10.3. Порядок здійснення перестрахувальних операцій.

Основними нормативними документами, котрі регулюють здійснення перестрахувальних операцій, є Закон України "Про страхування" та "Положення про здійснення операцій з перестрахування". Згідно них перестрахувальна операція застосовується тоді, коли:

– страховик бере на себе зобов’язання в обсягах, що можуть перевищувати можливості їх виконання за рахунок власних активів;

– страхова сума за окремим об’єктом і видом страхування перевищує 10 відсотків сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів на останню звітну дату;

– перестрахування є передумовою здійснення інших видів діяльності (міжнародні перевезення, експлуатація об’єктів підвищеного ризику, великомасштабні інвестування тощо).

Договори перестрахування в першу чергу повинні укладатися з перестраховиками, зареєстрованими на території України. Укладення договорів перестрахування з зарубіжними перестраховиками дозволяється тоді, коли:

– законодавством країни, в якій зареєстрований перестраховик-нерезидент, передбачений державний нагляд за страховою (перестрахувальною) діяльністю;

– перестраховик-нерезидент має безперервний досвід роботи у страхуванні (перестрахуванні) не менше, ніж три роки, що передують року, в якому укладається договір перестрахування;

– перестраховик-нерезидент не порушував страхове законодавство країни, в якій він знаходиться і до нього не застосовувались відповідні заходи з цього приводу протягом останніх двох років.

Якщо обсяги страхових платежів, що передаються у перестрахування нерезидентам, перевищують 50 відсотків їх загального розміру, отриманого з початку календарного року, перестрахувальник повинен подати Державній комісії з регулювання ринку фінансових послуг декларацію, у котрій вказується інформація про ризики та об’єкти страхування, дані про нерезидентів-перестраховиків та про перестрахових брокерів.

Порядок здійснення перестрахувальних операцій.

При здійсненні перестрахувальних операцій використовуються такі документи:

1) договори перестрахування. Діляться на загальні, в котрих визначаються загальні умови та порядок перестрахувальних операцій (форма перестрахування, тип договору, розмір комісії тощо) і об’єктні, в котрих визначаються об’єкти перестрахування, страхові умови, види ризиків, терміни дії, страху вальні премії та інші умови;

2) перестрахувальна пропозиція (сліп), котра служить для передачі інформації про можливий об’єкт перестрахування;

3) перестрахувальна ковер-нота, котра застосовується як тимчасова або постійна форма договору перестрахування в факультативному перестрахуванні. Якщо сторони не укладають об’єктні договори перестрахування, ковер-нота діє як форма договору на весь період перестрахування;

4) реєстри договорів (бордеро договорів) – перліки страхових договорів, переданих в перестрахування, з вказанням обсягів відповідальності і величини перестрахувальних премій;

5) реєстри збитків (бордеро збитків) – перелік страхових договорів, за якими були збитки, з вказанням обсягів збитків, котрі повинні бути відшкодовані пере страховиком. Обидві різновидності реєстрів переважно застосовуються при квотному облігаторному перестрахуванні. При факультативному перестрахуванні пересилаються копії актів про страхові випадки, копії платіжних документів про здійснену виплату і документів, котрі підтверджують страховий випадок.

При масових видах страхування (страхування цивільної відповідальності, автокаско, страхування життя, страхування від нещасних випадків) переважно застосовується квотне облігаторне перестрахування. При страхуванні великих майнових фінансових ризиків найчастіше застосовується факультативне перестрахування. Зрідка для таких ризиків застосовуються факультативно-облігаторне перестрахування або непропорційне перестрахування за надлишком суми. При страхуванні загальних результатів діяльності страховика застосовується непропорційне перестрахування за надлишком збитковості.

Після вибору форми перестрахувальної операції відбувається укладення загального договору перестрахування або об’єктного договору. Загальні договори укладаються переважно на один рік, об’єктні – на час дії договору страхування, а при масових видах страхування – теж на рік. Після кожного року умови договору можуть уточнятися на підставі фактичних показників.

Найбільш трудомістким є факультативне перестрахування, котре вимагає значних затрат часу на погодження обсягів та умов операцій. Цих недоліків в значній мірі позбавляє облігаторне та факультативно-облігаторне перестрахування.