4. Особливості переходу до науково-технічної культури країн Європи.

Як показує фінський дослідник П. Куусі у своїй книзі «Цей людсь­кий світ», в епоху феодалізму в країнах, економіка яких базувалась на аграрному, екстенсивному по своїй природі виробництві могли розви­ватись головним чином лише за рахунок насильницького привласнення додаткового прибутку, який вироблявся народами інших країн. Таким чином, феодальна держава виступає як організатор війн і грабежів.

З розвитком мореплавання і завоюванням морських колоній можливості для такої політики значно розширились. В епоху Нового часу її про­довжували дотримуватись такі країни, як Іспанія, Португалія і Франція. Але по мірі того, як вичерпувались багатства колоній, ці країни поступово втрачали свою політичну і воєнну гегемонію в Європі. Біль­ше того, колонії, які спочатку були для цих країн джерелом легкої на­живи з часом починають вимагати колосальних затрат на чисельну ар­мію найманців, які підтримували контроль над цими територіями і за­войовували нові. Видатки на колонії нерідко перевищували прибутки з них.

Війна ставала невід’ємною частиною державної політики. За під­рахунками дослідників, на протязі ХУІ ст. в Європі було лише 25 ро­ків, коли не велись значні воєнні дії. На ХУІІ ст. їх приходиться ли­ше 7, а в ХУІІІ ст. мирних років практично не було взагалі. Суттєво іншу політику стосовно колоній, однак, вели такі держави, як Англія і Голландія. Війни тут велись не виключно з метою відкритого грабежу, а захоплення ринків збуту і сировини, що значною мірою стимулювало розвиток промисловості у цих країнах. Таким чином, колоніальна політика як узгодження війни і торгівлі стає містком між феодалізмом і капіталізмом.

В Англії розвиток промислового виробництва здійснювався не ті­льки за рахунок виваженої колоніальної політики, але й завдяки знач­ному прогресу в сільському господарстві, яке об’єктивно виступає са­мою ранньою формою капіталізму і основою переходу до нової науково-технічної культури. Уже в ХУІІ ст. сільське господарство Англії випе­реджало по рівню технічного оснащення всі інші європейські країни. Однією з найважливіших складових успіху англійського суспільства в цій сфері була конкуренція, яка вела до спеціалізації і розподілу праці. В поєднанні з відсутністю кріпаччини це сприяло появі вільного ринку праці, за рахунок якого створювались життєво необхідні для розвитку сільського господарства сфери торгівлі і мануфактурного виробництва. Надзвичайно важливим стимулом для ро­звитку англійської економіки в цілому була помірна податкова полі­тика держави.

Вовна, на виробництво якої насамперед було зорієнтоване англій­ське сільське господарство і бавовна, що поступала головним чином із Індії стимулюють розвиток текстильної промисловості, котра стала основною галуззю національної промисловості. З другої половини ХУІІІ ст. різко зростає попит на промислові товари. Населення країни, осо­бливо населення міст різко збільшувалось. Учорашні селяни і реміс­ники, які головним чином займались натуральним господарством і виро­бляли все необхідне для себе самі, переселившись у міста і включи­вшись у загальну систему розподілу праці стають головними спожива­чами виробів промисловості. Крім того, англійські промисловці невпин­но розширяли ринок збуту за кордоном, головним чином в колоніях.

В другій половині попит на вироби англійської промисловості на­стільки виріс, що мануфактурне виробництво, основане на ручній пра­ці вже стає не в змозі його задовольнити. Нагальна потреба у пошу­ках шляхів підвищення продуктивності праці призводить до промисло­вого перевороту. Були винайдені механічні станки і паровий двигун, які докорінно змінюють роль основного виробника в процесі виробництва. Відтепер вона полягала в контролі і налагодженні машини, яка була здатна замінити кілька сотень робітників. На зміну мануфакту­рі приходить фабрика, починається широке застосування машин у ви­робництві.

На середину XУIІІ ст. Англія стає однією з перших країн, що перейшли до науково-технічної культури, а її промисловий потенціал урівноважував потенціал решти всіх країн світу. На відміну від Англії в більшості країн континентальної Європи буржуазні перетворення здійснювались надто повільно. Феодальна система тут майже не зазна­ла змін і ядром її, як і раніше, залишалась воєнна економіка, яка була цілковито підпорядкована потребам абсолютистських режимів. У Фран­ції напередодні революції 1789-1794 рр. видатки на армію складали дві третини державних витрат. Значна частина витрат - близько деся­ти відсотків - йшла на утримання королівського двору. У Людовіка ХІУ тільки в особистому штаті знаходилось більше 4 тис. чоловік, а у йо­го доньки у віці одного місяця нараховувалось вісімдесят няньок. Звичайно, що така система могла існувати виключно за рахунок надзви­чайно високих податків з населення. Причому духовенство і дворянст­во було звільнено від сплати податків і весь тягар лягав на податний третій стан, до якого окрім селян і ремісників входила і буржуазія, що тільки-но народжувалась.

Надмірна централізація як головна умова безперебійного збору податків для утримання сильної абсолютистської влади стає тепер га­льмом на шляху розвитку капіталістичних відносин. В епоху Нового ча­су інтереси національних економік вже не потребували центральних урядів. Тому саме в Італії а згодом і Німеччині, де процес формуван­ня національних держав був призупинений, має місце значне пожвавлен­ня економіки, виникають багаті ганзейські (торгові) міста із статусом “вільного міста”.