5. Феномен масової культури і тенденції її розвитку в XX ст.

У зв’язку з вищесказаним виникає необхідність у переосмисленні само­го феномену масової культури, яку нерідко тлумачать як синонім новітньої культури в цілому, а для багатьох дослідників - як сино­німом занепаду західної культури в XX ст. Проте, спочатку розкриємо сутність феномену масової культури. Відомий американський дослідник Д. Макдональд запропонував нази­вати це явище «маскультом», оскільки, як він вважає, «це в дійсно­сті зовсім не культура. Маскульт - це пародія на високу культу­ру». На його думку тут немає місця високому мистецтву в традицій­ному його розумінні, тобто такому, яке б утверджувало вищі духов­ні цінності, людяність, високу моральність, давало художню насоло­ду.

Дійсно, грубий утилітаризм, породжений ринковізацією західного суспільства перетворює кращі витвори людської душі і розуму в предмети купівлі-продажу. В Новітній час товаром стає і культура, а відтак, як і будь-який товар, вона повинна відповідати смакам і запитам споживача. І її головним споживачем стає людина маси. Як реакція художньої інтелігенції на буржуазне гендлярство, яке ро­бить все предметом наживи в надрах західної культури, вже в сере­дині XIX ст. зароджується теорія «мистецтва для мистецтва». Куль­тура поділяється на високу, елітарну і низьку, масову. Бідність внутрішнього змісту компенсується технічними засобами, відсутність якості - кількіс­тю.

Гігантоманія, ілюзія безкінечного росту стає мало не головною умовою існування й відтворення масової культури. Вирішальним показником здібностей і таланту людини є її популярність та міра поширення її витворів у масах. Найкращим акто­ром чи співаком визнається той, хто збирає найчисленнішу аудиторію. Найбільш освіченим вважається населення тієї країни, де най­більше університетів, шкіл, вчених, видано газет, книг. Найвідомішою і найцікавішою архітектурною спорудою неодмінно повинна бути та, котра найвища або найбільша за розмірами.

Маса з її нерозвинутими естетичними смаками потребує такої культури, такого мистецтва, яке було б здатне розважати, доставляти чуттєве задоволення, збуджувати або розслаблювати. Зосереджую­чись на виключно чуттєвих цінностях, які із-за постійного їх по­вторення швидко втрачають свою оригінальність і новизну. Мистецтво постійно вимушене шукати все нові шляхи до споживача. В пошу­ках сенсаційності, екзотичності воно нерідко виходить за рамки дозволеного, експлуатуючи теми. на які традиційно у суспільстві було накладено табу: злочинний світ, психічні аномалії, еротика та секс тощо. Так, американський соціолог П. Сорокін, котрий приділяв значну увагу проблемам масової культури, вказує на те, що мистецтво індустріальної епохи ігнорує майже все високе і благородне в самій людині, в культурі, садистично загострюючи увагу на всьому посередньому й особливо негативному, антисоціальному, напівлюдському: «В музиці, літературі, живописі, скульптурі, театрі і драмі, -пише він, -«герої» обираються із прозаїчних, патологічних або негативних типажів. Все це має мі­сце і по відношенню до подій, які вони зображують. Домогосподарки, фермери і робітники, бізнесмени, торговці, стенографістки, політики, лікарі, юристи і міністри, детективи, злочинці, гангстери і шахраї, жорстокі, віроломні обманщики, повії і коханки, сек­суальні збоченці, ненормальні, блазні, вуличні хлопчаки або шукачі пригод - такі «герої» сучасного мистецтва у всіх його проявах».

До поширення радіо і телебачення найбільш типовою формою іс­нування масової культури є масові видовища і вистави, які в коро­ткий проміжок часу між двома світовими війнами виконують функцію масової комунікації в її безпосередньому особистісному вимі­рі, сприяють самоідентифікації, самопізнанню масового індивіда. Так, в Англії широкого розповсюдження набувають шекспірівські по­становки на відкритому повітрі, на які збиралось до 100 тис. глядачів. В США – голлівудські шоу і драматизовані походи на возах, які відтворювали сторінки історії країни; в Німеччині - релігій­ні та історичні містерії, виступи народних театрів; в Радянсько­му Союзі 20-х років – індустріальні карнавали; в Іспанії - корида тощо. Значної популярності без винятку у всіх індустріальних країнах набувають спортивні видовища, паради з їх неодмінним пра­гненням до побудови монументальних “живих картин”, де масовізація в певному розумінні стає самоціллю.

Захопленням естетикою та всеоб’єднуючим пафосом масових ви­довищних форм 20-30 років переймаються не тільки звичайні оби­вателі, а й певна частина інтелектуалів таких, як Т. Манн. Г. Гессе, І. Хейзинга, Р. Роллан, Е. Хемінгуей. Найбільш проникливі з них вба­чали в цьому демонстрацію масою альтернативної класичному євро­пейському раціоналізму нової соціальної міфології XX століття. Причому, в утвердженні останньої масовій культурі тут приділялася головна «просвітницька» роль.

Розвиваючи цю думку, зазначимо, що масова культура підготовлювала перехід до масового індустріального суспільства з притаманними йому докорінними змінами в структурі повсякденної практики, в побуті, сфері дозвілля, формах світосприйняття, колективній і ін­дивідуальній ментальності, які не могли бути осмислені і засвоє­ні в готовому вигляді із науки або мистецтва. Останні завжди дистанціювались від широких верств населення, залишались для них малозрозумілими, елітарними. Тому, сама теза про деградацію культури в XX ст. перетворення її в ерзац культуру видається досить сум­нівною. Забуття індивідами в своїй масі духовних, релігійних наса­мперед, цінностей не означало збіднення їх внутрішнього світу. По суті вони залишаються тими ж. Зникають лише зовнішні по відно­шенню до людини традиційно обмежуючі варіативність її пове­дінки категоричні імперативи конвенціональної моралі, віри. Тому масова культура є досить таки об’єктивним показником реальної внутрішньої культури масового індивіда, його пріоритетів у виборі між чу­ттєвими цінностями і цінностями духовними.

Разом з тим, наступний етап розвитку масової культури, який був пов’язаний з інтенсивним, особливо за останні 20-30 років, з розвитком технічних засобів інформації та комунікації - з одного боку, та переорієнтацією виробничої сфери на людину творчу, висо­коосвічену - з другого, вказує на те, що її можна розглядати як щабель до вищої культури. Завдяки масовій культурі людина підви­щує свій загальнокультурний рівень інформованості і знань, за­лучається до скарбниці моральних і художніх цінностей всього людства. Сьогодні можливість кожного з нас вільного доступу до різноманітної інформації створює умови для встановлення спра­вжнього культурного плюралізму, подолання стримуючої ініціативу і творчі поривання одноманітності минулих десятиліть.

Розвиток особистісних якостей людини, збагачення її духовності дозволяє уникнути негативних наслідків у сфері культури, вик­ликаних послабленням ролі релігійних цінностей у суспільстві. Проте, чи свідчить сьогоднішній тріумф особистості, її небачена будь-коли могутність про те, що людина в кінці другого тисячоліт­тя вже не потребує віри у будь-якій її формі? Чи здатна вона на­солоджуватись благами сучасної цивілізації і своєю свободою жи­ти без Бога? Нова хвиля відродження релігійності насамперед в кра­їнах, які досягли значних успіхів у підвищенні добробуту своїх громадян свідчить про те, що по мірі задоволення основних матері­альних потреб, реалізації чуттєвих цінностей їм на зміну прихо­дять цінності духовні. Це стосується як окремої людини, так і суспільства в цілому. Задоволення основних проблем стимулює по­шук сенсу людського існування. Одним з яскравих прикладів тому є відродження духовності через відродження релігії.

Наука, яка починаючи з епохи Просвітництва претендувала на роль нової релігії при всіх її досягненнях в XX ст. виявилась спроможною виправдати лише людську діяльність людини. В істині, яку відкриває наука немає відповіді на те, що турбує її сьогодні все більше і більше - навіщо живе людина, в чому її життєве призна­чення. Натомість, істину, яка б говорила нам про це, сьогодні ми знаходимо в літературі, мистецтві, сфері духовного. Усвідомлення суспільством об’єктивно існуючих меж наукового пізнання сьогод­ні є рівноцінним утвердженню невідворотності повернення Бога в світ культури. Разом з тим, традиційні релігії, сформовані в рам­ках культури сорому, а відтак і відтворюючі її в новій ситуації, все менше і менше задовольняють людину, ста­ють гальмом на шляху її самореалізації.

Сучасна людина відкидає будь-який зовнішній тиск і прагне до такої віри, в якій би вона бачила силу не обмежуючу, а таку, яка б була стимулом духовного розвитку, давала людському існуванню сенс і надію на майбутнє. Як зазначає німецький релігійний філософ П. Тілліх, сьогодні людину найбільша турбує не страх перед Богом, не провина перед іншими, а страх перед «духовним небуттям», безглузді­стю власного існування. П. Тілліх, змальовуючи історичну картину «епох страху», критичні ситуації людини пов’язує з критичними епохами, «періодами неспокою», з кризами в західній культурі. Так стої­цизм він пов’язує з потрясіннями епохи еллінізму і занепадом Ри­мської імперії, коли людині загрожує головним чином доля і смерть. В пізнє середньовіччя до цього привело падіння релігійно орієн­тованої культури, яке загрожує провиною і прокляттям. Падіння абсолютизму, розвиток лібералізму і демократії, виникнення техні­чної цивілізації з її перемогою над усіма ворогами і з початком її власної дезінтеграції - такі соціологічні передумови третього, головного періоду неспокою. В цей період домінує неспо­кій пустоти і безглуздості.⁵ 

В пошуках виходу з цієї пустоти і безглуздості людина постіндустріального суспільства прагне до більш глибоких релігійних переживань, які вже перевершують можливості традиційних релігій. Сьогодні безумовним лідером в релігійних пошуках на принципово нових засадах є США. Згідно недавнім опитуванням інституту Геллапа 94 від­сотків американців вірять в Бога. Водночас 99 відсотків скаржать­ся на те, що традиційні церкви надто багато уваги приділяють «ор­ганізаційній роботі на противагу теологічній чи духовній». Характерно, що до недостатнього духовного виховання особливо критич­но відносяться люди з вищою освітою. Все більше людей зверта­ється до власного духовного досвіду і створює більш децентралі­зовані церкви фундаменталістського і модерністських напрямків. Так, по даним редактора «Енциклопедії американських релігій» Дж. Гордона Мелтона тільки за останні десять років виникло 400 нових релігійних утворень. Причому, головну свою задачу бі­льшість з них вбачає у розвитку потенціальних людських можливо­стей, в тому, щоб давати людині необхідний живий чуттєвий досвід духовного життя, розвиваючи потенціальні її можливості, широко використовуючи елементи східних релігій, медитацію, використання енергії космосу тощо.