Помилки публічного виступу

Перш ніж приступити до осягнення секретів ораторської майстерності, ви повинні навчитися уникати поширених помилок. Фахівці в галузі комунікативних технологій проаналізували і порівняли поведінку дилетантів та професійних ораторів. Використовуйте їх поради на практиці, і ви помітите, як росте ваша впевненість і самоконтроль під час публічних виступів.

Помилка 1. Невідповідність

Коли зміст ваших слів розходиться з тоном мови, поставою й мовою тіла, публіка миттєво це помічає. Аудиторія має безпомилкове чуття щодо того, що стосується настрою оратора і його самопочуття. Якщо ви почнете говорити “Здрастуйте, як я радий вас всіх бачити...” тремтячим непевним голосом, нервово перебираючи пальцями ґудзики на костюмі – будьте впевнені, у слухачів моментально з’явиться недовіра і до сказаного вами, і до самого мовця. Тому замість “Я радий...” – радійте насправді! Робіть усе, щоб справді відчувати радість, виступаючи перед публікою. Усвідомлено передавайте ваш позитивний настрій слухачам. Це важливо – люди в хорошому настрої легше сприймають інформацію, їм хочеться продовжувати контакт. Якщо ж ви не відчуваєте радості, не варто брехати. Краще чесно зізнатися: “Сьогодні великий день, тому я хвилююся ...”. Тоді ви принаймні справите враження чесної людини, що говорить правдиві речі.

Помилка 2. Виправдання

Публіці загалом однаково, хвилюєтеся ви чи ні, чи довго ви готували свою доповідь і який у вас досвід публічних виступів. Тому не потрібно перед нею виправдовуватися в стилі “Я поганий оратор, рідко кажу перед публікою, тому сильно хвилююся і можу виступити невдало...”. Саме так починають свою промову багато дилетантів, намагаючись викликати співчуття і заздалегідь отримати індульгенцію за поганий виступ. Усе, здавалося б, чесно, але призводить до протилежного результату. Слухачі дивуються: “Навіщо ми сюди прийшли, якщо навіть сам промовець визнає, що виступ буде поганим?”.

Публіка егоїстична. У центрі її уваги, перш за все, вона сама. Тому з самого початку виступу на перше місце поставте її, кохану: думки, побажання і почуття вашої аудиторії. Ваша мета – інформувати, мотивувати або розважити публіку. Тому важливо не те, як ви говорите, і що при цьому відчуваєте. Важливо, яку інформацію аудиторія при цьому отримує. Потрібно говорити так, щоб більша частина слухачів відчула: ви розумієте їх прагнення і бажання, говорите для них і звертаєтеся до кожного з них персонально. Якщо ви будете діяти саме так, тоді:

а) набагато більше слухачів, ніж ви думаєте, просто не звернуть увагу на ваше хвилювання або ж поблажливо поставляться до нього, тому що цікавляться, перш за все, собою і своїми справами;

б) ваше хвилювання випарується тим швидше, чим більше уваги ви приділяєте іншим людям, а не власним відчуттям.

Помилка 3. Вибачення

Ця помилка схожа на попередню. Початківці-оратори люблять вибачатися, пропонуючи зняти з них провину за погану якість доповіді. “Прошу пробачити мене за … (мій простуджений голос, мій зовнішній вигляд, погану якість слайдів, занадто короткий виступ, занадто довгу промову і т.д. і т.п.)”. Публіка – не священик і не відпустить ваші гріхи. Перепрошуйте тільки за одне – за ваші постійні вибачення. А краще з самого початку уникайте того, за що потрібно буде просити пробачення. Якщо дійсно є щось, про що ви шкодуєте, просто скажіть: “Я жалкую!”. Але найкраще – вміння перетворити недолік у перевагу: “У мене сьогодні застуджений голос, тому прошу вас зрушитися і сісти до мене ближче. Таким чином, згуртувавшись ще більше, ми продемонструємо, що ми всі – одна команда, що працює в тісній взаємодії”.

Помилка 4. Очі і брови

Ви впевнені, що добре керуєте своєю мімікою? Більшості новачків тільки здається, що це так. Насправді контролювати міміку непідготовленій людині нелегко. М’язами обличчя важко управляти без тренування, а загадково-спокусливий погляд і широко розкриті від страху очі розділяють усього кілька міліметрів, котрі кардинально змінюють сприйняття.

Психологічні дослідження показали, що області очей оратора публіка приділяє в 10-15 разів більше уваги, ніж будь-який іншій частині людини. Брови – головний елемент вашої міміки, вони не тільки вказують на емоції, але й управляють ними. Високо підняті брови – ознака невпевненості і некомпетентності. Звертайте увагу на свої очі та брови. Якщо вони будуть говорити те ж, що і ваші слова, публіка вас полюбить. Усміхнені очі і прямі брови – це якраз те, що потрібно. Слухати вас приємно, публіка впевнена у вашій компетентності. Потренуйтеся перед дзеркалом, запишіть власний виступ на відео і проаналізуйте його.

Помилка 5. Добір слів

Ми чуємо і розуміємо окремі слова перш, ніж розуміємо всю пропозицію цілком. Тому на значення окремих слів ми реагуємо швидше і менш усвідомлено, ніж на значення пропозицій. До того ж, негативні частинки сприймаються пізніше, ніж інші слова, а часто взагалі не сприймаються. Тому постійне використання таких конструкцій як “... не завдасть збитків”, “... непогано”, “... не боїмося докладати зусиль”, “... не хочу викликати у вас нудьгу довгими статистичними викладками” викликають у слухача ефект, протилежний очікуванням оратора.

Пам’ятайте: слова – це картинки в голові! Недарма в давнину вчителі риторики говорили своїм учням: “Розкажи мені так, щоб я це побачив!”. Слова повинні створювати потрібну вам картинку в голові слухачів. Тому використовуйте тільки ті слова, які підкріплюють бажану мету. Хай до вух слухачів долітає лише те, що повинно туди потрапити. Якщо ви хочете створити позитивний настрій, тоді замість “це не погано”, скажіть “це добре”. Створюйте позитивний настрій позитивними словами – адже від настрою публіки залежить дуже багато чого!

Помилка 6. Відсутність гумору

Усім студентам відомі лектори-зануди. “Вплив зовнішнього об’єкта пов’язано, по-перше, з прогресуючою емансипацією когнітивних функцій від примітивних афективних структур, по-друге, з диференціацією самих афективних структур, їх автономізацією від базальних потягів ...”, – бубонить такий викладач биту годину, не помічаючи, що у слухачів давно вже закипіли мізки і вони повністю втратили нитку оповідання.

Краще інформативної мови – тільки цікава мова! Додайте в свою серйозну промову посмішку, розбавте жартами, розкажіть кумедну історію. Людям потрібно періодично відпочивати. Вдячна публіка відповість вам прихильністю і увагою. Можна посміятися і над собою, якщо ви допустили якусь помилку – слухачі сприймуть це як ознаку вашої впевненості в собі і почуття власної гідності.

Зрозуміло, ніхто не вимагає від вас, щоб ви розповідали анекдоти на траурному мітингу. Але багато тем занадто важливі, щоб сприймати їх серйозно. Сміх – це цілюще середовище для роботи мозку. Висококласні педагоги знають, що гумор і гарний настрій тільки додають бажання вчитися і роблять процес більш ефективним. Сміх допомагає розслабитися і призводить до утворення в мозку такого хімічного середовища, у якому краще відбувається сприйняття нової інформації – це доведено нейропсихологією.

Помилка 7. Усезнайство

Ще гірше невпевнених і непідготовлених ораторів – оратори пихаті і надуті від усвідомлення власної важливості. Вони завжди вважають себе розумнішими за аудиторію, до якої звертаються. Викиньте з голови оману, що ви знаєте більше, ніж усі інші разом узяті. Навіть якщо ви добре обізнані з темою виступу, в окремих напрямах слухачі можуть знати набагато більше вас. Не вважайте аудиторію дурнішою за вас, інакше вам відплатять тією ж монетою. Пихатість і всезнайство можуть зіграти з вами дуже злий жарт. Так, одного разу нелюбимому лектору з історії філософії студент-психолог прилюдно поставив каверзне питання: як слід ставитися до філософа Уоллеса? Викладач, злякавшись, що його зловлять на недоліку ерудиції, довго і переконливо роз’яснював аудиторії помилки цього філософа, вигаданого студентами напередодні лекції.

Щоб не потрапити в смішне становище, достатньо було просто відповісти: “Ні, цей автор мені не знайомий. Якщо ви вважаєте, що його вчення підходить до нашої теми, прошу розповісти про нього в кількох словах”. Відкрито зізнаючись у своєму знанні чи незнанні, ви завойовуєте ще більшу симпатію аудиторії. Підключайте слухачів з новою інформацією до доповіді, вмійте оцінити їх знання. Цим ви продемонструєте повагу до учасників і внесете пожвавлення у власний виступ, доповните і збагатите його. Ви повинні бути вдячні аудиторії за активну участь, адже це, як мінімум, ознака інтересу до вашого виступу.

Помилка 8. Метушливість

Відволікаючись від страху перед публікою, початківець-оратор може квапливо ходити від стіни до стіни туди-сюди, наче маятник, проробляти метушливі маніпуляції з предметами (відкривати-закривати кришку кафедри, постійно вертіти олівець у руках і т.п.) і робити інші непотрібні рухи. У результаті публіка починає стежити за його переміщеннями і перестає стежити за темою виступу. По тому, як рухається доповідач, легко зрозуміти, наскільки він упевнений у собі. Постійне “ходіння” під час публічного виступу не випадкове. Воно видає бажання невпевненого в собі оратора втекти. Саме так воно і сприймається аудиторією. Цим горе-ораторам так і хочеться дати пораду зао Архімедом: “Знайдіть же, нарешті, точку опори!”

Знайдіть відповідне місце і займіть позицію. Ви можете сидіти або стояти – це залежить від тривалості публічного виступу, особливостей приміщення і інших чинників. Головне, щоб зі свого місця ви могли встановити зоровий контакт зі всією аудиторією. Не варто бути на одному місці. Переміщайтеся, але переміщайтеся усвідомлено, контролюючи простір. Різні частини доповіді маркуйте зміною позиції. Цим ви поліпшите сприйняття інформації та полегшите її запам’ятовування. Наприклад, ви міняєте позицію при переході від введення до основної частини виступу, при виділенні його ключових частин, а потім при переході до завершення. Коли закінчуєте доповідь і починаєте відповідати на запитання слухачів, ви знову спокійно і неквапливо переміщаєтеся в просторі у наступну точку і т. п. Таким чином, ви орієнтуєте слухачів у структурі вашого публічного виступу та вселяєте в них упевненість.

Помилка 9. Монотонність

Ніщо не втомлює так, як доповідь на цікаву тему, що читається нудним монотонним голосом. Такі публічні виступи на кшталт китайського катування краплями води: вода монотонно капає не тім’ячко й поступово доводить людину до божевілля. Усі слова зливаються в одноманітний потік і за тональністю мови не можна зрозуміти, де закінчується одна пропозиція і починається інше. Монотонне бубоніння швидко викликає роздратування і втому аудиторії, слухачі ледве стримуються, щоб не почати позіхати. Навпаки, майстерний оратор майстерно володіє своєю мовою. Щоб тримати публіку “в тонусі”, він постійно варіює гучність і силу свого голосу, надаючи йому жвавості. Коли хоче викликати напруженість і інтерес, він змовницьки затихає і вимовляє слова трохи повільніше. Говорячи голосніше, він виділяє головне у своєму публічному виступі. Коли потрібно, він додає голосу значимості й драматизму.

Зверніть увагу на звучання своєї мови. Виділяєте ви голосом ключові моменти публічного виступу, цитати, твердження? Підвищуєте чи висоту звуку в кінці питання? Чи змінюється темп мови в залежності від її змісту? Висловлюйте голосом свої почуття, і ви завоюєте публіку! Ви постанете впевненою, енергійною та захопленою темою людиною.

Помилка 10. Відсутність пауз

Новачки в ораторському ремеслі панічно бояться пауз, що неминуче виникають під час публічного виступу. Як правило, вони поспішають заповнити їх різною словесною нісенітницею і словами-паразитами (“Ееее ... Значить так ... Ееее ... Ну, що ще сказати... Ееее ...”). У результаті публіка думає: “Ееее ... Ну, нічого собі! Коли ж він закінчить мукати?”. Хтось починає рахувати, скільки разів ви скажете “Ееее ...”, хтось занурюється у свої думки і починає дивитися у вікно, не звертаючи на вас уваги, інші мучаться і рахують хвилини до кінця лекції.

Корисно пам’ятати пораду блискучої Джулії Ламберт з моемовського “Театру”: “Головне –- це вміння тримати паузу, краще її не робити, але якщо вже вийшло - тримай її, скільки можеш”. Коли нема чого сказати – краще помовчіть, поки прийдуть потрібні слова. Іноді оратору необхідно час, щоб подумати, звіриться зі своїми записами, або ж просто попити води. А публіці потрібні паузи, щоб осмислити сказане вами. Аси ораторської майстерності використовують паузи цілеспрямовано, щоб отримати зворотний зв’язок від аудиторії. Паузу можна використовувати для встановлення візуального контакту, щоб проконтролювати, чи правильно вас зрозуміли; для посилення напруги і драматизму; для порушення цікавості тощо. Тому не бійтеся робити паузи. Зазвичай публіка сприймає їх тривалість набагато коротше, ніж це здається самому доповідачеві.

Правила успішного публічного виступу

Кілька правил успішного публічного виступу: