Тема 2. Право соціального захисту як галузь національного права України

1. Поняття та предмет права соціального захисту.

2. Метод права соціального захисту.

3. Функції права соціального захисту.

4. Принципи права соціального захисту.

5. Система права соціального захисту.

6. Джерела (форми) права соціального захисту.

2.1. Поняття та предмет права соціального захисту

До 60–х років відносини щодо соціального забезпечення різних категорій трудящих регулювалися нормами декількох галузей права: робітників і службовців – трудовим правом, членів колгоспів – колгоспним правом, державних службовців – адміністративним правом.

Питання про самостійність права соціального забезпечення як галузі права вперше було обговорено на міжнародному симпозіумі з соціального забезпечення у Празі в 1966 р., де чехословацькі вчені Я. Клоушек, К. Пінц, І. Томеш та В. Вернайнер, а також радянський вчений В.С. Андрєєв проаналізували специфіку відносин щодо соціального забезпечення та особливості прийомів їх регулювання й дійшли висновку про самостійність цієї галузі права⁸.

У подальшому В.С.Андрєєвим були проведені ґрунтовні наукові дослідження у цій сфері, які знайшли своє оформлення у монографіях та підручниках з права соціального забезпечення в СРСР⁹. В.С.Андрєєв по праву вважається засновником вчення про право соціального забезпечення як самостійної галузі в системі радянського права.

Право соціального забезпечення визнається самостійною галуззю права у сучасних виданнях вчених України¹⁰ та Російської Федерації¹¹.

Вагомий внесок в теорію цієї галузі права зробили такі вчені як Е.І. Астрахан, В.А. Ачаркан, К.С. Батигін, І.В. Гущін, А.Д. Зайкін, М.Л. Захаров, Р.І. Іванова, М.І. Полупанок, В.А. Тарасова, В.Ш. Шайхатдінов та ін. Усі вони наводили аргументи на користь існування самостійного предмета та метода права соціального забезпечення.

Із сучасних робіт заслуговують бути виділеними роботи російських вчених докторів юридичних наук професорів М.В. Лушникової та А.М. Лушникова. Зокрема, їх книга «Курс права соціального забезпечення»¹² представляє собою взірець сучасного підручника, в якому успішно поєднуються навчальний матеріал і наукове дослідження. У цьому виданні на основі історичного и порівняльно-правового матеріалу аналізуються фундаментальні проблеми права соціального забезпечення Росії, наводяться чисельні дані щодо моделей права соціального забезпечення в зарубіжних країнах, відображено еволюцію галузевої теорії, сучасні тенденції її розвитку. Уперше ці проблеми розглядаються у зв’язку із проблемами філософії і соціології права соціального забезпечення.

Однак, при такій одностайності серед вчених щодо визнання галузі права у якості самостійної, все ж було б перебільшенням сказати, що в науці було досягнуто єдності щодо визначення поняття галузі та кола суспільних відносин, що складають її предмет. Можливо, частково ця невизначеність сприяла тому, що в СРСР і в сучасній Росії так і не було прийнято загального законодавчого акту про соціальне забезпечення. Між вченими і сьогодні не досягнуто спільного висновку щодо кола юридичних норм, які б утворювали власне галузь права соціального забезпечення.

Як вже зазначалось, в сучасних умовах в Україні соціальне забезпечення трансформувалося в нову систему соціального захисту населення. Відбулася не лише зміна назви цієї галузі, а й якісно змінилася сутність, принципи й організаційно-правові форми цього суспільного явища. Законодавство України про соціальний захист населення закріпило принципово нову для України систему загальнообов’язкового державного соціального страхування, замінило пенсійне забезпечення на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, встановило недержавне пенсійне забезпечення, визначило умови і порядок надання населенню соціальних грошових виплат і соціальних послуг. Ця система соціального захисту ще не є досконалою, продовжуються реформи в окремих ланках, однак вона законодавчо закріплена і реально функціонує на практиці.

Право соціального захисту – нова галузь національного права, яка знаходиться у періоді становлення.

Щодо розуміння галузі права в юридичній науці виробився у принципі єдиний підхід. Зокрема, Л.С. Явич розуміє під галуззю права, що об'єктивно виокремилася усередині системи права, сукупність взаємозв'язаних між собою норм, з'єднаних спільністю предмету і методу правового регулювання¹³. А.М. Васильєв вважає, що галуззю права є сукупність відособлених юридичних норм і правових інститутів, якими регулюється певна область суспільних відносин, що володіють якісною своєрідністю¹⁴. За висновком Ю.С. Шемшученко, галузь права – це порівняно автономна в системі права сукупність правових норм та інститутів, якими регулюються однорідні суспільні відносини. Головні критерії поділу права на галузі – предмет і метод правового регулювання¹⁵.

Право соціального захисту – самостійна галузь національного права. Ця галузь права має свій предмет – певну сукупність якісно однорідних суспільних відносин, які вимагають своєрідного методу правового регулювання, має власні принципи правового регулювання.

В Україні не має єдиного кодифікаційного правового акту, який закріпив би усю систему соціального захисту, водночас реально склалася галузь національного законодавства про соціальний захист населення, яка спрямована на захист населення від негативних наслідків соціальних ризиків. В Україні закріплена і реально функціонує система соціального захисту, засобами якої забезпечується виплата пенсій, соціальних допомог та надання соціальних послуг населенню.

Якщо трудові відносини можуть існувати поза правом і частина їх реально існує поза правом (нелегальна зайнятість), то цього аж ніяк не можна сказати про відносини у сфері соціального захисту. Жодної соціальної виплати не може буде зроблено в державі без відповідного юридичного правоустановлення. Тому вчені завжди вказували на тісний зв’язок соціального забезпечення із нормами права¹⁶. Тобто суспільні відносини з соціального захисту завжди існують як правовідносини.

Всі норми, які складають право соціального захисту залежно від їх цільової спрямованості можливо поділити на групи:

1) норми, що визначають сферу соціального захисту і загальні засади соціальної політики у цій сфері та її окремих структурних частинах;

2) норми, що закріплюють коло соціальних ризиків як підстави для соціального захисту і передбачають умови і порядок безпосереднього надання соціальних виплат та послуг населенню та організаційно-правові форми, через які вони надаються;

3) норми про соціальні стандарти та державні гарантії їх забезпечення;

4) норми, якими визначається зобов’язальні державні органи та соціальні заклади і установи, а також уповноважені недержавні суб’єкти у сфері соціального захисту, їх обов’язки, права і відповідальність;

6) норми, які регламентують організацію соціальних фондів (страхових і не страхових) для надання соціальних виплат і соціальних послуг, а також порядок управління цими фондами і розподілу коштів для соціальних виплат;

7) норми, які встановлюють обов’язок визначених суб’єктів сплачувати страхові внески на соціальний захист, визначають їх розміри, регламентують порядок збору страхових внесків та інших коштів на соціальний захист тощо.

Не дивлячись на те, що за своїм характером, це різні норми, вони мають системний характер, оскільки об’єднані тим, що регулюють суспільні відносини, які утворюють єдиний комплекс – сферу соціального захисту в Україні. Ядром цієї галузі права виступають норми, які встановлюють соціальні ризики та умови надання соціальних виплат і послуг громадянам.

Предметом права соціального захисту виступає комплекс суспільних відносин, в яких реалізуються заходи держави щодо захисту населення від несприятливих наслідків соціальних ризиків.

Відносини в складі предмета права соціального захисту можуть бути класифіковані за різними критеріями:

1) залежно від ступеня обов’язковості і форми власності, на основі якої здійснюється соціальний захист, – відносини у сфері державного і недержавного соціального захисту;

2) залежно від ступеня поширеності загальних умов та обсягу соціальних виплат та послуг, – відносини у сфері загального, спеціального і додаткового соціального захисту;

3) залежно від цільової спрямованості соціально-захисних заходів, – відносини щодо прямих (безпосередніх) соціальних виплат та послуг, спрямованих на окрему фізичну особу, і відносини щодо непрямих соціально-захисних заходів, в зв’язку з реалізацією різного роду соціальних програм, спрямованих на відповідні соціально-вразливі групи (категорії) населення;

4) залежно від суб’єктного складу, – відносини між громадянином і органом (закладом) соціального захисту і відносини між юридичними особами (державними і недержавними) з приводу організації і забезпечення діяльності системи соціального захисту;

5) залежно від об’єкту відносин (виду матеріального забезпечення), – виділяються відносини: пенсійні; з приводу забезпечення грошовими соціальними допомогами; забезпечення матеріальною допомогою; надання соціальних послуг; забезпечення соціальними пільгами; забезпечення медичною та лікарською допомогою тощо;

6) за змістом всі відносини в предметі права соціального забезпечення поділяються на матеріальні, розподільчі, організаційно-розпорядчі, фінансові, процедурні і процесуальні.

Основними є матеріальні (регулятивні) відносини, в котрих реалізуються права та обов’язки суб’єктів стосовно конкретного виду соціального захисту. Всі інші відносини мають обслуговуючий характер стосовно матеріальних відносин. Змістом матеріальних відносин є права та обов’язки сторін щодо надання певного виду соціальної виплати або соціальної послуги громадянину.

Слід зауважити, що значна частина відносин у сфері соціального забезпечення має фінансовий характер, вони пов’язані із визначенням розмірів страхових внесків, грошових виплат та допомог, джерелами їхнього фінансування тощо. Водночас ці відносини органічно включені в єдину систему соціально-захисних відносин.

Процедурні відносини виникають у процесі процедури оформлення права на певний вид соціальних виплат та послуг у сфері соціального захисту (це - відносини щодо оформлення та видачі свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціальне страхування; щодо оформлення документів для призначення пенсії, соціальної допомоги, відшкодування шкоди, завданої нещасним випадком на виробництві, винесення рішень про надання певного виду соціального забезпечення або відмову у такому наданні), а також з приводу встановлення певних юридичних фактів у сфері соціального захисту (з приводу підтвердження віку, перебування у шлюбі, родинних зв’язків, встановлення факту непрацездатності, факту інвалідності, її причини та групи та ін.).

Процесуальні відносини виникають з приводу розгляду спорів у сфері соціального захисту. Спори вирішуються органами соціального захисту, а також судами.

Право соціального захисту це система юридичних норм, які регулюють відносини щодо організації, фінансування і надання матеріального забезпечення, матеріальної підтримки та соціальних послуг населенню для захисту від негативних наслідків соціальних ризиків.