Irypâpal «великий шкіряний мішок на підводах для збереження товарів від дощу» я; — неясне.

гурба «натовп», [гурма], юрба, юрма «тс», юрбище, юрмище, [гурмом] (присл.) «юрбою», юрбитися, юрмитися, ст. гурмъ «купа, громада, юрба» (XVI ст.);— р. гурьба «натовп, юрба», [гурма], бр. [гурма] «тс», п. [hurm] «отара; громада; велика кількість; натовп», [hurma] «тс.» (з укр.), hurmem, hurmą «юрбою», ст. hurm «замішання, галас; натовп; за­гін»; — запозичення з тюркських мов; узб. кумик. йигирма «двадцять», уйг. тат. діал. \ігірма, тат. чулим, іігірба, ног. джійрма, тур. y'irme, jirmi, кирг. тат. діал. ойр. телеут. jirmä, каз. ка-рач. ккалп. źyjyrma «тс», як. sürbä «стадо», каз. джійрма «невеликі стада худоби, на які поділявся калим, що пере­давався від нареченого батькам нарече­ної під час весілля», вважається похід-

622

гурболовка

гурка

ним від основи *zigür' (*zigir) «подвою­вати»; близька до наведених форма як. ürbä «невелика кількість худоби» виво­диться від кореня ür «гнати»; щодо розвитку значення пор. табун < тюрк. tabun «стадо» < монг. tabun «п'ять»; менш обгрунтовані спроби виведення (Bern. I 379) через польське посеред­ництво від свн. hurra (gehurme) «наступ ворога», пов'язання (Wędkiewicz MRJ 272—273) з рум. urmä «слід, слід ноги», зближення (Ильинский РФВ 63, 341) з р. говор або (Фасмер І 476—477; ЭССЯ 7, 177—178) із схв. гурати «штов­хати».— Мельничук у зб. «Слово і труд» К-, 1976, 163—167; Фасмер—Трубачев І 476—477; Karłowicz SWO 219; Räsänen, Materialien zur Morphologie der türki­schen Sprachen 79.

[гурболовка] «колотівка, мішалка; непосида» ВеУг; — неясне.

ґурґулиця — див. ґерґелйця.

[ґурґуля] «ґуля», [ґурґула] «сук; на­ріст на дереві», [ґорґоля] «тс», [ґоруо-лястий] «сукуватий»; — очевидно, запо­зичення з румунської мови; рум. gurgui «сосок; шийка (пляшки і под.); носок (постола); гостроверхий пагорок; верх пагорка або гори», gurguialä «пухлина на руці» (пор. також аром, gurgul'a «м'яч, куля; грудка, згусток») пов'язу­ються з лат. gurgulio «горло, глотка», похідним від gurges «безодня, провалля; паща, глотка», спорідненого з лит. gur-kly"s «воло», ст. gurklè «горло», прус. gurcie «тс», гр. βάραθρον «безодня, про­валля», пел. *g'^brdlo, укр. горло.— Scheludko 131; DLRM 350; Puscariu 64; Walde—Hofm. I 627.—Див. ще горло.

[гургуц] (вигук для відтворення зву­ку від падіння); — очевидно, результат злиття вигуків гур і гуц (див.).

їгурйтиі «гудити, ганити, глузувати; морочити обіцянками, спокушати» Ж, [загурити] «забавити (напр., розмова­ми), примусити забути попереднє», [за-гуритися) «забавитися чимось і забути про потрібне», [загуряти, загурятися], [загуря] «забавка, розвага» Ж; — р. Ігу~ риться] «винитися» (?) (Даль І 408), схв. гурити се «гнутися, горбитися», слн. gurati «мучити»; — псл. [guriti]

(<іє. *ghou-r-), очевидно, пов'язане чер­гуванням голосних з псл. *żuriti (<іє. *gheu-r-), укр. журйти(ся); — спорід­нене з дінд. ghorâh «страшний, жахли­вий, навальний», гот. gaurs «обурений; зажурений», gaurjan «журити, засмучу­вати», двн. görag «жалюгідний, убогий», ірл. giire «хворобливий стан»; зіставляє­ться також (Bezlaj ESSJ І 187) з гр. γυρός «викривлений, сутулий; круглий», лит. gauras «волосся, шерсть»; допустиме зближення (Фасмер І 477, II 68) із схв. гурати «штовхати», р. [огуряться] «від­караскуватися від роботи, бути впертим з лінощів», [огурь, огурник] «упертий», спорідненими з шв. köra «гнати, поспі­шати» (< пгерм. *kaurjan < іє. *gou-r-), куди, можливо, слід віднести й слн. gurati «зношувати, зазубрювати, притуп­лювати, напружувати».— Фасмер II 68; Преобр. І 238.— Пор. журити.

Гурій, Гурик, Гурко, ст. Гурій: пр(ис)норавенъ (1627); — р. Гурий, бр. Гурый, Гур, болг. Гури, Гурий, стел. Гоурии; — через старослов'янську і грецьку мови (гр. Γουρίας) запозичене з гебрайської; пов'язується з гебр. gflr «левеня; маля хижої тварини», спорід­неним з ар. garw (girw, gurw) «щеня; мала хижа тварина».— Сл. вл. імен 207; Петровский 91; Суперанская 77; Gesenius 151.

гурія (мн. гурії «міфічні вічно юні діви мусульманського раю»);—р. гурия, заст. хурии (1835), бр. гурыя, п. hurysa, ч. слц. huriska, болг. гурия, хурия, м. xypuja, схв. xypuja, слн. hurija, huris­ka;— запозичене, очевидно, з німецької або французької мови; нім. Huri, φρ. houri походять від перс, hoûri(harï) «тс», яке зводиться до ар. hour (hnr) «чорноокий», спорідненого з гебр. har «біла тканина».— СІС 188; ССРЛЯ З, 489; Шанский ЭСРЯ І 4, 199; KopalińsKi 408; Hołub—Lyer 200; Dauzat 393; Klein 746.

[гурка¹! «кров'яна ковбаса» ВеУг; — слц. hurka «ліверна ковбаса»; — запози­чення з угорської мови; уг. hurka «ве­лика ковбаса; товста кишка» є похідним від основи іменника hur «кишка» неві­домого походження.—MNTESz II 169— 170.

623

гурка

гурт

[гурка²] «кісточка або зерно гороби­ни» ВеНЗн; — очевидно, результат ви­дозміни давнішої назви плоду *горбька, утвореної від [горба] «горобина» (як сливка від слива, грушка від груша); сучасної звукової форми слово набуло після занепаду ь і пов'язаного з цим випадіння б; голосний у (<о) зберігся як діалектна особливість, можливо, зав­дяки деетимологізації.— Див. ще го­робина.

гуркати «відразу видавлювати молоко з усього вим'я» (про доїння); — неясне; можливо, пов'язане з гуркати «стуко­тіти, хурчати», гур (див.).

гурман¹; — р. бр. болг. гурман, ч. слц. gourmand, м. гурман, схв. гурман, слн. gurmân; — запозичення з фран­цузької мови; фр. gourmand етимологіч­но неясне; можливо, пов'язане з gour­met «тс», похідним від фр. ст. gromme, яке означало спочатку слугу, особливо в торговця винами (Dauzat 370); деякі етимологи (Bloch І 342; Klein 671) цей зв'язок заперечують.— СІС 188; Шан­ский ЭСРЯ І 4, 199.

[гурман²! «топка (невелика форма для набивання в неї солі)», [гурманка] «тс; велика грудка овечого сиру» Ж, ВеЗн, [гурманча] «топка» ВеНЗн, [германии] «тс» ВеБ; — неясне; можливо, запози­чене з тюркських мов; пор. узб. [кур-мача] «чашка з вушками (для молока)», каз. кор «закваска (також — кумисна)», чаг. курма «дерев'яна чашка»; назва по­судини для сквашування молока могла бути перенесена на виготовлюваний у ній сир певного розміру; ту саму посуди­ну вживали, мабуть, для солі.

[гурманом! (присл.) «разом, купою, юрбою», [в-гурман] «тс»; — очевидно, результат взаємодії слів гурма «юрба», гурмом «юрбою» і [гурман] «топка (не­велика форма для набивання в неї солі)»; первісне значення прислівників могло бути «ущерть (солі)»; формальна близь­кість їх до слів гдрма, гурмом могла зумовити й зближення значення.— Див. ще гурба, гурман².

[гурманча! (зб.) «котики на дереві» ВеНЗн; — неясне.

[гурнийі «гордий» ВеЗн; — очевид­но, запозичення з польської мови; п.

624

górny «верхній, високий; (перен.) підне­сений; (ст., діал.) гордий, чванливий, за­розумілий» є похідним від іменника góra «гора», спорідненого з укр. гора (див.).

[гурочкі] (бот.) «латаття біле, Nym-phaea L.» Л, [гйравки] «тс.» Л; — пов'яза­не з огірочки «малі огірки»; перенесення назви зумовлене подібністю пуп'янків латаття до огірків.— Див. ще огірок.

гурт¹ «група, компанія; натовп; ста­до; (присл.) багато», гуртівник «пого­нич худоби; оптовий торговець», [гур­тівня] «гуртова, оптова торгівля, гур­товий магазин», гуртк'ївець «член гурт­ка», гуртківщина «збирання в гуртки; відстоювання інтересів гуртка», [гур­тове] «сума», [гуртовйца] «спільне ко­ристування полем для випасу худоби після збору врожаю» МСБГ, [гуртовка] «кімната для ночівлі приїжджих; гур­това робота в полі» Mo, [гуртовник] «гуртівник» Ж, гурток, гуртовий, гур­тувати, гуртом «разом; оптом», ст. гурт (XVII ст.); — p. [гурт] «стадо», бр. гурт «група, компанія; натовп; ста­до»; — запозичення з польської мови; п. hurt «гуртова торгівля; стадо;[пере­носна огорожа для худоби в полі]», як і вл. hórdy «плетена огорожа», по­ходить від двн. hurt (нвн. Hürde) «пле­тена огорожа для овець», спорідненого з гот. haurds «двері», гр. κάρταλος «ко­шик», сінд. kata (< *krta) «мата», прус corto «пліт»; непереконливе пов'язання (Miki. EW 84; Matzenauer 178) з тур. jurt «намет».— Шелудько 28; Richhardt 56; Шанский ЭСРЯ І 4, 199—200; Фас-мер І 476; Преобр. І 70;, Sławski І 439; Bruckner 174; Schuster-Śewc 323; Bern. І 379; Kluge—Mitzka 322.

гурт² «ребро монети; виступ на фаса­ді будівлі», гуртик «виступ на фасаді будівлі»; — р. гурт, гуртик «тс», п. gurt «тс; [пояс]; пояс в упряжі; пояс для перенесення меблів»; — запозичен­ня з німецької мови; нвн. Gurt «пояс; гурт» споріднене з англ. gird «оперізу­вати», дангл. gyrdan, дісл. giröa «тс», гот. gairda «пояс», garda «загорожа», двн. garto «сад», псл. *gordb «город», укр. город.— СІС 188; ССРЛЯ 3, 491 — 492; SJP II 1367—1368; Kluge—Mitzka 233, 277.— Див. ще город.

гуртити

гусениця

[гуртити] «бути в статевому збуджен­ні (про свиню), паруватися з кнуром (гурчати за корнозом)» ВеНЗн, [гурча­ти] «паруватися (про свиню)»; — п. [hurtać] «злягатися, паруватися»; — не­ясне; можливо, звуконаслідувальне утворення, паралельне до [гукати] «за­пліднювати», [гукатися] «паруватися» (пор.).

[гусак¹] «нутрощі забитої тварини, лівер»; — р. [гусь, гусак, гусёк] «тс»; — пов'язане з гусь; назва зумовлена схо­жістю форми вийнятих нутрощів заби­тої тварини до форми гусака, що ле­тить.— Фасмер І 477; Горяев 85; Даль І 410.— Див. ще гусь.

гусак² (заст.) «довга колодка для зако­вування ніг кількох в'язнів»; — п. husak «колодка для шиї» (з укр.); — пов'яза­не з гусь; назва зумовлена, очевидно, тим, що люди, на яких одягали таку ко­лодку, ходили подібно до гусей.— Див. ще гусь.

[гусак³] «дерев'яний бутель для го­рілки Mo; чверть відра горілки Я»; — пов'язане з гусь; назва, очевидно, ви­никла за подібністю бутля з довгою шийкою до гусака.— Див. ще гусь.— Пор. геньцюр.

[гусак⁴] «порожниста цеглина»; — по­в'язане з гусь; можливо, назва є каль­кою п. gąsior «гусак (назва кожної з че­репиць, що охоплюють ребро даху; жолобчаста черепиця; частина черепиці, що виступає)»; польська назва виникла за подібністю черепиці, розташованої вздовж рогу даху, до ключа гусей у не­бі.— Див. ще гусь.

гусар «у царській і деяких іноземних арміях — військовий з частин легкої кінноти, що носив форму на угорський зразок; вид танцю; дитяча гра (гусари на коні)», гусарин «гусар; син гусара» Г, Ж, гусарка «жінка гусара; куртка гу­сара; вид теплої кофти», ст. гусария «важ­ка кавалерія в Польщі» (XVII ст.); — p. бр. гусар, п. husarz «солдат важкої кавалерії в старій Польщі», ч. слц. hu-sar «угорський або по-угорському одяг­нений кавалерист», болг. хусар «гусар», м. хусар «солдат легкої кінноти; старо­винний кавалерист», схв. хусар «гусар», hùsar «легкоозброєний вершник; роз-

бійник»; — запозичено, очевидно, че­рез польську і російську мови з угор­ської; уг. huszâr «солдат легкої кінноти», найвірогідніше, походить від схв. hù-sâr (засвідченого вже в XIII ст.), яке через форму*хсзагь зводиться до гр. (віз.) χονσάριος «грабіжник, розбійник», що виникло з контамінації гр. (віз.) χωσάριος «солдат, висланий у розвід­ку», пов'язаного через χωσιά «засідка, чати», χώσις «спорудження валу» з χέω «насипаю землю; ллю», спорідне­ним з гот. giutan, двн. giezan (нвн. gie­ßen) «лити», дісл. gióta «кидати», і сл. xçsa «розбій, грабіж; загін ворожого війська», що походить від гот. hansa «група, загін» (<пгерм. *hans6 «натовп, зграя; рій», спорідненого з лат. scanali­la «гонт», дірл. xandred «розпорошення»; можливий також вплив слат. cursarius, сгр. χουρσάριος, χουρσάρης «корсар» (пор. схв. kùrsar, güsär «розбійник; кор­сар»); пов'язання уг. huszâr з уг. husz «двадцять» (Фасмер І 477; Преобр. І 171) неправильне.— СІС 188; Акуленко 140; Тимч. 630; Шанский ЭСРЯ І 4, 200—201; Фасмер—Трубачев І 477; Sławski І 439—440; Brückner 174; Unbe-gaun BSL 50/2, 170; Hüttl—Worth 19; Bârczi 129; MNTESz II 174; Boisacq 1057, 1072; Kluge—Mitzka 288.

[гусаш] (заст.) «монета сороківець» (двадцять копійок або сорок крейцерів); — запозичено з угорської мови, можли­во, через посередництво румунської (рум. husäs «монета в двадцять крейцерів»); уг. huszas «тс.» походить від husz «два­дцять», спорідненого з манс. chus, комі удм. кызь, морд, (ерз., мокш.) комсь «тс.».— DLRM 368; MNTESz II 173— 174; Bârczi 128.

гусениця (ент.) «личинка (комах)», [вузня] «гусениця ведмедиці, Arctia» Ж, [усениця], гусенйчник «гусеничний їз­дець, Microgaster» Ж, [гусельня] «гусе­ниця» ЛЧерк, [госельня ЛЧерк, осельня Me, ЛЧерк, восельник ВеБ, гусельниця, гусільниця СУМ, Ж, восельниця ВеБ, вусільниця, усельниця ВеБ, усільниця Ж, вусельник, усілка Ж, усіль Ж1 «тс», гусінь (зб.), [гусень, вусень Ж1 «тс», гусеничний; — р. гусеница, бр. вусень, др. усЪница, гусЪница, п. gąsienica,

625

гусймець

ґуст

[gąska, gąsionka, wąśuna, wąsianka, wą-siel, wąsielnica], ст. wąsionka, wąsienica, 4. housenka, [housenice], слц. husenica, [husanica, husenka], вл. husanca, нл. guseńca, полаб. vcsänaicä, болг. въсени-ца, м. гасеница, схв. гусеница, gùsjena, слн. gosénica, стел. гжсЕыица, цел. oyc*feNb.iVK, оусЕыца, юсеыица; — пел. gçsënica: *çsënica є похідним від *gçsë-na : *çsëna, що зводиться до çsb : vçsb «вус» як субстантивований прикметник

(ПОр. СТСЛ. EAÎC'tN-h «ВОЛОСЯНИЙ» ВІД

ъл&съ «волос») з первинним значенням «космата, кудлата» (риса, характерна для багатьох різновидів гусениць); фо­нетичне явище переходу протетичного V- (u-) в g- (через *gu-) спостерігаєть­ся і в інших словах: пор. пел. *gçzb : vçzb, укр. гуж, гужва : ужва, вужївка; менш переконливе пояснення заміни V-звуком g- впливом з боку стсл. гоуште-рица «ящірка» (Фасмер І 477; Skok І 635) або псл. gçsb (Vaillant RÉS 18, 77).—Шанский ЭСРЯ I 4, 201—202; Фасмер-^-Трубачев I 477; Sławski I 265—266; Brückner 137; Machek ESJĆ 180; Schuster-Śewc 363—364; БЕР І 304; Bern. I 341.—Див. ще вус.

[гусймець] (бот.) «різуха шорстка, Arabis hirsuta Scop.», [гусятник] «тс.» Ж; — п. gęsiówka, ч. husenik, housenik «тс»; — не цілком ясне; очевидно, по­в'язане з гусь (рослина, як малоцінна, згодовується гусям); чеські назви вва­жають створеними за зразком польської і німецьких (нвн. Gänsekraut букв. «гусяче зілля», Gänsekresse букв, «гуся­чий (крес)-салат»).— Machek ESJÇ 191; Jm. rostl. 67—68.— Див. ще гусь.

[гусйнець] (бот.) «зірочки низенькі, Gagea pusilla Schult.», [гусятник] «тс; зірочки жовті, Gagea lutea»; — р. гуси­ный лук, бр. густая цыбуля «тс»; — по­хідне утворення від гусь; назва зумовле­на тим, що деякі різновиди гусинцю (зокрема Gagea lutea) поїдаються гусь­ми.— Пі 61; Нейштадт 157.— Див. ще гусь.— Пор. гусятник.

гусит «послідовник чеського рефор­матора і борця за незалежність Чехо-словаччини Яна Гуса»;— р. гусит, бр. гусіт, п. husyta, слц. husita, вл. нл.

husit, болг. хусат, схв. хусит, слн. husit;—запозичення з чеської мови; ч. husita утворено від Hus, власного імені Яна Гуса (XIV—XV ст.).—СІС 188; Шанский ЭСРЯ І 4, 202; ССРЛЯ 3, 494.

[гуски] (бот.) «латаття, білі водяні лілії, білі глечики, Nymphaea alba L.», [гуска] «тс.» Mak; — переносна назва, пов'язана з гусь і зумовлена схожістю кольору квіток латаття з білим кольором гуски.— Нейштадт 245—246; Меркулова Очерки 32.— Див. ще гусь.

гусла «старовинний струнний музич­ний щипковий інструмент, подібний до цимбал; [скрипка]», [гусли] «гусла» Ж, гуслі, [гусль] Ж «тс», [гусевнйця] «місце, де зберігають гуслі», [гуселник] «скри­паль» ДзАтл І, гуслйап «гравець на гуслях» Я, гусляр «тс», [гусляш] «скри­паль» ДзАтл І, [гушлі] «скрипка» Ж, гусельний, гуслярний, [гусляти] «грати на скрипці» ДзАтл І; — р. гусли «гуслі», бр. гуслі, др. гусль, гусли, n. gęśl «тс», ч. housle «скрипка», слц. вл. husle, нл. gusle «тс», болг. гъела «гуслі», м. гусла, схв. гусле «тс», слн. gósli «скрип­ка», стел, гжсли «гуслі»; — псл. gçsli, gçslb (<*gçd-slb) є похідним від діє­слова ggsti (<*gç>d-ti, gçdç) «густи (гра­ти на струнному музичному інструмен­ті)», до якого зводиться укр. густи-— Шанский ЭСРЯ І 4, 202—203; Фасмер І 477; Преобр. І 171; Sławski І 274; Machek ESJĆ 180; Hołub—Kop. 130; Schuster-Śewc 364—365; БЕР І 296, 304; Bezlaj ESSJ I 163; ЭССЯ 7, 84; Bern. I 340— 341.— Див. ще гудіти.

гуслянка — див. густий.

[ґустІ «смак (перен.); бажання» Ж, [уустовний] «зі смаком» Ж; — бр. густ «смак (перен.)», п. gust «смак, уподо­бання», ч. слц. gusto, схв. густ, слн. gusta «тс»; — очевидно, через польську мову запозичено з латинської: лат. gus-tus «смак» споріднене з дірл. gus (<*gus-tu) «сила, схильність»,, гот. kustus «ви­пробування, проба», дангл. costian «куш­тувати», двн. koston, нвн. kosten «тс», від якого походить укр. куштувати.— Sławski І 380; Brückner 164; Machek ESJĆ 152; Hołub—Kop. 118; Sł. wyr. obcych 263; Kluge—Mitzka 396; Walde— Hof m. І 628—629.— Пор. куштувати.

•626

густера

гусь

густера (іхт.) «ласкир, плоскир, ВНс-са bjoerkna L.», \густёр\ «дрібна рибка» Mo, [густйра] «вид коропа, Abramis blicca» Ж, густйрка «ласкир», [густря] «тс»;— р. густера «риба з родини коро­пових, Blicca bjoerkna; селява, тараня, Abramis blicca», бр. гусцёрка, п. [gu-ściora, guszczora, guszczer, gościor] «риба з родини осетрових», ч. hustera;— неясне; виводиться (Шелудько 28; Фас-мер І 478; Горяев 85) від нвн. Güster «тс», яке, в свою чергу, вважається за­позиченням із слов'янських мов (Берг Сов. этнография 1948/2, 62; Duncker, Die Fische der Nordmark 353); маловіро­гідне припущення зв'язку з густий (Даль І 1014); може бути засвоєним сло­в'янами і германцями доіндоєвропей-ським субстратним елементом.— Коло-миец Общесл. назв. рыб 75—78; Matze-nauer 171; SW I 942; Leder 85—87.

густи — див. гудіти.

густий, густавий «досить густий» Ж, густелезний Я, густуватий, [гуслянка] «солодке молоко, зварене і прокисле», [густвина] «хаща, густий ліс», [густеж] «хаща» Л, густина «щільність, густота», [густйня] «густий ліс» Бі, [густйня] «густота», густість, густота, [густяж] «хащі» Л, [гущ] «гуща», гуща «осад, поденки; хащі; [каша, пюре Ж)», [гу-щава] «густі хащі», гущавина, гущавінь «тс», гущавнйк «густий чагарник», гущак, [гущвина ВеЗа] «тс», [гущикй] «лісова хаща», гущина «хаща; густота» Г, Ж, [гу-щинь] «гущавина»Ж, [гущйня Г, Ж, гуща­вина, гущя Л] «тс», гуснути «робитися густішим», [густити] «робити густішим», густіти «гуснути», густішати «тс», гус­то, згуслий, згусток, згущувач (тех.), згуста (присл.), згущувати; — р. гус­той, бр. густи, др. густий, п. gęsty, ч. слц. husty, вл. husty, нл. gusty, по-лаб. gęsta (с р.), болг. гъст, м. густ, схв. г$ст, слн. góst, стел, гжетъ; — псл. ggstb є, очевидно, первісним пасивним дієприкметником з суфіксом -to- від основи *gom- > gę- (пор. з іншим сту­пенем вокалізму псл. *zęti, гьтс, укр. жати, жму); з тим самим первинним вокалізмом псл. *gomola «брила, кулька» укр. [гомілка] «круглий сир (з кмином)»; — споріднене з лте gùmt, gumstu «на-

бухати», гр. γέμω «я повен», γέμος : γόμος «тягар; корабельний вантаж»; пер­вісне значення «стиснутий,здавлений > > густий»; при цьому можливий також зв'язок з ч. hutny «масивний» (Machek ESJĆ 191; Hołub—Kop. 136-137; Ho­łub—Lyer 200; Brückner 139); семантич­но неприйнятне пов'язування з псл. *gQzb : guz-ь, укр. гуза (Bern. I 341; Trautmann 101—102; Brückner 139), як і з лит. ст. gânstus «багатий», лте guosts «велика кількість, стадо» (Specht KZ 55, 20—21; Фасмер І 478) або з лит. grunzti «стискати; ламати» (Vaillant Gr. comp. II 573).— Шанский ЭСРЯ I 4, 203; Sławski I 272—273; Schuster-Śewc 365—366; БЕР І 305; Bezlaj ESSJ I 164; ЭССЯ 7, 87; Persson Beitr. 933—934.— Див. ще гомілка², жати².

[густрик] «дуля» (вульг.); — неясне.

[гуся] «котик на дереві» ВеНЗн, [гу­сята, гусятка, гусяткй] «тс.» ВеНЗн; — переносна назва, пов'язана з [гуся] «гу­сеня», очевидно, за ознакою пухнастості (пор. семантично близьке котик «кошеня (з м'якою шерстю); цвіт верби (такий са­мий м'який на дотик)»).— Див. ще гусь.

[гусята! «шкірна хвороба»; — пере­носна назва, пов'язана з гусь, очевидно, за подібністю хворої шкіри до гусячої; пор. вираз гусяча шкіра (про шкіру, шерехату від холоду, збудження) і його відповідники р. гусиная кожа, п. gęsia skóra, нвн. Gänsehaut, англ. goose-flesh, в основі яких лежить порівняння із шкірою обпатраної гуски.— Див. ще гусь.

ігусятникі (бот.) «перстач, гусячі лапки, Potentilla anserina L.», [гусят­ниця Дз, гусячка] «тс»; ^:— р. гусятник, гусйница «тс»; — назви, пов'язані з гусь, як гадають, з огляду на те, що рос­лину охоче їдять гуси; до мотивації назви могло долучитися й уподібнення листя рослини до гусячих лап (пор. нвн. Gänsefingerkraut «тс», букв, «зілля гусячі пальці»).— Нейштадт323—324.— Див. ще гусь.— Пор. гуейнець.

гусь (жін. p.; частіше мн. гуси), гусак,гуска,гусеня, [гусиця] Я, гусівник «той, хто розводить гусей», гусій «пас­тух гусей», [гусяр] «гусь-гермафродит;

627

гута

гутаперча

пастух гусей», [гусір] «тс», гуснйк «хлів для гусей», [гусенка] «крендель» Me, гуся Г, Ж, гусятина «м'ясо гуски», гусятник «пастух гусей; хлів для гусей», гусятни­ця «вид каструлі; та, хто пасе гусей», гусячка «гусячий послід», гуейний, гу­сячий, гусю (вигук для підкликання гу­сей), гусь «тс»; — р. бр. гусь, др. гусь, п. gęś, ч. husa, ст. hus, слц. вл. husy, нл. gus, полаб. gçs, болг. гъека, м. гус­ка, схв. гуска, слн. gós;— пел. *ggsb (< іє. *ÉJhans-) замість сподіваного *zcsł най­вірогідніше пояснюється відомим і в ін­ших випадках паралелізмом іє. g і g y відповідних коренях (пор. р. огород — [озород]), тому немає потреби в поясненні початкового g факультативною дисимі­ляцією первісних задньоязикових па­латальних у велярні перед інтервокаль­ними свистячими приголосними (Meillet Etudes 178); малоймовірне пояснення аналогією до звуконаслідувального ви­гуку re-ґе (Skok І 635—636), впливом з боку германських мов, пор. двн. gans «гусь» (Фасмер І 478; БЕР І 304; Traut­mann 365; Рокоту 412) або припущення про запозичення з групи кентум (Кіраг-sky GLG 103—108); ·— споріднене з двн. gans «тс», дінд. hanisâ, гр. χήν, лат. anser, лит. ząsis, лтс. zoss (zùoss).— Шан­ский ЭСРЯ І 4, 203; Sławski I 273; Brückner 139; Machek ESJĆ 191 ; Holub— Кор. 136; Holub—Lyer 200; Schuster-Śewc 366—367; Bezlaj ESSJ I 163;ЭССЯ 7, 88—89; Топоров II 152—153; Specht 235.

гута «скляний завод; [хата, курінь ЖЬ, [гутиско] «місце, де був завод» Ж, [гутисько], гутйще «тс», гутнйк (заст.) «майстер на скляному заводі», ст. гута «скляний або металевий завод» (XVII ст.); —р. гута (тех. заст.) «на­віс, сарай, хата з піччю (для виготовлен­ня скла тощо)», бр. гута «скляний завод»; — запозичення з польської мо­ви; п. huta «скляний або металургійний завод», як і ч. hut' «металургійний за­вод», слц. huta «тс», схв. [huta] «хата», походить від двн. hutte, hutta (свн. hut­te) «хата, курінь, халупа; скляний або металургійний завод», нвн. Hütte «тс», спорідненого з гр. κεύοω «ховаю», мож-

ливо, також з псл. *kçtja, укр. [куча] «клітка (для курей); саж; хлів».—Дзенд-зелівський УЗЛП 45—46; Шелудько 28; Richhardt 56; Фасмер І 479; Sławski І 440—441; Brückner 174; Machek ESJĆ 191; Bern. І 379; Kluge—Mitzka 323.— Пор. куча.

[гута] (бот.) «айва, Cydonia vulgaris Pers.» Дз, [уутея] «айвовий кущ» Ж, [ґутуля] «айва» Mo; — р. [гутей] «Де­рево і плід айви»; — очевидно, запози­чення з румунської мови; рум. gutuie «айва» пов'язують з лат. cotöneus (ma­lus) «тс», яке виводять через етруське посередництво від гр. κυδώνιον «айва»; до того ж кінцевого джерела зводиться і слц. kutna, слн. kutina «тс»; румунська форма, очевидно, зазнала впливу з боку схв. гдуььа «тс».— Дзендзелівський НЗ УжДУ 13, 65; Scheludko 130; Vrabie Romanoslavica 14, 147; DLRM 351; Ernout—Meillet I 147.— Пор. гдуля, дуля.

гуталін «мазь для чищення взуття»;— р. гуталйн, заст. гутталйн, бр. гута* лін, схв. гутолин;— не зовсім ясне; роз­глядається як утворене від лат. gutta «крапля», яке зіставляється з вірм. kat' (kat'n) «тс», за допомогою суфікса -(л)ін (на зразок вазелін, ланолін).— Шанский ЭСРЯ 1 4, 204; Meillet BSL 21, 201; Ernout—Meillet 420; Walde—Hoim. I 629.— Пор. вазелін, гутаперча.

гутаперча «тягуча речовина з затвер­ділого соку деяких рослин»; — р. бр. болг. гутаперча, п. gutaperka, ч. слц. gutaperca, вл. gutapercha, м. гутапер-ка, схв. гутапёрка, гутаперча, слн. gu­taperca; — запозичено через посеред­ництво російської мови з англійської або німецької; англ. gutta-percha (нім. Guttapercha) походить з малайської мо­ви, в якій воно складається з gëtah «сік рослин, деревна смола», що змінило свою форму, очевидно, під впливом лат. gutta «крапля», і përcah «вид дере­ва, Jonandra gutta Hocker», яке містить у собі сік, що застигає у вигляді смоли; помилкове пов'язання (Brückner 163) з лат. gummi «камедь».— СІС 188; Шан­ский ЭСРЯ І 4 204; ССРЛЯ 3, 507; Фас­мер І 479; Преобр. І 172; Si. wyr. obcych

628

гутати

гуц

263; Machek ESJĆ 152; Hołub—Lyer 184; Klein 689; Kluge—Mitzka 278; Lo-kotsch 56.— Пор. гуталін.

fгутати¹] «гойдати» МСБГ, [гутат] «колихати, бавити дитину» Л, [гутатдц-це] «гойдатися» Л, [гутаться] «тс.» Л, [гуталка] «гойдалка» Л, До, [готукалка До, гутателя Л, гутеля Л] «тс»; — р. [гутатать] «колисати» (дитину), бр. гутаць «гойдати, заколисувати», гутацца «гойдатися на гойдалці»; — не зовсім ясне; можливо, результат видозміни фор­ми гойдати або [гуцати]; через проміж­не значення «забавляти, заговорювати» може бути пов'язане також з [гутати] «затримувати непотрібними справами, переривати».— ЭССЯ 7, 179.— Пор. гу­тати².

[гутати²] «затримувати непотріб­ними справами, переривати, гаяти» Ж;— очевидно, похідне від основи гут- «го­ворити, балакати», тієї самої, що і в [гутанка] «розмова, балачка», [гутір] «розмова», гуторити, слц. hutat' «га­дати, замислюватися».— Див. ще гу-тонйти, гуторити.

[гутираї «великий згусток, грудка, купа» Ж; — болг. гута «гуля на голові; подагра», гутка «грудка», гутура «пух­лина від удару», схв. гута «наріст, ґуля»; — очевидно, похідне від основи gut- (пов'язуваної, як і гуля, з іє. *gou- «заокруглюватися»), оформлене збільшувальним суфіксом -ира.— БЕР І 296.

гутіти «шуміти, гудіти, сичати, ши­піти; (про тетерука) кричати, токувати», гуготіти (підсилювальний варіант) «ви­давати глухий шум»; — р. [гутать] «кричати по-совиному», ч. [hutati] «тру­бити в ріг», нл. hutaś «вити, кричати» (про сову); — можливо, похідне від пра­слов'янського вигуку *gu-;MouiHHcbKHń (JΡ 37/5, 368) відносить гутіти і семан­тично пов'язані з ним слова слов'ян­ських мов з коренем gut- до іє. кореня *gÔu- «кричати».— Machek ESJĆ 192.

[гутонйти]«говорити; згадувати» ЕЗб 4, [гутанка] «розмова, балачка»; — по­хідні утворення від тієї самої основи гут-, що й гутати², гуторити (див.).

гуторити «розмовляти», [гутір] «роз­мова, бесіда», гутірка «тс», [гуторний] «жартівливий, веселий» Бі; — р. [гуто­рить, гутарить, гутор, гутора, гу-тарка], бр. гутарыць, гутарка, слц. hutorit', hutor; — праслов'янська фор­ма здебільшого реконструюється у ви­гляді іменника *gutorb, що розгляда­ється як складне утворення з основ gu-/gov-, тієї самої, що і в govorb «говір» та р. тороторить (Фасмер І 479; Fraenkel Giotta 4, 33; Bern. I. 364) або як результат контамінації р. говорить і тороторить (Преобр. І 172); більш переконливим є пов'язання з слц. hutat «гадати, замислюватися» (Ondrus S1 ovens ka ree 1970/6, 332—340), укр. [гу­тати] «гаяти», [гутанка] «розмова, ба­лачка»; залишається відкритим питання про зведення основи гут- (слц. hut-) до іє. *gou- (того самого, що і в говір) чи допсл. *got- < *gont-, яке пов'язує­ться з gonjo, gbnati і вбачається також у запозиченому уг. gondolni «думати» (Ondrus там же).— ЭССЯ 7, 179—180.

їґутурай] «нежить» ДзАтл II;— запо­зичення з румунської мови; рум. guturâi «тс.» виводиться від лат. * guttural ium «горлове», похідного від guttur «горло», очевидно, спорідненого з нн. Kodeń «під­боріддя; черевце», нвн. [Koder] «підбо­ріддя; воло», дангл. cêod(a) «мішок, торбина», гот. qipus «шлунок, пузо».— Vrabie Romanoslavica 14, 147; DLRM 351; Walde—Hofm. I 629.

гутю (вигук, яким цькують вовка), тю «тс»; — неясне; можливо, пов'яза­не з р. ату (вигук, яким цькують зай­ця); зустрічається також із зворотним порядком складів тюгу (пор.).

[гуфлйнка] «гачок на ланцюгу» (ча­стина предмета, що називається готло-ве, — ланцюга з гачком для тягання ко­лод) Ж; — не цілком ясне; можливо, походить від свн. haftel(ïn) «застібка, гачок».

гуфналь, гухналь — див. ухналь.

[гухнути] «гавкнути» Я; — звукона­слідувальне утворення.

гуц (вигук при підстрибуванні), [гуць, гуца Ж, гуці Жг гуцюцю, гуць-

629

гуцул

гушматок

гуці] «тс», [гуцанка] «гойдалка» МСБГ, [гуцяі «колиска» Ж, ігуцянка] О, гуцати «підкидати на руках (дитину)», [гуци-ґати\ Ж» гуцикати, гуцкати Ж «тс», [гуцатиси] «гойдатися на гойдалці» МСБГ, [гуцнути] «упасти на коліна» Я, [гуцнутися] «ударитися» Я, [гуцукати] «підкидати, гуцати» Me; —звуконаслі­дувально-зображальне слово, близьке до гець, гицати, гоц,п. huś (вигук при під­киданні вгору), huśtać «колисати», мор. hustat' «тс», рум. hufa (про гойдання).— Пор. гець, гицати, гоц, гутати¹.

гуцул «українець з гірських районів західних областей України», [гоцул] «тс.» Ж, [гуцулка] «жителька Східних Карпат; танок; вид сорочки», гуцулок «невели­кий гуцульський кінь», гуцуляк «тс; короткий кептарик»; — р. бр. гуцул, п. Hucuł «гуцул», hucuł «гуцульський кінь», ч. слц. Hucuł «гуцул», hucuł «гу­цульський кінь»;— пов'язувалося зрум. hoj-ul «злодій, розбійник, опришок» (Гнатюк ЗНТШ 123—124, 14—15, 45; Кобилянський Гуц. гов. 15; Crânjala 300), з назвою тюркського племені уци (Wahilewic CCM 1839, 67), з дієсловом кочувати через форми *кочул, *гочул, *гоцул (Gołębiowski Lud polski 13; Ko­rzeniowski Karpaccy górale, передмова), з дієсловом гуцати (Шух І 25—26, 32) і навіть з гот. guta «гот» (Фасмер І 479 за усним повідомленням Розвадовсько-го); жодне з цих пояснень не може бути визнане переконливим.— Кобилянський Діалект і літ. м. 141—151.

Ігуцю] (вигук, яким відганяють сви­ней) Дз, [гуйц] «тс.» Ж; — результат афективної видозміни фонетичної фор­ми [ацю] «тс».— Див. ще ачу, цю.

гуцьки, ґуцьок — див. гудз.

гуч¹ (вигук, яким відганяють гусей Г, ВеУг, лошат Дз), гуча (вигук, яким підганяють лошат) Mo, гуч-гуч (вигук, яким підкликають лошат, коней) Mo, гучки-гучки «тс.» Mo, [гуч] «лоша-сису-нець» Mo, [гучик] «тс.» Дз, Mo; — оче­видно, пов'язане з -гуш (агуш); мож­ливо, видозмінене під впливом луча (вигук, яким відганяють телят).— Див. ще агу¹.

гуч³, гучжа — див. гиджга.

[гуч-кара] (вигук, яким відганяють овець) Mo; — не зовсім ясне; можливо, пов'язане як запозичення з крим.-тат. полов, ickary (ickärü) «всередину».

Іґуш] «ґуля; воло», [гуша] «тс.» Scheludko, [ґуші] «гулі, жовна; дифте­рит» Ж, [ґушуватий] «покритий гуля­ми»; — болг. гуша «воло», схв. гї/ша «тс; глотка»;—запозичення з румун­ської мови; рум. gusä «воло; [пухлина]» загальноприйнятого пояснення немає.— Габинский Вост.-сл.-молд. взаим. II 128—129; Scheludko 131; Vrabie Ro-manoslavica 14, 147; БЕР І 297; Bern. І 363; Puscariu 64; Walde—Hofm. I 596; Ernout—Meillet I 274.

[гушкаї (бот.) «осика, Populus tre­mula L.» ВеНЗн; — очевидно, виникло з [гусика] «тс.» Мак як зменшувальне утворення (пор. подібне співвідно­шення п. osika — [oska] «тс»); поява ш могла підтримуватися необхідністю уникнення збігу з гуска.— Див. ще осика.

Іґушкі'рІ «чихания, нежить, просту­да» Ж, [гуиїтйр] «нежить» ДзАтл II, [гуштір] (у виразі ґуштір спав (-упав) «заклало горло») Me, [ґущір] «пропасни­ця від простуди» Ж; — запозичення з румунської мови; рум. glister «язичок; горло; запалення горла, ангіна», в свою чергу, запозичено з слов'янських мов; _ пор. болг. гущер «ящірка; круп», схв. гуштёр «тс; запалення горла»; псл. gusćerb «ящур» загальноприйнятої ети­мології не має; очевидно, є результатом контамінації псл. jaśćerb «ящур» і g?zb «вуж»; як позначення певної хвороби виникло, очевидно, переносно.— Дзен-дзелівський Атлас II 148; Vincenz 2; Vrabie Roraanoslavica 14, 147; СДЕЛМ 93; DLRM 351; БЕР І 297; Skok I 638.

[гушма] «купою, грудою, юрбою» Ж; — очевидно, походить від крим.-тат. хуш «разом, в один ряд», до якого дода­но суфіксальне -ма за зразком прислів­ників типу дарма.

[гушматок] «позбавлені костриці во­локна конопель»; — не зовсім ясне; оче-

630

гушнйк

гушнйк

видно, пов'язане з етимологічно не з'я­сованим схв. гуше «наитонші волокна конопель, зв'язані у вузол» (Skok I 638; БЕР І 297).

[гушнйк] (бот.) «водопериця, Мугіо-phyllum spicatum L.» Ж; — очевидно, пов'язане з гуша «ґуля»; назва могла бути зумовлена тим, що восени на стеб-

лах водопериці (водяної рослини) з'яв­ляються продовгуваті бруньки, які по­тім відпадають на дно водойми, а на­весні проростають; пор. бр. [шншачкі] «водопериця», шышняк «тс», похідні від шышка «гуля; шишка».— БСЭ 44, 344; Вісюліна—Клоков 228; Нейштадт 404—405.

АКАДЕМИЯ НАУК УКРАИНСКОЙ ССР ИНСТИТУТ ЯЗЫКОВЕДЕНИЯ им. А. А. ПОТЕВНИ

ЭТИМОЛОГИЧЕСКИЙ СЛОВАРЬ УКРАИНСКОГО ЯЗЫКА