Тема 4. Фінансові послуги на грошовому ринку

1. Попит і пропозиція на гроші

2. Організація та особливості функціонування депозитного ринку

3. Фінансові послуги для здійснення грошових платежів та розрахунків

4. Операції з інструментами грошового ринку

5. Оцінка дохідності фінансових активів

1. Попит і пропозиція на гроші

Грошовий ринок – це частина ринку позикових капіталів, де здійснюються переважно короткострокові (від одного дня до одного року) депозитно-позикові операції, що обслуговують головним чином рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб.

Грошовий ринок відображає попит на гроші та їхню пропозицію. Під пропозицією грошей (MS) мають на увазі загальну кількість грошей, що перебувають в обігу і які об’єднані у грошові агрегати. Під грошовим агрегатом слід розуміти будь-яке сполучення із кількох ліквідних активів, що є альтернативними вимірювачами гро­шової маси. Кожна країна має свої особливості щодо формування гро­шових агрегатів. Так у США використовують такі грошові агрегати:

• М1 (С (готівка в обігу) плюс дорожні чеки, депозити до запитання, в тому числі залишки грошей на розрахунко­вих рахунках підприємств, інші агрегати з можливістю виписувати під них чеки, в т.ч. рахунки N0);

• М2 (М1 плюс угоди про продаж цінних паперів і євродо­ларів із викупом за обумовленою ціною на наступний день, взаємні фонди грошового ринку, ощадні депозити, дрібні строкові депозити);

• МЗ (М2 плюс інституціональні взаємні фонди грошового ринку, великі строкові депозити, угоди про продаж цінних паперів з викупом у подальшому за обумовленою ціною та євродолари на строк);

• L (МЗ плюс короткострокові векселі казначейства, банківські акцепти та комерційні векселі) – використо­вується з 1980 року.

Національний банк України в своїй практичній роботі роз­раховує три грошові агрегати:

• М0 – готівка;

• М1 – готівка та кошти на розрахункових і поточних ра­хунках у національній валюті;

• М2 – М1 плюс строкові кошти в національній валюті та валютні кошти;

• МЗ – М2 плюс кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків.

Розраховується також показник „грошова база", який вклю­чає готівку в обігу і касах комерційних банків, обов'язкові резер­ви та кошти на кореспондентських рахунках банків.

Попит на гроші (МD) можна визначити як платоспроможну потребу або суму грошей, яку покупці можуть і мають намір за­платити за необхідні для них товари та послуги. Виділяють на­ступні складові формування попиту на гроші:

• попит на гроші як засоби обігу (діловий, операційний або попит на гроші для здійснення угод);

• попит на гроші як засоби збереження вартості (попит на гроші як активи, попит на запасну вартість, або спекуля­тивний попит).

Можна прослідкувати наступні залежності:

• чим вищий рівень прибутку в суспільстві, тим більше ук­ладається угод;

• чим вищий рівень цін, тим більше необхідно грошей для укладання угод у межах національної економіки.

Найпростіша модель функціонування грошового ринку представлена на рис.1

МS1

У

Рис.1 Проста модель ринку грошей

(Y) — розмір грошової маси, відкладається по горизон­тальній осі, а по вертикальній — і відсоток (ціна грошей). Попит на грошову масу зменшується зі збільшенням відсотка. Чим більший відсоток, тим менш розумно зберігати свої кошти у ви­гляді готівки. Краще мати їх у вигляді засобів, що дають прибу­ток. Зі зниженням відсоткової ставки попит на грошову масу зростає.

Грошовий ринок слід розглядати як механізм відносин між юридичними особами, які потребують коштів для свого розвит­ку, з одного боку, і організаціями й громадянами (населенням, домашніми господарствами), які можуть надати такі кошти, — з другого.

Грошовий ринок поєднує три головні складові: обліковий, міжбанківський і валютний. Ці три складові об'єднує схожість основних функцій, які вони виконують, серед них:

1. об'єднання дрібних заощаджень населення, держави, приватного бізнесу, закордонних інвесторів і створення потужних грошових фондів;

2. трансформація цих коштів у позиковий капітал, що забез­печує зовнішні джерела фінансування підприємств (фірм);

3. спрямування частини коштів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи, а також про­цес розширеного відтворення через видачу позик за учас­тю фінансових посередників за схемами: