День Святого Миколая

(19 грудня) Найбільшою пошаною в народі відзначалося свято Миколи, який вважається покровителем бідних і знедолених та заступни­ком рибалок і моряків. Святого Миколу вшановують два рази на рік: 22 травня і 19 грудня. У народі кажуть: «До першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніко­ли». Святий Миколай жив близько 1700 років тому. Усе своє жит-

103

тя він присвятив справам милосердя. Його постійною турботою було піклування про немічних, убогих та сиріт. За переказами, він допомагав найчастіше таємно, особливо тим, хто соромився про­сити. Усе своє життя Микола прожив із глибокою вірою в Бога. Силою молитви він творив чудеса: зцілював безнадійно хворих, припиняв розбрат, втишував збурене море. Тому і назвали його Чудотворцем.

В Україну культ Миколая прийшов водночас із прийняттям християнства. Святий Миколай у нас був завжди покровителем і заступником усіх дітей. Звичай обдаровувати дітей у ніч на свято­го Миколая (з 18 на 19 грудня) є чи не в усіх християнських народів. Ця гарна традиція прийшла в Україну з Європи й утвердилася на західних землях, де в день Святого Миколая готують спеціальне печиво, «миколайчики», і обдаровують усіх дітей.

3. Фізкультпауза.

V. ПІДСУМОК УРОКУ Конкурс кмітливих і уважних.

На яких святах говорять такі слова:

а) На щастя, на здоров'я, на Новий рік, аби вам родило краще, ніж торік. (Новий рік.)

б) Відчиняй, господарю, коляда. Радуйся, володарю, коляда. Принесли ми коржики, коляда. (Святвечір.)

в) Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка. (Щед­ рий вечір напередодні Нового року.)

II ВАРІАНТ УРОКУ І. ОРГАНІЗАЦІЯ КЛАСУ

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Заслуховування розповідей дітей про видатних людей України та про історичні події, пов'язані з іменами цих людей.

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ 1. Бесіда.

• З яких джерел ми можемо дізнатися про видатних особистос­тей або певні історичні події?

• Для чого нам потрібно де знати?

104

2. Узагальнення думок учнів та висновок.

Знати про історичне минуле рідної землі нам допомагають кни­ги, твори мистецтва, музеї, розповіді прадідів, які переказуються із вуст в уста.

Із покоління в покоління передаються і традиції, звичаї, обря­ди народу, що належать до духовної спадщини.

Традиції (з латин, «походження») — передача загальноприйня­того досвіду, перевіреного минулим. Традиції необхідні для існу­вання колективу чи держави. їхня мета полягає в тому, щоб за­кріпити і відтворити в нових поколіннях усталені способи життя, поведінку, мислення. Традиції здійснюються через звичаї, свята, обряди.

IV. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ І ЗАВДАНЬ УРОКУ

Сьогодні ми ознайомимося зі святами, їхніми різновидами, бу­демо дослідниками народних свят та звичаїв.

V. ПЕРВИННЕ СПРИЙНЯТТЯ ТА ОСМИСЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ

1. Слово вчителя.

Під час вивчення свята треба знати, що воно означає, з яки­ми подіями пов'язане, що передбачає для тих, хто його святкує. В Україні відзначаються різні свята: народні, державні, сімейні. Наведіть приклади народного, державного, сімейного свята. (Від­повіді дітей.)

Народні свята — відзначення знаменних історичних подій та урочистих днів у житті народу.

Державні свята — календарні дні, присвячені історичним подіям у житті держави, визнані законом святковими.

Сімейні свята — урочисті події, пов'язані зі звичаями певної сім'ї. Це весілля, день народження, хрестини.

На даному уроці ми розглянемо народні свята осінньо-зимового циклу. Найважливіше осіннє свято для українців — Покрова.

2. Читання мовчки тексту «Покрова» з картки у супроводі магніто­ фонного запису.

Це свято відзначають 14 жовтня на честь Божої Матері, яка зня­ла зі своєї голови білу хустку — покрову — і розкинула її над людь­ми, що знаходилися в церкві, одночасно молячись за їхнє спасін­ня і врятування від біди. її біла довга покрова і стала своєрідним оберегом України, символом споконвічного прагнення до злагоди і миру між своїми і чужими землями.

105

Особливо шанували Покрову запорозькі козаки. Вона була їх­ньою заступницею у далеких походах. її зображення завжди було на хрестах, які носили..козаки. Священною для кожного козацько­го лицаря на Січі була Покровська церква, від порога якої січови­ки вирушали на захист рідної землі і куди з подякою за порятунок поверталися після походів.

Покрова в народному календарі — помітна переломна дата, піс­ля якої холод господарював на землі. До Покрови селяни намага­лися утеплити хати, забити і замазати всі щілини. Тому говорили: «Покров, натопи хату без дров!» «Покровкою» називали сорт яб­лук, які достигали на той час. Швидко темніло надворі, тому старі люди й казали: «Минула Покрова — з'їла полудень корова».

У жовтні закінчувалися польові роботи, вільніше почувала себе жінка, тому жартували: «Як пройшла Покрова, так і жінка здо­рова». Це був веселий, багатий на розваги місяць, коли.починали грати весілля. У народі ствердлсували, що Покрова покриває траву листям, а голову дівчат — шлюбним вінком.

3. Висловлення дітьми вражень від прочитаного, доповнення розповідями з особистого досвіду святкування Покрови.

4. Читання статті про зимові свята у супроводі магнітофонного запису.

Ланцюжок веселих зимових свят називають святками. Свят­ки — це Свят-вечір, Різдво, Новий рік, Водохреща.

Церковне свято народження Ісуса Христа злилося з язичниць­ким святом сонячного божества Коляди, яке знаменувало відро­дження сили світила після найкоротшого дня у році. Святкування Різдва починалося напередодні — у Свят-вечір. У цей день намага­лися не їсти до появи першої зірки на небі, яка колись сповістила про народження Христа.

Перед вечерею господар розсипав по долівці сіно, ставив у по­куті сніп— «дідух», а господиня готувала дванадцять пісних страв, не рахуючи хліба. На столі стояла в склянці із зерном свіч­ка, посередині столу — калач. Найважливіші обрядові страви — кутя (пшенична каша з медом) і узвар (густий солодкий компот із сушених фруктів). За стародавнім віруванням, померлі теж брали участь у родинній святковій вечері.

Перед вечерею діти залазили під стіл і кричали: «Кво, кво, кво! Завтра в нас Різдво». Хто-небудь із дорослих сіпав їх за губи, щоб кури неслись і були хохлатими.

106

Кутю батько ставив у красний кут (на почесне місце), а потім відкривав двері і запрошував: «Морозе, морозе, ходи до нас куті їсти, а коли не йдеш, то не йди на жито, пшеницю і всяку пашни­цю!» Так задобрювали природу і просили багатого врожаю.

Після святої вечері і протягом наступного дня діти бігали селом і вітали з Різдвом хрещених батьків, родичів, односельців, співали величальні пісні — колядки. Тому саме поздоровляння (віншуван­ня) називалось колядуванням.

Рано-вранці колядники ходили дворами з великою зіркою (дерев'яний каркас, обклеєний кольоровим папером; всередині горіла свічка). Ця зірка могла обертатися на вістрі під час руху колядників. Зірку носив ватажок, якого звали «береза». Під час колядування також «водили козу». «Козу» вистругували з дерева, накривали вивернутим кожухом, прив'язували солом'яні роги, хвіст, вішали дзвіночок. Із козою, як правило, ходили «лікар», «смерть з косою», які розігрували жартівливі сценки. «Міхоно­ша» носив торбу для подарунків.

«Береза» стукає у вікно, гукаючи:

• Пане господарю, благословіть Христа славити!

• Просимо,— відмовляють господарі. Малеча співала колядки:

Я маленький хлопчик,

Сів собі на стовпчик,

В сопілочку гукаю,

Діток забавляю.

А ви, люди, чуйте,

Коляду готуйте,

Яблучка, горішки,

Це мої потішки.

Горішків хоч жменьку

Сипніть у кишеньку.

А коли не дасте — то для мене пусте.

Христос народився — світ розвеселився.

5. Слово вчителя з елементами бесіди,

— Які ви знаєте колядки? Кого ви вітаєте з Різдвом?

Закінчувались різдвяні свята і наставав Новий рік. Наші пред­ки святкували його весною, коли у природі розпочиналось нове життя. З поширенням християнства Новий рік стали відзначати першого вересня. І нарешті затвердилася традиція святкування новоріччя взимку.

107

— Коли саме українці відзначають Новий рік як народне свято? Розкажіть, як це відбувається?

(Учитель уточнює, доповнює відповіді дітей.)

Переддень Нового року називають у народі Щедрим вечором, Щедриком, «меланками». Столи у цей день ломилися від щедрого смачного пригощання. Під час вечері могли влаштувати таку гру:

• А де наш батько?— гукали діти.

• А хіба ви мене не бачите?— запитував батько, ховаючись за горою пирогів.

• Ні, не бачимо! — кричали діти.

— Дай боже, щоб завжди так не бачили,— говорив батько. Надвечір перед Новим роком діти щедрували. Під вікнами

сусідів вони співали віншувальні пісеньки — щедрівки.

У церковному календарі Новий рік — це день Святого Василя Великого. Зранку тільки хлопчики «посівали» — прямо з порога розкидали по хаті зерно. При цьому примовляли: «На щастя, на здоров'я, на Новий рік, на нове літо сій, Боже, роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю».

6. Фізкультпауза.

7. Читання мовчки статті про свято Водохреща у супровіді магні­тофонного запису.

Святки закінчувалися Водохрещем 19 січня (Водосвяттям, Богоявленням). Це свято символізує зародження християнства. Напередодні Водохреща— «голодна кутя». «Голодною» вона на­зивалася тому, що добрих і злих духів, які під час свят гостювали в родинах, припиняли пригощати за святковими столами. Перед вечерею на горнятках із кутею і узваром малювали хрести. Хто це робив, одночасно кусав пиріг, примовляючи: «Хрест писну і пиріг кусну». Після вечері «проводжали кутю» — стріляли з рушниць або били дрючком по рогу хати. Від такої стрілянини розбігають­ся вовки. А коли «кутю проженуть»— батько присмалює дітям чуби — «щоб вовка не боялися». Із цим звичаєм і пов'язана при­повідка «Не бачив ти смаленого вовка». (Чогось поганого, страш­ного, небезпечного.)

Уранці всі йшли на річку. Там прорубували в кризі хрест і при­крашали його стрічками. «Іордань» — так називали те місце, де святили воду. Йдучи по свячену воду, люди квітчали посуд без­смертником або сухими волошками, щоб «Бог милував від злої на­пасті». Справа в тому, що Водохреща (Богоявлення) було встаиов-

108

лено як пам'ять хрещення Христа у річці Іордань. Деякі сміливці після освячення води «для здоров'я» купалися в ополонці. Воду, зібрану на це свято, зберігали для лікування різних хвороб.

Після Водохреща люди думали вже про кінець зими, хоча ще лютували морози, тому казали: «Тріщи, не тріщи, а минули Водо­хрещі».

8. Бесіда за прочитаним.

• Що вас зацікавило в розповіді про Водохреща?

• Які ще зимові народні свята знаєте?

• У яких святкуваннях самі брали участь?

Цікаво святкують українці Стрітення, яке припадає на 15 лю­того. У розвагах проходять останні дні перед Великим постом — Масниця.

VI. ПІДСУМОК УРОКУ

Отже, сьогодні на уроці ви дізналися про цікаві звичаї і обряди, пов'язані зі святами осінньо-зимового циклу. Доповніть речення: Я раніше не знав (не знала)...

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Підготувати стислу розповідь (на 2 хвилини) про Стрітення чи Масницю (за вибором).

1. Прочитати статтю (с. 60—62) підручника.

УРОК 27

Тема. Урок-конференція «Народні свята в Україні».

Мета: доповнити, систематизувати знання дітей про народ-

ні свята українців, про яскраві обряди та звичаї, що прийшли до нас із далеких віків; учити досліджува­ти, працювати з науково-популярною літературою, виступати перед публікою з короткими повідомлен­нями; виховувати інтерес до давніх традицій, бажан­ня продовжувати, збагачувати їх.

Обладнання: костюми для інсценізації, малюнки або зразки писа­нок, картки-підказки, український вінок із квітів; малюнки рослин, з яких робили трав'яні фарби.

109

ХІД УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЯ КЛАСУ

11. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ. Заслуховування розповідей дітей.

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Бесіда.

• Згадаймо: які свята ми вивчали на попередньому уроці?

• Які ще свята відзначають українці взимку?

IV. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ ТА ЗАВДАНЬ УРОКУ

Сьогодні ми з вами проведемо урок-конференцію. Конференція (з латин, соп/его — збираю в одне місце) — збори, нарада представ­ників громадських, партійних, наукових організацій для обгово­рення певних проблем чи питань.

Ви будете науковцями, дослідниками у проведенні народних свят. Тож тема нашої конференції «Народні свята в Україні».

V. ПЕРВИННЕ СПРИЙНЯТТЯ ТА ОСМИСЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ 1. Виступи дітей (по 2—3 хвилини).

1-й учень. 19 грудня— день Святого Миколая. Це веселе на­родне свято, бо Святий Миколай завжди вважався заступником простого люду, покровителем діточок. Миколі молилися, коли ви­рушали в путь, під час пожежі, хвороби. Якщо на Миколу йшов сніг, то казали «Це Микола бородою трусить, дорогу стеле». Напе­редодні свята група хлопців із переодягненим Миколаєм обходила двори з піснею:

Ішов Микола лужком, бережком.

Святий Миколай лужком, бережком...

Ой, хто, хто Миколая любить,

Ой, хто, хто Миколаю служить,

Тому Святий Миколай

На всяк час помагай, Миколай!

І роздавали подарунки дітям: цукерки, фрукти, горіхи, а не­слухняним залишали палицю як пересторогу на майбутнє. В інших народів Святого Миколая замінили Санта Клаус, Дід Мороз тощо. Зранку діти прокидались і перевіряли, чи не залишив їм Миколай гостинця у чобітку. А коли гостинця не було, задумувались, чому

110

так трапилось, намагалися пригадати свої гріхи, давали обіцянку Миколаю бути слухняними, а Миколай, добра душа, наділяв їх гостинцями та дитячі обіцянки пам'ятав до наступного року.

2. Слово вчителя.

— Друзі, а чи заслужили ви гостинці від Миколая у цьому році? (Діти за бажанням діляться спогадами про свято.)

3. Інсценізація (4 учні).

Баба Зима у полатаному кожусі, подертих чоботах, у хустці з дірками. Із тих дірок стирчить сиве волосся. Вона зігнулася, ледве йде, трясеться. її веде попід руки Дід Мороз. У руках Зими щербатий глечик, а через плече у неї — порожня торба. Назустріч іде Літо. У Літа вінок на голові, сорочка в квітах, зелена плахта. Літо — весела дівчинка. Вона несе в руках серп, сніп жита. Зуст­річаються.

• Боже, поможи тобі, Зимо,— мовить Літо.

• Дай, Боже, здоров'я! — відповідає Зима.

• Бач, Зимо,— дорікає Літо,— що я наробило і напрацювало, ти поїла і попила! Вертай туди, звідки прийшла.

• Ні,— сердиться Зима,— ти зійди з дороги!

Учитель: Друзі, як цей день називають у народі? (Відповіді учнів.) Ще лютує зима хуртовинами, а в повітрі пахне весною. Кажуть, що 15 лютого на Стрітення зима йде туди, де було літо, а літо — де була зима. Якщо в цей день курка води з калюжі нап'ється, то буде рання весна.

4. Продовження виступів учнів.

2-й учень. Масницею називали останній тиждень перед постом. На масляну пекли млинці, налисники, оладки, готували вареники з сиром. Це був час забав і розваг. На масному тижні по селах но­сили солом'яне опудало, в яке діти кидали сніжки. Опудало потім спалювали або топили у річці.

3-й учень. У деяких місцевостях справляли «Колодку». Жінки брали дровиняку, якій давали ім'я «Колодка». Спочатку святку­вали її народження, потім хрестили, потім її прив'язували до ноги нежонатих парубків або незаміжніх дівчат, і ті тягали «Колодку», поки не відкуплялись.

4-й учень. Масницю в Україні називали «Колодієм». Так імену­вали майстра, що робив колеса. Таке ім'я могло бути і у стародав­нього слов'янського божества, яке робило колісну дорогу замість

111

санної. Масниця закінчувалася «прощальною неділею». Як ви думаєте, чому вона так називається? Усі прощалися з масляним смачним і веселим тижнем і водночас просили у близьких вибачен­ня (прощення) за нанесені образи.

5. Фізкультпауза.

А зараз відпочинемо і пограймо в гру «У блудька». А ви, діти, скажете, коли так розважалися. (Це найурочистіше церковне свя­то, яке відзначає християнський народ.)

Діти стають півколом, кладуть крашанку на землю, відміряють п'ять кроків. Одному з гравців зав'язують очі, тричі обертають нав­коло себе і змушують зробити п'ять кроків. Потім розв'язують очі, і гравець намагається дотягнутись до крашанки рукою. Якщо до­тягнувся, крашанку забирав собі. (Гра повторюється 3—4 рази.)

Діти вгадують назву свята.

6. Продовження виступів учнів.

5-й учень. Великдень, або Пасха (це слово означає «визволен­ня», «рятунок»), співпадає з весняним святом стародавніх слов'ян, що відзначалося після першого весняного молодика у неділю, яку називали світлою. Церквою Великдень встановлено як пам'ять воскресіння розіп'ятого на хресті Ісуса Христа.

6-й учень. Останній перед Пасхою тиждень називають Страс­ним. В Україні його ще називали білим. Бо селяни готувались до свята, упорядковували подвір'я, а головне — білили хати. У Чис­тий четвер віруючі у церкві слухали «страсті» — розповіді про страждання Христа, а потім запалювали свічки і несли їх додому так, щоб не згас вогник. Страсна свічка зберігалася як оберіг. Чис­тий четвер є днем очищення душі і тіла від бруду.

7-й учень. У Страсну п'ятницю печуть паски, запалюють во­гонь у печі від «страсної свічки». Цього дня не можна сердитись. Господині готували м'ясні страви, пекли коржі, готували писан­ки, паски, а діти в усьому допомагали. Навколо церкви у цей день обносили Плащаницю Христову (полотнище із зображенням тіла Христа в труні).

8-й учень. У Велику суботу ввечері народ збирався біля церкви. Існувало повір'я: хто засинав у цю святкову ніч, той просипав своє щастя. Опівночі починалось богослужіння. На світанку освячува­ли хліб, крашанки, сало, ковбаси, і люди поспішали додому, де відбувалося урочисте родинне розговіння.

112

Учитель: Як віталися люди у цей день? (Христос Воскрес! Воіс­тину Воскрес!)

Молодь на Пасху влаштовувала різні ігри та забави, співала піс­ні — веснянки. Та які ж ігри без писанки!

7. Заслуховування розповідей про писанки.

(Супроводжується демонстрацією малюнків із зображенням писанок.)

1-й учень. Про писанку складено чимало легенд. Ось одна з них. Коли Ісуса Христа вели на муки, Мати Божа творила в ночі писан­ки. Вони виходили дуже гарні. А як писала, котилися з її очей сльо­зи. Вони капали на писанку і там жевріла цяточка.

2-й учень. Дівчата розписували яйця трав'яними фарбами. Жовту фарбу добували з яблуневої кори, чорну — з кори вільхи, бузини, чорної мальви, зелену — з омели, барвінку, озимини; зо­лотаву— з цибулі, дубової кори; синю— з пролісків, рясту, бар­вінку; червону — з суміші різних трав. Червоної фарби було най­більше, бо це колір крові Спасителя.

3-й учень. Дослідженням встановлено, що візерунки писанок пов'язані з різними обрядами, іграми, що існували в дохристи­янські часи. А писанку люди наділяли магічною силою. Кожен колір був символічним і щось означав.

Червоний — радість, любов, життя.

Жовтий — місяць, зорі, урожай.

Блакитний — небо, повітря, здоров'я.

Зелений — воскресіння природи.

Чорний і білий — ушанування душ померлих.

4-й учень. Елементи орнаменту теж мали символічне значення. Восьмигранна зірка — символ сонця, тепла, радості. «Вітрячки», або «ламаний хрест»,— символ удачі і щастя. Хрест у сиву давни­ну був символом вогню, повітря, води, землі. «Спіраль» (знак 8) був символом вічності, а риба — здоров'я.

5-й учень. А на 50-й день після Великодня люди святкували Зе­лену Неділю. Усі йшли до церкви на службу. А потім — на місця поховання своїх родичів. Зелені свята (або Трійця) встановлене на честь зішестя Святого Духа на апостолів, після чого вони пере­повідали священикам учення Христа. Крім цього, у цьому святі збереглися відголоски вірування наших предків, які намагалися захистити квітучі ниви від небезпечних польових духів: Мавок, Русалок.

113

6-й учень. Оберегом від цих та інших злих сил була «зелень» — «клечання». Найкращими охоронцями від нечисті були клен, липа, дуб, осика, якими уквітчували всі будівлі у дворі, а в хаті на підлогу трусили запашним листям очерету, духмяними травами, квітами.

7-й учень. Юні українки на Трійцю плели вінки з живих квітів, які символізували молодість, вроду, чистоту. (Демонстрація він­ка.) Незабудка у вінку була символом пам'яті, волошка — довіри, фіалка — скромності, айстра — печалі, мак — утіхи, барвінок — солодкого спомину, а полин — захисту від русалок.

8-й учень. Обряди, пов'язані з вінками, прийшли до нас із гли­бокої давнини. Греки нагороджували вінками переможців олім­пійських ігор. Римляни любили вінки з троянд. Слов'яни теж ви­користовували вінки у різноманітних обрядах, особливо під час свята Івана Купала.

Про це свято ви прочитаєте статтю підручника вдома, згадаєте самі або розпитаєте у рідних, як у нашій місцевості відзначають свято Івана Купала.