Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Копия posybnyk2012.09.12.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
4 Мб
Скачать
☆

Механізми дії гормонів

Стероїдні гормони. Як уже вказувалося, стероїдні гормони є ліпідорозчинними й легко проходять крізь клітинну оболонку. Знаходячись усередині клітини, стероїдний гормон зв'язується зі специфічними для нього рецепторами. Утворений комплекс гормон-рецептор проникає у ядро і зв'язується з частиною ДНК клітини, активуючи певні гени. Цей процес називається безпосередньою активацією генів. У відповідь на неї у ядрах відбувається синтез мРНК. Потім мРНК надходить у цитоплазму і забезпечує білковий синтез. Ці білки можуть бути:

• ферментами, що справляють численні впливи на клітинні процеси;

• структурними білками, котрі використовуються для росту та відновлення тканин;

• регуляторними білками, здатними змінити функцію ферментів.

Нестероїдні гормони. Оскільки ці гормони не можуть легко проходити крізь клітинну оболонку, вони вступають у взаємодію з певними рецепторами поза клітиною, на її оболонці. Молекула нестероїдного гормону, прикріплюючись до свого рецептора, викликає серію ферментативних реакцій, котрі призводять до утворення другого внутрішньоклітинного переносника («кур'єра»). Найкраще вивченим та поширеним другим «кур'єром» є циклічний аденозинмонофосфат (цАМФ). У цьому випадку прикріплення гормону до відповідного рецептора на оболонці активує фермент аденілатциклазу, що знаходиться на оболонці. Він каталізує утворення цАМФ з клітинного АТФ. Утворений цАМФ може потім викликати певні фізіологічні реакції, включаючи:

• активацію клітинних ферментів;

• змінення проникності оболонки;

• забезпечення білкового синтезу;

• зміни клітинного метаболізму;

• стимулювання клітинних виділень.

Таким чином, нестероїдні гормони, як правило, активують систему цАМФ клітини, що призводять до змін внутрішньоклітинних функцій.

Реакції ендокринної системи на фізичні навантаження наведенні у таблиці 7.

Вплив гормонів на обмін речовин та енергозабезпечення

Як відомо для задоволення підвищених потреб організму в енергії під час м'язової діяльності необхідна підвищена кількість глюкози для утилізації м'язами. Глюкоза міститься в організмі у вигляді глікогену, в основному у м'язах та печінці. Для вивільнення глюкози необхідне збільшення інтенсивності глікогенолізу. Вивільнена з печінки глюкоза попадає у кров та циркулює по усьому тілу, тому її можуть використовувати активні тканини. Глюконеогенез може призвести до підвищення рівня глюкози у плазмі. Розглянемо гормони, що приймають участь як у глікогенолізі, так і у глюконеогенезі.

Вміст глюкози у плазмі. Дія чотирьох гормонів спрямована на збільшення кількості глюкози, котра циркулює у плазмі: глюкагон, адреналін, норадреналін та кортизол.

Таблиця 7.

Гормональні зміни, що зумовлені фізичними навантаженнями

(за Д. Вілмор та Д.Костілл, 2003)

Гормон

Реакція на навантаження

Взаємозв’язок

Можливе значення

Катехоламіни

Збільшення

Значне збільшення вмісту при більш високій інтенсивності, норадреналін> адреналін, менше збільшення після тренувань

Підвищення вмісту глюкози у крові

Гормон росту

Те саме

Значно збільшується у непідготовлених людей; швидше знижується після припинення навантаження у підготовлених людей

Не відоме

АКТГ-кортизол

Те ж саме

Значне збільшення кількості при вищій інтенсивності навантаження, менше збільшення після субмаксимальних навантажень

Підвищення глюконеогенезу у печінці (нирках)

Тиреотропін-тироксин

Те ж саме

Підвищує обмін тироксину внаслідок тренувань, токсичного впливу не спостерігається

Не відоме

Інсулін

Зниження

Менший ступінь зниження після тренувань

Знижений стимул до використання глюкози крові

Глюкагон

Збільшення

Менший ступінь збільшення після тренувань

Підвищений рівень глюкози крові завдяки глікогенолізу та глюконеогенезу

Ренін-ангіотензин, альдостерон

Те ж саме

Такий самий ступінь збільшення після тренувань

Затримка натрію для підтримання об’єму плазми

Антидіуре-тичний гормон

Можливе збільшення

Не відомий

Затримка води для підтримки об’єму плазми

Кальцітонін

Не відома

Не відомий

Для забезпечення нормального розвитку кісток

Концентрація глюкози у плазмі під час м'язової діяльності залежить від співвідношення між споживанням її м'язами та виділенням печінкою. У стані спокою виділенню глюкози з печінки сприяє глюкагон, що забезпечує розщеплення глікогену у печінці та утворення глюкози з амінокислот. Під час фізичного навантаження секреція глюкагону підсилюється. М'язова активність також підвищує інтенсивність виділення катехоламінів з мозкової речовини надниркових залоз, і ці гормони (адреналін та норадреналін) разом з глюкагоном забезпечують подальше підсилення глікогенолізу. Встановлено, що під час фізичного навантаження рівень кортизолу також підвищується. Кортизол, у свою чергу, підсилює катаболізм білків, вивільняючи амінокислоти для глюконеогенезу, котрий реалізується у печінці. Таким чином, усі чотири гормони збільшують кількість глюкози у плазмі, підсилюючи процеси глікогенолізу та глюконеогенезу. Окрім того, гормон росту підвищує мобілізацію вільних жирних кислот та знижує клітинне споживання глюкози, внаслідок чого клітини використовують менше глюкози (більше глюкози залишається у системі кровообігу), а гормони щитоподібної залози сприяють катаболізму глюкози та метаболізму жирів.

Кількість глюкози, що виділяється печінкою, залежить від інтенсивності та тривалості фізичного навантаження. Із збільшенням інтенсивності збільшується виділення катехоламінів. Це може змусити печінку виділяти більше глюкози, котру використовують активні м'язи. Глюкоза, котра виділяється печінкою, надходить у кров і стає доступною м'язам. Однак м'язи мають ще й інше доступне джерело глюкози — свій власний глікоген. М'яз використовує свої запаси глікогену, перш ніж використовувати глюкозу плазми під час короткочасного фізичного навантаження «вибухового» типу. Глюкоза, котру виділяє печінка, використовується не одразу, а залишається у системі кровообігу, підвищуючи рівень глюкози у плазмі. Після завершення фізичного навантаження рівень глюкози у плазмі знижується по мірі її надходження у м'язи, відновлюючи вичерпані запаси м'язового глікогену.

Глюкагон разом з кортизолом підсилюють глюконеогенез, забезпечуючи організм більшою кількістю енергії. Під час фізичного навантаження, котре триває кілька годин, інтенсивність виділення глюкози печінкою максимально відповідає потребам м'яза і рівень вмісту глюкози у плазмі відповідає або трохи перевищує її вміст у стані спокою. При збільшенні споживання глюкози м'язом інтенсивність її виділення печінкою також підвищується. У більшості випадків рівень глюкози у плазмі не знижується доти, поки не вичерпаються запаси глікогену у печінці.

Хоча гормональна регуляція глюкози при подібному тривалому фізичному навантаженні не порушується, вміст глікогену у печінці може суттєво знизитися. У результаті інтенсивність виділення глюкози печінкою виявиться менше, ніж інтенсивність її споживання. За таких умов рівень глюкози може знизитися, незважаючи на значне гормональне стимулювання.

Утилізація глюкози м'язами. Проте виділення достатньої кількості глюкози у кров не означає, що м'язові клітини отримують достатньо глюкози, щоб задовольнити енергетичні потреби організму. Глюкоза не просто має надійти до цих клітин, а споживатися ними. Цей процес оснований на дії інсуліну. Як тільки глюкоза надходить до м'яза, інсулін забезпечує її транспорт у волокна. Рівні інсуліну плазми знижуються при тривалому субмаксимальному навантаженні, незважаючи на збільшення концентрації глюкози у плазмі та її інтенсивніше використання м’язами. Фізичні навантаження можуть підсилювати процес зв’язування інсуліну рецепторами м’язового волокна. М’язові скорочення справляють інсуліноподібний вплив при рекрутуванні рецепторів: на клітинах з’являється більше рецепторів і їх активність може підвищуватися, тим самим знижуючи потребу у значній кількості інсуліну у плазмі для транспорту глюкози крізь оболонку клітини. Це дуже важливо, оскільки під час м’язової діяльності чотири гормони намагаються виділити глюкозу з місць її збереження та утворити нову глюкозу. Їх дії протистоїть підвищена кількість інсуліну, спрямована на запобігання надмірного зменшення кількості глюкози.