш спрощеному вигляді можна виразити алгоритмом:

.

Для визначення параметрів а і b використовують метод найменших квадратів, який полягає у розв’язанні системи рівнянь:

де n – кількість спостережень;

y – результативний показник;

x – факторний показник;

a i b – сталі значення.

Коефіцієнт парної кореляції ( ) визначають за формулою:

де – відхилення від середньої ряду значень показника х;

– відхилення від середньої ряду значень показника у.

Складніші залежності можуть бути виражені рівнянням множинної лінійної кореляції:

Коефіцієнт множинної кореляції (М) визначається так:

де – дисперсія значень величини у, при підстановці взятих зі

спостережень значень факторів х у знайдене рівняння

регресії ,

– дисперсія фактичних значень величини у.

Рівняння регресії визначають та розв’язують, використовуючи спеціальні програми для ЕОМ. У завдання аналітика входить формування задачі аналітичного дослідження та правильна інтерпретація її розв’язків. Якщо логічно аналітик може досить ефективно оцінити значущість розв’язку, то побудова рівняння регресії значно спрощується.

На базі методі кореляційно-регресійного зв’язку сформовано економіко-математичний метод аналізу – метод виробничої функції.

Методи математичного програмування призначені для оптимізації господарської діяльності. Цінність їх полягає в тому, що вони дають змогу оцінювати ступінь досягнення потенціалу, визначити лімітуючі ресурси, “вузькі місця”, ступінь конкурентності та дефіцитності.

Методи математичного програмування охоплюють методи лінійного та динамічного програмування.

Методи лінійного програмування (транспортна задача, задача оптимального розкрою, задача оптимальної суміші та інші) використо­вують для розв’язку багатьох оптимізаційних аналітичних задач, де функціональні залежності досліджуваних явищ і процесів детерміновані.

У задачах лінійного програмування повинні виконуватись три основні умови:

Умова 1. Обмеженість ресурсів:

, і = 1,…m,

де аij – норматив витрати і-го ресурсу на зміну j-го параметру

досліджуваного об’єкта;

хj – значення j-го параметру досліджуваного об’єкта;

bi – ліміт і-го ресурсу.

Умова 2. Невід’ємність зміни значень j-го параметру досліджу­ва­ного об’єкта:

, j = 1,…n.

Умова 3. Критерій оптимізації зміни досліджуваного об’єкта:

де сj – кількісна оцінка значущості зміни j-го параметра на один

пункт.

Основні аналітичні результати при застосуванні методів лінійного програмування досягаються у тому, що визначаються потенціальні можливості зміни будь-якого параметра досліджуваного об’єкта, а також резерви нереалізованих можливостей. Задачі лінійного програмування успішно розв’язують на базі створеного програмного забезпечення роботи ЕОМ.

Методи динамічного програмування використовують при розв’язку оптимізаційних задач, у яких цільова функція або обмеження характеризуються нелінійними залежностями. Ці методи використовують під час дослідження стохастичних факторних систем. Задачі динамічного програмування розв’язують шляхом поетапного вирішення певної кількості оптимізаційних задач, диференційованих за лінійними формами. Як і у випадку розв’язку задач лінійного програмування використовують спеціальне програмне забезпечення роботи ЕОМ.

Матричні методи та моделі економічного аналізу ґрунтуються на лінійній і векторно-матричній алгебрі, їх використовують при дослідженні складних і великорозмірних економічних структур. Найпоширеніша в аналізі є матрична модель міжгалузевого балансу, матриця багатокритеріальної оптимізації, ключова матриця та інші.

Модель міжгалузевого балансу є важливим методом економічного аналізу складних пропорційних залежностей, коли за кількістю виміряних прямих зв’язків визначається вся сукупність зв’язків (прямих і непрямих). Наприклад, продуктова матрична модель міжгалузевого балансу має вигляд:

,

,

де X – матриця сукупного виробництва продукції;

Y – матриця сукупного кінцевого споживання продукції;

А – матриця прямих витрат ресурсів на виробництво продукції;

Е – одинична матриця.

Для будь-якого і-го продукту буде виділене рівняння типу:

.

В економічному аналізі модель міжгалузевого балансу використовують для розрахунку технологічних нормативів, внутрігосподарських виробничо-технологічних розрахунків, аналізу збалансованості виробництва, калькулювання собівартості продукції тощо. Розв’язують задачі типу міжгалузевого балансу з використанням спеціального програмного забезпечення ЕОМ.

Матрицю багатокритеріальної оптимізації використовують в економічному аналізі як метод порівняльної, рейтингової оцінки варіантів можливих змін параметрів економічної системи на багатокритеріальній основі. За формою це одинична матриця з виділенням у ній заданої кількості критеріїв порівняння (табл. 2.8).

Таблиця 2.8

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]