Розділ 1 управління природокористуванням

В умовах невідкладності проведення екологічно орієнтованої структурної перебудови економіки необхідне введення природоко­ристування в сферу ринкових відносин, що формуються. Для цього необхідно удосконалити загальну модель управління природокорис­туванням. Головною її метою, як відомо, є задоволення потреб у тих видах продукції і послуг, що мають безпосереднє відношення до природного середовища. На підставі аналізу досвіду ефективного природокористування, накопиченого в країнах зі сприятливою еко­логічною ситуацією, можна виділити наступні найважливіші прин­ципи економіко-екологічного управління:

• комплексності територіальної системи. Відповідно до даного принципу природно-ресурсний потенціал території розгляда­ється як ціле, що дозволяє виділити природний об'єкт як голо­вний елемент системи управління природокористуванням;

• первинності функції управління природокористуванням. Застосування цього принципу обумовлює необхідність додання суб'єкту природокористування господарської самостійності;

• взаємодії. Він визначає створення системи управління природокористуванням регулюючого типу, що забезпечує раціональне використання і відтворення природних ресурсів, охорону і відновлення природного середовища;

• координаційний. Його реалізація вимагає налагодження горизонтальних взаємозв'язків і взаємин суб'єктів природокористування.

Інтеграція даних принципів дозволяє сформувати механізм організації і керування природокористуванням, що відповідає сучас­ним вимогам орієнтації економіки на соціальні й екологічні аспекти. Такий механізм, усуваючи відомчий підхід до використання й охорони природного середовища, дублювання і паралелізм у роботі різних структур, територіально розташованих у межах регіону, дозволяє забезпечити комплексний характер включення природно-ресурсного потенціалу в господарський оборот.

Помітимо, що будь-який управлінський процес, у тому числі в сфері екологічного природокористування, повинен забезпечувати виконання наступних функцій: планування, організації, мотивації і контролю.

Планування екологічного природокористування здійснюється поетапно і містить у собі: постановку цілей використання ресурсів (до чого прагнемо?); визначення вихідних передумов з обліком міс­цевих екологічних особливостей (на якому рівні знаходимося сьо­годні?); виявлення альтернатив раціонального споживання ресурсів (як скоріше досягти намічених цілей?); вибір оптимального варіанту з дотриманням екологічних вимог (як можна втілити стратегію в ре­альність?) і припускає можливість удосконалення планів (як краще скорегувати план?).

При стратегічному плануванні, а саме воно необхідно в даний час для налагодження екологічного природокористування, необхід­но сформулювати чітку багаторічну програму і поетапні цілі, страте­гію удосконалювання самого планування; установити ефективний зворотний зв'язок; визначити можливості Підвищення ступеня вико­нання плану; виробити загальну спрямованість до інновацій, скоро­тити витрати і т. д. Виконання стратегічного плану обумовлює по­треба в постійному аналізі і прогнозуванні менеджерських операцій по раціональному використанню і поліпшенню охорони природних ресурсів. Усі стратегічні заходи щодо поліпшення екологічного природо-устрою і природокористування повинні мати фінансове об­ґрунтування.

Організація в даному випадку полягає у виконанні плану ціл­ком конкретними структурами і суб'єктами, що господарюють. А функція мотивації проявляється головним чином у стимулюванні раціонального використання й охорони природних ресурсів, об'єк­тів. Звідси потреба в створенні екологічного менеджменту в системі суб'єктів, що господарюють — природо користувачів. Контроль дозволяє здійснювати перевірки і зіставлення фактичних результатів із заданими по оптимізації природокористування з дотриманням кологічної безпеки. Дана функція керування обумовлює необхід­ність введення екологічного аудиту і моніторингу природокористу­вання (про що більш докладно трохи нижче). Усі перераховані функції взаємозалежні і сприяють прийняттю ефективних рішень з екологічних проблем.

В умовах централізму управління використанням природних ресурсів було націлене головним чином на показник і недостатньо на результат, тому що реалізовувалася воля центру. Екологічний ме­неджмент дозволяє перебороти цей недолік. Він поряд з безліччю інших задіє і такий ефективний механізм, як консенсус, тому що базується на поглибленні процесів демократизації управління. При вирішенні проблем, особливо глобальних, в умовах плюралізму ду­мок представників різних регіонів (які відрізняються ступенем еко­логічної складності по безлічі видів використовуваних природних ресурсів), зростання інформаційних потоків і ускладнення техніко-економічних процесів природокористування принцип консенсусу дозволяє здійснювати багатопланові узгодження при пошуку і добо­рі оптимальних рішень.

Консенсус досягається шляхом взаємних обговорень, консуль­тацій і наукових обґрунтувань, а також за рахунок застосування особливих методик оптимізації висунутих альтернатив. Тут можна відзначити цілий арсенал спеціальних прийомів: «мозкова атака», «синектика», «групова робота», «конференція ідей», «методи функ­ціонально-вартісного аналізу», «ринги» і інше.

Територіально-виробнича система управління природо користуванням повинна включати, як окремі суб'єкти територіально-управлінської ланки (має права юридично і фінансово самостійного органу, підзвітного у своїй роботі тільки місцевому органу влади й того, що забезпечує проведення на своїй території єдиної, незалеж­ної від інтересів міністерств і відомств економічної політики, екологізацію економічного і соціального розвитку району) і внут­рішньовиробничу систему управління природокористуванням пер­винного суб'єкту господарювання.

В умовах переходу економічної системи країни від директивної до ринкової, проблема правильного визначення місця природокори­стування, наукового обґрунтування застосування тих чи інших меха­нізмів і інфраструктурних компонентів до сфери природокористу­вання має пріоритетний характер. Вважається, що реалізація в сфері природокористування ринкових відносин дозволить активізувати са­морегулюючі фактори відтворювального процесу, поліпшити еколо­гічну обстановку, нормалізувати в цій сфері вартісні відносини.

При цьому все природокористування, незалежно від форм влас­ності і діяльності конкретних суб'єктів, що господарюють, підлягає охопленню механізмом платності, який регулює відносини між власниками природних ресурсів і природо користувачами. Тут було б доцільно застосувати цільові бюджети природокористування — сукупність планів формування і використання коштів, що направля­ються на розширене відтворення природних ресурсів і середовища з метою підтримки необхідного екологічного і ресурсного балансу, що забезпечує нормальні умови життєдіяльності людського суспіль­ства. У ці цільові екологічні бюджети варто об'єднати кошти з дер­жавного бюджету і позабюджетних фондів охорони природи.

Однією з важливих ознак розвинутої ринкової економіки є від­повідна інфраструктура. До її елементів у сфері природокористуван­ня зокрема відносяться екологічний маркетинг і екологічний аудит. Екологічний маркетинг включає комплексну діяльність, спрямовану на визначення, прогнозування і формування споживчих запитів із приводу відтворення природних ресурсів, просування товарів і по­слуг екологічного призначення від виробника до споживача.

Найбільш ефективною умовою якнайшвидшого санірування навколишнього середовища є ініціатива й активність промисловості, зростання самосвідомості громадян, розвиток інтернаціональних зв'язків, що веде до наукової й економічної кооперації. Тут одним з найважливіших елементів господарського механізму саме і виступає екологічний менеджмент, заснований на екоаудиті. Еко-аудит — це систематична, документована і регулярно повторювана перевірка стану екологічного природокористування. За основу береться зістав­лення результатів, що досягнуло підприємство, із завданнями, що стоять перед ним.

Під екологічним менеджментом розуміється організація охоро­ни навколишнього середовища у всій її сукупності (при постачанні і витраті природних ресурсів, енергії і сировини, при здійсненні тех­нологічного процесу, при випуску, збуті і транспортуванні продук­ції, при утилізації відходів виробництва усіх видів від промислових викидів до пакувальних матеріалів). Використання даного механізму дозволяє знизити ступінь впливу на навколишнє середовище; вияви­ти потенціал економії ресурсів (сировини, усіх видів енергії і води), включення у виробничий оборот відходів і зниження собівартості продукції; забезпечити гарну репутацію; одержувати більш вигідні кредити в банках; укладати договори про страхування на більш ви­гідних умовах, тобто поліпшувати свої шанси в обстановці твердої конкуренцію Тому участь у системі екологічного менеджменту пере­творюється в реальну необхідність.

Що потрібно для того, щоб взяти участь у системі екологічного менеджменту? Спочатку виробниче підприємство, яке добровільно й усвідомлено вирішило взяти участь у такій системі, повинно скла­сти зрозуміле уявлення про дійсність. Тому усі впливи на навколиш­нє середовище, необхідно виявити, оцінити і документувати. Об'єк­тивна оцінка повинна бути дана також стану охорони навколишньо­го середовища.

Послідовність етапів створення системи екологічного менедж­менту на підприємстві така. Виробляється програма по охороні на­вколишнього середовища, формулюються конкретні завдання в цій області, намічаються шляхи і реальні терміни їхнього досягнення. Збір даних, їхня уніфікація і документація є наступним етапом. На­явність кваліфіковано й об'єктивно складеної документації повинно забезпечити ефективне проведення з визначеною періодичністю — один раз на рік — перевірки стану справ по охороні навколишнього середовища (у чому власне і полягає екоаудит). Така перевірка з'явиться експертизою відповідності фактичного стану справ на підприємстві вимогам, пропонованим діючим екологічним законодавством, а також динаміки процесу поліпшення — поставленій меті. Результати перевірки, включаючи зміст програми підприємства по охороні навколишнього середовища, дані про викиди шкідливих ре­човин у навколишнє середовище, витраті сировини, енергії і води, наявність (чи відсутність) функціонуючої системи екологічного менеджменту, повинні публікуватися в призначеній для громадсько­сті екологічній декларації.

Якщо всі ці етапи пройдені підприємством відповідно до еколо­гічних вимог, тоді випливає процедура сертифікації. Оцінку ступеня підготовленості до неї дає запрошений зі сторони ревізор — неза­лежний екоаудитор, що детально перевіряє ще раз усю систему еко­логічного менеджменту на правильність і повноту. При позитивно­му висновку екоаудитора підприємство одержує сертифікат про; участь у системі екологічного менеджменту. Цей документ піднімає престиж підприємства.

В даний час існує велика кількість різноманітних інтернаціо­нальних програм повного чи часткового фінансування проектів, що передбачають залучення країн Східної Європи до активної діяль­ність по створенню механізмів охорони навколишнього середовища, у тому числі системи екологічного менеджменту. Досягнення щодо поліпшення стану навколишнього середовища, створення функціонуючої системи екологічного менеджменту жадає від усіх підприємств, що добровільно брали участь у системі, документованих і завжди готових до перевірки доказів того, що механізм безупинного поліпшення стану навколишнього середовища приведений у дію. Таким чином, представлена стратегія управління екологічним природокористуванням у системі ринкових відносин базується на екологічному менеджменті і моніторингу, механізмах домовленості і платності, цільових бюджетах природокористування, містить у собі такі елементи інфраструктури, як екологічний маркетинг і екологічний аудит.