У

Смітсонівська угода

грудні 1971 року у Вашингтоні між провідними промислово розвиненими країнами було підписано Смітсонівську угоду. За цією угодою були переглянуті паритети провідних валют. Одні валюти були девальвовані, а інші — ревальвовані, були й валюти, паритет яких не змінився. Долар США, паритет якого не змінювався з 1934 року, було девальвовано на 7,9%. Офіційна ціна унції золота зросла з 35 до 38 доларів.

Передбачалася більша, порівняно з правилами Бреттон-Вудса, гнучкість по двох напрямах. По-перше, пом’якшувався принцип фіксованих паритетів: межі можливих відхилень курсів валют від їх фіксованих паритетів були тимчасово розширені до ± 2,25%. По-друге, міжнародна розрахункова грошова одиниця СДР (Special Drawing Rights, SDR), яка рішенням сесії МВФ (вересень—жовтень 1969 року) вводилася в дію з 1 січня 1970 року, Смітсонівською угодою розглядалась як можлива основа валютної системи нарівні із золотом.

Смітсонівська угода була чинною трохи більше одного року, оскільки носила обмежений, поверховий характер і не могла вирішити проблем, які спіткали світову валютну систему. Але нею було покладено початок роздумам щодо реформи цієї системи. У 1974 році Бреттонвудська валютна система розпалася.

У

Ямайська валютна система

вересні 1972 року Спеціальному комітету МВФ — Групі двадцяти було доручено розробити новий міжнародний валютний порядок. У жовтні 1974 року Групу двадцяти замінив Тимчасовий комітет Ради управляючих МВФ. 7—8 січня 1976 року на Ямайці відбулася зустріч Тимчасового комітету, на якій було прийнято поправки до Статуту МВФ. Нині саме вони визначають порядок світової валютної системи. Зміни до Статуту, запропоновані на Ямай­ській (м. Кінгстон) зустрічі, набули чинності з 1 квітня 1978 року.

Принципи Ямайської валютної системи:

• базою валютної системи було об’явлено міжнародну розрахункову грошову одиницю — СДР, яка в перспективі мала стати основою паритетів і курсів валют і основним платіжно-розраху­нковим засобом. До 1985 року в СДР встановлювалися курси валют лише 12 країн із 149 членів МВФ. Фактично зберігався доларовий стандарт;

• окрім СДР країнам дозволялося встановлювати валютний паритет до будь-якої валюти, крім золота. Тобто закріплювалися тенденція до багатовалютного стандарту та поділ світової валютної системи на регіональні угруповання: США — Західна Європа — Японія;

• юридично було завершено демонетизацію золота: відмінено офіційну ціну золота та золоті паритети; золото перестало бути мірою вартості та базою валютних паритетів; США припинили обмін доларів на золото для іноземних центральних банків та урядових установ. Але золото й далі використовувалося для формування фонду ліквідних актів з метою придбання резервних валют;

• було знято обов’язковість обмежень щодо офіційних валютних резервів;

• поняття «оборотна (конвертована) валюта» замінено терміном «валюта, що вільно використовується» (тобто ринкова валюта);

• країнам надавалося право вибору будь-якого режиму валютного курсу;

• узаконювався режим плаваючих валютних курсів замість фіксованих.

Але практика показала, що режим плаваючих валютних курсів не забезпечив стабільності їх і збалансованості розрахунків між країнами. Центральні банки витрачали великі кошти на валютні інтервенції. Тому згодом було посилено регулювальну роль МВФ щодо країн-членів, розширено межі взаємних кредитів через МВФ для покриття дефіцитів платіжних балансів, посилено координацію міжнародних фінансових організацій.