177; Schuster-Śewc 324; бер і 266—267· Skok і 591—593; эсся 7, 42—43; Bern, і 334; Pokorny 493—495.—Див. Ще гріти, жар— Пор. Горно.

[горіти²] «гуляти, веселитися, пити (в шинку)» Я; — неясне; можливо, запо­зичене з якоїсь із картвельських мов або грузинських діалектів,— пор. мегр. уог- «кричати, ревіти», чан. птуог-, груз. rnyer- «співати», сван, var- «тс»; місце фіксації слова — Миргородщина, де в XVIII ст. жила значна група грузинів, серед яких могли бути й носії інших картвельських мов.— Климов 201.

ropix, [горіховйння] «верхня, м'яка шкаралупа волоських горіхів» МСБГ, горішина, горішник, [ορίχ], [оріхове] «по­даток горіхами» Ж, [орішення] (зб.) «горіхові дерева», [орішина] «горіхове дерево», [орішник] «кущі ліщини» Ж, [орішниця] (зоол.) «вовчок ліщинний, Myoxus muscardinus», [орішочник] «шка­ралуща горіха» Ж, [ворїх] Ж, [воріши-на] «горішина» Ж; —Р· орех, бр. арэх, др. орЪхъ, п. orzech, ч. ofech, слц. orech, вл. нл. worjech, полаб. vrexai «горіхи», болг. орех, м. орев, схв. арах «волоський горіх (дерево й плід)», слн. óreh, р.-цел. ορΐ](%.; — пел. огёхъ; —не зовсім ясне; зіставляється з гр. αρυα (мн.) «різновид горіхів», алб. агє «горіх», лит. rieśutas «горіх; горіх ліщиновий», rieśas, rieśu-tys, (ex.) [ruosuty's], лте riëksts «тс», прус, bucca-reisis «буковий жолудь»; при цьому вважається, що балтійські¹ мови втратили початкове а- кореня (Фасмер III 151—152; Skok II 562—563; Trautmann 241; Büga RR I 478; Specht 62, 143, 146; Fraenkel KZ 63, 192; Balti-cosl. I 17; Mühl.— Endz. III 544); існує також думка (Трубачев Этимология 1968, 64—65) про те, що початкове о в слов'янських мовах, як і початкове ν в полабській, є префіксом (nop. Mikko-Іа IF 8, 302), приєднаним до основи діє­слова resiti «(роз)в'язати», спорідненої з лит. ries- y похідній назві rieśutas «горіх», riśti «зв'язувати, розв'язувати»; назва в такому разі мотивується тим, що ліщинові горіхи родять в'язками, куп­ками; г в українській мові вторинне; менш обгрунтоване припущення про до-індоєвропейське (субстратне) походжен-

567

горіхівка

горн

ня слова (Fraenkel Gnomon 22, 238; Schrader Reallexikon I 442; Machek ESJC 418), як і мотивування зв'язкусло-ва з дієсловом reciti «звільняти, відді­ляти» тим, що горіх легко зривається (Ильинский ИОРЯС 20/4, 153).— Кри-тенко Вступ 548;ЭСБМ І 159—160.

горіхівка (орн.) «Nucifraga сагуоса-tactes L.», горішанка, [оріхар, оріхарка, оріхівка, орішанка, орішар, орішарка] «тс»; — р. ореховка, бр. арэхау/ка, п. orzechówka, ч. ofesnik, слц. oreśnica, болг. орешарка, схв. οραχδβκα; — пел. [*orëxovbka, *orësarbka (*orësam>ka)], похідні від огёхъ «горіх»; свою назву птах дістав за те, що живиться букови­ми, кедровими горішками й горіхами лі­щини.—Б улаховский Мовозн. 1948 VI 50; Страутман 94—96; Ferianc Nâzv. vtâkov 159—160.— Див. ще ropix.

Ггорлач] (бот.) «дивина чорна, Verbas-cum nigrum L. Я; ластовень лікарський, Vincetoxicum officinale Mnch.; ласто­вень медичний (цілющий) і чорний, Vin­cetoxicum medicum et nigrum» Mak, [горлачник] «ластовень лікарський» Мак;— очевидно, пов'язане з горло; мотивація назви неясна.

горлиця (орн.) «Streptopelia turtur»;— р. горлица, др. гърлица, п. gardlica, ч. слц. hrdlicka, болг. [гърлица], м. грлица, схв. грлица, слн. gflica, стел. грълица; — очевидно, пел. *g^-bflica зву­конаслідувального походження (пор. слн. grléti, grliti «туркати»—про гор­лиць); у такому разі d в чеській, сло­вацькій і польській формах з'явилося пізніше в результаті зближення з hrdlo (gardło) «горло»; менш переконлива ре­конструкція псл. *g'^brdlica як похідного від *g'*tdlo «горло» — за формою вола горлиці (Bern. І369;Преобр. І 147; Фас-мер І 441; ЭССЯ 7, 203—204). — Була-ховский ИАН ОЛЯ 1948/2, 112; Шан­ский ЭСРЯ І 4,135—136; Machek ESJĆ 183; Skok І 621—622; Bezlaj ESSJ I 178.

горло, горлай, горлань, [горлаха] «яма для зберігання зерна», горлач «горлань; (орн.) голуб воластий, Columba guttu-rosa», [горляк] «тс», [горличка] «гортань» Ж. [горлівка] «манера співу в тірольців» Ж, горловик, горловина, горлянка, гор-

£68

ластий, горлатий, горловий, [горлова яма] «яма у вигляді глечика для збері­гання зерна» Mo, горляний, горлати, гор­ланити, горлопан, горлопанити, [гар-лапан, гарлач, гарлянка, гарлатий, гар-ланити, гарлапанити, гарлати] Me, підгорлина «підгруддя, підгорля», [під-горлиця] «тс», підгорля; — р. горло, бр. горла, др. гьрло, п. gardło, ст. діал. garło, ч. слц. hrdlo, вл. hordło (horło), нл. gjardło (gjarło), болг. гьрло, м. грло, схв. грло, слн. gl'Io, цел. гр-кло; — псл. *g'*tdlo; споріднене з лит. gurklys «під­горля, воло», ст. gurklé «горло», прус gurcie «тс», гр. βάρατρον «провалля, безодня», лат. gurges «тс; (пізніше) горло», gurguHö «горло»; іє. *g«er-, *güera- «поглинати, ковтати» (відбите у стел. жрФти, укр. жерти), первісне значення «те, чим ковтають».— Шанский ЭСРЯ І 4, 136; Фасмер І 441—442; Sławski І 257; БЕР І 303; Skok І 621— 622; ЭССЯ 7, 204—205; Bern. I 639; Meillet Études 316.— Див. ще жерти.

[горлянка¹] (бот.) «суховершки, Pru­nella L.» Ж; — р. горлянка, бр. гарлянка, гарлянік «тс»; — похідне утворення від горло; назва зумовлена тим, що сухо­вершки застосовують при лікуванні гор­ла; пор. назву [горляна помоч] «тс.» — Лек. раст. 289.— Див. ще горло.

[горлянка²] (бот.) «жабник польовий (грудна травка польова), Filago arven-sis L.» Mak; — очевидно, пов'язане з горло; мотивація назви неясна.

[гормуз] «штучний корал із скла» ВеНЗн, [гормузй] «намисто» ВеНЗн; — запозичення з румунської мови; рум. hurmuz «штучна перлина зі скла» (мн. hurmüzuri «намисто з штучних перлів») походить, очевидно, від тур. Hurmuz (назва міста над Перською затокою).— DLRM 367.

горн (духовий музичний інструмент), горніст; — р. бр. горн, ч. слц. horna, болг. хорн, м. хорна, схв. хорн, слн. hornist; — через російську мову запо­зичено з німецької; нвн. Horn «ріг; вал­торна», двн. horn «ріг» споріднене з дісл. horn, гот. haurn, лат. cornu «тс», псл. *korva «корова», укр. корова.— СІС 180; Шанский ЭСРЯ І 4, 137; Kluge—Mitzka 316.— Див. ще корова.

горниця

горобець

горниця «кімната; горище», [гІрниця\ «тс», [горншиний] «кімнатний» Я;—р. горница «(найкраща) кімната в селян­ському домі», др. горьнща «кімната в верхній частині будинку; кімната взагалі», болг. м. [горница] «верхня кім­ната», схв. горница «горниця, мезонін», стел, горншщд «кімната в верхній час­тині будинку»; — псл. gorbnica, похідне від прикметника gorbrib «верхній» (др. горьнь «тс»), пов'язаного з іменником gora «гора».— Шанский ЭСРЯ І 4, 137— 138; Фасмер І 442; Преобр. І 148; ЭССЯ 7, 57.— Див. ще гора.

горно (тех.) «піч», горн, Ігор Ж, горен, горень Л, горинь Л, горон Ж) «тс», [гор-нар) «грубник, опалювач» Ж, [гарнець] «горщик», [горнешник] «ганчірка, якою беруть гарячий горщик з печі», [горникі «піч, у якій випалюють горшки» ВеБ, горнило, горновий, горня; — р. горн, [го­рон], бр. горан, др. гърнъ, п. garnek «горщик», ч. hrnec, слц. hrniec, вл. home, нл. gjarne, полаб. gorrak, болг. еърне, м. грне, грнец, схв. грне, грнац, слн. [gmec] «тс», стел. трТіМ-к; — псл. *рГ*Гпъ; — споріднене з лат. fornus «піч», Дінд. ghrnâh «спека, жар», прус, góro «місце вогню»; іє. *gWhr-no-; той самий корінь з іншими ступенями вокалізму також у словах горіти, грипи, жар.— Кривчанська ДБ VII 111 —115; Трубачев Рем. терминол. 191—201; Шанский ЭСРЯ І 4, 136—137; Фасмер І 442; Sławski І 259-260; БЕР І 304; Schuster-Śewc 326-327; Skok I 591—593; Bern. I 371; Traut­mann 102; Walde—Hofm. 533.—Див. ще горіти¹— Пор. гончар, горщик.

горностай (зоол.) «Mustela erminea», [горносталь]·, — р. горностай, [горно­старь, гоностарь], ст. діал. горносталь, бр. гарнастай, др. горностай, п. gronos­taj, [gronostal], ч. hranostaj, [chramostyl, chramosteill, слц. hranostaj, болг. гор­ностай (з р.), слн. gränoselj «ласиця», gränozelj «тс»; — псл. gornostajb, gor-nostaib, очевидно, з первісного *goro-nostajb;— етимологія не з'ясована; мож­ливо, давнішою є форма *gornostalb, яка вважається запозиченням з давньо-німецької мови; днн. *harmestagl, *har-mastal «хвіст горностая» (можливо, вза­галі «хутро горностая») (пор. свн. her-

mezagel «хвіст горностая») є складним словом, перший компонент якого є гер­манською назвою горностая (пор.двн. harms «горностай», споріднене з лит. sarmuô «ласиця»), а другий — іменник ÄHH.t*tagl, *tal «хвіст» (пор. двн. zagai «хвіст», гот. tagl «волосся, шерсть», споріднені з дірл. dual <*doklo «ло­кон») (Шапир ФЗ 1892/1—2, 19—21; Преобр. І 148); менш вірогідне пояснен­ня, що виходить з псл. *gornostarjo-, перша частина якого пов'язується з іє. *karmno-, *karmen- «горностай» (пор. лит. sarmuô, sermuö «ласиця», двн. har-mo «горностай»), друга —з лит. staras «хом'як» (Agrell BSL 42—44); інші етимології зовсім не обгрунтовані: з *gWornostó-s «темний, темно-коричневий», *g"ornat-stój is «той, що пожирає стай­ню (худобу)», *gWornosto-s «смердючий», *g4oro-nas-tajo-s «гостроносий» (Loewen-thai AfSlPh 37, 378—379;WuS 9, 180), з *gor-(?) «жерти» і п. stać (псл. stati ?) (Brückner 158—159), із звуконасліду­вального *gornoztati (пор. нл. grono «мова», лит. garsas «звук» (Ильинский ИОРЯС 16/4, 7—8), із *gorno-stajb «той, хто підноситься, стає вгору проти людини» (Hołub—Кор. 132); малоймо­вірне також пояснення другої частини у псл. *gorno-stalb як спорідненого з лат. mustella «ласиця» (Machek ESJC 183).— Шанский ЭСРЯ І 4, 138—139; Фасмер І 442—443; Брандт РФВ 22, 123; Sławski І 351—352; Bezlaj ESSJ І 170; ЭССЯ 7, 48—49; Bern. I 332.

горобейник (бот.) «Lithospermum L.», [воробейник, воробець, горобець, горобель, горобонька, сім'я вороб'яче] «тс.» Мак; — р. воробейник, воробьиное просо, бр. ве-рабейнік, п. wróble proso, ч. ст. vrabi simë, болг. [врабченосеме], схв. врапсеме, врабчиіе семе, vrebêe proso, слн. vrabje seme «тс»; — однослівні назви є резуль­татом стягнення складеної назви типу гороб'яче просо (гороб'яче сім'я), зумов­леної просоподібним виглядом плодів горобейника; означення гороб'яче під­креслювало нетотожність цих плодів із звичайним просом.— Machek Jm. rostl. 187—188.

горобець (орн.) «Passer domesticus», [горобёй, горобель] «тс», горобеня, го·

563

горобина

город

робка, [гороблйха, гороблйчка Я], го-робцювання «легковажне, розпусне жит­тя» Ж> [горобсйця] «горобчиха» Я, го­робчиха, горобчйця, гороб'я, гороб'ятник «вид яструба» Я, Іверебей Л, веребец Л, ворабель Шарл, воробей Л, воробень, во-робець, воробйця, воробня (зб.), воробок, воробчйха, вороб'я], [вороб'ячка] «горо­биний послід», [оробець Бі, оробейко Бі], горобиний, [горобйнячий], гороб'ячий; — р. воробей, (пд.) [вирябей], бр. верабей, др. воробии, п. wróbel, [wróbel], ст. wrobi, wróbl, ч. слц. vrabec, вл. wrobi, нл. robel, [wróbel], болг. врабец, м. вра-бец, схв. врабац, слн. vrabec, стел, вра-вии; — пел. *vorbbjb, *уогЬьсь, (лехіт-ське) [*уогЬъ1ь];—споріднене з гр. ρόβιλλος «рід птаха», лит. zvìrblis «го­робець», лтс. zvifbuîis «тс.» (балтійські слова видозмінені контамінацією з ін­шими, очевидно, звуконаслідувальними словами най-, лтс. ζ-, пор. лтс. zvandzi-nât «дзвеніти»); походження слова не­ясне; припускають (Преобр. І 96; Ma­chek ESJĆ 627) звуконаслідувальне по­ходження; укр. г- зам. первісного в-, очевидно, під впливом сприйняття ос­таннього як протетичного (типу в- у вівця, вогонь, вулиця) і заміни іншим протетичним придиховим г- (як у горіх, гострий тощо); сумнівна гіпотеза про псл. *_Tvorb- (Шахматов ИОРЯС 17/1, 288), а також про спорідненість псл. слова з гот. sparwa «горобець», двн. sparo, нвн. Sperling, дангл. spearwa «тс.» (Machek тж).— Шанский ЭСРЯ I З, 164; Фасмер І 352; БЕР І 178; Skok III 615—616; Trautmann 342; Fraenkel 1328; Specht 146.

горобина (бот.) «Sorbus L.», [гораб Ж, горба ВеБ, горбина ВеБ, горебина Мак, гороба ВеНЗн, грабина Мак, ворбйна Ж, воріб, -рби (жін. р.) Ж. веребйна Л, орабина Л, орабіна Л, ореб ВеНЗн, оро-бйна Г, Ж, оряба ВеНЗн, орябина Ж, рібаЖ-, рябина Ж, рябка Ж. храбина Мак, ярабина Мак] «тс», горобинівка «горобинова настойка», [оробинівка] «тс.» Б і, горобиновий; — р. рябйна, бр. рабта, Ігарабіна, арабіна, ярабіна, верабїра], п. jarzębina, [jarząb], ч. jerabina, jefäb, слц. jarabina, вл. wjerjebina, нл. jerje-bina, схв. ]'аребика, кн. \аребйна, слн.

jerebika «тс», jerebina «плід горобини»;— псл. *arębina,*erębina, *erębina або — з іншим ступенем вокалізму—rębina, по­хідні від псл. *агеЬъ «куріпка; горобина», *ёгеЬъ, *егеЬъ «тс.» або ex. [*геЬъ] (пор. укр. рябий); найвірогідніше, ранні псл. форми *are-m-b(h)-, *ëre-m-b(h): *re-m-b(h) — з носовим інфіксом, по­в'язані з іє. *ërë-b(h)-, *5r5-(b)h- на означення тварин або дерев темного або червоного кольору (в слов'янських мовах особливо про колір неоднорідний, строкатий); — споріднене з лит. jerubë «рябчик», jerubë, irbë, jerbe, [jârubè, 3eru(m)bë] «тс», лтс ifbe «куріпка», meza ifbe «рябчик (букв, «лісова куріп­ка»), двн. erpf «темний», дангл. еогр «тс», дісл. іагрг «коричневий», іагре «ряб­чик», можливо, також гр. ορφνός «тем­ний, темно-червоний»; з українських форм найдавнішими є, очевидно, оряби­на (від *оряб), що зводиться до псл. *eręb-ina, а також рябйна (від псл. *rębina) з іншим (нульовим) ступенем вокалізму першого складу; інші форми є вторинними з протетичними г-, в-або зближеними з словом горобець, Іве­ребей]; менш вірогідне зближення слова з лит. rai bas, raïbas «строкатий» (Brück­ner 200; Specht 115)або пов'язання при-пущуваного для слова вихідного *ja-геЬь з псл. назвою весни *jarb (Meillet— Vaillant RES 13, 101—102); так само мало переконливе відокремлення назви дерева горобина від псл. *ёгеЬъ «рябчик» і пов'язання її в реконструйованій фор­мі *егеЬъ з лат. sorbus, нім. Eberesche, Aberesche «тс», що розглядаються всі як запозичення з передіндоєвропейсько-го субстрату (Machek ESJĆ 222—223; Jm. rostl. 114—115; LP 2, 155—156).— Фасмер III 534—535; Филин Образ, яз. 197; Sławski I 506—507, 508; Skok I 758; Bez]aj ESSJ I 227; ЭССЯ 1, 73—75; Bern. I 274—275; Trautmann 104—105; Pokorny 334.— Пор. рябий, рябчик.

Ггоробйнець] (бот.) «рогіз, Typha (Tourn.) L.»; — р. [оробинец] «тс»; — не­ясне.

город (заст. розм.) «місто», город (< (< огород,) [горідчик] «квітник біля ха-

570

город

roponâc

ти, обнесений огорожею» Па, городдя (зб.) «городи», [городжя] «огорожа» ЛексПол, [городин] «місто», городина, [городина] «тин, пліт, паркан», [городй-нець] «мешканець міста; городовий ко­зак» Ж, [городйсько] «городище», городи­ще, [городїльник] «той, що робить тини, плоти», [городнє] «овочі» ЛексПол, го­родник, городництво, городничий, [го­родняя] «самосад», городовик, [городовина] «городина», [города, горда] «тс.» Я, \го-родовйчка] «мешканка Полтавщини, Ки­ївщини, Чернігівщини» Я, городок «міс­течко; вид гри», городянин, городянство «міщанство; городяни», [город янщина] «тс.» Ж, [городьба] «плетіння плотів, обгороджування» Ж, горожа, горожа­нин, горожанство (зб.) «міщанство; го­родянство», городній, городовий (іст.) «пов'язаний з городами (містами пн. України, де розташовувалося городове козацтво); (субст.) городовик (поліцай)», [ород] «город», городній, городськйй (рідк.) «міський», городянський, горо-жанський, городити, городникувати, [за-горідь] Ж, загорода, [загорда] «загорода» Я, [загородець] «загороджене місце» Я, загороджувач, [загородище] «місце, де була загорода», загородка, загорожа, загороднйй, [обгорода], огород, угород (на вгороді), огорода, огородина, ого­родник, [огороднина] Ж, огородництво, огорожа, огороджу вальний, [огородний], огородницький, [огородникувати], [пере­городка] Ж, перегорода, перегородка, [пе-регорожа], перегородний, [підгороддя] «приміське село», [підгородня] «тс.», [під-городець] «мешканець приміського се­ла», [підгородянин] «тс», [підгородній] «приміський», пригород «передмістя», [пригорода] «гребля» Ж, [пригородок] «прибудова до хати» Ва, пригородній «приміський», [розгородь] «перегородка; роз'єднання, розбрат» Ж; — р· город, бр. горад, др. городъ «огорожа, паркан, фортеця; місто; мур», п. gród «фортеця, замок; місто», каш. [Staro(o)gard], ч. слц. hrad «замок, фортеця», вл. hród «замок, фортеця; палац», нл. gród «тс», полаб. gord «стайня; стодола», болг. град «місто», м. град «місто; фортеця», схв. град «місто; фортеця; замок», слн. gräd «замок, палац», стел, грлдъ «місто, сад»;

— псл. *gordb; споріднене з лит. gardas «загорода, кошара; загорожа», лтс. gàrds «відгороджене місце для свиней», днн. gard «загорода», двн. gart «область», гот. gards «дім», алб. garth, -dhi «огоро­жа», фріг. -gordum «місто» (у Мапе-gordum «місто Манеса»), хет. gurta-«тс», тох. В кегсГуе «палац» (з *ghor-dhiom), дінд. grhâh «дім», ав. gsrada «печера»; іє. *ghor-dho-s, похідне від кореня *gher- «оточувати, охоплювати», отже, первісне значення —«обгородже­не місце»; сюди ж із палатальним по­чатковим *gh- p. (пн.) [зород] «місце, обгороджене для стогу сіна», лит. zâr-das «жердина», прус, sardis «пліт, ого­рожа», фріг. -zordum «місто», а також лат. hor tus «садок», гр. χόρτος «огорожа» (з t зам. іє. dh) (Zupitza KZ 37, 389); псл. *gordb пов'язане також з псл. *z^bfdb «жердина»; думка про запозичення з гер­манських мов (Zubaty AfSlPh 16, 420— 421; St. a cl. II 125; Feist 198) необ­грунтована; непереконливе припущен­ня (Kiparsky GLG 103—108) про запо­зичення з групи centum до групи sa­tani.— Шанский ЭСРЯ І 4, 139; Фасмер І 443; Sławski І 355; Machek ESJĆ 182; Schuster-Śewc 348; БЕР 1270—271; Skok І 602—604; Bezlaj ESSJ І 168; ЭССЯ 7, 37—38; Bern. І 230—231; Trautmann 78—79; Pokorny 444.— Пор. град², жер­дина-

гороїжитися «триматися зарозуміло, чванливо; підніматися, стовбурчитися», [гороїжний] «той, хто гордо поводиться, гордо загрожує; готовий до бою» Ж, [го-реїжний, гор'їжний] «тс.» Ж, [гороїжник] «хвалько» Ж; — складне утворення з основ іменника гора і дієслова [їжитися] «гордо поводитися, величатися, пишати­ся».— Див. ще гора, їж.

[ґорондейка] (бот.) «красоля, королів цвіт, Phaseolus coccineus L.»; — неясне; можливо, походить від назви села Го-ронда ІҐоронда] біля м. Мукачева.

[roponâc] «горопаха» Пі; — не зовсім ясне; можливо, результат контамінації форм *голопас (пор. р, [голопас] «голяк, якому нема чого пасти, берегти»), як римованої антитези до волопас, і горо* паха.— Пор. голий, горопаха, пасти.

571

горопаха

горстка

горопаха, [горопашник Ж, горопаш-ливий Ж], горопашний, [горопашити Ж]; — бр. гарапашнік; — очевидно, дав­ніше *горепаха, складне слово, першим компонентом якого був іменник горе, другим —основа дієслова [пахати] «ню­хати», похідного від пах «запах», в свою чергу, пов'язаного з пахнути; отже, пер­вісне загальне значення слова — «той, хто нюхав горе (=зазнав лиха)».— Див. ще горе, пахнути.

[гороповфоґови] «обценьки» ДзАтл II, [гарапофогови, горовфоґови, гарампоеи, гарапови] «тс.» тж; — запозичення з угорської мови; уг. harapófogó «обцень­ки, кліщі, щипці» є складним словом, утвореним з діеприкм. harapó «кусаю­чий» від дієслова harapni «кусати», спо­рідненого з мар. удм. комі kar- «їсти», та іменника fogo «кліщі», похідного від дієслова fogni «тримати; хапати, бра­ти», спорідненого з манс. pawi «тримати узяти, схопити».— MNTESz I 934—935; Bârczi 81, 113.

[горос] «перемога» Пі; — неясне; мож­ливо, запозичення з угорської мови, пов'язане з тим самим уг. harc «бороть­ба, бій», до якого зводиться й укр. гар­цювати (див.).

горох (бот.) «Pisum L.» [горохвйна] «горохова солома», горохвиння, [горо-хв'яниця До, горохвянка] «тс», [горо­хвяник, [горохівнйк] «акація» Ж, [горо-хлйна] «бадилля гороху» Mo, [горохли-ня] «тс.» ЛЧерк, [горохляник] «корж з тертим горохом» Me, [горохлянка] «ба­дилля гороху», [гороховатка] «вид чере­пашки, Pisidium Ж; горохова солома», гороховик «жук, який псує горох» Я, [гороховина] «горохова солома», [горо-ховйни Жі, гороховиння «тс», [горохови­ще «поле з-під гороху», [горохолисько] «поле гороху» Ж, [горошанка] «стебло гороху МСБГ; чина весняна, Lathyrus vermis Bernh. Mak», [горошець] «горо­шок» Mak, ігорошйня] «стебло гороху» МСБГ, горошина, [горошйнець] «рід ка­меню (пізоліт)» Ж, [горошіння], горошок «Vicia L.», [ορόχ], горохвяний, [горохня-ний] «гороховий» ЛЧерк, гороховий, [го-роховляний] «гороховий» Ж, горохува­тий «подібний до гороху, зморшкува­тий», [горохвяний] «горохвяний», горош-

ковий, [горошковатий, ороховий]; — р. горох, бр. гарах, др. горохъ, п. нл. groch, ч. hrâch, слц. hrach, вл. hroch, полаб. gorx, болг. грах, м. грав «квасоля», схв. грах «тс», слн. gràh; — пел. *gorxъ < <*gorsb; — фонетично йому відповіда­ють лит. garsas «яглиця, Aegopodium podagraria L.» (пор. також лит. garsvà «тс»), лтс. gàrsa, gârsa, gàrse, двн. gers, нвн. Giersch «тс», однак досі не з'ясо­вано різниці в значеннях; пов'язують також з дінд. ghârsati «розтирає», ghrsta «розтертий», пояснюючи первісне зна­чення як «щось розтерте» (пор. семан­тичну паралель лит. zìrnis «горох», пел. *ζ*χηο, укр. зерно : дінд. jîrnâ-«роздрібнений, спорохнілий») (Fortuna-tov AfSlPh 4, 587; KZ 36, 37; Pedersen IF 5, 54; Bern. I 231—232; Pokorny 439— 440); малопереконливе пов'язання з ізольованим дінд. harénu- «вид гороху» (Machek Jm. rostl. 127); слабо обгрун­товане припущення про субстратне до-індоєвропейське походження слова (Ma­chek ESJĆ 182).—Шанский ЭСРЯ І 4, 141—142; Фасмер І 444; Sławski І 346— 347; БЕР І 275—276; Skok І 604—605; Bezlaj ESSJ І 169; ЭССЯ 7, 45.

[горохнути] «грохнути, грюкнути» Я; — результат видозміни форми грохну­ти, очевидно, під впливом торохнути.— Див. ще грохати.

Горпйна — див. Агрипйна.

горстка¹ «пучок, сніпок», [горсть] «тс.» Ж, [прйгірсть Ж, пригірщ], при­горшня, пригорщ, пригорща; — р. горсть «жменя», бр. [горсть], др. гърсть, п. garść, ч. hrst «тс», слц. hrstf «кулак; пригорща; сніп», вл. horsć «жменя», нл. gjarsć, полаб. gorsie, болг. гръст, м. грет, схв. грет, слн. grst, стел. rp-ьсть «тс»; — пел. *g^-I?stb < *grt-tï, похідне від тієї самої основи, що й * gitati «гортати».— Шанский ЭСРЯ 14, 142; Фасмер І 444; Sławski І 260; БЕР І 289—290; Skok І 625; Bezlaj ESSJ I 183; ЭССЯ 7, 212—213.—Див. ще гортати.

[горстка²] (бот.) «сорт сливи садової, Prunus domestica variet.» Mak, [горска] «тс.» Mak; — очевидно, результат видо­зміни деетимологізованої форми угор­ська (слива) «слива-угорка», зближе-

572

гортань

горца

ної з [горстка] «жменя».— Див. ще угри.

гортань, [гортанка] «кадик; горлян­ка», [гертань] «гортань», [гертанка] «тс.» [гиртан] «головка дихального горла»; — р. гортань, [грытань], бр. гартанъ, др. гъртань, п. krtań, ст. krztań, ч. hrtan, [hrtân, chrtân], слц. hrtan «горло», нл. gjarś (> *gbrtb) «тс», болг. гръклян, гръклан, гъртан, м. грклан, схв. грклйн, слн. grtânec, стел. гр-KTdNb, грьтймь.;— пел. *g¹T-t-anb, похідне від іє. *güer-, *güera- «поглинати, ковтати»; — спо­ріднене з дінд. gurtâh «пожертий» (з ін­шим ступенем вокалізму); менш віро­гідне виведення від первісного *гръл-тать «горловий стовбур» (Погодин РФВ 32, 273); сумнівний зв'язок з лат. glütio «ковтаю, поглинаю» (спорідненим з укр. глитати) (Соболевский ЖМНП 1886, сент., 149; Фасмер І 444—445).— Шан­ский ЭСРЯ 14, 142—143; Преобр. І 150; Sławski І 343—344; Machek ESJĆ 185; Skok I 621; Bezlaj ESSJ I 183; ЭССЯ 7, 213—214; Bern. I 372.— Пор. горло.

гортати, горнути, згортка, згорток^ [загорнина] «біла плахта» ВеУг, загор­тач, [загортана] «верхня жіноча сукня», [загортка] «тс», загорток, невпрогорт, [огортка] Ж, обгортка Г, Ж, підгор­тальник, підгортка; — р. (пд.-зах.) [гор­тать, горнуть], бр. гартаць, гарнуць, п. garnąć, [o-gartać], ч. hrnouti, слц. hrnutf, вл. wuhornyć «закасати», нл. [garnuś] «схопити», болг. пригръщам «обіймаю, пригортаю», м. пригрне се «пригорнеться», схв. грнути «згортати; іти натовпом», гртати, слн. gfniti; — пел. *g¹Ttati, *g^TTtnçti; — споріднене з лит. gurgulys «сплутані нитки; зграя птахів», гр. γάργαρα «купа, юрба», αγυρις «скупчення, натовп», а також — з іншим ступенем вокалізму — άγείρω (άγερώ) «збираю», αγορά «збори; пло­ща для зборів»; іє. *ger- «збирати».— Фасмер І 444; Sławski І 259; Machek

ESJĆ 184; Schuster-Śewc 327—328; Bezlaj ESSJ I 179; Bern. I 72; Traut-mann 102—103; Pokorny 382—383.

гортензія (бот.) «Hydrangea horten-sis»; — р. гортензия, бр. гортензія, п. hortensja, ч. hortensie, слц. hortenzia,

болг. хортензия, схв. хортензща; — наукова назва, створена в латинській номенклатурі (нлат. hortensia XVIII ст.) на честь жінки французького годинника­ря Лепота Гортензії (φρ. Hortense); жіноче ім'я Гортензія походить від лат. hortensius (-a, -um) «садовий», пов'яза­ного з hortus «сад», спорідненим з псл. *gordb «місто», νκρ. город.— Шанский ЭСРЯ І 4, 143;"Dauzat 392; Walde-Hofm. I 660.— Див. ще город.

[горулька] (зоол.) «пуголовок» ВеБ;— неясне.

[горунка] (бот.) «гірчиця польова, Sinapis arvensis L.; ріпак, Brassica na-pus L.»; — похідне утворення від тієї самої основи гор-, що й гіркий; назва зу­мовлена гірким смаком рослин.— Ma­chek Jm. rostl. 57—58, 59, 67.— Див. ще гіркий, горіти¹.

[горупа] (бот.) «ріпак, Brassica na-pus L.; [горпа] «тс.; дика гірчиця, Si­napis arvensis» ЛексПол; — р. [гарлупа] «редька дика, Raphanus raphanistrum L.», [група] «тс»; — очевидно, спорід­нене з схв. ст. gorup «гіркий», gorupan «тс», пов'язаним з псл. gorbkb «тс»; назва зумовлена гірким смаком рос­лин.— Меркулова Этимология 1965, 154—155;ЭССЯ7, 51.— Див. щегіркйй.

[горушка] (бот.) «суріпиця, Barbarea R. Br.» Ж; — др. гору χα «гірчиця», болг. [горуха] «хрінниця, Lepidiurn L.», схв. горуїиица «гірчиця», слн. goruha «морська гірчиця»; — псл. [goruxa] (зменш, [gorulbka, gorusica]), похідне від тієї самої основи gor-, що й gorbkb «гіркий»; назва зумовлена гірким сма­ком рослини, від якого горить у роті.— Machek Jm. rostl. 67; БЕР І 266.— Див. ще гіркий, горіти¹.

[горца] (у виразі пускати лодку гор­ца «направляти човен проти вітру») Дз, [горцей] «тс.» Берл, [горцувати] Дз, [óp-цястати] «противитись»;— запозичено з італійської мови, можливо, через ново­грецьку (нгр. όρτσα «навітряний бік»); в іт. ad orza «проти вітру» іменник orza «брас; снасть для повертання реї; лівий борт» походить від нім. (бав.) [lurzl «лі­вий, зворотний»; сприйняття нім. 1- як італійського означеного артикля пор.

573

горшкодрай

господь

іт. l'orza) призвело до його відпадіння, менш вірогідне припущення про похо­дження слова від гол. lurts «ліворуч» (Battisti—Alessio 2688).—Mestica 1074.

І горшкодрай І «той, що лагодить горшки стягуючи їх дротом»; — неясне складне утворення з основи іменника горщок і етимологічно затемненого ком­понента драй.— Див. ще горщик.

горщик, горща, горщок, [горшкарі «гончар» Ж, [горщай] «тс.» Я, Ігорщй-ця] «горщик» Я, [горша] «горщик» Ж, [горше] «рід тарілочки з невипаленої глини», горщївка «глина на горшки»; — р. горшок (ст. мн. горщки), бр. гаршчок, др. горшькъ, горшьчьць; — не зовсім ясне утворення від основи псл. *g'^briTb «піч»; реконструюється (Трубачев Рем. терминол. 192) як пел. *§^ъгпь5ськь, похідне від прикметника *g⁷Tnbskb «гор­новий, пічний»; випадіння н могло ста­тися в умовах важкого для вимовляння скупчення приголосних; малоймовірне припущення про зникнення -н- під впли­вом утворень типу р. барашек (від баран), камешек (від камень) (Bern. I 371), ос­кільки вони характерні лише для ро­сійської мови, а цей процес відбувся в усіх східнослов'янських.— Шанский ЭСРЯ І 4, 143; Фасмер І 445; Преобр. І 150.— Див. ще горно.

[горянина] «тризна» Ж, ДзАтл І, [горяшйна) «тс.» ДзАтл І, [горачики] «печені балабушки, які їдять з тертим маком (поминальна страва); пиріжки з сиром» ЛексПол; — неясне.

[горячка] (бот.) «татарське мило, зір­ки садові, Lychnis chalcedonica L.»; — похідне утворення тцгарячий, [горячий] або горіти; назва зумовлена червоним кольором квітів, що викликає асоціації з горінням, жаром, полум'ям; пор. інші назви тієї самої рослини: укр. [грянь],— очевидно, від грань «жар; велике вугілля що тліє», п. płomienczyk, ч. plamenćice, plamenećnice.— Словн. бот. 316; Ма-chek Jm. rostl. 78.— Див. ще горіти¹.

[госа] (виг.) «гей»; — п. [hosa] (ви­гук, приспів), [hasa] (вигук типу при­співу, зокрема в танцях); — неясне; можливо, афективне утворення, анало­гічне до гоц(а).~SW156.—Пор. гасати»

[госач] «гарячий віл»; — неясне; мож­ливо, пов'язане з тур. husye «чоловіче яєчко, тестикул»; у такому разі первісно могло означати вола, невдало (не пов­ністю) кастрованого.

госпіталь, госпіталізація, госпіталі­зувати, ст. госпиталь (XVIII ст.); — p. госпиталь, заст. гошпиталь, ч. слц. hos­pital «церковна лікарня, притулок», вл. hospital, болг. хоспитал, схв. хоспитал, слн. hospital «притулок, житло; ліку­вальне відділення в притулку»; — через посередництво російської мови запози­чено з голландської; гол. hóspitaal «гос­піталь» походить від слат. hospitäle «притулок (для бідних, старих)», яке виникло в результаті скорочення виразу hospitäle cubiculum «кімната для гостей, вітальня»; лат. прикм. hospîtalis, -e «належний до гостя; гостинний» є похід­ним від hospes «господар; гість», спорід­неного із стел, господь., укр. господа} менш імовірна думка (Фасмер І 445) про походження від нім. Hospital «при­тулок (для бідних, старих)».— СІС 181; Шанский ЭСРЯ І 4, 146; Смирнов 92; Kluge— Mitzka 317; Dauzat 392; Walde— Hofm. I 660—663, II 350—.tól.— Див. ще господь.— Пор. готель, шпиталь.

[Господа] «господа» Ж, isocnódap Ж» Господиня Ж], \ґосподарка\ «господиня; господарство» Ж, [господарство Ж, -ґос-подарний Ж, господарський, ґосподари-ти Ж, господарювати ЖІ; — запози­чення з польської мови; п. gospoda «гос­пода» і т. д. з початковим проривним g є безпосередніми відповідниками укр. господа і т. д. з початковим щілинним г.— Див. ще господь.

господь, [госпідь], господа, господар, [господарйха] «жінка господаря» Я, ігос-подарша] «тс.» Я, [господарія] (зб.) «ха­зяїн, землевласник» Пі, господарник, господарство, [господин] Ж, господиня, [госпожа], [госпося] (зменш, від господи­ня), [госпа] «пані» Пі, [госпець] «пан» Пі, [осподар], господарний, господарчий, [господарити], господарювати, [госпо-дйти] «панувати» Ж; — Р· господь, бр. [гаспода] «господарство, садиба» (пізні­ше значення, що розвинулося з первісно­го др. ^господа «панове», так само і в ін­ших слов'янських мовах), др. господь,

574

господь

гострий

п. ст. gospodzin «господь», ч. ст. hospod, слц. hospodin «тс», вл. hospoda «заїзд, нічліг; частування», нл. gospoda «корч­ма, готель», болг. м. господ, схв. господ, слн. gospód «пан», стел, господь.;—псл. *gospodb, дуже давнє складне слово з не цілком з'ясованою етимологією; — най­вірогідніше, споріднене з лат. hospes «гостинний друг, господар; гість, чужи­нець» і походить разом з ним від іє. *ghosti-pot-s, y якому першим компо­нентом є *ghostis «гість», що втратило -ti- всередині слова, як це нерідко буває в словах типу титулів; другим компонен­том є іє. *pot(i)s «пан, володар» (пор. споріднені лит. pàts «сам; чоловік», лат. potis «могутній», гр. πόσις «чоловік (дружина)», дінд. pâtih «пан, чоловік»), що виступає нерідко в функції другого компонента складних слів, пор. гр. δεσ-πότησ «пан, володар» (букв, «пан дому»), лит. viës-pat(i)s «пан», дінд. jâs-patih «пан дому», при цьому d за­мість t (пор. пел. *potbbëga «жінка, що втекла з-під влади пана, тобто чо­ловіка») слід, очевидно, пояснювати первісним приголосним характером ос­нови і викликаними цим формами з заміною t на d (перед дзвінкими при­голосними), що узагальнились; первіс­ним значенням, отже, мало бути «пан гостей», що пов'язувалося з давнім звичаєм, за яким гості користувалися захистом і опікою господаря дому, як і інші члени його родини (пор. той самий розвиток значення в лит. viëspatis «пан», лтс. vìesis «гість, чужинець», раніше також лит. viësis «тс.»); менш перекон­ливі інші пояснення: пов'язання з дінд. jäspatih, гр. δεσπότης (Richter KZ 36, 111—123; Meillet MSL 10, 139), немож­ливе з фонетичних міркувань; зведення як запозичення до незасвідченого гот. *gasti-faps (Kluge—Götze 187), лат. *hostipotis (Миккола РФВ 48, 274—276); виведення від господарь, яке розглядає­ться як запозичення з іранської мови (сперс. göspanddär «володар овець») (Корш Bull. Ac. Sc. De Petersbourg 1907, 757—758); малопереконливе та­кож пояснення d замість t у псл. *gos-podb впливом слів *svobodb «вільний», *svoboda, *ćeljadb (Fraenkel ZfSlPh

20, 51—89).— Трубачев Терм, родства 182—184; Шанский ЭСРЯ I 4, 147—148; Фасмер—Трубачев I 446—447; Sławski I 324—326; Machek ESJĆ 177—178; Recueil ling. de Bratislava I 1948, 97— 99; Schuster-Śewc 331; БЕРІ 267—268; Skok І 593—595; Bezlaj ESSJ I 164; ЭССЯ 7, 61—63; Бернштейн Очерк 1974, 265—266; Иванов Этимология 1971, 302—306; Сл. и балк. языкозн. 70—74; Krogrnann Festschr. Vasmer 253—258; Zubaty St. a cl. II 43; Meillet Etudes 207; BSL 25, 143; WuS 12, 17—19; Węglarz SPAU 41, 313—316; Brückner 152; Bern. I 334—337; Trautmann 208; Pokorny 453; Schmidt KZ 25, 12; Torp 292; Saussure IF 4, 456.— Див. ще гість. [гостець] «ревматизм суглобів», Ігі-щйця] «зілля від гістцю» Ж, Ігіщованець] «тс.» Ж, [гостцьоватий] «ревматичний» Ж, [госцьоватий] «ломотний; цинготний» Бі; —- п. gościec «ревматизм», ч. [hostec], слц. [hoscec] «тс»; — псл. (пн.) [gostbCb], зменш, від gostb «гість» як табуїстична назва; менш переконливе припущення давнішого *костець (Булаховский ВЯ 1956/4, 25) або псл. *gvozdbcb на підста­ві п. g(w)oździec «ревматизм», що на­справді розвинулось пізніше з gościec— Фасмер—Трубачев І 447; Потебня РФВ 7, 68; Sławski І 326—327; ЭССЯ 7, 69; Jagić AfSlPh 7, 485.—Див. ще гість.

[гостівник] (бот.) «герань криваво-червона, любисток польовий, Geranium sanguineum L.» Пі, [гостинник] «тс.» Мак; — пов'язані з гість (або [гостець] «ревматизм»), гостина; назви зумовлені, очевидно, якимись приписуваними рос­лині лікувальними або магічними влас­тивостями (пор. р. [ломотная трава], схв. эдрйвшъак, слн. zdravicica «тс.»).— Див. ще гість, гостець.

гострий, гострильний, гоструватий, [айстри Л, острий], [остривнйй] «го­стрильний, точильний», гострик (зоол.), гострило «прилад для гостріння коси», гострильник, [гострій] «лезо», гострота^ гоструха, гостряк «вістря», вістря, [ос-трінь] «гострота; вершина, вістря» Ж, [острота] Ж, гострити, [острйти Ж, остріти Ж\\ — р. острый, [выстрой], бр. востры, гостры, др. остръ, п. ostry,

575

гостриця

готлова

ч. слц. ostry, вл. wótry, нл. wotśy, болг. остър, м. остар, схв. Ьштар, слн. óster, стел, остр-к;— псл. ostrb < *osr-os; — споріднене з лит. astrùs «гострий», ст. astras, лтс. [astras] «тс», дінд. aśr.ih «кут; кант; вістря», aśanih «вістря стрі­ли, стріла», гр. άκρος «гострий», άκρον «вістря», лат. äcer «гострий», acutus «тс», вірм. asełn «голка», дірл. er (<*aKros) «високий», алб. άϋείε «терп­кий; кислий», іє. *aK-r-os «гострий».— Фасмер III 166—167; Machek ESJĆ 421; Skok II 575; Walde—Hofm. I 7; Trautmann 15; Mühl.— Endz. I 144; Uhlenbeck 16.— Пор. осот.

гостриця (бот.) «Asperugo L.», [oem-рйця] «тс»; —р. острица, бр. вастрыца, п. ostre ziele, ч. ostrolist; — похідне утворення від гострий, псл. ostrb; назва зумовлена тим, що листки гостриці по краях колючо-щетинисті.— Machek Jm. rostl. 187.— Див. ще гострий.

[гостяк] «худий віл, якого важко відгодувати»; — неясне.

[гось-гось] «вигук для підкликання овець» ЛЧерк; — очевидно, результат видозміни функції вказівної частки ось у значенні «тут, сюди».— Див. ще ось.

гот (мн. готи, давнє східногермансь-ке плем'я); — р. бр. болг. гот, др. г(ъ)тинъ «гот; житель о. Готланда», готский, готской, *гътьскъ «готський», п. Got, ч. слц. слн. Gót, схв. Гот, цел. гот-ель;—запозичено в давньоруську або ще в праслов'янську мову з готської; гот. guta «гот», як і шв. gute «готлан-дець», дісл. gotar (мн.), пов'язане з наз­вою річки Gautelfr, складним словом, перший компонент якого gaut «початок річки, витік» перебуває в генетичному зв'язку з гот. giutan «лити», нвн. giessen «тс».— Фасмер І 448; Соболевский РФВ 64, 172.—Див. ще бі'гос—Пор. го­тичний.

Гготар] «межа, кордон», [хитар, хітар Нед] «тс», [хотар] «усі землі, що нале­жать селищу», [готарити] «межувати», ст. хотар (1393); — слц. chotâr «тери­торія села; ділянка; межа», схв. хатйр «земельні володіння села», слн. thatâr] «межа; країна»; — запозичено з угор­ської' мови, очевидно через словацьке

і через румунське (рум. hotâr) посеред­ництво; уг. hatar «кордон, рубіж, грань; межа; ліміт» походить від уг. ст. hai «володіти, мати владу над чимось», спо­рідненого з хант. chat- «іти попереду (пе­ред кимось)» — Machek ESJĆ 203; Crân-jalä 301; Skok І 660; Bezlaj ESSJ I 192; MNTESz II 71; Bârczi 115—116.

готель, отель; — р. отель, бр. атэль, п. ч. слц. вл. hotel, болг. хотел, м. хотел, схв. хотел, слн. hotel; — за­позичення з французької мови; φρ. hôtel «готель», ст. ostel «тс» (XI ст.) походить від лат. hospitâle (cubiculum) «кімната для гостей, вітальня», до якого зводить­ся й укр. госпіталь.— СІС 181; Моска­ленко УІЛ 51; Dauzat 392.—Див. ще госпіталь.

готичний, готика; — р. готический, бр. гатычны, п. gotycki, ч. слц. goticky, вл. gotika, болг. готически, м. готика, схв. готички, слн. gótski, gótika; — за­позичене з французької мови, можливо, через російське або польське посеред­ництво; фр. gothique «готичний» (пер­вісно з негативним відтінком значення) походить (безпосередньо і через посеред­ництво іт. gotico) від лат. gothicus «гот­ський, пов'язаний з готами», утвореного від назви готів (лат. Gothi), які вважа­лися руйнівниками давнього Риму.— СІС 181; Шанский ЭСРЯ І 4, 150—151; Kopalirìski 367; Kluge—Mitzka 265; Dau­zat 368.— Див. ще гот.

готівка, [готовйк] «готівка», [гото­визна Я, готовина Ж] «тс», ст. готовизна (1482), готовъ «готівка» (1456); — бр. гатоука, п. gotówka, gotowizna, [goto­wa], ч. hotovost, слц. hotovost', hotovi-zen, m. готовина, схв. готовина, гото­вина, слн. gotovina «тс»; — результат лексикалізації словосполучення типу го­това річ, плата (про гроші, готові для сплати); поширення подібної структури слова в трьох суміжних мовах — укра­їнській, білоруській і польській — при відсутності її в інших слов'янських мо­вах робить можливим припущення про те, що українське і білоруське слова побудовано за зразком п. gotówka.— SW І 885, 886.— Див. ще готовий.

[готлова] «ланцюг із гаком для пере­везення дров» Ж, Ігаклове Ж, гаклови

576

готовальня

гоцик

Шух, гатлови Шух, готлове Ж\ «тс.»; — неясне; можливо, пов'язане з гак.

готовальня; —р. готовальня «гото­вальня; (заст.) яке-небудь кишенькове приладдя, покладене в баул або сумку», бр. гатавальня «готовальня», п. заст. gotowalnia «будуар; туалетний столик (жіночий) з усіма речами для вбирання і зачісок»; — через російську мову за­позичене з польської, в якій є похідним від дієслова gotować «готувати»; сучас­ного значення слово набуло в росій­ській мові шляхом скорочення вира­зу чертежная готовальня.— Шанский ЭСРЯ І 4, 151; Даль І 388; SW І 885.— Див. ще готовий.

готовий, готов, [готів, готівляї, го­товість, готовність, готувач, гото­вити, готувати, виготовляти, заготі­вельний, заготівний, заготовочний, за-готовчий, заготівля, заготівельник, за­готівка, заготівник, заготовач, заготов­ка, заготовлювач, заготовщик, заготу-вач, напоготові, підготовний, підго­товчий, підготовка, підготовник; — р. готовый, бр. гатовы, др. готовый, п. gotowy, ч. слц. hotovy, вл. hotowy, нл. gotowy^ болг. готов, м. готов, схв. готов, слн. gotòv, стел, готовії ; — пел. gotów, — очевидно, спорід­нене з алб. gate «готовий», gatuanj «готую» (Meyer EW 121; Bern. I 337— 338; Kiparsky, GLG 28—29; Фасмер Ì 448—449); у такому разі gotovb має бути похідним від псл. *gotb (nop. вл. hot «приготування»); далі, можливо, пов'язане з іє. *gä- «іти» (супін *gätu-) з вторинним скороченням кореневого а (пор. нвн. bereit «готовий» від reiten «їхати верхи», fertig «готовий» від Fahrt «їзда, подорож»); у такому разі первісне значення — «готовий іти»; менш певні відповідники — Γρ.νη-γάτεος «новий (но­во приготовлений)» (Младенов РФВ 68, 378—382; Jokl IF 49, 290—300), дінд. ghätate «ретельно займається» (Machek KZ "64, 265—266).—Trüb aêev PF 18/2, 153—156; Шанский ЭСРЯ I 4, 151—152; Фасмер—Трубачев I 448—449; Sławski I 328—329; Machek ESJĆ 178—179; ЭССЯ 7, 70—72; БЕР І 268—269; Skok І 596; Bezlaj ESSJ I 165.

готуля — див. ватуйка,

IrÖTypJ (орн.) «глухар, Tetrao uro-gallus L.», [готур] «тс», [уотка] «са­миця глухаря», [готя] «пташеня глу­харя», [готурити] «воркувати, турко­тіти» (про голубів) ВеНЗн; —очевидно, звуконаслідувальні утворення.

готьта — див. гаття.

гофрувати, гофрувальний; — р. гоф­рировать, заст. гофровать, гофрить, бр. гафрыраваць, п. gofrować, болг. гоф-рйрам, схв. гофрирати, слн. gofrira-ti; — запозичення з французької мови; фр. gaufrer «гофрувати, відтискати ві­зерунки» є похідним від іменника gauf­re «вафля; бджолиний стільник; гофру­вання (тканин і ін.)», ст. walfre «тс», що як запозичення походить від сфлам. wafer «вафля; бджолиний стільник», спо­рідненого з нім. Wabe «стільник», we­ben «ткати».— СІС 181; Шанский ЭСРЯ І 4, 152; Dauzat 356; Kluge— Mitzka 829, 832, 843.— Пор. вафля.

[гохнути] «гавкнути»; —звуконаслі­дувальне утворення.

гоц¹ (вигук) «гоп», Ігоца, гоца-ца Me, гоцкиі «тс», [гоцати] «вибивати; сильно стукати» Я, [гоцкати] «підкидати, пов­торюючи вигук гоц» МСБГ, гоцак «вид танцю з стрибками»; — бр. гоц (про стри­бок, удар, колихання), гоцаць «скакати, стрибати;[бити;стукати]», п. hoc«гоп»;— звуконаслідувальне утворення, пара­лельне до гоп, гуп, гець, гиц; бр. гацаць «бігати, гасати», яке наводиться в цьому зв'язку (Sławski І 422), може сюди не належати (пор. укр. [гацати], пов'яза­не з гасати).— Пор. гець, гиц, гоп, гуц.

[гоц²] «водоспад» Я", — очевидно, ре­зультат субстантивації звуконасліду­вального вигуку гоц «єкік, гоп» (на по­значення стрибка); пор. семантично близьке укр. [скоки] «пороги в річці» від іменника скік «стрибок», пов'язаного з вигуком скік (від скакати).— Див. ще гоц¹.

[гоцик] (прізвисько малого на зріст чоловіка) Ва; — очевидно, похідне ут­ворення від вигуку гоц, що позначає стрибання, через порівняння з дитиною; пор. [гопка] (жарт.) «дитина», утворене від вигуку гоп (також на позначення стрибків).— Див. ще гоц¹.

37 8-539

577

гонка

грабак

[гоцка] «товчена картопля, заправле­на салом» Л; — очевидно, похідне утво­рення від [гоцати] «вибивати; сильно стукати»; пор. бр.гоцаць «стрибати; сту­кати; бити, розбивати».— Див. ще гоц¹.

[гоця] «жаба» (у дитячій мові) Ж; — похідне утворення від вигуку гоц, ужи­ваного на позначення стрибків.— Див. ще гоц¹.

[гочати] «іржати»; — очевидно, ре­зультат скорочення не відбитого слов­никами дієслова *гогочати «тс», по­хідного від іменника гогіт {гоготу) «ір­жання», утвореного, в свою чергу, від звуконаслідувального вигуку гого, що передає кінське іржання.— Пор. го­готати.

[гошити] «чатувати на когось; щось дуже любити» Ж, [гошіти] «тс.» Ж, до­шитися] «готуватися; підбурювати» Ж, [гошітися] «тс.» Ж; — Р· [гошйть] «го­тувати; берегти», [гоношить] «нагрома­джувати, збирати», [гоношиться] «го­туватися», ст. гошити «влаштовувати, робити»; — неясне; можливо, похідні утворення від *гоха «їстівні припаси» (пор. р. іпригоха] «тс»), яке може бути скороченою формою від основи гоношити (gonositi) (nop. p. [гоношить]), етимоло­гічно не цілком ясної: перетворення з [гонобйти] (Bern. I 327; Osten-Sacken IF 28, 420), або запозичення з.готської мо­ви— гот. ganasjan «урятовувати» (Bru­ckner KZ 43, 307); менш вірогідне ви­ведення від гонъ як утворення, анало­гічного до копошитися (Kiparsky GLG 175).— Фасмер І 437—438; Филин Про-исх. яз. 592—593; J agio AfSlPh 6, 284.— Пор. гоноба.

гоя (вигук, приспів у пісні, тан­цях);— п. [hoja] (вигук спонукання, при­спів), ч. hoja (вигук спонукання), слц. hoja (вигук при хвилюванні); — очевид­но, результат злиття вигуків гой і а² (див.).

[гоя-дюндя] (вид танкової гри), [гоя, дюндя, гоя] (приспів під час цієї гри) Ujvâry; — ч. (мор.) [hoja, dżundźa, ho­ja] (приспів у тій самій грі), схв. hoja, djundja, hoja «тс»; — назва гри похо­дить від уживаного в ній приспіву, який разом з грою запозичено в словаків; слц. hoja, Dund'a, hoja походить від при-

578

співу haja gyöngyöm haja (haja gyöngy a haja) в угорській весняній грі обрядо­вого характеру, який складається з ви­гуку haja «гайда; іди, ходімо», що є ва­ріантом вигуку haj, можливо, звукона­слідувального походження, і іменника gyöngy(öm) «перлина (моя); (мій) лю­бий, (моя) люба» іноді в супроводі вигу­ку а; менш обгрунтована спроба (Мак­симович Собр. соч. III 1877, 523) пояс­нити слово дюндя як ім'я західнослов' ян-ської богині, а вигук гоя (гойя) як сло­вацький за походженням.— MNTESz I 1134—1135; Ujvâry Publicationes Univ. Debrecen 1961, 11, 3—11.—Див. ще ґенґоритися.— Пор. жемчуг.

граб (бот.) «Carpinus betulus L.», грабина, [грабчак] «молодий граб», [гриб­ник] «місце, де росте граб» Ж;— P· бр. граб, п. нл. grab, ч. діал. слц. вл. hrab, полаб. grobë «грабовий гай», схв. граб, слн. [grab], а також ч. habr, ст. hrabr, болг. габър, м. габер, схв. [грабар], слн. [grâber],gâber;—пел. *grabb, [grabrb];— споріднене з прус, wosi-grabis «бере­склет», лте Gruöbina (топонім), дмакед. γραβιον «деревина дуба; смолоскип», умбр. Grabovius «бог дуба» (епітет Юпі­тера); іє. *grob(h)os (назва дерева), можливо, пов'язане з *gerebh- «розрі­зати», оскільки граб від бука відріз­няється зубчастим листям, або з псл. *grebti «гребти» (на корм); непереконливо поєднував псл. *grabb з псл. *gora «го­ра» Младенов (AfSlPh 33, 11—12); сум­нівне також пов'язання з лат. carpinus «граб» (Machek ESJĆ 153; LP 2, 152), як і з псл. grablję(-e) «граблі» (Rosta­fiński Symbola ad historiam naturalem medii aevi I, Kraków, 1900, 141).— Кри-тенко Вступ 521, 548; Шанский ЭСРЯ І 4, 152—153; Фасмер—Трубачев І 449; Sławski І 332—333; БЕР І 220; Skok І 598—599; Bezlaj ESSJ І 134; ЭССЯ 7, 99—100; Bern. I 343; Trautmann 94.

[грабак] (орн.) «деркач, Crex crex L.», [грабок] «тс»; — очевидно, давніше *ря-бак (*рябок) (у діалектній вимові з твер­дим ρ *рабак, *рабок), похідне від ря­бий; у такому разі назва зумовлена ря­бим пір'ям птаха; поява г перед почат­ковим ρ або має чисто фонетичний харак­тер (пор. [гластівка] < ластівка), або

грабар

граблі

викликана народноетимологічним збли­женням з граб.— Воїнств.— Кіст. 42.— Див. ще рябий.

грабар «землекоп», грабарка «вели­ка лопата; візок для возіння землі; ар­тіль грабарів; земляна робота», грабар­ство, [гарбалка] «велика совкова лопата» Дз, [гарбарка) «лопата, якою викидають землю» Mo, грабарювати, ст. грабаръ (XVI ст.); — р. [грабарь], бр. грабар; — запозичення з польської мови; п. grabarz походить від свн. grabaere «землекоп» (нвн. Gräber «тс»), пов'язаного з діє­словом graben «копати», спорідненим з гот. graban «тс», стел, по-гревж «ховаю» (померлого), укр. гребти.— Фасмер І 454—455; Sławski І 333; Kluge—Mitzka 266.— Див. ще грабати, гребти.

[грабати] «обробляти землю граблями Ж; гребти; розгрібати», грабастати, [гробити] «грабувати» Ж, грабувати, [грабачка] «різновид рибальської сітки» ВеЗа, [грабежа] «грабіж» Ж, [грабаля] «той, хто згрібає сіно» Ж. [грабачка] «жінка, що згрібає сіно або овес», [гра-бежник] Ж, грабитель, грабіж, [гра-б'їжка], грабіжник, грабіжництво, [гра-бовйця] «збирання сіна; час цієї роботи» Ж, [грабовйці] «час збирання сіна» Я, грабунок, [грабежливий] Ж, [грабеж-ний] Ж. [грабовий] «грабіжницький» Ж, [граб'їжливий] Я, грабіжний, [граблйвий] Ж, [грибний] «грабіжницький» Я, [гра-бовйтий] «користолюбний»; — р. гра­бить «грабувати; [гребти граблями]», бр. грабіць «грабувати», др. гробити «тс», п. grabić «згрібати (граблями); грабувати», ч. hrabati «згортати; рити­ся; дряпати», [hrabiti] «тс», слц. hrabat? «гребти, ритися», вл. hrabać «згрібати граблями», нл. grabaś «тс», болг. грабя «грабую», м. граба «грабує», граби «краде» (дівчину), схв. грабати «гра­бувати; гребти», слн. grâbiti «згрібати; нагромаджувати; грабувати», стел, тра­вити «грабувати, красти»; — псл. gra­bili (*grabjç), первісний ітератив до grebç (greti) «гребти»; — споріднене з лит. gróbti (давнім перетвореним ітера­тивом) «хапати, силоміць забирати», лте grâbât (многократне дієслово до gräbt) «хапати; згортати граблями», дінд. grä-bhâyati «змушує схопити», каузативом до

grbhnâti «хапає, краде», ав. garawnäiti «тс», а також з лит. grebti «гребти; гра­бувати», grabùs «здатний до хапання»; первісне значення «гребтися, дряпати, копати», звідки «хапати, схоплювати (напр., кігтями)»; відокремлювання від grebç (greti) «гребти» (Meillet MSL 14, 332—333; Bern. I 347—348; Trautmann 95—96; Pokorny 455—456) неперекон­ливе; малоймовірне пов'язання з *gabati (Machek "ESJG 182).— Шанский ЭСРЯ I 4, 153; Фасмер I 449—450; Sławski I 333—334; БЕР І 269; Skok I 599—602; Fraenkel 165—166; Persson Beitr. 727— 728.— Див. ще гребти.

[грабати] «гребти, копирсати, гор­нути» Me, \грабатися] «лізти, гребтися, видобуватися» Я; — п. [grabać] «недба­ло копати землю, копирсатися», [grabać się] «лізти, видобуватися»; — очевидно, запозичено з польської мови; запозичен­ня відбувалося, незважаючи на наяв­ність укр. гребтй(ся), [грабати] «греб­тися), копирсатися», головним чином, у зв'язку із звуком g (ґ) на місці укр. г у польських словах, який на. україн­ському грунті надавав відповідним сло­вам більшої емоційної забарвленості.— Див. ще грабати, гребти.

грабельки (бот.) «Erodium L'Herit.» Mak, РУСБот; — р. [грабельки] «дель­фіній, Delphinium consolida L.; грабель­ки звичайні, Erodium cicutariutn L'He­rit.», бр. [грабелькі] «грабельки; герань лучна, Geranium pratense L.; герань болотна, Geranium palustre L.»; — псл. (ex.) [*grabblbky]; очевидно, похідне від grabljë «граблі»; свою назву рослина могла одержати через зовнішню подіб­ність стебла до держака грабель, а пло­дів з їх плодоніжками — до зубців гра­бель.— Нейштадт 364, рис. 178.— Див. ще граблі.

граблі, грабка «пристрій до коси для укладання покосу; [малі граблі ЖЬ, граблисько «ручка грабель», [граб'є] Л, граблища, [грабельно Ж, грабйльно] «тс», [грабляник] «свердлик для прокручу­вання дірок у граблях» Ж, [грабци] «грабки» Л, [грабун, гребцй] «тс.» Л, [граб'ята] «невеликі граблі» Я, гра­бельний, граблистий; —р. грабли, бр.

579

ґрабулець

ґраґар

граблі, п. grabie, (каш.) [grabiej, ч. hrâ-bë, слц. hrabie, вл. hrabje, нл. grabje, полаб. groble, болг. [граба] «вила для сіна й соломи», [грабли] «гребінь для че­сання вовни», схв. грабле «граблі», слн. grâblje; —пел. *grablję (пд.-слов.), *grabljè (пн.-слов.), пов'язане з grabiti «згрібати», пор. укр. [грабати]; — спо­ріднене з лит. grèblys «граблі», лтс. greb-lis, дісл. gréf (<*grabja-) «тс», нім. (швейцарське) [grebel (grübel)] «моти­ка»; непереконлива реконструкція псл. *grabję: *grabjè (Bern. I 344; ЭССЯ, 7, 97—98), оскільки балтійські пара­лелі вказують на наявність суфікса -1-, характерного для назв знарядь; польська, чеська і лужицькі форми без -1- пояснюються аналогійними вирів­нюваннями.— Шанский ЭСРЯ І 4, 153— 154; Фасмер І 450; Sławski І 334; Machek ESJĆ 182; Schuster-Śewc 339; БЕР І 269; Bezlaj ESSJ І 167.— Див. ще грабати. [ґрабулець] «вогонь з трісок у гон­чарній печі» Ж; — неясне; можливо, походить від свн. *gruobeholz «пічні дрова», утвореного з gruobe «яма, піч» і holz «дерево»; граб- замість сподівано­го груб-, очевидно, відбиває якусь діа­лектну німецьку форму,— пор. нвн. Gra­ben «рів, канава», а також п. gruba, [graba] «отвір печі, челюсті»; в україн­ські говірки слово мало прийти через польське посередництво, про що гово­рить характерна для польської мови пе­редача нім. Holz (пор. нім. Hemm-holz— п. ham-ulec «гальмо»).— SW І 916.— Пор. гамулець, груба.

гравій; — р. болг. гравий, бр. гра­вій; — через російську мову запозиче­но з французької; фр. gravier «гравій, пісок» походить від гал. *grava «пісок», відбитого в фр. grève «рівний, піщаний берег».—СІС 181; Шанский ЭСРЯ І 4, 154; ССРЛЯ 3, 351; РЧДБЕ 164; Dauzat 373—374; Bloch I 347.

гравілат (бот.) «підлісник, Geum ur-banum L.» [градзилат] «тс.» Mak; — p. гравилат; — запозичення з італійської або новолатинської мови; іт. gariofi-lata «гравілат» або пізньолат. caryophyl-lata «тс.» походить від лат. caryophyllum, що зводиться до гр. καρυόφυλλον «гвоз-

дика» (букв, «горіховий'лист»), склад­ного слова, утвореного з основ іменни­ків κάρυον «горіх», етимологічно не­ясного, і φόλλον «лист», спорідненого з лат. folium «тс».— Фасмер І 450; Frisk І 794—795; Boisacq 1041.—Див. ще фоліант.

гравірувати, гравіювати, граверний, гравірувальний, гравер, граверство, гра­віровка, гравірувальник, гравіювальник, гравюра; — р. гравировать, бр. граві-раваць, п. grawerować, grawirować, gra-wować, ч. graver, gravura, розм. gra-virovati, слц. gravirovat', вл. grawer, grawura, болг. гравйрам «гравірую», м. гравйра «гравірує», схв.гравйрати, слн. gravirati;—запозичення з німецької мо­ви; нім. gravieren «гравірувати» відбиває фр. graver «тс», що .походить, очевидно, від гол. graven «рити, копати», спорід­неного з псл. *grebti, укр. гребти; менш вірогідне припущення про запози­чення слова з франсійського діалекту франкської мови, поширеної у середньо­вічній Франції (Dauzat 373).—СІС 181; Шанский ЭСРЯ І 4, 154; Фасмер І 450, 454—455; Kluge—Mitzka 266.

гравітація «загальне тяжіння, вза­ємне притягання тіл», гравітаційний; — р. болг. гравитация, бр. гравітацьія, п. grawitacja, ч. gravitace, слц. gravi-tâcia, м. схв. гравитацща, слн. gravi-täcija; —- запозичення з новолатин­ської мови; нлат. gravitâtio, яке запро­вадив І. Ньютон (1642—1727), є похід­ним від нлат. gravitare «тяжіти», що та­кож утворив Ньютон від лат. gravitas «вага», похідного від gravis «важкий», спорідненого з дінд. guruh «важкий; важливий, шановний», гр. βαρός «важ­кий», гот. *kaurus, лтс. grots «тс».— СІС 181; Klein 677; Walde—Hofm. I 620—621.—Див. ще барій.

[ґраґар] «сволок» Ж, [грагарь ДзАтл II, грегарь, драгарь, драгальтж, тра-ґар О] «тс», ст. драгаръ (1627); — п. [tragarz] «тс»; — очевидно, походить від нвн. (Kragen)träger «консольна бал­ка», складного слова, утвореного з ос­нов іменників свн.' krage «шия; потили­ця; комір» (нвн. Kragen «тс»), спорід­неного з лит. gurklys «воло; горло», псл. *gtdlo, укр. горло, і свн. trager

580

ґраґати

ґражда

«носій» (нвн. Träger «тс»), похідного від tragen «носити», двн. tragan «тс», спо­рідненого з дангл. dragan «тягти», англ. draw, дісл. draga «тс», гот. gadragan «тягти (сюди)»; у діалекті бойків слово з'явилось через посередництво польської мови.— Онышкевич Исслед. п. яз. 241; Kluge—Mitzka 398, 786.—Див. ще горло.

[ґраґати] «крякати» (про качок, жаб) ВеУг; — звуконаслідувальне утворен­ня, паралельне до крякати (пор.).

град¹, [гряд], градина, [градівка] «круглий камінь завбільшки із звичай­ну градину» Ж, [градівник] «знахар, що керує градом», [градовйна] «градина» Ж, [градовйця] «градова хмара» Ж; — р. болг. бр. м. град, др. градъ, п. нл. grad, ч. мор. [hrśd'], ст. hrad, слц. hrśd, полаб. gród, схв. град, слн. gràd, стел. грдд-ь;—пел. gradb; —споріднене, мож­ливо, з лит. gruodas «замерзлі брили землі; льодова кора на снігу» (інакше Fraenkel 173), вірм. karkut «град» (з метатезою Із редуплікованого *ga-grô-do-), лат. grando, -inis «тс.» (з іншим сту­пенем вокалізму й інфіксом); іє. *grô-dos; сюди не належить дінд. hrädunih «град» (інакше Machek ESJĆ 182) і гр. χάλαζα «тс».— Критенко Вступ 517; Фасмер І 450; Sławski І 336; БЕР І 271; Skok І 604; Bezlaj ESSJ І 168; ЭССЯ 7, 101; Bern. I 344; Büga Aist. Stud. 25; Trautmann 99; Pokorny 406.

град² (арх. поет.) «місто; огорожа». ограда «огорожа», оградка; — р. град, др. градъ; — запозичення з старосло­в'янської мови; стел, (цел.) грлдъ «тс.» e прямим відповідником до др. городъ, укр. город.— Фасмер І 450.— Див. ще город.

градація «поступовість»; — р. болг. градация, бр. градация, п. gradacja, ч. gradace, слц. gradâcia, м. схв. града-цща, слн. gradäcija; — запозичене, оче­видно, через російське і через польське посередництво з латинської мови; лат. gradätio «поступовість, посилення» є по­хідним від gradus «ступінь».— СІС 182; Шанский ЭСРЯ І 4, 155; Hołub—Lyer 182; Kopaliński 367—368.—Див. ще градус.

[градина] «город на полі Пі, Mo; город на дністровських плавнях Дз; кінець поселення Пі»; — запозичення з молдавської мови; молд. грэдйнэ «сад, город» (рум. gradina «тс») походить від болг. градина «тс», похідного від болг. ст. градъ «сад», спорідненого з укр. город «місто», город. — Див. ще город,

градирня «споруда для повітряного охолодження води; споруда для добу­вання солі з розчинів шляхом випаро­вування води», [граділня] «тс», градиру­вати «випаровувати солону воду для одержання солі»; —р. болг. градирня, бр. градзірня, п. gradiernia, ч. gradov-па, слц. gradovna, вл. gradèrownia; — запозичення з російської або польської мови, в яких походить від нім. gradieren «збагачувати соляний розчин», утворе­ного від слат. gradare «підносити на ви­щий ступінь», що є похідним від gradus «ступінь».—СІС 182; Шанский ЭСРЯ І 4, 155; ССРЛЯ 3, 354; SI. wyr. obcych 257.— Див. ще градус.

граді'ль — див. гряді'ль.

[градкй] «огорожа навкруги церк­ви»; — очевидно, зменшена форма від цел. грлдъ «стіна, огорожа», споріднено­го з укр. город «місто» (див.).

градус, градусник, градуювати, ст. градус (XVII ст.), градусъ (XVIII ст.);— р. бр. болг. м. градус, п. ч. слц. gradus, схв. град, слн. grâd; — запозичення з латинської мови; лат. gradus «крок, сту­пінь», пов'язане з gradior «ступаю», споріднене з ав. aiwigaradìnahi «почи­наємо», лит. grìdyti «ходити, блукати, подорожувати», стел. грАСти «іти», р. грясти «тс», іє. *ghredh- «крокувати» (інакше Fraenkel 171).— СІС 182; Шан­ский ЭСРЯ І 4, 156; Фасмер І 451, 467; БЕР І 271, 277—278; Skok І 602; Walde— Hofm. I 615.

[ґражда] «клітка; повітка, клуня» Ж, [гражда] «високий- дощаний паркан з дахом» Я, [гражда] «садиба», [грежда] «велика будівля» Ж; — запозичення з молдавської і румунської мов; молд. гражд «хлів, стайня», рум. grajd «тс», [grajdä] «квадратний дім із двором все­редині» (Vincenz 12) походять від болг. ст. граждь «стайня», спорідненого з укр.

581.

гражданка

граматика

горожа, п. grodzą «перегорода для стри­мування води в річці», ч. hrâz, слц. hradza «тс», вл. hradz «хлів», гот. garda «загорода, загін», дангл. geard «паркан, двір», лит. gardas «пліт, загорода».— СДЕЛ M 89; DLPM 344; БЕР І 270— 271.— Див. ще город.

гражданка (шрифт); — п. grażdanka, ч. grażdanka «тс»; — запозичення з ро­сійської мови; р. гражданка є результа­том скорочення виразу гражданский шрифт як назви шрифту, що був ство­рений за Петра І шляхом видозміни церковнослов'янського; прикметник гражданский «світський, не належний до духівництва чи до війська» у росій­ській мові є церковнослов'янізмом, по­хідним від стел, гражданин·* «городя­нин», утвореного від градъ «місто».— Ушаков І 618; Kopaliński 372; Hołub— Lyer 183.— Див. ще город.

Ігразаі «вила до гною» Ж; — неясне; можливо, пов'язане з \jrpaca] «сапа».

(гразлої «гроно» Ж, [гразлана] (бот.) «пухирник, Sargassum bacciferum» Ж, [гразлик] (зоол.) «м'ясисте морське де­рево, молюск, Botryllus» Ж, Ігра-злйнок] (зоол.) «вид інфузорій, Livel­la» Ж; — очевидно, залишок давнього *gräzdblo «гроно», фонетичного варіанта основи *grozdblo (<*gräzd-) «тс» з по­довженням кореневого голосного.— Див. що грозло, грозно, гроно.— Пор. грань¹

грайворон — див. гайворон.

грак¹ «гайворон, Gorvus frugilegus L.», граченя, грачиха, грачиний, [грак-нути] «крикнути, гаркнути» Я; — р. [грак], грач, гракать «кричати вороном», бр. грак, др. гракати, грачу «каркати», п. [grakl, нл. grakaś «каркати, свари­тися», болг. грача «каркаю, гаркаю», гракам «тс», м. грак «каркання; грак», схв. гракати «каркати, кричати», грйк-тати «тс», грак «каркання», грака «тс», слн. gräkati «каркати»; — псл. grakati «каркати», пов'язане з grajati «тс; смія­тися»; — споріднене з лат. gracilllre «кудкудакати», gräculus «галка», ірл. gräc «каркання», двн. kragilön «базі­кати», лит. gróti «каркати», grioti, двн. krajan «тс»; іє. *gre-/grä- (*ger-) зву­конаслідувального походження.— Шан-

ский ЭСРЯ І 4, 156, 165; Фасмер І 451, 453; БЕР І 272; Младенов 108; Skok І 605—606; Bezlaj ESSJ І 169; ЭССЯ 7, 102—103; Bern. І 344; Kluge—Mitzka 398; Walde—Hofm. I 615; Pokorny 383— 385.— Пор. журавель.

грак² — див. гряк.

[гранувати] «герцювати, брати участь у герці, сутичці» Ж, ст. [граковати] «гарцювати» Пі; — неясне; можливо, результат видозміни ст. ґрасовати «гра­бувати, плюндрувати».— Див. ще ґра­сувати.

ігралії «вила до гною» Я, Ж; — задо­вільного пояснення не має; зіставлялося з ч. ст. tirale «спис» (Miki. EW 76), яке тепер разом з п. grêle (krele) «палки для гри» виводиться від свн. gralle (grelle) «вила, спис», звідки походить і уг. ge-rely «спис» (Machek ESJĆ 182; пор. Ко-билянський Мовозн. 1976/6, 32); з дру­гого боку, виводилось від п. [grabie! «граблі» (Bern. I 344—345).

грам; — р. грамм, бр. болг. м. грам, п. ч. слц. вл. нл. слн. gram, схв. грам; — запозичене через посередництво фран­цузької (φρ. gramme) або німецької мови (нім. Gramm) з пізньолатинської; лат. gramma «невелика вага, ¹/₂₄ унції» походить від гр. γράμμα «письмо, лі­тера, графічний знак; ¹/₂₄ унції», пов'я­заного з γράφω «пишу».— СІС 182; Шанский ЭСРЯ І 4, 157; Фасмер І 451; БЕР І 272; Holub—Lyer 182; Dauzat 371—372; Kluge—Mitzka 266; Klein 673; Frisk I 324—326; Boisacq 155.—Див. ще графіка.

граматика, граматик «граматист», [граматикар] «тс.» Ж, граматист, гра­матичний, ст. грамматика (XV ст.), граматика (XVII ст.), граматика (XVIII ст.), ґраматика, ґрамматика (XVI ст.); — р. грамматика, бр. грама­тика, др. граматикия, граматикии, граматикъ, п. gramatyka, ч. слц. gra-matika, болг. м. граматика, схв. гра­матика, слн. gramatika, стел. гр<Шйти-кии; — запозичено з латинської мови, можливо, через польське посередництво; лат. grammatica «мовознавство, філоло­гія» походить від гр. γραμματική (τέκνη) «граматичне (мистецтво), учен-

582

граматка

гранат

ня про письмо і читання, граматика», в якому слово γραμματική є формою жін. р. одн. від прикметника γραμμα-тяхосчшов'язаний з читанням і письмом», похідного від γράμμα «літера», пов'яза­ного з γράφω «пишу»; давньоруські і старослов'янські форми походять без­посередньо з грецької мови.— СІС 182; Шанский ЭСРЯ І 4, 157; Фасмер І 451; Brückner 155; Klein 674.—Див. ще графіка.

граматка (заст.) «буквар»; — резуль­тат видозміни форми граматика, мож­ливо, під впливом [граматка] «записна або поминальна книжка», похідного від [грамата] «грамота, запис».— Див. ще граматика, грамота.

[грамозд! «безладдя, безглуздя» Я, [грамуз] «різні старі речі, сміття, безпо-рядок, безладдя» Ва, [грамузджа] «хмиз», [грамузом] «усе разом, оптом» Ва;— р. грамозд «купа непридатних речей», болг. [грамуда] «брила, велика грудка землі», слн. gramòz (grâmoz) «щебінь, гравій»;— очевидно, похідне утворення від тієї самої основи *grom- (*gram-), що й псл. gromada, gramada, укр. громада; — най­ближче споріднене з лит. gramözdai «дрантя, лахміття», gramëzdai, gremëzdai «тс»; форми грамуз, грамузом є резуль­татом контамінації з гамуз «залишки листя, огудини на городі», гамузом «гур­том, усе разом».— Фасмер І 461; Fraen-kel 162—163.— Див. ще громада, гро-моздйти.

грамота, [грамата] «грамота» Ж, [гра­матка] «поминальна книжка; кишень­кова книжка Ж», грамотій, [грамотка] «лист», [грамотник] «архіваріус» Ж, [грамотюк(а)] «великий грамотій» Я, [грамотяка] «тс.» Я, [грамітнйй], гра­мотний, безграмотний, ст. грамота «пи­семність; лист; акт; урядовий лист» (XV ст.); — р. болг. м. грамота, бр. грамата, др. грамота, п. gramota, [ra­mota] «грамота; збірка поганих віршів», ч. gramotnost «грамота», слц. gramot-nost' «тс», стел, грамота, грамата; — через старослов'янську мову запозичено з грецької; гр. γράμματα «письмена; за­пис; документи; писемність; грамота» є формою множини від іменника γράμμα «літера», пов'язаного з дієсловом γράφω

«пишу».— Шанский ЭСРЯ І 4, 158; Фас­мер І 451; Bern. I345.— Див. ще гра­фіка.— Пор. грам, граматика, графіт.

[грамотйка] «товчений часник з сіллю і водою» Ж; — п. gramatyka «юшка з води, пива або вина і тертого хліба», gramatka, [gamrâtkal «тс», ч. [gramati-ka] «хлібна юшка», [kramatyka] «вид юшки», слц. gramatika «горілка»; — оче­видно, до західноукраїнських діалектів запозичено з польських або чеських діа­лектів; може бути споріднене з п. [gram-ka] «густа каша з борошна; в'язке бо­лото», що пов'язується з gram- «напиха­ти» (Sławski І 337—338); за іншими при­пущеннями, це жартівлива назва, по­в'язана з граматикою (Karłowicz SWO 189; Brückner 155; Machek ESJĆ 151), або запозичення з грецької мови (SW І 898), у якій κραμάτιον «суміш» походить від κράμα «тс; розведене водою вино», пов'язаного з дієсловом κεράννυμι «змі­шую».

грамофон; —р. граммофон, бр. гра­мофон, п. ч. gramofon, слц. слн. gra­mofon, болг. м. грамофон, схв. грамо­фон; — запозичення з німецької мови; нім. Grammophon утворено з основ грецьких іменників γράμμα «літера, запис, письмо» і φωνή «звук, голос».— Шанский ЭСРЯ І 4, 157—158; Кора-liński 369; Hołub—Lyer 182.—Див. ще грамота, графіка, фон².

[ґрамузляти] «писати карлючка­ми»;— афективно-експресивне утворен­ня, можливо, якоюсь мірою пов'язане з грамуз ' «безладдя».— Пор. грамозд.

гран «аптекарська одиниця ваги (0,062 г)»; — р. бр. болг* гран, п. ч. слц. gran; — запозичене, очевидно, через по­середництво німецької мови (нім. Gran) з латинської; слат. granus «гран», по­в'язане з лат. gränum «зерно, крупинка», спорідненим з дірл. gran «зернятко», лит. zìrnis «горох», псл. *z^bfno, укр. зерно.— СІС 182; Шанский ЭСРЯ І 4, 158; Фасмер І 451; Machek ESJĆ 151 ; Hołub—Lyer 182; Kluge—Mitzka 267; Walde—Hofm. І 618.—Див. ще зерно.

грана — див. грань².

гранат «плодова рослина, Punica gra-natum L., зернистий плід цієї рослини;

583

граната

граніт

напівдорогоцінне каміння», граната «тс», [Гранат] «тс, темно-синій колір» Ж, [гранатки] «намисто» ДзАтл II, гра­натник «гранатове дерево, Punica L.», гранатові (бот.), гранатовий (про плід, мінерал, темно-синій колір), гранатний (про плід, мінерал), ст. гранат «міне­рал» (XVII ст.), гранат (XVIII ст.); — р. бр. гранат «плід; мінерал», п. granat «гранатове дерево; синій колір; мінерал», ч. слц. granat «мінерал», granatové jab­łko, болг. гранат «мінерал», схв. гранат «плід; мінерал»; — запозичене, мабуть, через посередництво німецької мови (нім. Granatapfel «гранатове яблуко», свн. granat «тс») з латинської мови; лат. (ma­lum) gränätum «гранат» (букв, «яблуко зернисте») є похідним від grânum «зер­но»; латинська назва мінералу (grânatum, букв, «зернистий») зумовлена тим, що цей мінерал трапляється в вигляді чер­воних зерен.— СІС 182—183; Шанский ЭСРЯ І 4, 159; Фасмер І 452; Hüttl— Worth 17; Sławski І 338—339; Machek ESJĆ 151; Hołub—Lyer 182; Kluge— Mitzka 267; Dauzat 374.— Див. ще гран, зерно.

граната «розривний снаряд», [spa­nami «тс.» Ж, гранитчик, ст. граната, граната «розривний снаряд» (XVIII ст.), гранатъ «тс.» (XVII ст.); — р. бр. болг. м. схв. граната, п. granat, granata, ч. слц. granat, вл. нл. granata, слн. gra­nata; — запозичення з німецької або італійської мови; нім. Granate походить від іт. granata, утвореного на основі назви плоду granata «гранат» за подіб­ністю форми і структури.— СІС 182; Шанский ЭСРЯ І 4, 159; Фасмер І 452; Преобр. І 154; Sławski І 338—339; Hołub—Lyer 183; Kluge—Mitzka 267.— Див. ще гранат.

грандіозний; — р. грандиозный, бр. грандыёзны, ч. grandiósni, слц. grandióz-пу, болг. м. грандиозен, схв. грандио-зан, слн. grandiózen;—запозичення з німецької або французької мови; нім. grandios, φρ. grandiose походять від іт. grandioso «розкішний, грандіозний», утвореного від лат. grandis «великий», спорідненого з гр. βρένΟος «гордий», псл. grçdb «груди», укр. груди.— СІС