3. Соціальні ризики, які забезпечуються законодавством України

про соціальний захист

Які ж обставини слугують підставою для надання соціальних грошових допомог, пенсій, соціальних послуг громадянам?

В основу юридичного механізму системи соціального захисту покладено категорію соціального ризику.

Соціальні ризики ─ це такі події в житті людини, за яких людина через незалежні від неї обставини втрачає засоби для існування і не може власною працею задовольняти свої першочергові (базові) потреби, необхідні для збереження і відтворення повноцінного життя як члена людського суспільства.

Соціальні ризики як підстава для набуття людиною права на соціальне забезпечення були встановлені у міжнародних актах – у Конвенціях та Рекомендаціях МОП – № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення (1952 р.), № 128 про допомоги по інвалідності, по старості і в разі втрати годувальника (1967 р.) та ін., а також у Європейському кодексі соціального забезпечення (Рада Європи, 1964 р.), Європейській соціальній хартії (переглянутій) (Рада Європи, 1996 р.).

В міжнародних правових актах та юридичній практиці розрізнюють традиційні й нетрадиційні соціальні ризики.

Перелік традиційних соціальних ризиків визначений нормами Конвенції МОП №102 та Європейського кодексу соціального забезпечення. Зокрема, згідно Кодексу держави повинні надавати соціальні допомоги в зв’язку з 9 традиційними соціальними ризиками – хворобою, безробіттям, старістю, трудовим каліцтвом, професійною хворобою, утриманням дітей, вагітністю та пологами, інвалідністю, втратою годувальника.

Такі ризики втрати або зменшення доходу внаслідок об’єктивних обставин характеризуються найбільшою типовістю і мають найбільший коефіцієнт вірогідності у житті кожної людини, тому вини стали основою для надання соціальних виплат через системи соціального страхування, у фінансуванні яких самі застраховані особи беруть участь, наперед сплачуючи частину своєї зарплати до відповідних соціальних страхових фондів.

Переважно системи соціального страхування охоплюють працююче населення, але є країни, в яких до обов’язкової участі у такому страхуванні залучаються й інші категорії осіб.

З часом коло соціальних ризиків розширилося, вони в літературі отримали назву «нетрадиційних». Дедалі частіше у законодавствах як підстави для надання різного виду соціальних допомог стали визнаватися й інші життєві обставини, що порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно. Зокрема, таким соціальним ризиком в усіх державах світу стала визнаватися бідність (за українським законодавством – малозабезпеченість), соціальне відчуження (виключення). Останніми роками боротьбі з бідністю, злиденністю, соціальним відчуженням приділяється особлива увага ООН (Декларація тисячоліття ООН, 2000 р.), МОП (Декларація про соціальну справедливість заради справедливої глобалізації, 2008 р.), Рада Європи (Переглянута концепція соціальної згуртованості, 2004 р.).

На наш погляд, юридична практика дає підстави згрупувати усі соціальні ризики залежно від ступеня типовості та причини виникнення в такі види: загальнолюдські, професійні, державно-політичні, техногенні та екологічні.

Загальнолюдські (загальносоціальні) ризики, у свою чергу, можливо поділити на загальнопоширені й незагальнопоширені.

Загальнопоширені (загальнотипові) соціальні ризики спіткають кожну людину. Такі ризики зумовлені біологічною, фізіологічною і соціальною природою людини, отже мають об’єктивний характер, є загальнопоширеними, типовими для людської спільноти, притаманні переважно кожній людині як члену людського суспільства. Виникнення їх має дуже високу ступінь вірогідності, а такі обставини як народження і смерть трапляються обов’язково. Ці ризики з’явилися від появи людського суспільства, вони мігрують разом з людиною через території і часи. До їх числа слід віднести хворобу, непрацездатність, материнство, сімейні витрати, безробіття, старість, кончину, вдівство. За таких обставин людина втрачає (на певний час чи назавжди) здатність до праці і не може власними зусиллями утримувати себе та своїх утриманців; або втрачає можливість трудитися через відсутність попиту; або, будучи ще або вже нездатною до праці, втрачає засоби до існування через втрату годувальника; або постає перед необхідністю додаткових матеріальних витрат на утримання дітей, на догляд за близькими, на поховання тощо.

До незагальнопоширених (нетипових) соціальних ризиків можливо віднести «нетрадиційні» соціальні ризики, зокрема бідність, злиденність. У кожній країні обсяг цих понять є різним. Все залежить від частки бідних у певній країні, від «рівня» самого стандарту бідності у такій країні тощо.

Професійні ризики утворюють окрему видову групу соціальних ризиків, вони зумовлені негативними факторами виробництва – небезпечними, шкідливими, важкими умовами праці, які, у свою чергу, можуть спричинити трудове каліцтво, професійне захворювання.

В Україні згідно з законодавством забезпечені усі соціальні ризики, зазначені у згаданих міжнародно-правових актах.

Законодавством України про загальнообов’язкове державне соціальне та пенсійне страхування передбачено право застрахованих громадян на матеріальне забезпечення при настанні таких страхових випадків: тимчасова непрацездатність, вагітність і пологи, інвалідність, хвороба, досягнення пенсійного віку, смерть годувальника, безробіття, соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов’язані з певними обставинами (похованням), нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання (ст. 26 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування).

В законодавстві України передбачено також соціальний захист особи у разі настання «нетрадиційних» соціальних ризиків. Ці відносини регулюються низкою законів та підзаконних нормативно-правових актів, але найбільш узагальнено такі ризики сформульовані у Законі України «Про соціальні послуги» від 19 червня 2003 р., - це складні життєві обставини, що об’єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно. До таких закон відносять інвалідність, часткову втрату рухової активності у зв’язку із старістю або станом здоров’я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, малозабезпеченість тощо. В усіх зазначених випадках в Україні передбачено право особи на відповідну державну соціальну допомогу у вигляді грошових допомог, соціальних та медичних послуг, надання соціального житла.

Поряд із загальнолюдськими ризиками у житті мають місце й інші соціальні ризики, зокрема, спричинені певними державно-політичними подіями – військовими діями, політичними репресіями. В законодавствах зарубіжних країн та й у національному законодавстві України враховано такі ризики, зокрема передбачено статуси «жертва війни», «інвалід війни», «учасник війни», «ветеран війни», «діти війни», «жертви нацистських переслідувань», «жертва політичних репресій». Такі правові статуси надають їх володільцям як особам, що зазнали особливих моральних і фізичних втрат, право на додатковий (підвищений) державний соціальний захист.

Слід окремо виділити й такі соціальні ризики, що вникають внаслідок техногенних та екологічних катастроф. В законодавстві України передбачено статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, це дві категорії: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи — громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Такі правові статуси також надають їх володільцям право на додатковий державний соціальний захист, оскільки й вони зазнали особливих моральних і фізичних втрат.

Для соціальних ризиків, спричинених військовими, політичними, техногенними та екологічними явищами, спільним є те, що вони не є звичайними для цивільного життя; залежать від сили, яка значно перевищує можливості окремої людини протистояти їм; характеризуються високим рівнем небезпеки для життя і невідворотними фізичними, матеріальними і моральними втратами.

Проблема соціальних ризиків, спричинених техногенними та екологічними явищами, та їх державного забезпечення потребує ґрунтовного опрацювання. За останні роки, здається, природні катаклізми і техногенні аварії стають дедалі частішими, вони перетворюються на постійних «супутників» людського життя. Отож, визначити соціальні ризики цієї групи та способи їх забезпечення – невідкладне завдання правничої науки.

Звернемо увагу й на те, що в юридичному сенсі соціальні ризики, це – завжди події, причому вони, як правило, наперед відомі, передбачувані, мають загальний характер, неодмінно або як правило, трапляються у людей в певний час і за певних обставин.