Тема 6. Міжнародні розрахунки

Організаційні засади міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки являють собою систему механізмів реалізації грошових вимог і зобов’язань, що виникають між різними суб’єктами міжнародних економічних відносин. Еволюція міжнародних розрахунків відображає розвиток міжнародних відносин, валютних систем, фінансових ринків, у тому числі ринку фінансових послуг. Необхідність міжнародних розрахунків обумовлена міжнародною торгівлею, вивозом капіталу, міграційними процесами та ін.

На умови та ефективність міжнародних розрахунків впливає багато чинників: кон’юнктура внутрішнього та зовнішніх ринків, характер міжнародних зв’язків країн—учасниць розрахунків, стан їх платіжних балансів, золотовалютних резервів, оборотності валют, динаміка курсів національних грошових одиниць та ін. Існує і зворотний зв’язок: стабільні міжнародні розрахунки позитивно впливають на внутрішню економіку та міжнародні економічні відносини країн—учасниць розрахунків.

На сучасному етапі міжнародні розрахунки є об’єктом державного регулювання, яке здійснюється по декількох напрямах. Держава впливає на систему розрахунків, оскільки нерідко сама бере в них участь; законодавчо їх регламентує, періодично вводячи певні валютні обмеження, створюючи органи валютного контролю тощо; впливає на розрахунки через систему міжнародних організацій.

Міжнародні розрахунки здійснюються переважно у безготівковій формі шляхом відповідних записів на банківських рахунках в уповноважених банках; вони безпосередньо пов’язані з обміном валют на валютних ринках.

Прямі міжбанківські кореспондентські відносини можуть складатися між банками тих країн, між якими існують платіжні угоди. Останні, як правило, укладаються на міжурядовому, рідше — міжвідомчому рівні на багатосторонній або двосторонній основі. Міжнародні платіжні угоди — це міжнародні договори, якими встановлюються система та порядок здійснення міжнародних розрахунків за торговими та неторговими операціями. У ряді випадків платіжні угоди є складовими інших договорів, наприклад торгових або кредитних угод.

Для здійснення міжнародних розрахунків уповноважені банки використовують свій закордонний апарат (філії, дочірні банки) та кореспондентські відносини з іноземними банками. Для налагодження кореспондентських відносин банки обмінюються листами, домовляючись про рахунки, за якими будуть здійснюватися взаємні розрахунки (кореспондентські рахунки), тарифи та інші умови.

Після досягнення згоди банки укладають кореспондентські договори, тобто угоди між двома або декількома банківськими установами щодо здійснення платежів і розрахунків однією з них за дорученням і за рахунок іншої. Кредитні установи, які уклали між собою кореспондентську угоду, називають одна одну кореспондентом.

Кореспондентські договори можуть укладатися на певний термін з правом їх продовження або без зазначення терміну закінчення їх дії (безстрокові).

У кореспондентських угодах зазначається валюта розрахунків, порядок розрахунків, розмір комісійних за ведення (відкриття, закриття, списання коштів, направлення виписок, авізо та ін.) рахунків, методи поповнення використаних коштів, порядок переведення коштів на рахунки у треті країни та ін. Після укладення кореспондентського договору банки обмінюються зразками підписів, телеграфними ключами, тарифами та іншими документами.

Для своєчасного та раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки підтримують необхідні валютні позиції у різних валютах відповідно до структури та термінів передбачених платежів, проводять диверсифікацію своїх валютних резервів.

На основі укладеного кореспондентського договору відкривається кореспондентський рахунок, тобто рахунок, на якому відображаються розрахунки, здійснювані однією кредитною установою за дорученням і за рахунок іншої. Платежі по цих рахунках можуть здійснюватися в межах залишку по рахунку або з перевищенням цього залишку за рахунок наданого кредиту (овердрафта).

За кореспондентськими рахунками можуть сплачуватися відсотки. Але в окремих країнах це заборонено законодавством, оскільки основним призначенням подібних рахунків є не накопичення та зберігання коштів, а проведення розрахункових операцій. Тому залишки коштів на кореспондентських рахунках підтримують на мінімальному рівні, необхідному для здійснення платежів.

Окрім основних кореспондентських рахунків у банках можуть відкриватися спеціальні кореспондентські рахунки для проведення окремих операцій як у національній, так і в іноземній валюті.

Основні кореспондентські банківські рахунки, що використовуються для міжнародних розрахунків, поділяються на рахунки «ностро» та рахунки «лоро».

Рахунки «ностро» (італ. nostro conto — наш рахунок) є рахунками даного банку (наприклад українського) у кредитних установах-кореспондентах (зарубіжних банках). Рахунки «лоро» (італ. loro conto — їх рахунок) є рахунками, які даний банк (наприклад український) відкриває у себе для банків-кореспондентів. Рахунок «ностро» в одному банку є одночасно рахунком «лоро» у банку-кореспонденті.

У банківській практиці термін «лоро» вживається і для кореспондентського рахунку третього банку, який відкрито у банку—кореспонденті даної кредитної установи. Рахунок банку—кореспондента у даній кредитній установі зветься «востро» (італ. vostro conto — ваш рахунок).

Платіжні умови зовнішньо- економічних угод

Існує велике розмаїття зовнішньоекономічних договорів: договори купівлі-продажу, які включають договори експорту, імпорту, реекспорту та реімпорту; договори зустрічних поставок, тобто компенсаційні договори; договори консигнації; договори міжнародного лізингу та ін. Практика укладання договорів показує, що сформулювати всі умови договору достатньо повно та чітко іноді буває досить нелегко. Якщо в угоді мають місце неточності або відсутній якийсь пункт, це означає, що сторони застосовують відповідний міжнародний торговий звичай.

Процес визначення платіжних умов зовнішньоекономічних контрактів, як правило, виявляє незбіжність інтересів заінтересованих осіб. Наприклад, експортер прагне отримати якнайбільшу суму валютної виручки в найкоротший термін; одночасно імпортер зацікавлений сплатити в найближчий після укладення угоди термін якнайменше валюти, прискорити час отримання товару та відстрочити платежі до моменту його реалізації.

Вибір платіжних умов зовнішньоекономічної угоди значною мірою залежить від: характеру економічних і політичних відносин між країнами, юридичні та фізичні особи яких є сторонами угоди; співвідношення сил контрагентів у конкретній угоді; традицій та звичаїв міжнародної торгівлі даним товаром.

Від форм та умов міжнародних розрахунків залежать швидкість і гарантія платежу, а також сума витрат, пов’язаних із здійсненням розрахунків. Якщо міжурядовими угодами встановлюються загальні принципи міжнародних розрахунків, то у конкрет­них зовнішньоекономічних контрактах мають чітко формулюватися їх платіжні умови.

Основними платіжними умовами зовнішньоекономічних договорів є: валюта ціни та валюта платежу, термін платежу, спосіб платежу, форма розрахунків, застереження, спрямовані на зменшення або усунення валютного ризику.

Валюта платежу — це валюта, в якій здійснюється оплата товару. Нею може бути валюта країни-експортера, валюта країни-імпортера або валюта третьої країни.

Валюта ціни (валюта угоди) — це валюта, в якій фіксується вартість товару. Це може бути валюта країни-експортера, валюта країни-імпортера, валюта третьої країни або міжнародна розрахункова грошова одиниця (наприклад СДР).

Валюта платежу може збігатися або не збігатися з валютою ціни товару. В останньому випадку в угоді зазначається курс, за яким валюта ціни має переводитись у валюту платежу. Це може бути курс на день платежу або середній курс за період.

Сторони встановлюють у контракті конкретні терміни платежу. Якщо вони не встановлені угодою, то визначаються торговими звичаями міжнародної практики.

Способи платежу визначають співвідношення часу оплати за товар та його фактичної поставки. Основними способами платежу є:

• готівковий платіж;

• платіж авансом;

• платіж у кредит;

• кредит з опціоном, тобто правом вибору готівкового платежу.

Платіж готівковий включає всі види розрахунків, за якими товар оплачується повністю: у період від моменту його готовності для експорту до моменту переходу товару або товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця; в момент переходу товару чи зазначених документів до покупця. Формами розрахунків при готівковому платежі можуть бути чек, переказ, акредитив, інкасо.

Авансові платежі випереджають рух товарів, за які здійснюється платіж. Якщо імпортер оплачує товар авансом, він кредитує експортера. У міжнародній практиці авансові платежі вживаються у торгівлі дорогоцінними металами, ядерним пальним, зброєю. Імпорт дорогого обладнання суден і літаків, виготовлених за індивідуальним замовленням, як правило, передбачає часткові аван­сові платежі.

Розрахунок у кредит може бути комерційним і банківським. Якщо міжнародні розрахункові операції здійснюються після переходу товару у власність імпортера, то має місце його кредитування експортером. Комерційний кредит може передбачати надання вексельного кредиту (виставлення тратти), розстрочки платежу або кредитування за відкритим рахунком.

Кредит з опціоном (правом вибору) готівкового платежу передбачає надання імпортеру права скористатися відстрочкою платежу за придбаний товар, але з позбавленням знижки, яка надається за умов готівкового платежу.

Низка товарів продається за стандартними правилами поставок, розробленими ГАТТ (вони передбачають певні форми розрахунків та інші валютно-фінансові умови). Наприклад, валютою ціни є долар США у торгівлі сирою нафтою, газовим конденсатом, цукром-сирцем, кофе, алюмінієм, нікелем, оловом, цинком, виробами з хутра. В англійських фунтах стерлінгів визначаються ціни на західноєвропейських біржах на какао-боби, картоплю, ячмінь, свинець, мідь, каучук. Відповідно до порядку котирування цін товарів на біржах визначається валюта ціни та валюта остаточного платежу.

Формами міжнародних розрахунків можуть бути чеки, переказні векселі (тратти), банківські перекази, документарне інкасо, документарний акредитив, система відкритих рахунків, пластикові картки.

Для страхування від валютних ризиків використовують валютні застереження — договірні умови, які включаються в зовнішньоекономічну угоду і можуть бути переглянуті в ході виконання угоди.

Раніше застосовувалося золоте застереження, яке базувалося на фіксації золотого вмісту валюти платежу на дату укладення угоди та на перерахунку суми платежу пропорційно зміні цього золотого вмісту на дату виконання угоди. На сучасному етапі застосовують валютні застереження та товарно-цінові застереження.

Валютне застереження — це умова міжнародної зовнішньоекономічної угоди, яка передбачає перегляд суми платежу прямо пропорційно зміні курсу валюти застереження (фактично валюти ціни) з метою страхування експортера (або кредитора) від ризику знецінення валюти платежу. Валюта платежу ставиться у залежність від більш стійкої валюти застереження (валюти ціни).

В умовах посилення нестабільності плаваючих валютних курсів широко застосовуються багатовалютні (мультивалютні) застереження.

До товарно-цінових застережень належать: застереження щодо змінної (ковзкої) ціни, коли ціна підвищується за умови зростання ціноутворюючих складових; індексація, яка передбачає перегляд суми платежу пропорційно зміні індексу цін за період з дати підписання до моменту виконання угоди.

Є також комбіновані валютно-товарні застереження, які передбачають регулювання суми платежу залежно від зміни товарних цін і валютних курсів. Якщо товарні ціни та курс валюти застереження змінюються в одному напрямку, то сума платежу перераховується на найбільший відсоток відхилення. Якщо напрямки їх динаміки не збігаються, то сума платежу змінюється на різницю між відхиленнями товарних цін і валютного курсу.

Чеки у міжнародних розрахунках

Чек — це письмова безумовна пропозиція чекодавця платнику здійснити платіж зазначеної у чеку грошової суми чекодержателю готівкою або у безготівковій формі (шляхом її переведення на банківський рахунок власнику чека).

Як засіб платежу у міжнародних розрахунках чек використовується у розрахунках за поставлений товар, при остаточному розрахунку за товари (послуги), в регулюванні грошових відносин у разі рекламацій та штрафних санкцій, при погашенні боргу, а також у розрахунках по неторгових операціях.

Чек може бути використаний для отримання готівки, для безготівкових платежів і в інших формах розрахунків.

Форми та реквізити чека регулюються нормами Женевських чекових конвенцій, англо-американською системою права та національним законодавством. Спори щодо форми чека вирішуються на основі права тієї країни, де виписано чек; права особи, що є платником, по чеку визначаються законом місця платежу.

Оскільки чек є інструментом розпорядження поточного банківського рахунку, термін його дії обмежений. Женевська чекова конвенція встановлює для чека, який обертається в межах однієї країни, термін 8 днів; для чека, виписаного в одній країні та оплачуваного в іншій, — 20 днів; якщо ці країни розташовані на різних континентах, — 70 днів.

Для міжнародних платежів неторгового характеру використовують дорожні чеки та єврочеки.

Дорожній (туристичний) чек — це платіжний документ, грошове зобов’язання (наказ) сплатити зазначену на ньому суму валюти його власнику. Зразок підпису власника проставляється в момент продажу йому чека. Ці чеки виписуються великими банками та фірмами, серед яких Thomas Cook, American Express, Citicorp, Bank of America, Bank of Tokio, Mitsui Bank та ін.

Єврочек — це чек у євровалюті, який виписується банком і оплачується у будь-якій країні—учасниці угоди «Єврочек». Єврочек опла­чується за умови пред’явлення його власником гарантійної картки.

Векселі у міжнародних розрахунках

Для розрахунків за зовнішньоекономічними угодами широко використовуються векселі, які бувають простими (соло вексель) та переказними (тратта).

Більше поширені переказні векселі, які являють собою безу­мовну пропозицію трассанта (кредитора), адресовану трассату (боржнику), сплатити третій особі (ремітенту) в установлений термін зазначену у векселі суму. Переказний вексель може бути виписаний з пропозицією сплатити зазначену в ньому суму на користь самого трассанта, який стає і ремітентом.

Простий вексель виставляється боржником (векселедавцем) і є зобов’язанням сплатити кредитору певну грошову суму в обумовленому місці у зазначений термін.

Форма та реквізити чека визначаються нормами національного та міжнародного права. Міжнародне вексельне право базується на Женевських вексельних конвенціях, законодавстві країн англо-американського права та законодавстві країн, чиє вексельне право не належить до зазначених систем.

У міжнародних розрахунках необхідно враховувати розбіжності, що мають місце у вексельному законодавстві різних країн. В угодах слід передбачати, яким з чинних нормативних актів регулюватимуться фінансові відносини, що виникають упродовж виконання зовнішньоекономічної угоди.

Векселі можуть використовуватись як самостійна форма розрахунку або як платіжний інструмент в інших формах розрахунку (інкасо, акредитив, відкритий рахунок).

Банківський переказ у міжнародних розрахунках

Банківський переказ — це розрахункова банківська операція, здійснювана шляхом направлення платіжного доручення від одного банку до іншого. Основою банківського переказу є заява клієнта банку, який бажає перевести свої кошти. На основі цієї заяви банк складає платіжне доручення іноземному банку. У дорученні вказуються: термін валютування (термін платежу), спосіб поповнення сплачених за переказом сум (кредитування рахунку «лоро»; дозвіл на дебетування рахунку «ностро» у банку платника; кредитування рахунку банку-плат­ника в третьому банку, якому дається доручення про зарахування відповідних сум на рахунок банку-платника).

Інкасо у міжнародних розрахунках

Інкасо — це банківська розрахункова операція, в якій банк за дорученням свого клієнта (експортера) отримує на основі розрахункових документів гроші, що їх має сплатити йому імпортер за відвантажені на його адресу товари (послуги), та зараховує ці кошти на рахунок клієнта (експортера) у себе в банку.

Для експортера інкасо нерідко є неприйнятною формою розрахунків, оскільки він спочатку має відвантажити товар і лише потім передає документи в банк, очікуючи виконання покупцем зобов’язань щодо платежу. Тому для зменшення ризику експортер мусить вимагати банківської гарантії платежу. Окрім банківської гарантії, забезпечення платежу по інкасо здійснюється за допомогою телеграфного інкасо. У такому разі банк експортера сплачує йому суму виручки за відвантажений товар негайно або через певний термін після отримання документів на інкасо. Одночасно банк сповіщає по телеграфу свій банк-кореспондент, з яким він повинен мати спеціальний договір про телеграфне інкасо.

Інкасо може бути документарним і чистим. Документарне інкасо — це інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами (рахунки, транспортні, страхові документи), а також інкасо тільки комерційних документів. Чисте інкасо — це інкасо фінансових документів (векселі, чеки та інші документи, використовувані для отримання платежів), коли вони не супроводжуються комерційними документами.

Міжнародні розрахунки у формі інкасо регулюються Уніфікованими правилами по інкасо, прийнятими Міжнародною тор­говою палатою (1978).

Акредитив у міжнародних розрахунках

Акредитив у міжнародних угодах — це одностороннє обумовлене грошове зобов’язання бан­ку; банк видає його за дорученням клієнта — наказодавця акредитиву (імпортера) на користь бенефіціара (експортера); на основі цього зобов’язання банк, який відкрив акредитив (банк-емітент), мусить здійснити бенефіціару платіж (негайно або з розстрочкою) або акцептувати тратти бенефіціара та сплатити їх у зазначений у них термін; банк може уповноважити інший банк здійснити такі платежі, акцепт або негоціацію тратт бенефіціара за умови надання бенефіціаром документів, передбачених в акредитиві, та при виконанні інших умов акредитиву.

Тобто імпортер доручає своєму банку сплатити гроші за придбаний товар тільки за умови пред’явлення експортером комплексу товаророзпорядчих документів, що підтверджують факт відвантаження товару згідно з умовами угоди.

Акредитивна форма міжнародних розрахунків регулюється Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів (за редакцією 1993 року, публікація Міжнародної торгової палати № 500).

Система відкритого рахунку в міжнародних розрахунках

Система відкритих рахунків застосовується в основному в міжнародних розрахунках за товари, поставлені на консигнацію, а також при продажу запасних частин до раніше поставлених машин та обладнання.

Система відкритих рахунків — найризикованіша для експортера форма розрахунку. Експортер, відправляючи товар покупцю разом з товаророзпорядчими документами, записує у своїх бухгалтерських документах у дебет відкритого для покупця рахунку суму поставки. Імпортер записує суму відвантаження у кредит рахунку постачальника. Протягом обумовленого у контракті терміну імпортер повинен сплатити вартість товару шляхом банківського переказу, чека або векселя. Після сплати сторони здійснюють у своїх бухгалтерських документах зворотні записи.

Пластикові картки у міжнародних розрахунках

Пластикова картка — це персоніфікований платіжний інструмент, який надає особі, що нею користується, можливість безготівкової оплати товарів та / або послуг, а також отри­мання готівки у відділеннях (філіях) банків і банківських автоматах (банкоматах).

Прийом карток до оплати та видача по них готівки здійснюється тільки у підприємствах торгівлі / сервісу та банках, що входять у платіжну систему, яка обслуговує ці картки. Окрім точок обслуговування, які безпосередньо приймають картки, до складу платіжної системи входять банки-емітенти, еквайзер-центри, про­цесінговий центр (або декілька центрів) і розрахунковий (кліринговий) банк (або декілька банків).

Банк-емітент здійснює випуск пластикових карток і надає їх у розпорядження клієнтів. При цьому картки залишаються у власності банку, а клієнти одержують право їх використовувати.

Прийом картки до оплати або видача готівки супроводжуються її авторизацією. Первинну обробку запитів на авторизацію здійснює еквайзер-центр (еквайзер-банк). Як правило, банк-еквайзер є й банком-емітентом, але банк-емітент не обов’язко­во є банком-еквайзером.

Процесінговий центр веде базу даних платіжної системи. Тут зберігається інформація про ліміти держателів карток.

Розрахунковий банк здійснює оперативні взаєморозрахунки банків—членів системи, які для цього відкривають кореспондентські рахунки у розрахунковому банку.

Батьківщиною пластикових карток є США. Перші картки були не пластиковими, а паперовими. У 1914 році великі американські магазини почали надавати постійним клієнтам, вартим довіри, кредитні картки. У 1928 році були випущені металеві картки з рельєфно витисненими іменем та адресою клієнта. Це давало можливість продавцям швидко за допомогою копіювального паперу фіксувати дані про клієнта. Зрозумівши, що загальна мережа обслуговування збільшить клієнтуру кожного торговельного підприємства, 1936 року близько тисячі магазинів та інших торговельних установ погодилися кредитувати спільних клієнтів. Подальше просування кредитних карток відбулось у сфері громад­ського харчування — 1950 року з’явилася ресторанна картка Dinners Club, яку почали застосовувати багато ресторанів Нью-Йорка. Успіх Dinners Club був таким вражаючим, що й американські банки вирішили розпочати випуск кредитних карток, які вже обслуговувалися в ресторанах, магазинах, готелях тощо.

Першу банківську кредитну картку випустив 1951 року Franklin National Bank. У другій половині 50-х років декілька великих банків, зокрема Bank of America, Chase Manhattan і Marine Midland Trust, ввели в обіг власні кредитні картки, Bank of America — найбільший каліфорнійський банк, використовуючи мережу своїх відділень, зміг забезпечити умови для найширшого прийому своїх кредитних карток. До його системи приєдналося багато невеликих банків. А 1966 року Bank of America почав надавати ліцензії на свою систему банкам у США та інших країнах. У 1970 році Bank of America передав операції з кредитними картками компанії National Bank America, Inc. (NBI), членом якої він став; 1977 року NBI отримала назву VISA USA Inc., а згодом — VISA International.

У США з декількох регіональних асоціацій, які випускали власні кредитні картки, з 1967 року утворилася компанія Interbank Card Association, яка згодом отримала назву MasterCard International і на теперішній час є одним із лідерів світового карткового бізнесу. Паралельно з MasterCard у США (а згодом і в усьому світі) почала діяти система, яка випустила першу картку з пластика, — American Express. Протягом 1984—1985 років представники VISA та MasterCard узгодили низку технічних стандартів і почали випускати спільні списки заборонених до прийому карток.

Європейські «карткові» компанії EuroCard, Eurocheck Holding та Eurocheck International 1992 року створили компанію Europay International, що ознаменувало виникнення нової об’єднаної європейської платіжної системи, яка мала право на управління торгови­ми марками EuroCard та Eurocheck. Пізніше їй були передані пра­ва на ведення операцій в Європі і збирання MasterCard International. Таким чином, банк, що приєднується до системи Europay, дістає змогу випускати як картки EuroCard, так і картки MasterCard.

З часом компанії MasterCard та Europay з метою розширення пропозиції своїх послуг заснували на паритетних засадах нову систему — Maestro, яка випускає одноіменну дебетову картку. Компанія Europay International одержала права на діяльність в Європі від Cirrus — дочірньої компанії MasterCard, яка випускає картку для використання у банкоматах.

Здійснюючи розрахунки, держатель пластикової картки обмежений одним або декількома лімітами. Характер лімітів та умови їх використання досить різноманітні, але їх можна звести до двох основних сценаріїв:

1. Держатель дебетової картки мусить заздалегідь внести на свій банківський рахунок певну суму. Її розмір і визначає ліміт картки.

2. Держатель кредитної картки, не вносячи в банк кошти заздалегідь, може отримувати кредит. У такому випадку клієнту встановлюється ліміт кредиту, в межах якого він має право використовувати кошти. Кредит буває як разовим, так і відновлюваним (револьверним). Відновлення кредиту відбувається після погашення всієї заборгованості або її частини. При використанні кредитної картки авторизація здійснюється лише у випадку, коли сума платежу перевищує певну обумовлену величину. Слід зазначити, що, видаючи кредитну картку, банк-емітент може вимагати від клієнта надання гарантій повернення боргу. Форма гарантій визначається індивідуально. Нерідко нею може бути страховий депозит, розмір якого, як правило, перевищує ліміт кредиту.

Кредитна та дебетова картки бувають сімейними та корпоративними. Для сімейної картки право здійснення платежів у межах встановленого ліміту надається членам сім’ї утримувача картки. Корпоративні картки використовуються компаніями та їх працівниками.

_ Література

1. Банько В. А. Валютно-кредитные операции и расчеты по внешнеторговым контрактам: Справочно-метод. изд. — СПб.: МЦЭНТ, 1995.

2. Внешнеторговые сделки / Сост. И. С. Гринько. — Сумы: Фирма «Реал», 1994. — 464 с.

3. Інструкція про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті: Затв. постановою Правління НБУ № 527 18.12.98.

4. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учеб. / Под ред. Л. Н. Красавиной. — М.: Финансы и статистика, 1994. — Гл. V. — 592 с.

5. Международные правила интерпретации коммерческих терминов ИНКОТЕРМС. Ред. 1990 г.

6. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / За ред. А. С. Філіпенка. — К.: Либідь, 1997. — Розд. VІІ. — 207 с.

7. Положення про переказний та простий вексель: Затв. постановою ЦВК РНК СРСР від 7 серпня 1937 року № 104/1341; Постанова Кабінету Міністрів України та Національного Банку України від 10 вересня 1992 року № 528.

8. Положення про форму зовнішньоекономічних договорів: Наказ МЗЕЗТ України № 75 від 5.10.95.

9. Унифицированные правила по договорным гарантиям 1978 г. Публ. МТП № 325.

10. Уніфіковані правила по інкасо. Ред. 1978 р. Публ. МТП № 322.

11. Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів. Ред. 1993 року. Публ. МТП № 500.

12. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р.

1. Організаційні засади міжнародних розрахунків.

2. Форми міжнародних розрахунків:

2.1. Розрахунки векселями;

2.2. Розрахунки чеками;

2.3. Інкасова форма;

2.4. Документарний акредитив;

2.5. Банківські перекази;

2.6. Система відкритих рахунків;

2.7. Розрахунки з використанням пластикових карток;

2.8. Розрахунки на компенсаційній основі.

3. Платіжні умови зовнішньоекономічних угод;

За умовами зовнішньоторговельної угоди між французькою взуттєвою компанією «ELSEN» і німецькою торговельною мережею «DANO» має бути поставлена партія літнього та весняного взуття на суму 2 млн фр. франків. Розрахунок здійснюється за допомогою переказного векселя. За векселем передбачено відсоток розміром 6 % річних. Виписано вексель 1 березня 2000 року, дата сплати — 1 серпня 2000 року Ремітентом по векселю виступає банк «DNG». Через місяць після того, як вексель було виписано, банк «DNG» перевів його (зробив індосамент) на компанію «ACO», яка, в свою чергу, продала вексель за 2 місяці до настання дати платежу за векселем банку «RONO». Дисконт склав 2 % річних.

Кожен з учасників цієї рольової ситуації має виконувати роль або експортера, або імпортера, або ремітента, або будь-кого з інших осіб, задіяних в описаних операціях з векселем. Під час виконання завдання (рольової ситуації) необхідно: 1) скласти переказний вексель; 2) зробити індосамент на векселі; 3) визначити суму, яку за векселем отримала від його продажу компанія «АСО»; 4) обчислити суму дисконту.

Банківський переказ — розрахункова банківська операція, здійснювана шляхом направлення платіжного доручення від одного банку до іншого.

Валюта платежу — валюта, в якій здійснюється оплата за товар.

Валюта ціни (валюта угоди) — валюта, в якій фіксується вартість товару.

Валютне застереження — умова міжнародної зовнішньоекономічної угоди, яка передбачає перегляд суми платежу прямо пропорційно зміні курсу валюти застереження (фактично валюти ціни) з метою страхування експортера (або кредитора) від ризику знецінення валюти платежу.

Документарний акредитив — грошове зобов’язання банку, видане за дорученням клієнта (імпортера) на користь бенефіціара (експортера), за яким банк мусить здійснити платіж (негайно або з розстрочкою) або акцептувати тратти бенефіціара та оплатити їх у зазначений термін; банк може уповноважити інший банк здійснити такі платежі, акцепт або негоціацію тратт бенефіціара.

Інкасо — банківська розрахункова операція, упродовж якої банк за дорученням свого клієнта (експортера) отримує на основі розрахункових документів гроші, що мають бути сплачені йому платником (імпортером) за відвантажені на адресу імпортера товари (послуги), та зараховує їх на рахунок клієнта-експортера у себе в банку.

Кореспондентський договір — угода між двома або декількома кредитними установами щодо здійснення платежів і розрахунків однією з них за дорученням і за рахунок іншої.

Кореспондентський рахунок — рахунок, на якому відображаються розрахунки, здійснені однією кредитною установою за дорученням і за рахунок іншої кредитної установи на основі укладеного кореспондентського договору.

Міжнародні розрахунки — система механізмів реалізації грошових вимог і зобов’язань між різними суб’єктами міжнародних економічних відносин.

Переказний вексель — безумовна пропозиція трассанта (кредитора), адресована трассату (боржнику), сплатити третій особі (ремітенту) у встановлений термін зазначену у векселі суму.

Платіжні угоди — міжнародні договори, якими встановлюється система та порядок здійснення міжнародних розрахунків за торговими та неторговими операціями.

Чек — письмова безумовна пропозиція чекодавця платнику здійснити платіж зазначеної у чеку грошової суми чекоутримувачу готівкою або у безготівковій формі.

_? Запитання для перевірки знань

1. Які є організаційні засади міжнародних розрахунків?

2. Які є форми міжнародних розрахунків?

3. Що таке валютні застереження?

4. Що таке валюта ціни та валюта платежу?

Студентам пропонується підготувати реферати та зробити на їх основі доповіді за такими темами:

1. Розрахунки векселями у міжнародних економічних відносинах.

2. Розрахунки за допомогою інкасо у міжнародних економічних відносинах.

3. Розрахунки за допомогою документарних акредитивів у міжнародних економічних відносинах.

4. Розрахунки на компенсаційній основі у міжнародних економічних відносинах.

5. Договірні гарантії у міжнародних розрахунках.