2.3. Функції права соціального захисту

Функції права соціального захисту ─ це основні напрями правового регулювання суспільних відносин щодо соціального захисту населення.

У загальному галузь права соціального захисту виконує функцію захисту людини від негативних наслідків соціальних ризиків. Це загальна, стратегічна, основна функція.

Для її реалізації в основному використовуються дві функції – соціального забезпечення і соціальної підтримки.

Соціальний захист, як вже зазначалося, здійснюється через певні організаційно-правові форми. В Україні, як і в інших європейських країнах, закладено універсальну систему, яка складається з двох основних організаційно-правових форм, - соціального та пенсійного страхування і державної соціальної допомоги.

Норми, які врегульовують відносини у цих формах, здійснюють відповідні функції.

На соціальне та пенсійне страхування покладається здійснення функції соціального забезпечення, оскільки механізм призначення, обчислення та визначення розміру соціальних виплат (допомог, пенсій) має здійснюватися з врахуванням зв’язку із працею, тривалістю страхового стажу, розміру втраченого заробітку (доходу).

Державна соціальна допомога має забезпечувати функцію соціальної підтримки особи як члена суспільства без зв’язку з його участю у суспільному виробництві. Ця організаційно-правова форма не надає повного забезпечення, а лише полегшує подолання певної життєвої ситуації.

Таким чином, має місце функціональний розподіл, який є визначальним, оскільки покладений державою в основу будови юридичного механізму загальної системи соціального захисту.

Такий функціональний розподіл був закріплений Концепцією соціального забезпечення населення (1993 р.) і у подальшому вся реформа соціально-захисного законодавства здійснюється у напрямку «розведення» соціального страхування і державної соціальної допомоги.

Окрім того, з врахуванням чинного законодавства, можливо виділити норми, які виконують функцію спеціального і додаткового (підвищеного) соціального захисту певним категоріям осіб

Спеціальний соціальний захист будується з врахуванням особливих професійних обмежень та ризиків. Додатковий соціальний захист надається з врахуванням особливих соціальних ризиків, які зазнали окремі категорії осіб.

2.4. Принципи права соціального захисту

Принципи права – керівні засади, ідеї, які зумовлені об’єктивними закономірностями існування, рівнем розвитку суспільства і визначають зміст та спрямованість правового регулювання.

Загальні (галузеві) принципи права соціального захисту як галузі права можливо поділити на змістовні і формальні. Змістовні принципи формулюють загальні засади змісту права на соціальний захист. Формальні принципи відображають якість юридичного механізму забезпечення такого права.

До змістовних принципів належать наступні:

● всезагальність соціального захисту. Це означає, що право на соціальний захист мають громадяни України, а також іноземці, особи без громадянства, біженці, працівники-мігранти, які на законних підставах перебувають на території України;

● всебічність (універсальність) соціального захисту. Цей принцип свідчить про те, що соціальний захист надається у всіх випадках настання соціальних ризиків;

● рівність прав і можливостей та заборона дискримінації. Згідно Конституції України і законодавчих актів громадяни мають рівні права у сфері соціального захисту. Конституція України у ст. 24 встановлює, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;

● диференціація умов та рівня соціального захисту. Цей принцип полягає у встановленні особливих умов та рівня соціального захисту для окремих категорій населення. При цьому застосовуються різні критерії: віковий, залежно від статі, кількості дітей, виду суспільно корисної діяльності, тривалості трудового (страхового) стажу, розміру попереднього заробітку, проживання на особливих територіях, майнового становища тощо;

● наукова та економічна обґрунтованість соціальних стандартів. Цей принцип полягає в тому, що соціальні стандарти, які покладені в основу визначення розмірів соціальних виплат, мають відповідати потребам людини і задовольняти їх. Це, у свою чергу, висуває відповідні вимоги й до наукових висновків та обґрунтувань щодо визначення соціальних стандартів і гарантій;

● незменшуваність змісту та обсягу прав у сфері соціального захисту при прийнятті нових законів. Цей принцип витікає з конституційної норми статті 22, яка проголошує, що права людини і громадянина, закріплені Конституцією України, не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод;

● державна гарантованість встановлених прав у сфері соціального захисту. Цей принцип вимагає не лише проголошення права на рівні закону, а й створення реального юридичного механізму його здійснення і захисту.

До формальних принципів можливо віднести наступні:

● збереження прав в галузі соціального захисту. Цей принцип набуває дедалі більшої актуальності, в зв’язку з необхідністю вирішення питань щодо соціального захисту працівників-мігрантів, як тих, що прибувають в Україну, так і наших співвітчизників, які працюють на території інших держав;

● захист законних сподівань. Цей принцип означає, що мають бути збережені юридичні умови надання соціальних виплат (пенсій, допомог) протягом усієї дії відповідного законодавчого акту. Особливо це стосується актів, які розраховані на тривалу перспективу, наприклад законодавство у сфері пенсійного забезпечення. Умови, на яких особа підлягала пенсійному страхуванню на початку своєї трудової кар’єри, мають бути збережені на момент призначення їй пенсії.

● юридичної ясності. Додержання цього принципу є обов’язковою вимогою міжнародних стандартів щодо законотворчості. Зокрема, йому надається великого значення Радою Європейського співтовариства. Формулювання законодавчих положень мають бути чіткими, простими, стислими та недвозначними. Різні положення актів мають бути узгоджені один з одним. Права та обов’язки тих, до кого застосовується акт, повинні бути чітко визначені. Ніщо не повинно ускладнювати розуміння тексту закону. Таким чином населенню має бути забезпечено доступність розуміння змісту закону. Нажаль вітчизняне законодавство у сфері соціального захисту ще не відповідає цьому принципу;

● реальності проголошених прав. Цей принцип вимагає, щоб на практиці реально надавалися ті соціальні виплати, соціальні послуги та пільги, які встановлені у законодавчих актах. Насправді цього не відбувається щодо забезпечення значної частини соціальних пільг, зокрема пільг за професійною ознакою;

● судового захисту права людини на соціальний захист. Цей принцип проголошений в Конституції і законодавстві Україні щодо забезпечення пенсіями та соціальними допомогами. Але цей принцип ще не реалізується повною мірою, оскільки в Україні є проблема з виконанням судових рішень.

Внутрігалузеві принципи права стосуються структурних підрозділів галузі права. Зокрема, право соціального захисту основною мірою функціонує через дві організаційно-правові форми – загальнообов’язкове державне соціальне страхування і державну соціальну допомогу. Норми, які врегульовують ці відносини, об’єднуються у відносно відокремлені частини, кожна з яких має свої принципи права.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування характеризується такими принципами: законодавче визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; обов’язковість страхування найманих працівників і самозайнятих осіб; багатоманітність видів соціальних виплат та послуг; державна гарантованість реалізації застрахованими особами своїх прав; цільове використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування. Ці принципи закріплені в Основах законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (1998 р.) та у законах з окремих видів такого страхування.

Принципи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування встановлені у Законі України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»: законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; обов’язковість страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також деяких інших осіб; рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов’язків стосовно сплати страхових внесків; диференціація розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу); солідарність та субсидування в солідарній системі тощо.

Державна соціальна допомога має будуватися за принципами: законодавчого визначення умов і порядку надання соціальної допомоги; адресності; гуманності, доступності, законодавчого встановлення соціального стандарту «прожитковий мінімум»; залежності розміру соціальної допомоги від рівня нужденності особи, безповоротності.

Принципи недержавного пенсійного забезпечення визначені Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. Це принципи - законодавчого визначення умов недержавного пенсійного забезпечення; добровільності створення пенсійних фондів юридичними та фізичними особами; добровільної участі фізичних осіб у системі недержавного пенсійного забезпечення та вибору виду пенсійної виплати, крім випадків, передбачених цим Законом; добровільності прийняття роботодавцем рішення про здійснення пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення; рівноправності всіх учасників пенсійного фонду, які беруть участь в одній пенсійній схемі; гарантування фізичним особам реалізації прав, наданих їм цим Законом; цільового та ефективного використання пенсійних коштів; державного регулювання діяльності з недержавного пенсійного забезпечення та нагляду за його здійсненням тощо.