Основоположні розділи класичної риторики

Інвенція

Диспозиція

Елокуція

Елоквенція

Меморія

Акція

Релаксація

Інвенція (лат. inventio – винахід, вигадка) – це перший розділ класичної риторики, в якому розробляються етапи задуму, намірів, ідей, формулювання гіпотези майбутнього виступу. На цьому етапі промовець має систематизувати власні знання про реальні предмети промови, явища чи абстракції в обраній галузі, що стануть предметом промови, потім зіставити їх зі знаннями про інші і визначитись, який предмет і у якому обсязі промовець може представити у промові.

Основне в інвенції – доречно вибраний предмет розмови і намір представити і розкрити його так, щоб досягти здійснення задуму.

Диспозиція (лат. dispositio – розташовую, розміщую) – це другий розділ риторики, в якому формулюються основні поняття про предмет виступу і визначаються правила оперування поняттями.

Основне призначення гарної диспозиції, тобто на етапі побудови промови – запропонувати цілий набір положень і в такій послідовності, щоб вони не суперечили одне одному, а переміщувались з однієї частини в іншу аж до закономірного висновку. Диспозиція пропонує також логічні операції, якими знімається суперечливість визначень.

Елокуція (лат. eloquor – висловлююсь, викладаю) – третій розділ класичної риторики, в якому розкриваються закони мовного вираження предмета спілкування. Основний зміст елокуції з класичної риторики перейшов у сучасну стилістику (вчення про стилі і вчення про тропи і фігури).

Розробка першого і другого етапів – інвенції та диспозиції – в елокуції набувають мовного фігурального вираження, і в результаті – додаткових змістових, оцінних, емоційних, вольових ефектів. Якщо перший і другий етапи підготовки промови підпорядковані суворій логіці операцій, то на третьому етапі – елокуції – зміст промови входить в зону паралогіки, яка допускає використання слів, виразів у переносному (фігуральному) значенні. Елокуція – це використання мовних засобів, що здатні трансформувати основні значення слів у переносні (тропи), і мовних засобів, які здатні трансформувати значення синтаксичних структур та елементів думки. На етапі елокуції розвинулось вчення про стилі. Тому цей розділ риторики називають найкрасивішим і найефективнішим. Саме він приводить мовця до мети.

Елоквенція – підрозділ елокуції – найближчий до розділу риторики, в якому досліджуються фігури слова (тропи) і фігури думки (риторичні фігури). Отже, цю частину можна назвати серцевиною красномовства.

У класичній давньогрецькій риториці від часів Горгія, у римській риториці часів Цицерона, у традиційній ренесансній, в просвітницькій, бароковій і особливо в шкільній риториці за тропами і фігурами закріплювалась прикрашальна функція. Це усолоджувало промови, але часто прикривало примітивний зміст і цим викликало у 19-20 століттях іронічні напади на риторику як на пусту забавку. Нині утверджується погляд на тропи і фігури як на творчі елементи мови, що відбивають специфіку творчого мислення, художнього бачення предмета мовлення, а не пусті прикраси.

Тропи і фігури виникають в результаті складних семантико-синтаксичних процесів між словами і словосполученнями і це свідчить про те, що вони не є простими засобами прикрашання.

Меморія - (лат. memoria – пам’ять, загадка) – це наступний розділ риторики, призначення якого – допомогти оратору запам’ятати зміст промови, щоб не розгубити не тільки фактичну інформацію, а й образність, цікаві деталі. Його можна назвати тренуванням пам’яті. По-сучасному це можна визначити як збагачення і впорядкування „банку даних”.

Акція – (лат. actio – дія, дозвіл) – п’ятий розділ класичної риторики, призначення якого – підготувати оратора зовнішньо і внутрішньо до виступу. Це – найважливіший і найвідповідальніший етап риторичної діяльності оратора, адже за короткий час має реалізуватись вся тривала попередня робота і привести до очікуваної мети. Оратор має зовнішньо добре виглядати, справляти приємне враження дикцією, силою звучання голосу, тоном, вмінням тримати паузу, мімікою, жестами, кінетикою.

Після виступу настає етап релаксації, розслаблення, спад фізичного та інтелектуально-психологічного напруження. Гарний оратор використовує цей стан, щоб „по свіжих слідах” проаналізувати свій виступ, виділивши вдалі і невдалі місця, знайти їм пояснення.

Терміни, які треба запам’ятати:

Аудиторiя – це група людей, у думках чи поведінці яких мають відбутися зміни, до яких прагне оратор.

Академічне красномовство – різновид публічного мовлення, майстерність наукової доповіді, повідомлення, вузівської лекції або навчальної бесіди.

Аргумент – підстава, доказ, які наводяться для обґрунтування, підтвердження судження, посередництвом якого обґрунтовується істинність якогось іншого судження.

Вплив – це дія на стан, думки, почуття i вчинки іншої людини за допомогою вербальних i невербальних засобів, у результаті якої відбуваються зміни в поглядах чи поведінці.

Гомілетика – вчення про майстерність церковної проповіді, бесіди священика з віруючими.

Девіації у спілкуванні – різноманітні типи комунікативних невдач, помилок, обмовок, описок тощо, пов’язані з мовною та комунікативною компетентністю учасників спілкування.

Дискурс – зв’язний текст у контексті багатьох конституйованих та фонових чинників: соціокультурних, психологічних тощо.

Елоквенція – красномовство.

Етос – це засоби впливу, що апелюють до моральних принципів, до норм людської поведінки.

Класична риторика – це перший етап у розвитку риторики, тривав з V ст. до н. е. до середини ХХ ст., засновником iї був давньогрецький софіст Горгiй.

Комунікація – обмін знаковими повідомленнями, інформацією в різноманітних процесах спілкування.

Логос – це засоби впливу, що апелюють до розуму.

Мовлення – процес використання людиною мови для спілкування з іншими людьми. Мовлення не існує відірвано від мови. Воно здійснюється певною мовою з дотриманням законів і правил цієї мови.

Мовлення внутрішнє – різновид мовленнєвої діяльності, що виступає в ролі механізму мовного мислення. „Внутрішнє мовлення – це живий процес народження думки в слові” (Л.Виготський).

Неориторика – це другий стан у розвитку риторики, триває з середини ХХ ст. до нашого часу, засновником її є бельгійський вчений Х. Перельман.

Оперативна пам’ять – особливий вид пам’яті, функціонування якого побудовано на сполученні інформації, що доходить із довгочасної і короткочасної пам’яті при розв’язанні певного завдання.

Оратор – це людина, яка переконує iнших прийняти певнi твердження або виконати певнi дії.

Пафос – це засоби впливу, що апелюють до почуттiв.

Переконання – це свiдома аргументована дiя на iнших людей з метою прийняття ними певних тверджень або намiрiв.

Предмет риторики – це публiчний виступ у процесi комунікації.

Промова – це мовленнєве повiдомлення, з яким оратор звертається до аудиторії.

Риторика – це наука про способи пiдготовки та виголошення ораторської промови з метою певного впливу на аудиторiю.

Риторичні (стилістичні) фігури – конструкції, що сприяють виразності промови: анафора (повторення однакового слова на початку речень), епіфора (повторення однакового слова у кінці речень), паралелізм, антитеза (зіставлення протилежних явищ), градація (розподіл однорідних понять, предметів за ступенем якості або кількості), інверсія, умовчування, риторичні запитання, звертання тощо.

Теза – один з елементів доказу; положення, істинність якого обґрунтовується в доказі; коротко сформульоване положення підготовленої доповіді, виступу.

Самостійна робота №6

Тема: Структура ділового спілкування. Техніка ділового спілкування. Мовленнєвий етикет