3. Показники оцінки стану та розвитку промисловості

Для оцінки стану промисловості використовують сукупність по­казників, що відображають результати діяльності промислових підпри­ємств:

• загальний обсяг виробництва промислової продукції,

• обсяг виробництва окремих видів промислової продукції;

• обсяг виробниц­тва промислової продукції на душу населення;

• питома вага окремих галузей промисловості у валовому випуску продукції;

• індекс зміни обсягу промислової продукції в поточному році до обсягу продукції в базовому році;

• доходи та витрати від виробничої діяльності,

• прибут­ковість підприємств окремих галузей промисловості,

• кількість пра­цівників,

• продуктивність праці та середньомісячна заробітна плата у промисловості, ін

Для більш ґрунтовної оцінки стану промисловості застосовують також такі показники:

• структура витрат на виробництво, (%) в т. ч. матеріальні витрати, амортизація, витрати на оплату пра­ці, відрахування на соціальні заходи, інші операційні витрати;

• вит­рати на одиницю виробленої продукції, грн./грн. в т. ч. матеріальних витрат, амортизації, витрат на оплату праці, відрахувань на соціальні заходи, інших операційних витрат,

• показники, що визначають стан ви­користання паливно-енергетичних ресурсів, використання виробничої потужності підприємства, матеріалоємність продукції, фондовіддачу, створення нової продукції, використання нових форм сировинних за­пасів, впровадження нової техніки і технології тощо.

Таким чином, порівняння основних показників регіонального роз­витку протягом останніх п'ятнадцяти років з результатами 1990 р. дає можливість об'єктивно оцінити наявні досягнення та приховані мож­ливості промисловості України, також окремих регіонів для наочного покращення ситуації, збільшення обсягів виробництва, підвищення його ефективності в умовах самостійності, соборності, демократизації суспільства, використання різних форм господарювання, для значного покращення економічного та соціального стану людей.

1. Склад соціальної сфери

Соціальна сфера діяльності на регіональному рівні полягає у здій­сненні просторових процесів у суспільстві, впровадженні раціональ­них форм організації життя людей з точки зору умов праці, побуту, відпочинку, розвитку особистості, відновлення життя, відтворення на­селення. Ця сфера безпосередньо пов'язана з політикою, економікою, соціологією, демографічними дослідженнями тощо. Питання стосовно розвитку соціальної сфери як виду економічної діяльності розгляда­ються виключно в контексті організації життя людей в межах конкрет­ної території, територіальної організації праці.

До складу соціальної сфери регіону відносяться установи, що спри­яють відтворенню населення :

• установи охорони здоров'я,

• заклади освіти,

• соціального захисту населення,

• житлово-комунальне господарство,

• організація санаторно-курортного, туристично-го­тельного обслуговування, фізкультури і спорту.

Завдання регіональних установ, що сприяють відтворенню населення — задовільнити потреби людей. Наявність населення, фізичний стан людей використовують для визначення потреб у закладах охо­рони здоров'я, мережі медичних закладів, мережі будинків-інтернаті для пристарілих та інвалідів, санітарно-курортних та інших закладів На цій основі визначають необхідну кількість медичного персоналу. Важливе значення для населення, що проживає на території пев­ного регіону, має використання установ освітньо-культурного та ду­ховного спрямування. Від стану освіти залежить науковий потенціал суспільства та його розвиток. До закладів освіти належать загальноос­вітні навчальні заклади та вищі навчальні заклади.

Широка сітка закладів культури сприяє духовному зростанню сус­пільства. До складу цих закладів входять музичні школи, школи худож­нього мистецтва, бібліотеки, клуби, театри, музеї тощо.

Серед установ, що задовольняють матеріально-побутові потреби населення, важливе місце займають установи житлово-комунального та побутового обслуговування. Від їх роботи, від рівня обслуговуван­ня населення залежать соціальні умови життя і праці людей, загальна культура суспільства. Розвинута організація побутового обслуговуван­ня дає можливість значно скоротити час кожної людини на виконання побутових робіт, використати вивільнений час для задоволення куль­турних потреб, організацію спортивних заходів, туризму тощо.

Зміст соціальної сфери визначений Конституцією України, враховує інтереси як кожної окремої людини, так і всіх со­ціальних груп і верств суспільства, створює умови для досягнення нового рівня життя, охорони здоров'я людини, зростання духовного і фізичного потенціалу, забезпечення соціальної захищеності населен­ня Конституція України, гарантує необхідні умови для розвитку всіх націй, відсутність криз і конфліктів між людьми, створення необхідних соціально-економічних мов для життя людей. Діяльність у соціальній сфері спрямована також на формування ініціативної творчої особис­тості, розвиток української культури і культури національних меншин.

Останнім часом науковим дослідженням соціальних процесів на регіональному рівні приділяється значна увага. Результати наукових досліджень та узагальнення досвіду практичної роботи дають мож­ливість для вивчення та узагальнення тенденцій у змінах соціальних процесів, оцінити вплив на ці процеси економічної трансформації сус­пільства, змін у характері виробничих відносин тощо.

Розглядаючи соціальний стан населення, що мешкає на тери­торії певного регіону, із системних позицій необхідно зауважити, що соціальна сфера розвивається в результаті послідовного впливу полі­тичних, організаційно-правових та економічних факторів. Узагальню­ючи наявність різнопланового впливу можна зауважити, що формуван­ня перспектив соціального розвитку регіону здійснюється під одно­часним впливом організаційних (прямих) та економічних (непрямих) методів, які в своїй сукупності визначають зміст вертикальних зв'язків «центр-регіон», а також зміст горизонтальних зв'язків між окремими територіями, підприємствами, колективами тощо. Завдяки цьому існу­ють сприятливі умови для аналітико-діагностичної оцінки існуючого стану соціальних відносин, оцінки рівня життя людей, а також для про­гностичного, нормативно-цільового визначення перспектив соціально­го розвитку.