2.2. Метод права соціального захисту

Метод правового регулювання – це сукупність прийомів, способів і засобів юридичного впливу з боку держави на суспільні відносини.

В цілому слід констатувати, що сфера соціального захисту належить до зони так званого інтенсивного правового регулювання, яке характеризуються деталізованістю, переважно імперативністю, жорсткістю. У цій області практично відсутні юридичні «пустоти», права і обов’язки суб’єктів «притиснені» одне до одного і зв’язані між собою.

Метод правового регулювання суспільних відносин у сфері соціального захисту характеризується наступними ознаками.

1. Поєднання загальнообов’язкового державного соціального страхування і державної соціальної допомоги. Цей спосіб спочатку мав політико-економічний характер, коли вперше в національному законодавстві заклав основи організаційної і фінансової системи соціального забезпечення і був сформульований у Концепції соціального забезпечення населення, схваленій Верховною Радою України у грудні 1993 р. Згодом він набув і належного юридичного закріплення у відповідному законодавстві – Основах законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших Законах України про окремі види соціального страхування. Поряд із соціальним страхуванням, яке поширюється переважно на працююче населення, в Україні законодавчими актами також передбачено й надання державної соціальної грошової допомоги, зокрема, допомога сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям, а також надання безоплатних соціальних послуг.

2. Сполучення імперативного і диспозитивного способів правового регулювання з перевагою імперативного способу, а також централізованого, муніципального і локального правового регулювання.

На рівні закону визначається коло суб’єктів соціально-захисних правовідносин; право особи на соціальний захист, державні гарантії для забезпечення цього права; перелік соціальних ризиків (страхових і не страхових), обов’язкові страхові внески; умови надання соціальних послуг, їх види та розміри матеріального забезпечення; відповідальність сторін тощо. Такі норми не можуть бути змінені за угодою сторін. Це є свідченням імперативного способу правового регулювання.

Поряд з імперативним методом застосовується й диспозитивний метод, зона його використання у чинному законодавстві незначна, він лежить в основі недержавного пенсійного страхування, що упроваджується Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Однією з тенденцій у соціально-захисній сфері є муніципалізація соціальної допомоги. Це проявляється в тому, що саме на муніципальному рівні провадиться обстеження домогосподарства і призначення соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям або відмова в її наданні, а фінансування допомоги здійснюється шляхом надання субвенцій з державного бюджету України місцевим бюджетам.

Локальне правове регулювання відносин з додаткового соціального захисту здійснюється на окремих підприємствах, установах, організаціях у колективних договорах шляхом упровадження додаткових соціальних виплат та пільг для працівників.

3. Застосування спеціально-дозволеного типу правового регулювання, – дозволено лише те, що прямо зазначено в законі, – який поєднує дві юридичні конструкції – правомочність (шляхом встановлення у юридичній нормі суб’єктивного права особи на одержання певної соціальної виплати чи послуги) і позитивне зобов’язування (покладення обов’язку активного змісту на відповідний орган – органи Пенсійного фонду, праці та соціального захисту, соціальний заклад тощо). При цьому, правомочність як і позитивне зобов’язання діють у комплексі норм, що встановлюють межі здійснення права й обов’язку. Так, згідно Конституції України громадянин має право на матеріальне забезпечення по старості. Проте, у законодавчих актах встановлено більш конкретні умови і порядок такого забезпечення: пенсійний вік, страховий стаж, розмір заробітку визначається за певними правилами тощо.

4. Для виникнення соціально-захисних правовідносин необхідна наявність особливих юридичних фактів (юридичного складу), в основі якого – настання певного соціального ризику – події, котра, як правило, не залежить від волі особи, це, наприклад, настання інвалідності, досягнення пенсійного віку, тимчасова втрата працездатності, безробіття тощо.

5. Правове становище учасників соціально-захисних правовідносин є особливим. У соціально-захисних правовідносинах права та обов’язки виникають переважно із закону і не можуть змінюватися за угодою сторін. Це – основне правило як для забезпечення через соціальне страхування, так і через систему державної соціальної допомоги. Водночас, в системі недержавного соціального забезпечення права і обов’язки суб’єктів виникають із договору (наприклад, пенсійного контракту), укладеного в порядку, передбаченому законодавством.

6. Заявочний метод надання соціальних виплат та соціальних послуг. У всіх випадках конкретний вид соціального захисту надається особі лише після її звернення із заявою, і прийняття рішення компетентного органу про призначення пенсії, допомоги при народженні дитини, державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім’ї, забезпечення протезними виробами інваліда, надання соціальних послуг вдома тощо.

Законодавством передбачено заходи примусу і юридичну відповідальність за порушення законодавства у сфері соціального захисту.