15. Охарактеризувати сучасний етап арабо-ізраїльського протистояння в Палестині

До сучасного етапу арабо-ізраїльського протистояння можна віднести Другу Палестинську інтифаду 2000-2006 рр. З арабської мови «інтифада» означає «повстання».

Вона пов’язана з приходом Аріеля Шарона, першими кроками якого на посту ПМ стали відновлення політики точеного знищення, авіа нападів та вторгнення в райони, що знаходяться під палестинським контролем. Реакція палестинців – вбивство в жовтні 2001р міністра туризму Ізраїлю Рехавема Зееві призвела до ескалації конфлікту, яка характеризується збільшенням кількості терактів. В березні 2002р. Вилилося у повномасштабні воєнну операцію по захопленню міст Рамалла, Ель-біра та деяких інших території.

Зрештою, за посередництва США, СС та Росії було розроблено план врегулювання палестинської проблеми "Дорожна карта", затверджений РБООН у листопаді 2003 р. Кінцева мета плану — створення Палестинської держави і встановлення миру в регіоні. Проте практична реалізація плану не вдалась.

При цьому, якщо методи першої інтифади включали напади на ізраїльських поселенців, атаки із застосуванням каміння на дорогах і бойкот ізраїльських товарів, то «інтифада Аль-Акса» привнесла в боротьбу палестинців проти Iзраїлю нові форми – пояси шахидів і ракети «Кассам». У бойові дії активно включилися жінки, підлітки й ізраїльські араби. В результаті за чотири роки другої інтифади жертвами терору стало більше людей, ніж за всю історію держави Iзраїль від її створення й до 2000 року.

Згідно зі звітом ізраїльської Служби загальної безпеки (ШАБАК), що був опублікований 28 вересня, під час «інтифади Аль-Акса» жертвами терору стали 1034 ізраїльтян і 5600 одержали поранення. За даними ШАБАК, 70 % загиблих і 82 % поранених складають мирні громадяни. Iнші потерпілі – військові, поліцейські й співробітники інших силових структур. Втрати, яких зазнав Iзраїль, стали результатом 13370 нападів із застосуванням вогнепальної зброї та 138 акцій терористів-смертників, вісім з який здійснили жінки.

Кількість жертв інтифади серед палестинців втроє перевищує ізраїльські. За словами міністра охорони здоров’я ПНА Джавада ат-Тібі, загинуло 3334 палестинця (82 % яких –мирні жителі), більш ніж 42 тис. були поранені. Серед загиблих– 643 чоловіка віком до вісімнадцяти років, 239 – жінки й дівчата. Палестинська сторона стверджує, що ізраїльські війська використовують зброю, заборонену для застосування міжнародним співтовариством (наприклад, касетні бомби і ракети, що містять відпрацьований уран).

17. Проаналізувати розвиток взаємовідносин між рк та кндр

У 1905 році Корея підпала під юрисдикцію Японії, і у 1910 році Японія повністю приєднала Корею до своєї імперії. Після капітуляції Японії у 2-й світовій війні, Корея була окупована у 1945 році двома державами, які раніше оголосили стан війни з Японією, — СРСР зайняв північну частину країни, США зайняли її південну частину. Цей поділ мав тимчасовий характер, малися плани щодо об‘єднання країни у майбутньому. В двох зонах впливу з часом відбулися заснування 2 різних урядів, — комуністичний північнокорейський та капіталістичний ліберальний уряд в південній частині.

15 серпня 1948 року південну частину Кореї проголошено Республікою Корея. В свою чергу північні комуністи проголосили північну частину країни Народною Демократичною Республікою Кореєю 9 вересня 1948. Жодну сторону незадовільняло такий розподіл країни, почались сутички, громадянська війна, та нападом Північної Кореї на Південну Корею розпочалася нам відома Корейська війна.

Війна тривала до 1953 року і стала найкривавішим конфліктом після Другої світової війни. За Угодою про перемир'я, підписаною 27 липня 1953 року, Північну і Південну Корею розділяє воєнно-демаркаційна лінія, по обидві сторони якої проходить демілітаризована зона загальною шириною чотири кілометри.

Офіційною ідеологією держави є ідеї чучхе, яку її творці — Кім Ір Сен та Кім Чен Ір визначають як «філософську ідеологію, в центрі уваги якої стоїть людина».

У липні 1972 року було підписано Сумісну заяву Півночі і Півдня, в якому були зафіксовані основні принципи об'єднання: самостійно, без опори на зовнішні сили; мирним шляхом; на основі «великої національної консолідації». Об'єднання країни в Пхеньяні бачили шляхом створення конфедерації (Конфедеративна демократична республіка Корея) по формулі «одна нація, одна держава — дві системи, два уряди».

У 1991 році КНДР і Республіка Корея уклали Угоду про примирення, ненапад, співпрацю і обміни, в 1992 році прийняли Сумісну декларацію про денуклеаризацію Корейського півострова.

13—15 червня 2000 року в Пхеньяні відбувся перший в історії міжкорейський саміт. За його підсумками голова Комітету оборони КНДР Кім Чен Ір і тодішній президент РК Кім Де Джун підписали Сумісну декларацію Півночі і Півдня (15 червня), що нині розглядається як основоположний документ в питаннях об'єднання на довгострокову перспективу. У декларації, зокрема, мовилося про намір сторін добиватися об'єднання країни «силами самої корейської нації».

2—4 жовтня 2007 року в Пхеньяні пройшла друга міжкорейська зустріч на вищому рівні, за підсумками якої Кім Чен Ір і президент РК Но Му Хьон підписали «Декларацію про розвиток міжкорейських відносин, мир і процвітання», що розвиває ідеї і принципи Сумісної декларації 2000 року.

Характерною особливістю розвитку політичного діалогу відносин Півночі і Півдня залишається нестабільність. При цьому міжкорейське економічне співробітництво останніми роками розвивається достатньо стійко. Обсяг торгівлі між Північчю і Півднем в 2007 році склав близько 1,5 мільярдів доларів США. Найбільшими поточними проектами є Кимгансанська туристична зона, Кесонськая промислова зона, з'єднання залізних і автомобільних доріг Півночі і Півдня на східному і західному узбережжі. Крім того, Південна Корея надає Півночі значну економічну і гуманітарну допомогу. У 2007 році Пхеньян отримав від Півдня 400 тисяч тонн рису на кредитній основі.

В умовах другої хвилі розрядки міжнародної напруженості на початку 70-х рр. ХХ ст. КНДР і Республіка Корея вперше в історії двосторонніх відносин вступили у прямий діалог. У результаті міждержавних переговорів 4 липня 1972 р. була оприлюднена Спільна заява, Півночі й Півдня, в котрій викладалися принципи об'єднання: 1) самостійно, без іноземного втручання; 2) мирним шляхом; 3) на основі національної консолідації, незалежно від відмінностей в ідеології та в політичних системах. Але на середину наступного року внаслідок непоступливості сторін переговори про створення конфедерації зайшли в глухий кут і були перервані.

Усе ж час брав своє, після примирення КНР зі США, краху союзних Пхеньяну комуністичних режимів Албанії, Румунії та СРСР північнокорейське керівництво змушене було в 1992 р. погодитися на вступ у силу домовленості про примирення із Сеулом. Однак тягар взаємної недовіри виявився надто важким: у 1994 р. президент Республіки Корея, колишній дисидент Кім Єн Сам застосував репресії проти тих співгромадян, що намагалися висловити співчуття із приводу смерті Кім Ір Сена. У відповідь на гучні пророцтва Сеула про крах комуністичного режиму на Півночі, Пхеньян відмовився від зобов'язань перемир'я.

Натомість нове північнокорейське керівництво, очолюване Кім Чен Іром, почало настирливо пропонувати США початок двосторонніх переговорів. Але у 1996 р. Вашингтон категорично відмовився від них без участі Південної Кореї, котра не виявляла бажання до діалогу з КНДР. Протягом 1996-1997 рр. президенти обох корейських держав неодноразово відвідували демаркаційну лінію й не скупилися на войовничі заяви в дусі 50-х рр., долю крихкого миру тоді міг вирішити єдиний постріл. На щастя, за посередництвом американських і китайських представників, у грудні 1997 р. високопоставлені дипломати Північної та Південної Кореї сіли у Женеві за стіл переговорів із метою пошуку шляхів до підписання мирного договору.

Попри галасливі “антиімперіалістичні” кампанії та ядерний шантаж, північнокорейське керівництво стає поступливішим з огляду на загрозу повного економічного краху після півстоліття комуністичного експериментування. Зона вільної торгівлі, відкрита ще у 1991 р. на кордоні з Росією, виявилася малоуспішною, тому у вересні 2002 р. парламент КНДР ухвалив декрет про створення спеціального адміністративного району Сінийджу на кордоні з КНР на зразок високоефективних спеціальних економічних зон західного сусіда. Протягом 2000-2001 рр. КНДР установила дипломатичні відносини з такими ідеологічно далекими країнами, як Австралія, Бельгія, Велика Британія, Італія, Німеччина.

Зрештою, 13 червня 2000 р. у Сеулі почалася перша з 1948 р. зустріч президентів двох корейських держав, які й досі юридично перебувають у стані війни, - Кім Чен Іра й Кім Те Чжуна, що увінчалася підписанням через два дні угоди про національне примирення. Вона передбачає возз'єднання родин, обмін політв'язнями, налагодження транспортного й культурних зв’язків. Саме наголос на потребі інтенсифікації міжкорейського діалогу забезпечив на президентських виборах 19 грудня 2002 р. перемогу кандидатові сеульської проурядової Демократичної партії тисячоліття Ро Му Хену.

В 2010 роце відбулися збройні сутички між РК і КНДР