Голоснйц!

morzb) складне утворення з основ при­кметника golb «голий» та іменника *morzb «мороз» у значенні «мороз на го­лу землю, мороз без снігу».— ЭССЯ б, 211—212.— Див. ще голий, мороз.

їголомпакі «голе пташеня, яке ще не літає» ВеНЗн; — очевидно, результат видозміни незасвідченої форми *голо-пупак, похідної від [голопуп] «тс».— Пор. галапуп.

[голомша] (бот.) «полба, Triticum spelta L.; голий ячмінь О; бур'ян, що одурює О», [голомшйвий] «лисий; без­остий (про збіжжя, хліб); непоказний, миршавий МСБГ»; — р. (зах.) [голомша] «голий ячмінь»; — похідне від голий; словотвір не ясний внаслідок утрати проміжних ланок; очевидно, утворене безпосередньо від прикметника *голо-мий, *голоматий «позбавлений гілок, ву­сів» (пор. п^ [gołomaty] «позбавлений гілок»), похідного від іменника *голо-м'я «частина дерева без суків; колос без вусів» (пор. р. [голомя] «частина дерева без гілок»); суфікс -ш(а) характерний у відирикметникових іменників з нега­тивним забарвленням на позначення вад (пор. лівша від л'їв-ий, р. клику-ша від клику-ч-ий і под.); менш вірогідний зв'язок -мшаъ голомша з мох (Фасмер І 430).— Див. ще голий.

голомшити «лупцювати, бити; ру­бати, нищити МСБГ», [гомшити] «тс», [голомшити] «дурманити, запаморочува­ти» О, [заголомшити] «приголомшити; задушити» Ж, приголомшувати; — не зовсім ясне; можливо, пов'язане з ого-ломшити, голомшйвий «лисий» як ви­разник первісного значення «бити по лисині (по голові)»; можна припустити також первісне значення голомшити «молотити полбу» («вибивати голомшу»). — Див. ще голомша.

Іголошішний] «користолюбний; за­хланний» Ж; — результат видозміни форми горопашний «тс; бідний» через зближення першого компонента з го­лий.— Див. ще голий, горопаха.

голопуцьок «безпере пташеня; ди­тина»; — складне утворення з основ прикметника голий та іменника пуцька «чоловічий член» (див.).

голос, [голосильниця] «та, що голо­сить», голосина, голосівка (заст.) «голос­ний звук», [голосільник] «той, що голо­сить» Ж, голосільниця, голосник, [голос-нйця] «колода в бані гуцульської церк­ви, що займає вертикальне положення», [голоснюк] «гавкун» Ж, [голосуха] «го­лосиста жінка» (?), голосьба «зойки», [голослйвий] Я, голосистий, голосний, голосити, голоснішати, голосувати, від-голос, відголосок, зголошуватися, наго­лос, [неголос] «неприємний звук» Ж, ого-лоска «оголошення, сповіщення», ого­лошення, підголосок, підголосник, по­голос, поголоска, поголосок, приголосний, розголос, розголосник, розголошувач, роз-голосний «відомий», [уголоски] «запові­ді» Ж, уголос; — р. голос, бр. галас, др. голосъ, п. нл. głos, ч. слц. hlas, вл. hłós, болг. м. глас, схв. глас, слн. glas, стел. глась;—псл. *golsb, іменникове утво­рення з суфіксом -Sb (<*-so-) від осно­ви *gol- «шум, голос», як і в лит. baî-sa-s «голос», gaf-sa-s «звук, звучання», дінд. bhäsä «мова», які дехто (Fortunatov AfSlPh 4, 578; KZ 36, 3; Brückner 144) вважає тотожними з псл. *golsb; — спо­ріднене з oc. <yalas «голос», ісл. kall «клич», kalla «кликати, співати», двн. kallon «багато і голосно розмовляти», ірл. gall (<*galno-) «славетний», кімр. galw «кликати, закликати», можливо, сюди ж лат. gallus «півень» (Persson Beitr. 852, проти чого Walde—Hofm. I 580), а також непевне лит. galsas «від­гомін» (Kuryłowicz Études indo-européen­nes, 1935, 117; Pokorny 350); висловлено

припущення (Machek ESJĆ 166) про віддієслівне походження *§о1эъ від псл. *golsati, інтенсивної форми з суфіксом -s- від основи *gol-.— Шанский ЭСРЯ I 4, 120—121; Фасмер І 431; Slawski І 292; Schuster-Śewc 287—288; БЕР І 247; Skok І 564—565; Bezlaj ESSJ І 144; ЭССЯ 6, 219—220; Bern. I 323; Trautmann 77; Torp 42.— Див. ще глагол.

[голосниці] «скроні» ВеУг; — оче­видно, результат видозміни первісного *волоснйці «тс.» (первісно «бокова час­тина обличчя, на якій росте волосся»; пор. укр. виски, етимологічно пов'язу­ване з волоссям, навислим над скронями);

$54

ГОЛОТЬ

голуб

заміна початкового в- початковим г-зумовлена їх паралелізмом в діалектах як протетичних звуків (пор. βορίχ — горіх (ορίχ), вулиця — гулиця тощо) або уявленням про скроню як пов'язану з ву­хом частину тіла, крізь яку сприймаєть­ся голос (звук).— Див. ще волосся.

[голоть] «ожеледь» Я, [голотеча] «тс. Я; голе місце», [голотечина] «відкрите, голе місце» Ж, [голотйка, голотіч] «тс.» Ж, Ina голотечі] «просто неба», [голотіч] «тс»; — р. [голоть] «ожеледь», [голодь], др. голоть, голотъ, голъть «тс», п. go-foe «голий простір», ч. ст. holet (род. в. holti) «іній, паморозь», [hołot] «тс», слц. hołot «голота», сболг. голоть «лід; кристал, кришталь», схв. (ст.) голот «кришталь» (очевидно, з цел.); — пел. gototb, golbtb, похідне від golb «голий»; первісне значення, очевидно,— «голе місце взагалі» (пор. на голотечі, голо­тіч), пізніше «голе місце, вкрите льо­дом, ожеледь»; пор. лте gàia, gala «тон­ка корка льоду, ожеледь, рештки снігу на дорозі», galas «гладкий, як лід», споріднені з псл. golb, укр. голий; пор. також р. гололедица, ч. holomrâz «оже­ледь»; зіставлення на підставі р. [го­лодь] з цел. жлїдицл «ожеледь», укр. ожеледь, лат. gela «холод», нім. kalt «холодний» (Потебня РФВ 3, 98) менш певне через сумнівність цієї форми як первісної.—Фасмер 1431—432; ЭССЯ6, 214—215. Bern. I 322.—Див. ще голий.

[голоцванок] «безпере пташеня», [го-лоцмонник) «тс.» Я; — складне утво­рення з основи прикметника голий і двох варіантів неясного другого ком­понента, паралельне до голопуп, голопу­цьок,, голоцюцьок «тс».

[голоцюцьок] «пташеня, на якому ще нема пір'я; дитина», [голоцюпок] «голе пташеня; слабке щеня» Бі; — очевидно, результат фонетичної видозміни пер­вісного голопуцьок «тс», пов'язаної з деетимологізацією слова і зближенням в одному випадку його другого компонен­та з цюця (дит.) «собака».— Див. ще голопуцьок.

іголошок] «ожеледь; лід, оголений від снігу» Я, [голощок, голощїк, голощйк Па] «тс»; — р. [голошеи] «лід без сні­гу»; — очевидно, результат фонетичної

видозміни первісного *голишок, по­хідного від голий (голиш < лід > ) з пізнішим зближенням кінцевого -шок із словом щока.— Див. ще голий.

[голоюх] «рідка каша з крупи» ВеБ, [голоюшка] «борщ солодкий з молоком» ВеБ; — результат злиття виразу [гола юха] (гола юшка) «незаправлена страва»; пор. [голийборщ] «рідкий борщ з небага­тьох складників».— Див. ще голий, юха.

голуб, голубар, [голубася] (перен.) «голубка» Ж, голубеня, голубина «го­луб, голубка», голубиця, [голубій] «лю­битель голубів» Я, голубівництво, го­лубка, голубник, [голубці] «візерунок на писанці» Я, [голубця] «голубиця» Ж, го­лубчик, голуб'я, [голуб'яр], голуб'ятина, голуб'ятник, голуб'ятня, голубиний, го­лубливий, голуб'ячий, голубити, [голубня-ти\ «голубити» Бі; — р. голубь, бр. го­луб, др. голубь, п. gołąb, ч. слц. hołub, вл. hołb, нл. gołub, gołb, болг. гЪлъб, м. гулаб, голаб, схв. голуб, слн. golób, стел, голжвк; — псл. *golçbb;— даль­ша етимологія остаточно не встановлена; очевидно, розширення на -Ь- основи на -п-, яке перейшло потім до -і- основ (Meillet—Vaillant RÉS 13, 101—102); виводиться від іє. *ghel- (укр. жовтий) і зіставляється з лит. giube «лебідь», прус, gulbis «тс», оскільки індоєвро­пейські назви голуба грунтуються часто на назвах кольорів (Bern. I 322; Meillet Études 271); можлива зміна значення «жовтий» на «голубий» пояснюється при цьому паралеллю лат. flavus «блідо-жовтий» : двн. Ыао «голубий»; висуває­ться також цікаве порівняння з лит. ge-lumbë «(синє?) сукно» (Walde—Hof m. І 249; Specht 123; Petersson BS1. Wortst. 5); дехто вважає спорідненим з лат. Columbus «голуб», припускаючи дав­ній паралелізм k : g (Machek ESJC 175; Otrębski Idg. Forsch. 156); менш імо­вірні припущення про запозичення з латинської мови (Семереньи ВЯ 1967/4, 20—21; Schrader Reallexikon II 514; Соболевский РФВ 71, 441) або з якоїсь доіндоєвропейської мови (Machek LP З, 103—104), про зв'язок з псл. *galb «тем­ний», укр. галка (Brückner 293), про

555

голубель

голубок

наявність у слові префікса go- при корені *lQb- (Rudnicki SO 3—4, 289—290), про походження пел. golQbb від прик­метника golçbb «голубий», а не навпаки (Moszyński LP 35, 189).— Шанский ЭСРЯ I 4, 123; Фасмер I 432—433; Sławs­ki I 312—313; БЕР І 301; Skok I 587; Bezlaj ESSJ I 159; ЭССЯ 6, 215—217; Бернштейи Очерк 1974, 269—270; Tra­utmann 101.— Пор. голубий.

[голубель] (іхт.) «головень, Leucis-cus cephalus L.» Ж; — результат ви­дозміни первісного *головль (пор. р. го­лавль, голавль «тс»), похідного від го­лова, через зближення з іншою основою (можливо, голуб, голуб-йй — від кольору луски); первісна назва *головль була зу­мовлена характерною особливістю ри­би — її великою головою.— Шанский ЭСРЯ І 4, 116—117; Фасмер І 429; Пре-обр. І 140; Маркевич—Короткий 68.— Див. ще голова.

[голубень] (бот.) «лохина, Vaccinium uliginosum L.» Mak, [голубець] «тс; яго­да лохини», голубика, [голубиця Мак] «тс»; — р. голубика «лохина»; — похід­ні утворення від голубий; назви зумов­лені кольором плодів (голубувато-си­ніх) і листя {сизо-зеленого знизу); менш вірогідне пов'язання з вихідним первіс­ним *holovobol, що передбачає занадто складне перетворення (Machek Jm. rostl. 179).—Шанский ЭСРЯ I 4, 121; Ней-штадт 341—342.— Див. ще голубий.

голубий «блакитний, (про масть) тем­но-сірий», голубуватий, голубаня (назва темно-сірої корови), голубизна, голубінь, голубіти, голубішати; — р. голубой, п. ст. gołęby (gołęba maść «голубувата з сивизною масть»), gołębi «блакитний» (первісно «голубиний», як і в сучасній мові), слц. hołubi «сірий, сіро-голубий» (первісно «голубиний»), схв. голубаст «сизий»; — псл. *golQbv, похідне від golçbb значення «такий (на колір), як голуб» пов'язане з синім полиском пі­р'я на шиї голуба; відповідників поза слов'янськими мовами немає; прус, go-limban «синій» є запозиченням із ста-ропольської мови (інакше Bern. I 322— 323).—Шанский ЭСРЯ І 4, 121—122; Фасмер І 432; Бахилина 192—203; Sław­ski І 313; ЭССЯ 6, 217.— Див. ще голуб.

[голубйнець] (бот.) «водянка чорна, Empetrum nigrum L.», [голубець, голу­бель] «тс» Мак; — не зовсім ясне; ос­кільки частина синонімічних назв, а та­кож латинська мають означення «чор­ний» (це рослина з темно-червоними квітками і чорними ягодами), скоріше б можна було чекати пов'язання з синім (темно-синім) кольором, ближчим до чорного; очевидно, назва походить від голубий з діалектним значенням «синій» (пор. р. [голубой] «синій, сірий»).— Ві-сюліна—Клоков 197.—Див. ще голубий.

[голубій] (бот.) «цикорій дикий, Пет­рові батоги, Cichorium intybus L.; вов­чуг козлиний, Ononis hircina J acq.» Mak; — пов'язане з голубий; назва зу­мовлена переважно голубим кольором квітів (принаймні, цикорію).— Ней-штадт 581—582.— Див. ще голубий.

голубінка (бот.) (рід неїстівних гри­бів, Agaricus russula), [глубінка Ж, го­лубка Мак] «тс», [голубинка] «гриб Aga­ricus alutaceus Pers.; Agaricus lepidus Fr.» Mak; — похідні утворення від го­лубий; назви зумовлені частим синювато-фіолетовим кольором шапинки; пор. р. [голубец] «гриб синюха, сироїжка, Aga­ricus violaceus».— Зерова 16І—167.— Див. ще голубий.

[голубки] (бот.) «орлики, Aquilegia vulgaris L.» Я; — p. голубок, голубка «тс»; — похідне утворення від голуб; назва пояснюється подібністю квітки рослини до птаха; пор. іншу назву тієї самої рослини орлики, р. [орлики], бр. [ворлікі, горлікі] «тс», п. orlik, orlica, ч. слц. orlićek, слн. orlica, orlićek; пор. також нім. Adlersblume «тс.» (букв, «ор­лина квітка»); останній ряд назв зумов­лений впливом лат. Aquilegia «тс», сприйнятого як дериват від aquila «орел», хоча воно, очевидно, утворене з основ іменника aqua «вода» і дієслова le­go «збираю», пор. р. водосбор «тс»; заміна назви орлики на голубка могла бути пов'язана з голубим кольором квітів одного з різновидів рослини.— Див. ще голуб.

[голубок] (бот.) «гадюча цибулька, Muscąri Mill.» Mak; — пов'язане з го­луб; мотивація назви неясна.

£56

голубці

гбмзатися

голубці (страва; одн. голубець); — р. голубцы, бр. галубцьї, п. hołubce (з укр.), gołąbki (калька з укр.),схв. [go-lubići] «вид галушок»; — очевидно, по­хідне утворення від голуб, зумовлене певною подібністю форми; сумнівний зв'язок з галушка (Ильинский RSI 6, 19; Горяев 73); не може бути виведене також від нім. Kohlblatt «капустяний лист, голубець» (Преобр. І 142).— Шан­ский ЭСРЯ І 4, 122; Фасмер І 432.—Див. ще голуб.

[голянйща] «халява» Ж (у Желехів-ського помилково: «гомілкова (голін­кова) кістка»);—запозичення з росій­ської мови; р. голенище «халява» похо­дить від голень «голінка».— Див. ще го­лінка.

[голянча, -âmu] (с. р.) «корж» Ж; — очевидно, похідне утворення від голий (тут «без начинки»).— Див. ще голий.

ґоль-ґоль (вигук, що передає ковтан­ня людиною рідини) Я, Me, Па, [ґоль-кати] «п'ючи, шумно ковтати рідину» Me; — п. gulgotać «видавати звук, влас­тивий воді при переливанні», gołgotać «лити в горло», gul gul (наслідування звуку ковтання води або її переливання), нл. glugotaś (про рідину), болг. гулком (про голос); — звуконаслідувальне утво­рення, співвідносне з вигуком буль.— Sławski 1282, 377; SW І 867, 940.— Пор. буль, гулькати.

[гольня] «партія («голова») білої ри­би на дніпровських заводах (1000 штук)» Я; — неясне.

[ґольопа] (вульг.) «стегно» Па, [го-льопа) «зад (у коня)»; — п. holopa «ве­лика кістка (в страві); велика (незграб­на) нога» (з укр.?), [holopki] «голі ніж­ки» (з укр.?); — очевидно, пов'язане з [Гали] (вульг.) «литки»; кінцева частина могла бути викликана контамінацією з жопа (пор. [жопіти] «сісти навпочіп­ки», [жіпнути] «тс.»); зміна ненаголо-шеного а > о в першому складі є ре­зультатом зближення з голий.

гольтіпа «голота», [голтяба Я, голь-тяпа] «тс», гольтіпака «голяк, бідняк, обідранець», [гольтяпака] «тс»; — р. [гольтепа] «біднота; погано одягнена людина»; — похідні утворення від го­лий з не зовсім ясною словотворчою бу-

довою; можливо, результат видозміни первісного *голотьба «голота» від [го-лоть], ускладненого суфіксом -ба; пор. р. [голодьба], голыдьба, [голотьба, гол-доба].— Фасмер І 434.— Див. ще голий.

ґомба «ґудзик» УЛГ, [ґомбиця ВеЗн, ґомбичкаЖ, гомбичка] «тс», [бомбити­ся] «гратися в ґудзики» УЛГ, [заґомба-ти] «застібнути на ґудзики» УЛГ, [роз-ґомбати] «розстібнути» УЛГ;— ч. (мор.) [bombik, bumbik, bumbilek], слц. gom-ba, gombik, gombićka, схв. Ігомба], слн. [gomb] «тс»; — очевидно, через сло­вацьке посередництво запозичене з угор­ської мови; уг. gomb «тс.» є, мабуть, зву­конаслідувальним утворенням.— Дзен-дзелівський УЛГ 49; MNTESz I 1071.

[ґомбички] (бот.) «стокротки, Bell is perennis L.» ВеУг; — результат перене­сення назви [Гомбичка] «ґудзик», зу­мовленого зовнішньою подібністю пу­п'янків стокроток до ґудзиків.—Див. ще ґомба.

[гомелуватий] «потворно кучерявий» (про сосну); — очевидно, результат ви­дозміни форми *омелуватий «порослий омелою»; зміна значення могла відбу­тися в умовах поширення слова з приди­ховим г на негакаючі говори, що затем­нило зв'язок із словом омела (див.).

гомеляс, гуміляс — див. омеляс.

гомеопатія «лікування мінімальними дозами речовин, які є збудниками по­дібних захворювань», гомеопат, гомео­патичний; — р. гомеопатия, бр. гамеа-паться, п. слц. homeopatia, ч. homeopa­tie, вл. homeopatija, болг. хомеопатия, схв. xoMeonàmuja, слн. homeopatija;— запозичення з німецької мови; нім. Homöopathie утворене лікарем С. Га-неманом від гр. όμοιοπάθεια «подібність у стражданні», яке складається з основ прикметника όμοιος «подібний», спо­рідненого з псл. samb, укр. сам, та імен­ника πάθος «страждання, хвороба».— СІС 177; Шанский ЭСРЯ І 4, 124—125; Kopaliński 401—402; Dauzat 391; Klein 738.— Див. ще пафос, сам.

[гомзатися] «вертітися, копошитися; капризувати О», [гомзйло] «неспокійна, непосидюча людина» Я, [гомзйти] (безос. у виразі мене гомзйть «неприємно лоско­че на піднебінні перед блюванням») Ж,

557

гомзатися

гомілка

[згомозйтися] «прийти в рух, замету­шитися» Я; — р. [гомозиться] «крути­тися на одному місці; кишіти», [гомозить] «метушитися, турбуватися», ст. гомгьза-ти «рухатися, ворушитися, повзти», гомъзити «тс», бр. [гамз'їць] «м'яти; жу­жмити одяг; робити неакуратно; марно тратити», [гамзаць] «повільно їсти», п. (ст. діал.) giemzić «свербіти, лоскотати; кишіти», ч. hemziti se «кишіти, повзати», ст. діал. hemzati (se), слц. hemzit sa «тс», болг. гъмжа «кишу, копошуся», м. [гомжи] «кишить», схв. гамизати «ки­шіти, роїтися», гамзити, слн. gomezéti, gom(a)zéti «тс», р.-цел. голткздти «пов­зати, рухатися», голткзити «тс»; — псл. *gbmrbzati (sę), *gbmbziti, *gynvbzati (укр. гимз'ши), *gombzati (слн. gomâzati, gomezéti), похідні від *gi>m-, *gom-(пор. р. [гомотйть] «галасувати», слн. gomot «штовханина, гомін, плутанина»); дальші за значенням, але споріднені та­кож р. гам, [гом] «галас, гомін», укр. го­мін; первісне значення скрізь «кишіти, роїтися», звідки потім у частини слів також «мішанина голосів, галас; лоско­тання»; — дальше походження не ясне; пояснювалося як звуконаслідувальне з іє. *ghem- (укр. гомін) (Ильинский РФВ 63, 339—340; ИОРЯС 16/4, 1—29), ре­конструювалося в зіставленні з свн. wimmen «кишіти», нвн. wimmeln «тс.» як маловірогідне іє. *g-hem-: *g^yhom-«кишіти» (Stender-Petersen Mèi. Mikkola 277—283), виводилося з іє. *g^uem- «іти» (дінд. gâmati «іде», гот. qiman «прихо­дити», нвн. kommen «тс») (Потебня РФВ 3, 164), пов'язувалося з лит. [gu-muoti (gumuoti)] «іти, перевалюючися з боку на бік» (Buga RR І 442), виводи­лось від псл. *gbmyzb як видозміни дав­нішого гіпотетичного *gbmysb «ґедзь», що зводилось до іє. *gSou- «худоба» і *mus- «муха» (Trubacev ZfSl 1958/5, 677—679); малоймовірне припущення про спорідненість з нвн. krabbeln «лос­котати», нн. krämeln «кишіти, повзати» (Machek ESJĆ 164—165). — Фасмер 1 435;Булахау Веснік БДУ 1969/1, 53— 55; Выгонная Бел ар. лінгв. 4, 64—67; Sławski І 277—278; БЕР І 301—302; Skok І 548—549; Bezlaj ESSJ 1 160; ЭССЯ 7, 193—195.—Пор. гимзіти, гомін, гомоти.

гомзонути — див. гамселити.

[гомйґа] «брила» ВеНЗн; — очевид­но, похідне утворення від [кім] (род. в. кому) «тс.» із збільшувальним суфіксом -иґа (мабуть, з первісного -ика) і почат­ковим г- з ґ- замість к під впливом су­фіксального -Г-; може бути зіставлене і з [гомйла] «брила, глиба».— Верхрат-ський ВеНЗн 64.— Див. ще кім.

[гомйла¹] «брила, глиба» ВеУг; — болг. [гомйла] «могила», схв. гомила «купа; натовп», слн. gomila «купа землі; могила, курган; натовп»; — очевидно, як і в південнослов'янських відповід­никах, наслідок метатези первісного мо­гила (< псл. mogyla), що в подібному значенні діалектно збереглося і в укра­їнській мові (пор. бойківське [могила] «купа; брила», насипав могилу пшениці; могила снігу тощо); непереконливе зі­ставлення болг. [гомйла] з гр. γέμω «я наповнений» (Младенов 105).— Верх-ратський ЗНТШ 1899 IV 211; Фасмер— Трубачев II 634—635; Bruckner 343; БЕР І 263; Skok І 588; Bezlaj ESSJ I 160—161; ЭССЯ 7, 18.— Див. ще могила.

[гомила²] «висока незграбна люди­на», [гомйля] «висока довготелеса люди­на» МСБГ; — похідне утворення від го­мілка як зворотне утворення з аугмента-тивним згрубілим відтінком і значенням «гомілатий, кощавий, голінастий», тоб­то з «довгими голінками, кістками» (пор. голова «розумна людина, тобто лю­дина з головою»); форма гомила, мож­ливо, відбиває діалектну вимову ва­ріанта [*гомела], паралельного до [го-моляка, гомоляччя] в умовах неясності словотворчого джерела форми гомілка (див.).

[гомиця] «жалюгідна плазуюча істо­та (земноводне)» Ж; — очевидно, по­хідне утворення від того самого кореня псл. gom- (gbm-), що й [гомзатися] «копошитися; (первісно також) повзати» (пор. [гомжйця] «вид слимака, Siliqua-ria»).— Див. ще гомзатися.

гомїлка¹ «голінка», ігомівкаі «тс», [гомілатий] «кощавий» Я, [гомоляка] «велика голінка» Я, гомоляччя (зб.) «гомілкові кістки» Я;—очевидно, ре­зультат видозміни форми голінка через метатезу (*гонілка) і дисимілятивну за-

558

гомілка

ґонґорйчка

міну зубного н перед дальшим л губним м; можливо, певну роль тут відіграло зближення з [гомілка] «головка сиру».— Див. ще голінка.

[гомілка²] «головка сиру» Ж; — р. [гомола] «брила, куля», [гомолька] «ди­тяча соска», бр. [гамзуля] «великий шма­ток хліба», п. gomółka «головка сиру», [gomóła, gomuła] «тс», [gomoła] «ку­ляста грудка чогось м'якого», ч. homo-1е «щось конусоподібне», homolka «ку­сок сиру», слц. homol'a «тс», вл. homo-ła «волоть проса», homołka «баранець (про хмару); трюфель», homola «верхо­вина, височина; конус; волоть», hom(u)-1а «тс», нл. gomola «волоть проса», [go-molinka] «омела», схв. гомола «тс; головка сиру», гомол «цибулинка тюль­пана (і ін. квітів)», слн. gomólja «грудка», gomólj «бульба; наріст, опуклість», р,-цсл. гомола «брила, грудка»; — псл. gomola, споріднене з [*gomolb] «без­рогий» (п. gomoły «тс»), похідне від того самого кореня, що й źęti, żbmc (укр. жати, жму) і gçstb (укр. густий); — споріднене з лит. gàmalas «брила, шматок», gâmulas «тс; безрогий», gä-muźas «брила, здавлена маса», gomulys «брила», норв. kams «галушка з борош­на», kumla «брила», гр. γέμω «я повний», γόμος «тягар; корабельний вантаж»; пер­вісне значення «щось стиснуте, здав­лене»; непереконливе пов'язання (Ильин­ский РФВ 63, 338—341) з псл. *gbmbziti (укр. [гомзатися]), gomom, (укр. гомін). —Фасмер І 435—436; Sławski І 316; Schuster-Śewc 317; Skok I 588—589; Bezlaj ESSJ I 161; ЭССЯ 7, 18—19; Bern. І 326; Persson Beitr. 79—80; Pokorny 368—369.—Див. ще густий, жати².

гомін, [гомінка] «звучання розмови», [гомонуха] «балакуха», [гоміннйця] «під­лога з резонансом» Ж, [гоміт] «гомін» Ж, [гумоннява] «тс» Ж, гомінкий, го­мінливий, [гомонлйвий, гомонючий], го­моніти, безгоміння; — р. гомон, бр. га­ман, п. ст. діал. gomon «гомін; сварка; клопіт», ч. заст. homon (можливо, з п.) «сварка, суперечка», слц. [homon] «го­мін»; — псл. (пн.) [gomonb], пов'язане із сх.-сл. gonrb: gamb (р. [гом], р. укр. гам) та похідними від них утвореннями (укр. [гоміт], р. гомотйть «гомоніти»),

слц. homrat' «дзюрчати», псл. *gbiirbziti, укр. [гимзіти] «кишіти», [гомзатися] «вертітися», отже, первісне значення «рій, кишІння», звідки вторинне «міша­нина голосів, гомін»; — дальша етимоло­гія непевна; можливо, звуконаслідуваль­не, споріднене з дісл. gaman «радість, веселощі» з іє. *ghem- (Ильинский РФВ 63, 340—341); непереконливе припущен­ня (Stender-Petersen Mèi. Mikkola 277— 283) про зв'язок із свн. wimmen «киші­ти», нім. wimmeln «тс» (з іє. *g~hem-);. малоймовірне також запозичення з гер­манських мов—дісл. gaman «радість, ве­селощі», англ. game «гра» (Bern. I 326— 327; Фасмер І 436).— Шанский ЭСРЯ І 4, 125—126; Sławski I 315—316; ЭССЯ 7, 19—20; Младенов СГЕ 47; Kiparsky GLG 27.— Пор. гимзі'ти, гомзатися.

[гомок] «купа землі, горб; піскувата земля»; — слц. [homok] «дрібний пісок, що переноситься вітром»; - запозичен­ня з угорської мови; уг. homok «пісок»· походить з якоїсь тюркської мови (порі алт. шор. каз. kumak «пісок», тур. kum «тс.»); малоймовірне з огляду на значення й географію пов'язання з псл. *gomola «брила» (укр. гомілка «ку­сок сиру») (Sławski І 316).— ВеЛ 404; Machek ESJĆS І 137; MNTESz II 139; Радлов II 1043.

[гомоти] «блювання» Ж, [гомотйти-ся] «мати позиви на блювання» Ж, О, [гомотіти] «тс.» О; — не зовсім ясне; може бути пов'язане з п. womit «блю­вотина» як усне запозичення або з [гом· зйти] «неприємно лоскотати піднебіння перед блюванням».

гонг; — р. бр. болг. м. гонг, п. gong (заст. gongong), ч. gong (розм. gonga), слц. gong, схв. гонг, слн. gòng; — запо­зичення з англійської мови; англ. gong (спочатку в англійській мові Індії) по­ходить від явансько-індонезійського gung (agung, egung) «гонг», яке, очевид­но, є звуконаслідувальним утворенням (пор. індонезійське gung «наслідування удару гонга»).— Шанский ЭСРЯ І 4, 126; Lokotsch 44; Klein 668; Kluge— Mitzka 264.

[ґонґорйчка] (ент.) «сонечко, Cocci­nella» ВеУг; — неясне; можливо, виник-

559

ґонда

гонор

ло шляхом контамінації двох угорських слів gyönyöru «прекрасний, гарний, чу­довий» і gyöngy «перлина; перловий, перлистий; прекрасний».— Пор. ґен-ґоритися.

ґонда — див. конда.

Іґонжджа] «ґуля, наріст» (?) Я; — очевидно, пов'язане з [ґондзуль] «твер­да грудка; вузол на мотузку»; пор. [ґон-дзоляк] «прищ, ґуля».— Див. ще ґон-дзоля.

[ґондзі] «клапті порваної одежі» ДБ V; — очевидно, пов'язане з [ґондзолі] «брязкальця, дрібнички», [ґандзолля] «дрантя, лахміття».— Див. ще ґондзоля.

[ґондзоля] «брязкальце, дрібничка», {ґондзоль, ґондзоляка] «тс», [ґондзоляк] «прищ, ґуля», [ґандзолля] «дрантя, лах­міття», [ґондзуль] «збита тверда грудочка у вовні» Me, [ґондзиль, ґондзурь, ґон-'дзуря, ґонзель, ґонзиль] «тс.»МСБГ; — видозмінене запозичення з польської мови; п. konsola «підставка під дзерка­лом на стіні для дрібних речей, вазонів тощо; оздоблена підставка, постамент під фігуркою на стіні», яке тут набуло значення «панські витребеньки; бряз­кальце, дрібничка, якісь непотрібні при­краси» (звідси переносне також «прищі», «лахміття», «грудки в вовні»), походить від φρ. console (архіт.) «консоль; крон­штейн; вид столика», пов'язаного з sole «дерев'яна підставка» від нар.-лат. sola з лат. solea «сандалія» або з лат. sola (мн.) «грунт», споріднених між собою; слово виникло, очевидно, внаслідок кон­тамінації фр. sole з дієсловом consolider «зміцнювати».— SW II 447; Bloch І 171; Dauzat 200, 672.

[гондоли] «санчата для витягування льоду з води»; —неясне; можливо, по­в'язане з тур. gönder «товста й довга па­лиця з металічним вістрям або гачком» як знаряддя, яким накладали лід на санчата; дальший розвиток слова міг пов'язуватися з перенесенням назви на санчата і зміною форми слова під впли­вом ґринджоли.

[ґондоля] «журба» ВеУг; — запози­чення з угорської мови; уг. gondolni «думати, турбуватися» походить від ети­мологічно неясного gond «турботи, кло-

560

піт».—Верхратський ЗНТШ 1899 IV 213; MNTESz І 1075-

[гоноба] «набридання, обтяжування, мука» Ж, [гонобйти] «гнобити; мучити» Ж; — ч. hanobiti «утискати», слн. go-nóba «шкода, згубність», gonobiti «за­напащати, завдавати шкоди»; —псл. [go-noba] похідне від дієслова gonobiti, де перше о введено секундарно, мож­ливо, під впливом зближення з іменни­ком gonb від gbnati; отже, первісною формою дієслова найімовірніше вважати *gnobiti (пор. укр. гнобити), пов'язане з іє *genabh-/*gonabh- «тиснути, давити», оскільки наявність двох о в суміжних складах суперечить законам індоєвро­пейського вокалізму; менш імовірне з огляду на значення спорідненого укр. гонобйти «влаштовувати; плекати» по­яснення гоноба як похідного від gonb «гнання», gbnati «переслідувати» (Sław­ski І 300—301).—Фасмер І 437; Bern. І 327.—Див. ще гнобити.—Пор. гоно­бйти.

гонобйти «плекати, викохувати; влаш­товувати, робити, як слід; задовольня­ти, робити приємність, вживати на щось», [у гоноба] «задоволення»; — р. [гонобйть] «нагромаджувати», п. [gano-bić] «старатися; збирати», ч, hanobiti «утискати; нагромаджувати», слц. hono-bitf «нагромаджувати»; — псл. gonobiti, очевидно, вторинне похідне від первіс­ного *gnobiti (пор. укр. гнобити), по­в'язане з іє. *genabh-/gonabh- «тис­нути, стискати, давити»; значення роз­вивалось, очевидно, так: «обмежувати, утискати, особливо з боку життєвих потреб; збирати майно обмеженням себе й родини в поживі; збирати взагалі; нагромаджувати; плекати».—Фасмер І