Тема 6. Культура Новітнього часу. . . . . . . … . . . . . . …….... . . . . . . . . . . . . . . . . 116-142

1. Соціокультурні характеристики людини Новітнього часу. Кризові явища в

культурі……………………………………………………………………………..116-120

2. Роль держави в регулю­ванні суспільних відносин: демократизація та

лібералізація суспільного життя. …………………………………………………120-123

3. ”Людина маси» як соціокультурна основа тоталітаризму. ……………………..123-128

4. Людина в світі науки і техніки: від матеріально-технічної орієнтації ку­льтури

до гуманітарної. ……………………………………………………………………128-132

5. Феномен масової культури і тенденції її розвитку в XX ст……………...……..132-135

6. Проблема особистості як головна проблема мис­тецтва і літератури Новітнього

часу…………………………………………………………………………..……..135-141

Тема 7. Національна своєрідність української культури. . . . . . . . . . . .. . . . . . . .143-181

1. Самобутність культури України-Русі: особливості геополітичного становища

Київської Русі, побутова культура Київської доби, соціальний і політичний лад

Давньоруської держави, культурно-релігійні зв’язки Київської Русі, соціокультурні

характеристики давніх українців та їх відображення в релігії, літературі та

мистецтві……………………………………………………………………………143-157

2. Вiки литовсько-польського панування - Гетьманська доба: роль церкви в

та розвитку української культури; братства як осередки громадянського суспільства

Україні; суспільно-політичний феномен козаччини; особливості ментальності

українського народу…………………………………….. …………………………157-166

3. Україна у складі Російської імперії: вплив української культури на російську;

культурна катастрофа України ХУІІІ-ХІХ ст.; нацiонально-культурне життя

Надднiпрянщини та Галичини в XIX ст. …………………...……………………..166-172

4. Українська культура в ХХ ст.: вiдродження й загибель Української держави;

від “культурного ренесансу” до “розстріляного відродження”; культурна політика

радянської епохи та її наслідки; українська культура на зламі століть: проблеми

та перспективи. ………………………………………………………………………172-180

Замість висновку. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 184-186

Вставки:

Західна цивілізація: кінець вже близько

2002 рік ще тільки наступив, а відомий американський публіцист Патрік Бухенен вже представив свою нову книгу під досить інтригуючою назвою “The death of the West!”(«Смерть Заходу!»-). Автор стверджує, що західна цивілізація зникне під впливом демографічних, соціально-економічних і політичних процесів, а її надбання і цінності будуть поховані вчорашніми субкультурами, які вже стають домінуючими. На думку автора книги, вже до 2050 року Європа виявиться стерта масовим поширенням ісламсько-арабсько-африканскої субкультури, після чого настане період зникнення первинних національних культур Заходу, а також Японії.

З інших, не менш вражаючих і парадоксальних висновків, ризикнемо представити увазі читачів найбільш цікаві: — До 2050 року на Землі залишиться тільки близько 10% людей європейського походження, причому одна третина цієї категорії населення буде старше 60, а одна десята — старше 80.

— За цей же період часу населення Азії, Африки і Латинської Америки виросте в цілому до цифри від 3 до 4 мільярдів чоловік, близько 40% яких становитимуть так звані нові мексиканці. Населення ж Європи скоротиться до 2050 року на сукупність населення нинішніх Німеччини, Польщі, Данії, Норвегії, Швеції і Фінляндії. — 23 мільйона німців до цього ж року розчиняться серед 16 мільйонів італійців і ЗО мільйонів росіян.

— Росія позбудеться Сибіру і Далекого Сходу, які відійдуть до Китаю, а також буде «виставлена» з регіонів Центральної Азії і Кавказу, де переважаючим буде мусульманське населення.

— Чисельність палестинців, яких у даний час нараховується 4,2 мільйони чоловік, виросте до 2025 року до цифри в 9 мільйонів, а до 2050 року — до 15 мільйонів, у результаті чого співвідношення арабського і єврейського населення на територіях буде складати 2 до 1.

— Американська політика в регіоні Перської затоки виявиться цілком невдалою, оскільки вже через 25 років в Іраці буде проживати близько 42 мільйонів чоловік, а в сусідньому Ірані — 94 мільйона.

— Проникнення ісламу на територію Європи повторить його переможні завоювання в Іспанії і Франції у VIII столітті та на Балканах і в Центральній Європі в XIV—XVII століттях. Передбачається, що до цього часу саме іслам стане провідною релігійною доктриною на Європейському континенті, змістивши з цих позицій католицизм.

— Чисельність християнських громад усіх напрямків — католиків, протестантів, православних — поступово почне скорочуватися в усьому світі через поступове вимирання цих шарів населення. І демографічна криза стане однією з основних причин засилля ісламу.

— Отримання освіти і збільшення числа кваліфікованих кадрів з числа «латинос» призведе до того, що лідери радикальних іспаномовних угруповань вирішать, що вони цілком здатні організувати цю частину світу на власний розсуд, результатом чого стане початок нової Мексиканської війни.

— Уже до 2004 року американці з європейськими коренями стануть етнічною меншістю в Техасі, як у даний час вони представляють меншість у Каліфорнії. При цьому каліфорнійці зажадають подвійного громадянства, відкритих кордонів і двомовної системи освіти, змінивши традиційний образ «американського героя» на ацтекського бога Кетцалькоатля.

— Під тиском аборигенів американцям доведеться переглянути національну історію, переписати підручники і затаврувати творців США як носіїв ідей геноциду, а також прийняти поступове зникнення християнства, на зміну якому прийде атеїстичне суспільство, яке керуватиметься принципами загальнолюдської моралі.

Демосфенові промови, в яких афінський оратор громив македонського царя Філіппа, відразу набули афористичного забарвлення: вже Цицерон називав філіппіками свої виступи проти Антонія (останній наказав відрубати Цицерону голову і руку, якою римський оратор писав свої «Філіппіки»).

Тож чим Філіпп так дошкулив Демосфенові? Звісно — ворог на полі борні, та з ким тільки афіняни не воювали! Звісно, вождь афінського демосу ненавидів царів і тиранів, проте інші володарі (наприклад, спартанські) істотно програвали македонянину у спроможності надихнути великого афінянина до створення цього шедевра ораторського мистецтва. За свідченням Плутарха, навіть Філіпп змушений був признатися: «Якби я чув Демосфена, як він виголошував ці промови, я сам би подав голос за нього як за вождя у війні проти мене».

Для елліна Демосфена нестерпними були культурні зазіхання македонянина Філіппа. Тот же Ле Гофф приводит крайне показатель-

ный пример: «…брат Ив встретил посреди улицы ста-

рую женщину, которая несла в правой руке миску с

горящим в ней огнем, а в левой – склянку с водой. Брат

Ив спросил ее: “Что ты собираешься с этим делать?”

Она отвечала, что хочет сжечь огнем рай, а водой за-

лить ад, чтобы не было больше ни того, ни другого. Он

спросил: “Зачем это?” – «А затем, что я не хочу, чтобы

творили добро из стремления попасть в рай или из

страха перед адом, но только лишь из любви к Богу,

который сам важнее всего и представляет для нас выс-

шее благо» [14. С. 326].

Парадоксальность, гротескность,

1¹. Щепаньский Я. Элементарные понятия социологии. М.,1969. С.40

2. Лотман Ю.М. Избранные статьи: В 3 т. Таллин, 1992. Т. 1. Статьи по семиотике и типологии культуры . С.296-336.

* В Старому Заповіті йдеться про зустріч на горі Хорів Мойсея з Богом, який на доказ своєї всемогутності перетворює посох(кий) в змія(щека).

* Сам термін “Візантійська імперія” вперше з’являється лише в творах італійських гуманістів вже після її загибелі. Самі ж мешканці Східної Римської імперії називали свою країну імперією ромеїв, підкреслюючи цим, що вони є спадкоємцями Стародавнього Риму.

1Анализ литературы. Проблеме выбора базисной системы ценностей, как цель и идеал духовно-нравственного воспитания в значительной степени препятствует противоречивость подходов к определению

культуры. Как отмечает Николай Важинский, что «если с 1871 по 1919 гг. американские культурологи А. Кребер

и К. Клахон насчитали всего семь определений культуры (первым признано определение этнографа и историка

культуры ХІХ в. Э.Б. Тайлора [1]), то с 1920 по 1950 гг. появилось еще 157 определений данного понятия».

Известный французский ученый А. Моль насчитывает уже свыше 250 таких определений, различающихся не

только по форме, но и по содержанию. В средине 50-х гг. Г. Беккер и А. Басков насчитали уже 257 различных

и часто противоположных определений культуры [2]. Современный историко-философский анализ предлагает

для изучения более 300 определений культуры, и число это продолжает увеличиваться. Эту аналитическую

деятельность можно сравнить с исследованием человечества самого себя, своих сущностных и отличительных

характеристик, своей миссии и предназначения. При этом, что не может ни вызывать удивления: учёных,

желающих серьезно исследовать проблему духовной культуры, немного, да и уровень исследования требует

дальнейшей работы в этом направлении. Классифицируя аналитическую работу в этой области, автор

выделяет:

1. Эмпирически-созерцательный подход, связанный с определением духовной культуры через её

содержание, главным образом через совокупность мифов, верований, ритуалов (Э.Б.Тайлор), знаний (А.Моль),

знаков, символов, образов, (И.Кант, Ф.Шеллинг, Г.В.Ф.Гегель) мифологическую символику (Ф.Шлегель)

«хранилище и фабрику смыслов» (В.М.Лобак, С.Великовский), «системную организацию смыслов» (Н.Н.Рубцов),

«социальную память человечества» (В.С.Ларцев) и, наконец, ценностей (Н.З.Чавчавадзе).

2. Функционально-механистический подход, рассматривающий духовную культуру, как адаптационный

механизм изменения стиля жизнедеятельности, в связи с выбором новой системы ценностей (Э.Кассирер,

М.С.Каган. Н.С.Злобин, В.Е.Давидович и Ю.А.Жданов, М.К.Петров, В.Сагатовский, И.В.Карпенко).

3. Дифференциально-рейтинговый подход, основанный на типе духовного отношения к миру: экстраверты

– интроверты, интерналы – экстерналы, агностики, материалисты, стили духовно-эстетического видения мира,

субкультуры, а также выделение различных уровней сформированности духовной культуры – высокий, средний,

низкий; приспособительный, творческий, разрушительный и системы критериев, определяющих их (Л.Н. Коган,

А.В. Вехов, А.И. Шендрик, Н.В. Долгая).

Анализируя использование категорий, связанных с определе

2