5.3.1 Імунопатологія репродукції.

Антигени сперматозоїдів: поверхневі: забезпечують взаємодію з яйцеклітиною

- основний РН-20 (на акросомі) звязується з відповідним рецептором на яйцеклітині

- другорядний РН-30 (фертилін) відповідає за проникнення сперматозоїда в яйцеклітину, ці процеси опосередковуються C1qR, CR3, Fc R, CD46

акросомальні: беруть участь у подальшій взаємодії гамет (пенетрації прозорої зони).

- TLX (трофобласт-лімфоцит-кросреагуючий), його ще називають білковим мембранним кофактором MCP або CD46 – звязує та інгібує компонент комплементу С3b та C4b

антигени ядра сперматозоїдів (внутрішні): гістони, котрі в процесі сперматогенезу

трансформуються в протаміни

антигени HLA-системи: на поверхні сперматозоїда в основному містяться класичні часточки HLA-А.В.С, а в цитоплазмі – некласичні E,F,G, котрі забезпечують імунологічну толерантність (HLA-E).

Імунологічні властивості спермальної рідини:

• гальмування презентації антигенів сперматозоїдів моноцитами та макрофагами

• інгібіція ферментативної активності макрофагів та нейтрофілів

• зниження активності Т-л, В-л, НК-л

• ослаблення цитотоксичних реакцій, опосередкованих антитілами та комплементом.

Антигени яйцеклітини – це в основному антигени прозорої зони (Zona pellucida) ZP-1, ZP-2, ZP-3. Основні їх функції: ZP-1 є характерним глікопротеїном зовнішньої поверхні яйцеклітини; ZP-2 звязується з трипсиноподібною протеїназою, викликає обмежений протеоліз та “стверднення” прозорої зони (гальмування поліспермії); ZP-3 розпізнає та звязує сперматозоїд, індукує акросомальну реакцію в сперматозоїді.

Акросомальна реакція – це руйнування (під впливом протеаз, ліпаз, фосфатаз, глікозидаз) внутрішньої акросомальної мембрани сперматозоїдів, котра забезпечує взаємодію гамет, тобто пенетрацію прозорої зони яйцеклітини.

Процес дозрівання яйцеклітини відбувається завдяки імунорегуляторним функціям залозистих клітин яйника. Залозисті клітини яйника:

- взаємодіють з факторами імунної системи (цитокіни, синтезовані макрофагами в тканині яйника, сприяють утворенню стимулюючого фактора SC, котрий пришвидшує дозрівання фолікула);

- IL-1 та IL-2, синтезовані в макрофагами в тканині яйника, гальмують синтез естріолу

17. бета, лютеїнізуючого гормону та прогестерону, опосередковано регулюють

менструальний цикл .

5.3. 2. Імунний статус вагітних

Адаптаційні механізми, сприяючі втримуванню плоду в обставинах фізіологічної вагітності:

- імунологічно підготовлена матка в звязку з ослабленими реакціями Т-клітинного імунітету (супресивна дія гормонів: людського хоріонічного гонадотропіну, плацентарного лактогену; стероїдних гормонів: альфа -фетопротеїну, білків з групи альфа -2-глобулінів: білку вагітності PZP, макроглобуліну вагітних; білків з групи бета-2-глобулінів: білків SP-1,2,3, специфічного для вагітності бета -глобуліну, бета 1-глікопротеїну);

- ізоляція плодово-маткового кровообігу з невеликим проникненням клітин в обидвох напрямках

- наявність на трофобласті некласичних антигенів гістосумісності HLA-E,F,G

(із слабо вираженою здатністю до презентації антигену), особливо HLA-G, котрий блокує активність НК-клітин;

- синтез трофобластом факторів, які сприяють опірності трофобласту до дії цитотоксичних антитіл та комплексів антиген-антитіло- комплемент (таких як MCP, DAF, протектин);

- синтез макрофагами ендометрію супресорних факторів (простагландини)

- збільшення в ендометрії матки та плаценті клітин з регуляторно/супресорною функцією

- синтез клітинами ендометрію та бластоцисти імунорегулюючих факторів, сприяючих імплантації (LIF та муцину)

- нагромадження навколо імплантованої бластоцисти великих гранулярних лімфоцитів (з рецепторами Fc R та CD56 ), котрі вивільнюють супресорні фактори, подібні до TGF-бета (які блокують утворення Т-цитотоксичних лімфоцитів та активацію НК-клітин , виділення макрофагами токсичних похідних кисню, TNF-альфа)

- перебудова системного імунітету – зміна співвідношення між хелперними (в сторону зменшення) та регуляторними/супресорними Т-лімфоцитами (в сторону збільшення), переважання Т-хелперів 2-го порядку на хелперами 1-го порядку

На основі сучасних знань про цитокінову регуляцію розвитку плода сформована “імунотрофічна гіпотеза”. Ця гіпотеза полягає в тому, що процес розпізнавання антигенів плоду і плаценти материнською імунною відповіддю (а власне Т-лімфоцитами) приводить до місцевого вивільнення цитокінів, таких як IL-3 та G-CSF, M-CSF, котрі сприяють ростові тканин плоду і плаценти.

Існує три варіанти розвитку цих тканин під дією різних цитокінів: імунодистрофія, імуно-

трофія, імуносупресія. Імунодистрофія (стримування росту тканин плоду і плаценти) спостерігається при інфільтрації тканин макрофагами та цитотоксичними клітинами і

синтезом ними відповідних цитокінів), імунотрофія означає сприяння певними цитокінами росту тканин плоду і плаценти, імуносупресія означає фактично підтримку

імунодистрофії цитокінами, гормонами та простагландинами.