7. Вартість кредитних інструментів

На процес ціноутворення на ринку кредитів впливають рівень конкуренції на ринку банківських послуг, різноманітність кредит­них інструментів, можливості доступу позичальників до альтернатив­них ринків капіталу тощо.

Одним із основних чинників, що вплива­ють на вартість кредиту, є вартість фондів, які використовуються для кредитування. Ціна кредиту має перевищувати вартість фондів і за­безпечувати прибутковість банку. Крім того, вона має задовольняти потенційних позичальників. Привабливість для позичальника кре­дитних послуг, що пропонуються конкретним банком, полягає в їх якості та ціні. Для того щоб позичальник користувався послугами банку, необхідно, щоб структура кредиту задовольняла потреби клієнта, а ціна відповідала ринковим цінам на подібні послуги.

Мінімальна процентна ставка по кредиту визначається вартістю фінансування для банку, операційними витратами й премією за ри­зик неповернення і ризик, пов'язаний із строковістю кредиту. Про­центна ставка, яка робить операцію кредитування прибутковою, вклю­чає всі названі вище складові і банківську маржу.

ПРОЦЕНТНА СТАВКА ПО КРЕДИТУ = ВАРТІСТЬ ФІНАНСУВАННЯ + + ОПЕРАЦІЙНІ ВИТРАТИ + ПРЕМІЇ ЗА РИЗИК + БАНКІВСЬКА МАРЖА

Вартість фінансування визначається як сума середньозваженої ставки, що сплачується за всіма залученими коштами, вартості стра­хування депозитів, резервних вимог у центральному банку та вартості всіх непроцентних витрат, пов'язаних із мобілізацією коштів.

Вф = СерСт + Всд +РезВим +Внв

До операційних витрат, що окремо враховуються в ціні кредиту і не враховуються у вартості фінансування, належать

• заробітна плата співробітників кредитного відділу,

• обладнання та матеріали, необхідні для надання кредиту і контролю за ним

• інші операційні витрати.

Премія за ризик неповернення або премія за ризик не­виконання зобов'язань з боку позичальника може бути обчислена на основі відповідного ризику неповернення. Ризик неповернення оці­нюється на основі статистичних даних про

• ризик невиконання зобов'язань різними категоріями позичальників (див. табл. 4),

• кредит­ну історію

• кредитний рейтинг конкретного позичальника.

Премія за ризик, пов'язаний із терміном кредитування, на відміну від інфляційного та інших ризиків не входить до процентних ставок по залучених коштах, оскільки вони в основному залучаються бан­ками на короткостроковій основі. Тому така премія обов'язково має враховуватись в ціні середньо- та довгострокових кредитів. Премія за ризик, пов'язаний із терміном кредитування, може бути оцінена в результаті аналізу процентних ставок по коротко-, середньо- та дов­гострокових боргових зобов'язаннях, що перебувають в обігу на ринку.

Банківська маржа залежить від політики банку та від конкурент­ного середовища в банківській сфері. Оскільки рівень конкуренції на ринку банківських послуг постійно зростає, маржа, що встанов­люється банками при кредитуванні, постійно зменшується. При цьо­му банки, що здійснюють агресивну політику, пропонують більшу банківську маржу за надання своїх кредитних послуг, ніж банки, що проводять менш агресивну політику.

Вартість фінансування є найменш регульованою з боку банку і най­більшою за величиною складової процентної ставки. Вона визначається пропозицією на ринку вільних грошових коштів та конкурентною позицією, що займає конкретний банк. Зі зростанням конкуренції в банківській сфері та з виходом багатьох банків на міжнародний ри­нок визначення основної складової вартості кредиту як вартості фінан­сування для конкретного банку втратило актуальність.

На сьогодні вартість переважної більшості кредитів на конкурент­них високорозвинених ринках встановлюється на основі так званої базової ставки. За базову ставку приймають

- ставки "прайм рейт" (ставки, що пропонуються позичальникам найвищого класу по ко­роткострокових кредитах),

- ставки по залученню коштів на міжнародному ринку,

- ставки по казначейських векселях, депозитних сер­тифікатах,

- інші ставки грошового ринку.

Використання багатьма банками як кредитних ресурсів євродоларів привели до інтенсивно­го використання ставки LIBOR базовою ставкою по кредитах.

Процентна ставка по кредиту, розрахована на основі базової став­ки, містить лише поправки на ризик неповернення та ри­зик, пов'язаний із терміном кредитування, оскільки до базової став­ки входять операційні витрати та банківська маржа.

ПРОЦЕНТНА СТАВКА ПО КРЕДИТУ = БАЗОВА СТАВКА + ПРЕМІЯ З РИЗИК НЕПОВЕРНЕННЯ + ПРЕМІЯ ЗА РИЗИК, ПОВ'ЯЗАНИЙ З ЧАСОМ

На сьогодні як базові ставки для кредитування малих та середніх фірм використовують плаваючі ставки "прайм рейт" та LIBOR, для кредитування великих корпорацій — ставки грошового ринку. Ве­ликі корпорації, маючи високий кредитний рейтинг та майже нульо­вий ризик невиконання зобов'язань, мають змогу залучити кошти на ринку кредитів за ставкою, що тільки на 0,5-1% перевищує по­точну процентну ставку по короткострокових комерційних паперах.

Переважне використання плаваючих базових ставок є наслідком зростання мінливості процентних ставок, розвитку ринку комерцій­них цінних паперів та глобалізації кредитного ринку. Тому пози­чальники, зацікавлені в фіксованій ставці по боргу, залучають кош­ти на ринку облігацій (якщо мають достатній кредитний рейтинг) або використовують процентні свопи.

Процентну ставку по кредиту, що відповідає поточному рівню ри­зику для даного позичальника і враховує витрати на обслуговування кредиту та банківську маржу, називають ринковою вартістю креди­ту. Ринкова вартість кредиту — це процентна ставка, що відпо­відає дійсному кредитному рейтингу позичальника в певний момент часу. Визначення ринкової вартості кредиту є настільки важливим, наскільки важким завданням, оскільки для цього треба правильно оцінити ризики в діяльності позичальника в умовах обмежених ча­сових і інформаційних ресурсів. Переоцінка кредиту, що проводить­ся банком, є прямим наслідком змін в якості кредиту та в його рин­ковій вартості.

Банки намагаються обумовити в кредитних договорах гнучкі ме­ханізми ціноутворення з тим, щоб вартість наданих кредитів від­повідала їх якості та їх ринковій вартості. Тобто для того, щоб при змінах у фінансовому становищі позичальника, в рівнях ризику, що супроводжують його діяльність, можна було переоцінити вартість кредиту. Причому ця переоцінка має проводитись не тільки в бік збільшення вартості кредиту, а й у бік зменшення, з тим щоб заохочу­вати клієнта до подальшої співпраці з банком. В ефективно діючому банку, який розумно управляє кредитним ризиком, вартість переважної більшості кредитів близька до їх ринкової вартості, що дає змогу бан­ку укріплювати свої позиції на ринку кредитних послуг.

Діяльність банку має бути спрямована на створення нових кре­дитних інструментів та нових методів ціноутворення в практиці кредитування привабливих для клієнтів і припустимих для банку з погляду дохідності та безпеки. До ціни кредиту повинні входити витрати, пов'язані з наглядом за кредитом, зокрема за забезпечен­ням та за фінансовим становищем позичальника. Слід також вра­ховувати категорію клієнта. Доцільно проводити різну цінову по­літику відносно різних категорій клієнтів. Якщо клієнт приносить банку значний обсяг платежів за іншими операціями, банківську маржу доцільно скоротити.

Питання для самоконтролю:

1. Поняття та структура кредитного ринку.

2. Поняття банківського кредиту.

3. Класифікація банківських кредитних послуг.

4. Управління кредитним ризиком в банку.

5. Особливості здійснення факторингових операцій.

6. Поняття лізинговий операціц.

7. Особливості здійснення селенгу.

8. Форми забезпечення кредиту.

9. Вексель як універсальний інструмент кредиту, платіжний засіб, абстрактний цінний папір.

10. Векселі бувають прості (соло-вексель) і перевідні (тратта). У чому полягає різниця між ними?

11. За формою передачі векселя за індосаментом, останній може бути двох видів: або іменним, або бланковим. У чому їх особливості?

12. Які операції виконують банки з векселями?

13. Інкасування векселів банком – це …

ф14. Доміціляція векселя – це …

15. Аваль векселя – це …

16. Акцепт векселя – це…