5. Органи управління у сфері соціального захисту України,

соціальні установи та заклади

Особливістю сфери соціального захисту є те, що у загальному вигляді обов’язок щодо організації і надання соціального забезпечення і соціального захисту покладається на державу. Держава бере на себе виконання соціально-захисної функції, яка складає частину загальної спрямованості держави щодо забезпечення прав і свобод громадян та їх гарантій (ст. 3 Конституції України).

Державне управління у сфері соціального захисту України здійснюють органи загальної і спеціальної компетенції.

Органами загальної компетенції є:

● Верховна Раду України, яка згідно Конституції України шляхом прийняття законів України затверджує загальнодержавні програми соціального розвитку (п. 6 ст. 85), визначає основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, охорони здоров’я (п. 6 ст. 92), затверджує Державний бюджет України, податки і збори (п. 1 ч. 2 ст.  92), в якому встановлюються видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення;

● державне управління у сфері соціального захисту населення здійснює Кабінет Міністрів України, на який покладається обов’язок забезпечення проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту населення (п. 3 ст. 116);

● місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі та розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи, які забезпечують проведення в життя державної політики у сфері надання соціальної допомоги населенню та інші державні органи відповідно до законодавства України.

Систему спеціально уповноважених органів, що мають компетенцію щодо соціального захисту утворює Міністерство праці та соціальної політики України (Мінпраці), функції якого визначені Положенням про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. № 1543 (зі змінами).

Міністерство праці та соціальної політики України (Мінпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінпраці є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, у тому числі інвалідів, ветеранів війни, праці, військової служби та громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, соціального страхування, соціального обслуговування населення, забезпечення через систему підпорядкованих йому органів реалізації права громадян на соціальний захист шляхом своєчасного та адресного надання соціальної підтримки, в тому числі всіх видів державної соціальної допомоги, у разі втрати роботи, працездатності, досягнення пенсійного віку тощо. Мінпраці здійснює державний нагляд у сфері соціального страхування, а також за додержанням вимог законодавства щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій у солідарній системі, взаємодії Пенсійного фонду України з фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування, контроль за виконанням Пенсійним фондом України його функцій.

Суб’єкти, що надають соціальні послуги — це державні та комунальні спеціалізовані підприємства, установи та заклади соціального обслуговування, підпорядковані центральним, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (державні та комунальні суб’єкти), юридичні особи, створені відповідно до законодавства, які не мають на меті отримання прибутку (недержавні суб’єкти), фізичні особи.

В Україні діє досить розгалужена система соціальних закладів, що надають соціальні послуги. До них належать: різноманітні соціальні служби, територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян; відділення соціальної роботи вдома, соціально-побутової та медико-соціальної реабілітації, соціальні центри (матері та дитини, соціально-психологічної реабілітації дітей, молоді, осіб з функціональними обмеженнями, професійної реабілітації інвалідів), інтернатні заклади (для дітей, для громадян похилого віку та інвалідів); геріатричні пансіонати, пансіонати для ветеранів війни і праці тощо.

Значну роль в системі соціального захисту як надавачі соціальних виплат та послуг відіграють соціальні фонди, як поділяються на страхові і не страхові соціальні фонди.

До страхових соціальних фондів відносяться: Фонд соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

Соціальні страхові фонди – це позабюджетні самостійні фінансові установи, некомерційні самоврядні організації. Грошові надходження фондів не перебувають в державній власності, не входять до складу державного та місцевих бюджетів і вилученню не підлягають. Кошти фондів формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, асигнувань з бюджету, доходів від інвестицій, добровільних внесків юридичних та фізичних осіб.

До державних не страхових фондів належать: Пенсійний фонд України (ще не набув статусу страхового фонду, неприбуткової самоврядної організації); Фонд соціального захисту інвалідів.