С

Вільні економічні зони

вітова практика свідчить, що проблема залучення іноземного капіталу вирішується шляхом створення сприятливих умов для його інвестування, гарантій збереження та прибуткової віддачі. Одним із засобів залучення іноземних інвестицій є створення вільних економічних зон (ВЕЗ). Вільна економічна зона – це частина території, на якій встановлюються: спеціальний правовий режим економічної діяльності; порядок застосування та дії законодавства; пільгові митні, валютні, податкові та інші умови діяльності національних та іноземних суб’єктів. Такі зони створюються як у розвинутих країнах (Англія, Німеччина, США, ін.), так і в країнах з перехідною економікою (Китай, Південна Корея, ін.).

Мета створення ВЕЗ залежить від рівня економічного розвитку країни, її соціально-економічного стану та інших особливостей. Для багатьох країн найважливішою метою ВЕЗ є: створення нових робочих місць, впровадження високих технологій, розвиток експортного потенціалу, прискорення соціально-економіч­ного розвитку країни. За допомогою ВЕЗ відбувається швидка та ефективна інтеграція регіонів у систему світогосподарських зв’яз­ків. Територія отримує потужний імпульс для розвитку комунікаційної, ділової та соціальної інфраструктури.

За оцінками західних експертів на початку ХХІ ст. через ВЕЗ здійснюватиметься близько 30% світового фінансового обороту.

Можна виділити такі характеристики ВЕЗ:

• локальність територій;

• дія на цій території особливого, більш пільгового юридичного та фінансово-економічного режиму;

• наявність певної спеціалізації господарської діяльності.

Слід наголосити, що податкові пільги є важливим, але не головним чинником, який впливає на інвестиційні рішення. Надання фінансових ресурсів за низькими ставками є ефективнішим стимулом, ніж звільнення від податків. Адже підприємства фінансують значну частину своєї діяльності за рахунок кредитних ресурсів. Нерідко у ВЕЗ створюються фінансові системи, об’єд­нані з міжнародними банками. Як правило, їм надається право займатися офшорними операціями та користуватися великими податковими пільгами.

Нагадаємо, що у ВЕЗ усі стимули та пільги мають надаватися тільки у разі реальних вкладень коштів у цю зону, а їх вартість не повинна перевищувати вартість майбутніх валютних надходжень і прибутку.

Визначаючи регіон, який має стати ВЕЗ, необхідно:

• враховувати географічне положення регіону, його соціальну та транспортну інфраструктуру;

• зважати на обов’язковість відсутності підприємств з чітко визначеними відмінностями щодо рівня рентабельності;

• проводити зважену політику відбору інвестиційних проектів;

• впроваджувати спрощену та прискорену процедуру вирішення всіх організаційних питань;

• забезпечувати обов’язковість державної систематизації галузевих і територіальних пріоритетів розвитку економіки регіону;

• зважати на ступінь забезпеченості політичної стабільності у країні;

• ліквідувати протиріччя у податковій політиці на території ВЕЗ;

• гарантувати конкретність і стабільність у питаннях, пов’я­заних з наданням пільгового режиму.

Коли мова йде про створення ВЕЗ, нерідко виникає бажання відвести під юрисдикцію такої зони щонайбільше території. Але необхідно пам’ятати, що із збільшенням території знижується ефективність функціонування зони. За оцінками зарубіжних експертів, для належного облаштування 1 кв. км зони, орієнтованої на експорт, необхідні капіталовкладення становлять близько 40—45 млн дол. США, митно-торговельної зони — 10—15 млн дол. США. Ось чому значна частина діючих у світі ВЕЗ обмежена територією одного підприємства, декількох виробничих об’єктів, авіа- або морського порту, у виняткових випадках – невеличкого за територією міста або району.

В

Роль міжнародних організацій у міжнародній інвестиційній діяльності

ажливу роль у міжнародній інвестиційній діяльності відіграють міжнародні організації. Провідною серед них є МБРР — Міжнародний банк реконструкції та розвитку (1944, Бреттон-Вудс), який розпочав свою діяльність 1946 року. Незважаючи на участь у Бреттонвудській конференції Радянського Союзу (ним підписано її заключний Акт), він не вніс відведені йому 20% підписного капіталу, що автоматично поставило СРСР поза сферою дії МБРР.

У 40-х — на початку 50-х років робота МБРР зосереджувалася на відбудові зруйнованих війною країн Західної Європи та Японії. У 60-х роках акценти його діяльності були перенесені на розвиток країн Азії, Африки та Латинської Америки. На початку 90-х років перед МБРР постали нові завдання, пов’язані з економічними змінами у державах Східної Європи та колишнього Радянського Союзу.

15 липня 1991 року М. Горбачов підписав заяву про членство СРСР у Світовому банку та його незалежних підрозділах. Але невдовзі Радянський Союз перестав існувати і заяви щодо членства подали вже 15 окремих незалежних країн, які до червня 1993 року були прийняті у члени МБРР.

МБРР надає країнам великомасштабні кредити лише після детального опрацювання проектів. Технологія реалізації проекту в МБРР складається з шести етапів, чотири з яких є підготовчими і передують безпосередньому отриманню кредиту. Це стадії: обговорення та визрівання ідеї, підготовка проекту, його оцінювання та презентація Раді директорів. Усі стадії є обов’язковими.

Переваги віддаються проектам, пов’язаним з розвитком інфраструктури, яка, в свою чергу, дає поштовх до подальшого прогресу.

МБРР, як правило, не дає кредити для покриття всіх витрат за затвердженим проектом. Він переважно фінансує витрати в іноземній валюті та передбачає, що позичальник покриватиме деякі витрати самостійно. Крім того, МБРР залучає до фінансування проекту інші організації — Європейський фонд розвитку, фонди арабських країн, регіональні банки розвитку, двосторонні організації допомоги, комерційні банки, залишаючи за собою лише загальну функцію оцінювання та контролю.

Важливу роль у міжнародних інвестиціях відіграє Міжнародна фінансова корпорація (МФК), яка є незалежним членом групи Світового банку і найбільшим у світі інвестором з програм прямого фінансування різноманітних проектів у країнах, що розвиваються.

Близько 1000 приватних фірм більш як 90 країн світу, від Бразилії до Кореї, отримали від МФК відчутну підтримку, котра забезпечила їх процвітання.

МФК вкладає кошти в різноманітні галузі. Вона фінансує лише ті проекти, які будуть реально прибутковими і приноситимуть користь для економіки даної країни. У разі необхідності МФК надає підтримку у створенні спільних підприємств приватними та державними компаніями.

Розмір позик та акціонерного капіталу, котрі МФК вкладає, як правило, не перевищує 25% вартості певної програми або проекту. Зазвичай МФК вкладає гроші в проекти вартістю не менше 4—6 млн дол. США, хоча в деяких країнах сума може бути й меншою. У великих країнах МФК вкладає кошти в проекти вартістю не менше 10 млн дол. США. Найбільша сума інвестицій МФК не перевищує 100 млн дол. США. У разі необхідності, окрім власних коштів, МФК залучає значні фінансові ресурси з інших джерел.

В одному окремо взятому підприємстві МФК може тримати до 35% акцій за умови, що вона не є найбільшим держателем акцій даного підприємства. МФК сама не займається управлінням підприємств, у які інвестує кошти, надаючи цю можливість іншим партнерам, що беруть участь в інвестуванні. У більшості випадків МФК не має свого представника у раді директорів компаній, де є її інвестиції, хоча у разі необхідності або коли сума інвестицій значна, такий представник існує.

МФК може одночасно надавати підприємству кредит і ставати його акціонером, хоча можливе надання або тільки кредиту, або вкладення коштів у власний капітал.

Повний термін кредиту становить від 7 до 20 років.

МФК ретельно слідкує за своїми інвестиціями, періодично консультується з керівництвом підприємства, делегує свої місії на підприємство, вимагає не тільки річні звіти, засвідчені аудитором, але й квартальні звіти з інформацією про чинники, що можуть мати економічні наслідки для проекту, в який МФК інвестувало свої кошти.

Надзвичайно важливу роль у залученні іноземних інвестицій відіграє політика держави-рецинієнта, спрямована на забезпечення гарантій для іноземних інвесторів і зменшення ризику втрат. Для сприяння цьому процесу 1988 року почав роботу новий член групи Світового банку — Міжнародне агентство з гарантування інвестицій (МАГІ). Метою створення агентства було сприяння припливу іноземних інвестицій у країни, що розвиваються.

МАГІ надає підтримку іноземним інвесторам, виконуючи дві функції: страхування від некомерційних ризиків і підвищення привабливості країн і регіонів-реципієнтів для іноземних інвесторів. МАГІ покриває збитки, пов’язані з: неконвертованістю валюти або неможливістю репатріації капіталу; збитки, що стали наслідком прямих або непрямих актів експропріації; збитки внаслідок військових дій та громадських заворушень. Гарантії МАГІ, як правило, надаються на 15 років, але цей термін може бути подовжений до 20 років.

Право на отримання гарантій від МАГІ мають інвестиції в усі галузі, за винятком оборонної промисловості, виготовлення тютюнових виробів та алкогольних напоїв, інвестицій спекулятивного характеру та казино.

Нині МАГІ налічує 128 членів, що внесли підписний капітал на загальну суму близько 1 млрд дол. США. Воно є відкритим для всіх країн — членів Світового банку. Між Україною та МАГІ підписано угоду.

Н

Венчурне фінансування

овою для України, але достатньо відомою у світі формою інвестування є венчурне фінансування, яке має деякі відмінності порівняно із традиційними формами фінансування.

Іноземні інвестори венчурного капіталу досліджують довгострокові перспективи підприємства, в яке вкладають кошти. Практика венчурного фінансування передбачає інвестування як шляхом придбання акцій (паїв) компаній, так і шляхом кредитування підприємств. Процес інвестування передбачає залучення інвесторів у безпосереднє управління виробничим процесом, прийняття стратегічно важливих рішень.

Фірма, що отримує венчурне фінансування, стає акціонерною компанією закритого типу, акції якої належать вузькому колу осіб — її засновникам та інвесторам венчурного капіталу.

Переваги венчурного фінансування полягають у тому, що створювані невеликі фірми мають доступ до фінансових ресурсів, а також можливість консультацій з питань виробництва, фінансів, управління персоналом, чим забезпечуються гнучкість в управлінні та швидкість прийняття рішень.

В

Міжнародні стандарти рахівництва (ІАS)

енчурний капітал традиційно орієнтується на малі та середні підприємства, віддаючи перевагу приватним компаніям і спільним підприємствам. Пріоритетними для венчурного капіталу є галузі, продукція яких має значний внутрішній ринок збуту, та такі, що не залежать від імпорту. Наявність експортного потенціалу підвищує привабливість підприємства, але не є суттєвим чин­ником інвестицій.

Рахівництво (accounting) є інформаційною системою, яка охоплює процес обліку господарської діяльності підприємств, накопичення, оброб­ку та передачу необхідної фінансової інформації.

За умови бурхливого розвитку міжнародних економічних відносин, глобалізації фінансових ринків і потреб інвесторів у достатній, зіставлюваній та зрозумілій для них інформації світовою теорією та практикою чимало зроблено для гармонізації та уніфікації рахівництва. Наприклад, у США існують Загальноприйняті принципи рахівництва (General Accеpted Accounting Principles, GAAP); на міжнародному рівні Комітетом з міжнародних стандартів рахівництва (The International Accounting Standards Committe, IASC), створеним 1973 року, розроблені й постійно вдосконалюються Міжнародні стандарти рахівництва (International Accounting Standards, IAS), більш відомі в Україні як Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (МСБО); країнами — членами ЄС сформульовані вимоги щодо рахівництва у двох директивах — Четвертій директиві «Про уніфікацію форм звітності та правил їх аудиту» (1978) та Сьомій директиві «Про прийняття та складання консолідованої звітності» (1983).

Прозорість фінансової діяльності компаній, яка забезпечується достатньою та зрозумілою для зовнішніх користувачів фінансовою звітністю, є необхідною передумовою залучення іноземних інвестицій.

IAS націлені на підготовку звітності, яка б була достатньо детальною та повною і тлумачення якої було б однаковим у різних країнах. Стандарти визначають наріжні принципи складання звітності, уникаючи надмірної деталізації правил, і відображають сутність операцій, здійснюваних підприємствами. Згідно з IAS підприємства обов’язково мають подавати зовнішнім користувачам такі форми фінансової звітності: баланс, звіт про прибуток і збитки, звіт про грошові потоки та звіт про зміни у власному капіталі.

IAS 1998 року включають:

МСФЗ	1.	Подання фінансової звітності;
МСФЗ	2.	Запаси;
МСФЗ	4.	Облік амортизації;
МСФЗ	7.	Звіт про рух грошей;
МСФЗ	8.	Чистий прибуток або збиток за період, фундаментальні помилки та зміни в обліковій політиці;
МСФЗ	9.	Витрати на дослідження та розробки;
МСФЗ	10.	Умовні події та події, що відбулися після звітної дати;
МСФЗ	11.	Договори підряду;
МСФЗ	12.	Податки на прибуток;
МСФЗ	14.	Сегментна звітність;
МСФЗ	15.	Інформація, що відображає вплив зміни цін;
МСФЗ	16.	Основні засоби;
МСФЗ	17.	Оренда;
МСФЗ	18.	Виручка;
МСФЗ	19.	Винагорода працівникам;
МСФЗ	20.	Облік урядових субсидій та розкриття інформації про урядову допомогу;
МСФЗ	21.	Вплив зміни валютних курсів;
МСФЗ	22.	Об’єднання компаній;
МСФЗ	23.	Витрати по займах;
МСФЗ	24.	Розкриття інформації про пов’язані сторони;
МСФЗ	25.	Облік інвестицій;
МСФЗ	26.	Облік та звітність по програмах пенсійного забезпечення (пенсійних планах);
МСФЗ	27.	Зведена фінансова звітність та облік інвестицій у дочірні компанії;
МСФЗ	28.	Облік інвестицій в асоційовані компанії;
МСФЗ	29.	Фінансова звітність в умовах гіперінфляції;
МСФЗ	30.	Розкриття інформації у фінансовій звітності банків та економічних фінансових інститутів;
МСФЗ	32.	Фінансові інструменти: розкриття та подання інформації;
МСФЗ	33.	Прибуток на акцію;
МСФЗ	34.	Проміжна фінансова звітність.

Згідно з IAS вважається, що інвестор має значний вплив, якщо він володіє не менш як 20% голосів в інвестованому підприємстві. Якщо в інвестора менше 20%, то вважається, що він не має значного впливу.

Інвестуючи у спільне підприємство, інвестор повинен певним чином вести облік своїх інвестицій. Вибір методу відображення у звітності частки інвестора залежить від форми спільного підприємства:

а) спільно контрольована діяльність (коли спільне підприємство використовує основні засоби та інші ресурси учасників, але окремого підприємства не створено); за таких умов учасник спільного підприємства повинен визнавати ті активи, контроль над якими він має, збитки, яких він зазнав, зобов’язання та свою частку доходу, яку він отримав від операцій з продажу товарів чи надання послуг спільним підприємством;

б) спільно контрольовані активи (без створення окремого підприємства); учасник спільного підприємства повинен визнавати частку в спільно контрольованих активах, будь-які прийняті на себе зобов’язання та збитки, яких він зазнав, будь-який дохід від реалізації або використання своєї частки спільно виробленої продукції;

в) спільно контрольовані підприємства; у своїх консолідованих звітах учасник спільного підприємства повинен відображати свою частку, застосовуючи або метод участі, або метод пропорційної консолідації.

IAS передбачається, що операція в іноземній валюті має фіксуватися в обліковій валюті шляхом застосування обмінного курсу, дійсного на дату здійснення операції. У практичних цілях підприємство може використовувати курс, який приблизно дорівнює фактичному курсу на дату здійснення операції. Міжнародні стандарти дозволяють застосовувати середній курс тижня або місяця для всіх операцій в іноземній валюті, які здійснюються протягом цього звітного періоду. У разі, коли курс обміну валюти значно коливається, використання середнього курсу протягом будь-яко­го звітного періоду не допускається.

На дату балансового звіту грошові статті в інвалюті повинні відображатися із застосуванням курсу на дату закінчення звітного періоду. Негрошові статті, обліковані за первинною вартістю в іноземній валюті (наприклад, обладнання, закуплене в іноземного постачальника), необхідно відображати, застосовуючи обмінні курси, дійсні на момент визначення справедливої (ринкової) вартості цих активів.

Фінансові звіти, в яких відображається зарубіжна діяльність, яка є невід’ємною частиною діяльності підзвітного підприємства, перераховуються в такому ж порядку, що й операції, здійснені самим підзвітним підприємством.

Курсові різниці, що виникають у зв’язку із здійсненням операцій в іноземній валюті, мають визнаватися як дохід або витрати у звітному періоді.

Згідно з IAS іноземним підприємством є підприємство, яке працює на території країни і діяльність якого не є невід’ємною частиною діяльності головного підприємства. Тобто воно, в основному, здійснює операції у своій місцевій валюті. Приклад іноземного підприємства — дочірні, асоційовані компанії, спільні підприємства та філії.

При переведенні фінансової звітності іноземного підприємства в іншу валюту всі активи та зобов’язання необхідно переводити за обмінним курсом, дійсним на дату закінчення звітного періоду. Статті звіту про прибутки та збитки необхідно перевести за курсом на дату здійснення операцій або за середнім курсом, якщо він приблизно дорівнює фактичному курсу (застосування курсу, дійсного на дату закінчення звітного періоду, не дозволяється).

_ Література

1. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учеб. / Под ред. Л. Н. Красавиной. — М.: Финансы и статистика, 1994. — Гл. VI, VIII. — 592 с.

2. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / За ред. А. С. Філіпенка. — К.: Либідь, 1997. — Розд. VIII, IX. — 208 с.

3. Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений: Учеб. / Науч. ред. В. В. Круглов. — М.: ИНФРА — М, 1998.— Ч. ІІ. — 432 с.

4. Пебло М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с фр. / Общ. ред. Н. С. Бабинцевой. — М.: Прогресс, Универс. 1994.— Гл. ІІ. — 496 с.

5. Хэррис, Дж. Мэнвилл. Международные финансы: Пер. с англ. — М.: Информ.-издат. дом «Филинъ», 1996. — Гл. 14—20. — 296 с.

6. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року.

1. Еволюція вивозу капіталу.

2. Поняття та сутність міжнародних інвестицій.

3. Роль держави та приватного сектора у вивозі капіталу та інвестуванні коштів.

4. Транснаціональні компанії в системі вивозу капіталу та іноземного інвестування.

5. Кредитні рейтинги.

6. Державне регулювання та заохочення іноземних інвестицій. Вільні економічні зони.

7. Роль міжнародних організацій в інвестиційному процесі.

8. Венчурне фінансування.

9. Міжнародний кредит та його форми.

10. Міжнародна заборгованість.

11. Міжнародні стандарти рахівництва (IAS).

Вільна економічна зона — частина території, на якій встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності, порядок застосування та дії законодавства, пільгові митні, валютні, податкові та інші умови діяльності національних та іноземних суб’єктів.

Іноземна інвестиція – всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту.

Іноземний інвестор — іноземні суб’єкти міжнародних економічних відносин, які вкладають власні та запозичені майнові, а також інтелектуальні цінності в об’єкти інвестування.

Концесія — а) договір на надання державою в експлуатацію приватним підприємствам, іноземним інвесторам промислових підприємств або ділянок землі з правом видобутку корисних копалин, будівництва різноманітних споруд тощо; б) саме підприємство, організоване на основі такого договору.

Кредитний рейтинг — показник, що відображає кредитоспроможність держави та окремих компаній, тобто спроможність повертати отримані кредити.

_? Запитання для перевірки знань

1. Що таке вивіз капіталу?

2. Назвіть основні хвилі вивозу капіталу.

3. Що таке міжнародні інвестиції?

4. Яка роль держави та приватного сектора у вивозі капіталу?

5. Для чого розраховують кредитні рейтинги?

6. Які характерні риси вільних економічних зон?

7. Для чого необхідна уніфікація рахівництва на міжнародному рівні?

Студентам пропонується підготувати реферати та зробити на їх основі доповіді за такими темами:

1. Передумови вивозу капіталу.

2. Державне регулювання іноземних інвестицій в Україні.

3. Досвід державного регулювання іноземних інвестицій в інших країнах.

4. Фінансовий менеджмент підприємств з іноземним капіталом.

5. Валютні та кредитні ризики. Їх страхування.

6. Міжнародний фінансовий лізинг.

7. Факторинг у галузі міжнародних фінансів.

8. Форфетування в галузі міжнародних фінансів.

9. Платоспроможність боржників та її оцінювання.

10. Проблеми зовнішньої заборгованості України на сучасному етапі. Шляхи їх вирішення.

11. Зовнішня заборгованість провідних індустріальних країн.