2.4. Ключові поняття

В Державних стандартах серії 180 14000 термін «екологічний менеджмент» замінений «управлінням навколишнім середовищем». Разом з тим, для цих понять на підставі аналізу існуючих норматив­них документів, навчально-методичної літератури, практики діяльно­сті можна виділити ряд істотних розходжень, обумовлених суб'єкта­ми екологічного керування й екологічного менеджменту, мотивацією діяльності, роллю відповідальних осіб, відношенням до результатів діяльності, тощо. Відмінності в поняттях відображені в табл. 2.1.

Виходячи з найбільш істотних розходжень у поняттях «еколо­гічне управління» і «екологічний менеджмент» можна запропонува­ти наступні визначення:

Екологічне управління — діяльність державних органів і економічних суб'єктів, головним чином спрямована на дотримання обов'язкових вимог природоохоронного законодавства, а також на розробку і реалізацію відповідних цілей, проектів і програм.

Таблиця 2.1

Основні поняття

Екологічне управління	Екологічний менеджмент
Здійснюється органами державної влади й економічними суб'єктами	Здійснюється винятково економічними суб'єктами
Зовні мотивована діяльність, яка обумовлена вимогами природоохоронного законодавства	Внутрішньо мотивована діяльність, яка обумовлена в першу чергу принципами екоефентивності і екосправедливості
Обов'язкова у своїй основі діяль­ність	Діяльність ініціативна і добровільна у своїй основі
Діяльність, що здійснюється в рамках посадових обов'язків і ін­струкцій	Діяльність, що залежить від особистої зацікавленості менеджера в кінцевих ре­зультатах і обумовлена його кваліфікаці­єю, досвідом і мистецтвом
Перевага процесу управління над результатом. Ігнорування негативних результатів	Перевага результатів менеджменту над процесами його досягнення. Активне використання негативних результатів
Споконвічна формалізованість, консервативність і обмеженість	Споконвічна активність, необхідність по­шуку нових можливостей і шляхів, творчі аспекти
Відносна легкість імітації і фальсифікації ефективної діяльності	Практична неможливість імітації і фальсифікації ефективної діяльності

Екологічний менеджмент — ініціативна і результативна ді­яльність економічних суб'єктів, спрямована на досягнення їх влас­них екологічних завдань, проектів і програм, розроблених на основі принципів екоефективності і екосправедливості.

Основні завдання і відповідні критерії оцінки їх досягнення в екологічному менеджменті пов'язані з процесами постійного поліп­шення. Послідовне щорічне поліпшення повинно досягатися у всіх екологічно значимих аспектах діяльності економічних суб'єктів, де це практично можливо. Подібне поліпшення в цілому неможливо імітувати і фальсифікувати, що створює необхідну основу для оцін­ки екологічної заможності економічних суб'єктів. У такий спосіб ефективний екологічний менеджмент забезпечує підприємству кре­дит довіри у відносинах із усіма зацікавленими в його діяльності сторонами. У цьому полягає основна перевага екологічного менедж­менту в порівнянні з традиційним формальним екологічним управ­лінням. Фактичний вплив промислового підприємства на навколиш­нє середовище (скиди і викиди забруднюючих речовин, відходи, ви­користання ресурсів) змінюється з часом. Можна виділити три ос­новні «сценарії» можливої зміни фактичного впливу промислового виробництва на навколишнє середовище з моменту пуску в експлуа­тацію, показаних на рис. 2.1.

Варіант 1. Загальна стійка тенденція до збільшення впливу на навколишнє середовище і, відповідно, до збільшення екологічного ризику, Збільшення впливу може бути рівномірним, а може носити скачкоподібний характер, пов'язаний зі здійсненням окремих приро­доохоронних заходів чи виникненням значних аварійних ситуацій. Даний «сценарій» найбільш типовий для більшості діючих у даний час українських промислових підприємств.

Підприємства абсолютно не зацікавлені не тільки в декларуван­ні, але й в оцінці фактичного впливу на навколишнє середовище і результатів своєї екологічної діяльності. Усе це створює додаткові передумови для збільшення екологічного ризику.

Варіант 2. В галузі впливу промислового підприємства на на­вколишнє середовище складається загальна тенденція до стабіліза­ції. Це пов'язано з проведенням ряду природоохоронних заходів, а також з фактичним дотриманням усіх установлених норм і правил, високої ефективності державного і виробничого екологічного кон­тролю і управління високим рівнем виробничої і технологічної ди­сципліни. На практиці в Україні даний «сценарій» зміни впливу на навколишнє середовище зустрічається рідко, але є присутнім в умовах перекручування даних про фактичний вплив на навколиш­нє середовище.

Варіант 3. Складається загальна тенденція до послідовного зниження негативного впливу на навколишнє середовище і, відпо­відно, до зниження екологічного ризику. Подібний «сценарій» ха­рактерний, у першу чергу, для промислових підприємств, що здійс­нюють ефективну діяльність в галузі виробничого екологічного ме­неджменту. Основна мета екологічного менеджменту — послідовне поліпшення у всіх сферах діяльності, де це практично можливо. Од­ним з найбільш характерних проявів послідовного поліпшення є мінімізація впливу промислового підприємства на навколишнє сере­довище. На підприємствах України така ситуація на практиці не зу­стрічається і, тим більше, не декларується підприємствами.

Розділ З

ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Використання стандартів, дія яких поширюється на управління навколишнім середовищем, має на меті озброїти організації елемен­тами ефективної системи управління навколишнім середовищем, які б могли скласти єдине ціле з загальною системою управління. Це допоможе організаціям досягти як екологічної, так і економічної ме­ти. Ці стандарти не передбачають створення нетарифних торгових бар'єрів і розширення чи зміну правових зобов'язань організацій.

ДСТУ180 14001 установлює вимоги до системи управління на­вколишнім середовищем. Він може використовуватись в організаці­ях всіх типів і масштабів діяльності з урахуванням географічних, культурних та соціальних відмінностей.

М одель системи управління навколишнім середовищем зобра­жено нарис. 3.1.

Рисунок 3.1

Модель системи управління навколишнім середовищем

Успіх функціонування цієї системи залежить від усіх ієрархіч­них і функціональних рівнів організації, особливо від вищого керів­ництва. Система такого роду дає можливість організації встановити засади і методики визначення екологічної політики та цілей, досяг­нення відповідності їм і надання доказів такої відповідності іншим зацікавленим сторонам. Вона також дає можливість оцінити ефекти­вність відповідних процедур. Основною метою використання цього стандарту є забезпечення охорони навколишнього середовища і за­побігання його забрудненню, узгодження з соціально-економічними потребами. Слід зауважити, що багато вимог стандарту можуть при­йматися одночасно чи переглядатись протягом деякого часу. Управ­ління навколишнім середовищем охоплює весь комплекс проблем, включаючи і ті, що пов'язані із загальною стратегією організації та конкурентоспроможністю. Організація може використовувати до­кази успішного впровадження цього стандарту для того, щоб пере­конати зацікавлені сторони в існуванні належної системи управлін­ня навколишнім середовищем.

Слід зауважити, що цей стандарт не встановлює конкретних ви­мог до екологічних характеристик, окрім обов'язку дотримуватись чинного законодавства і нормативних актів, а також обов'язку щодо постійного вдосконалення. Так що дві організації, які здійснюють подібну діяльність, але мають різні екологічні характеристики, мо­жуть відповідати його вимогам.

Систематичне запозичення і впровадження сукупності мето­дів управління навколишнім середовищем може дати оптимальні результати для всіх зацікавлених сторін. Проте використання цьо­го стандарту само по собі не гарантує оптимальних результатів щодо охорони навколишнього середовища. Щоб досягти еколо­гічних цілей, система управління навколишнім середовищем по­винна заохочувати організації до впровадження найкращих з існуючих технологій там, де це можливо і економічно доцільно. Слід додати, що економічна ефективність таких технологій по­винна враховуватись повністю.

Цей стандарт не стосується і не містить вимог щодо аспектів охорони здоров'я, управління безпекою. Проте він не має на меті відраджувати будь-яку організацію від інтеграції таких елементів управління в загальну систему. Таким чином, процес сертифіка­ції/реєстрації відповідно до вимог цього стандарту стосується лише системи управління навколишнім середовищем.

Слід розуміти, що застосування елементів системи управління може відрізнятись через різні завдання і різний загал зацікавлених сторін. У той час, як системи якості мають справу, в першу чергу, з потребами споживачів, системи управління навколишнім середови­щем мають справу з потребами широкого загалу зацікавлених сторін та із зростаючою зацікавленістю суспільства в охороні та поліпшен­ні стану навколишнього середовища.

Немає потреби у створенні особливих умов для забезпечення функціонування системи управління навколишнім середовищем не­залежно від загальної системи управління. У деяких випадках мож­ливо досягти виконання вимог цього стандарту за допомогою адап­тації існуючих елементів системи управління.

Система управління навколишнім середовищем може бути за­стосована до будь-якої організації, органу, підприємства, установи (надалі — організації), які бажають:

а) впровадити, підтримувати і вдосконалювати систему управлін­ня навколишнім середовищем;

б) переконатись у тому, що система відповідає вимогам декларо­ваної ними екологічної політики;

в) надати докази іншим зацікавленим сторонам про таку відповідність;

г) провести сертифікацію (реєстрацію) системи управління навко­лишнім середовищем на відповідність цій моделі;

д) декларувати відповідність своєї діяльності, продукції чи послуг вимогам цього стандарту.

Система управління поширюється на організації, що функціо­нують на території України, незалежно від форм власності і видів діяльності та на органи з сертифікації (реєстрації).

В подальшому тексті використовуються такі терміни та визначення:

Постійне вдосконалення — процес розвитку системи управління навколишнім середовищем з метою поліпшення всіх екологічних характеристик згідно з екологічною політикою організації. Немає потреби, щоб процес відбувався в усіх сферах діяльності одночасно.

Навколишнє середовище — середовище, в якому функціонує організація, включаючи повітря, воду, ґрунт, природні ресурси, флору, фауну, людей, а також взаємозв'язки між ними. Навколишнє середовище в цьому контексті простягається від середовища організації до глобальної системи. У законодавчих та нормативних актах України використовується термін «навколишнє природне середовище», який за обсягом поняття не суперечить використаному тут терміну «навколишнє середовище».

Екологічний аспект — елемент діяльності, продукції чи послуг організації, який може взаємодіяти з навколишнім середовищем. Суттєвий екологічний аспект — це екологічний аспект, який має або може мати значний вплив на навколишнє середовище.

Вплив на навколишнє середовище — будь-яка зміна в навколишньому середовищі, несприятлива чи сприятлива, яка повністю чи частково спричинена діяльністю, продукцією чи послугами організації.

Система управління навколишнім середовищем — частина загальної системи управління, яка включає організаційну структуру, діяльність з планування, обов'язки, відповідальність, досвід, методи, методики, процеси і ресурси для формування, здійснення, аналізу та актуалізації екологічної політики.

Аудит системи управління навколишнім середовищем — документально оформлений систематичний процес перевірки, який включає збирання і об'єктивне оцінювання доказів аудиту для встановлення відповідності системи управління навколишнім середовищем організації критеріям аудиту систем управління навколишнім середовищем, а також включає передавання результатів перевірки замовникові. В тексті використовуються вирази «здійснення аудиту» — стосовно повного циклу робіт з аудиту і «виконання аудиту» — стосовно робіт, що проводяться безпосе­редньо на об'єкті аудиту.

Екологічна мета — загальна мета, яка визначена чи обумовле­на екологічною політикою організації і яка, якщо це можливо, допу­скає кількісне оцінювання.

Екологічні характеристики — вимірювані результати функ­ціонування системи управління навколишнім середовищем, які ґрунтуються на екологічній політиці, меті та завданнях організації і встановлюються під час контролю екологічних аспектів.

Екологічна політика — декларація (заява) організації про свої наміри і принципи стосовно її загальних екологічних характеристик, яка створює основу для діяльності і визначення її екологічної мети і завдань.

Екологічне завдання — застосована до організації чи її підрозділу деталізована вимога до характеристик, яка допускає, якщо це можливо, кількісне оцінювання та випливає з екологічних цілей, і яку слід встановити та виконати для досягнення цих цілей.

Зацікавлена сторона — окрема юридична чи фізична особа, або група, яких стосується, або на які впливають екологічні характеристики організації.

Організація — компанія, корпорація, фірма, підприємство, орган влади чи інша установа, їх підрозділи чи їх об'єднання, з правами юридичної особи чи без них, громадські чи приватні, або з іншими формами власності, які виконують самостійні функції і мають адміністрацію. В організаціях, що включають кілька функціональних підрозділів, окремий функціональний підрозділ також може бути визначений як організація.

Запобігання забрудненню — використання процесів, методів, досвіду, матеріалів або продукції, що не спричиняють забруднення або зменшують чи регулюють його, до яких можуть належати ре­циркуляція, перероблення, знищення чи очищення відходів, зміна технологій, засоби і механізми контролю та регулювання, ефективне використання ресурсів і заміна матеріалів. Потенційні вигоди від запобігання забрудненню включають зменшення шкідливого впливу на навколишнє середовище, підвищення ефективності діяльності і зниження витрат.