26. Розпад Югославії

Історичний екскурс (за бажанням) До 1991 року Югославія була найбільшою державою на Балканах. Історично склалося так, що в країні жили люди багатьох національностей, і з часом відмінності між етнічними групами збільшувалися. Так, словенські і хорвати в північно-західній частині країни стали католиками і використовувалт латинський алфавіт, тоді як серби і Чорногорія, що жили ближче на південь. прийняли православну віру і застосовували кирилицю.

Федеральна республіка

31 січня 1946 року була прийнята Конституція Федеральної Народної Республіки Югославії (ФНРЮ), якою закріплювався її федеральний устрій у складі шести республік - Сербії, Хорватії, Словенії, Боснії і Герцеговини, Македонії і Чорногорії, а також двох автономних (самоврядних) країв - Воеводини і Косово.

Серби складали найбільшу етнічну групу в Югославії - 36% жителів. Вони населяли не лише Сербію, довколишню Чорногорію і Воєводину: багато сербів проживало також в Боснії і Герцеговині, Хорватії і Косово. Окрім сербів країну населяли словенські, хорвати, македонці, албанці (у Косово), національна меншість угорців в краю Воєводино, а також безліч інших невеликих етнічних груп. Справедливо або ні, але представники інших національних груп вважали, що серби намагаються дістати владу над усією країною.

Початок

Національні питання в соціалістичній Югославії вважалися пережитком минулого. Проте однією з найсерйозніших внутрішніх проблем стала напруженість у відносинах між різними етнічними групами. Північно-західні республіки - Словенія і Хорватія - процвітали, тоді як рівень життя південно-східних республік залишав бажати кращого. У країні наростало масове обурення - ознака того, що югослави зовсім не вважали себе єдиним народом, незважаючи на 60 років існування у рамках однієї держави.

Після смерті Тито в 1980 році був обраний голова Президії СФРЮ, що представляв Боснію і Герцеговину, і відтоді щорічно 15 травня глава держави обирався з числа кандидатів, висунених черговою республікою або краєм. З 1988 р. в країні став спостерігатися спад виробництва, погіршення життєвого рівня, високе безробіття (до 20%), а головне - інфляція. Уряд на чолі з Б. Микуличем пішов у відставку. Словенія почала заявляти про своє прагнення до повного суверенітету, а в Косово посилювалися націоналістичні настрої. У 1988 році Сербія набула активного лідера в особі Слободана Милошевича -нового глави Союзу комуністів Сербії.

Дії Слободана Милошевича з повернення Косово і Воеводины під сербський контроль виправдовувалися невдоволенням сербів. Та все ж його рішення навряд чи були справедливими, адже 200 тис. сербів в Косово складали лише 10% населення краю. Хотів Милошевич створити національно чисту Велику Сербію або ж намагався скористатися національними розбіжностями, щоб захопити владу в країні - питання спірне. Як би то не було, величезна кількість сербів його підтримала. У 1989 році економічна і політична ситуація в Югославії значно погіршала. Новий прем'єр-міністр Анте Маркович намагався провести реформи, але економіка країни була обтяжена боргом у розмірі 21 млрд. доларів і інфляцією, досягаючою 1000%. %. У вересні 1990 року Сербія прийняла нову конституцію, яка позбавила автономії Косово і Воеводину; це викликало хвилю протесту серед албанців. Стурбована Словенія уклала союз з Хорватією.

У 1990 році у відповідь на події в Центральній і Східній Європі Комуністична партія Югославії прийняла рішення ввести в країні багатопартійність. У виборах 1990 року соціалістична (колишня комуністична) партія Милошевича набрала велику кількість голосів в багатьох регіонах, але рішучої перемоги добилася лише в Сербії і Чорногорії.

У інших регіонах велися гарячі дебати. Жорсткі заходи, спрямовані на те, що крушить албанського націоналізму, зустріли рішучу відсіч в Косово. У Хорватії сербська меншість (12% населення) провела референдум, на якому було вирішено добитися автономії; часті зіткнення з хорватами привели до заколоту місцевих сербів. Найбільшим ударом для Югославської держави став референдум в грудні 1990 року, на якому була проголошена незалежність Словенії.

З усіх республік лише Сербія і Чорногорія прагнули тепер зберегти сильну, відносно централізовану державу; крім того, у них була значна перевага -Югославская народна армія (ЮНА), здатна стать козирем під час майбутніх дебатів.

Югославська війна

У 1991 році СФРЮ розпалася. У травні хорвати проголосували за вихід з Югославії, 25 червня Словенія і Хорватія офіційно оголосили свою незалежність. У Словенії велися бої, але позиції федералов були недостатньо сильні, і незабаром війська ЮНА були виведені з території колишньої республіки.

Югославська армія виступила і проти повстанців в Хорватії; у війні тисячі людей, що розв'язалася, були убиті, сотні тисяч були вимушені покинути свої будинки. Усі спроби європейської спільноти і ООН змусити сторони припинити вогонь в Хорватії виявилися марними. Захід спочатку неохоче спостерігав за розвалом Югославії, але незабаром став засуджувати "великосербские амбіції".

Серби і Чорногорія змирилися з неминучим розколом і проголосили про створення нової держави - Союзної Республіки Югославії. Військові дії в Хорватії були закінчені, хоча конфлікт вичерпаний не був. Новий кошмар почався, коли загострилися національні протиріччя в Боснії.

У Боснію були послані миротворчі сили ООН, яким із змінним успіхом вдавалося припиняти бійню, полегшувати долю обложеному і голодуючому населенню і створювати "зони безпеки" для мусульман. У серпні 1992 р. світ був шокований викриттям звірячого поводження з людьми в таборах для військовополонених. США і інші країни відкрито звинуватили сербів в геноциді і військових злочинах, але при цьому все ж не дозволили своїм військам втручатися в конфлікт, пізніше, правда, з'ясувалося, що в звірствах того часу були замішані далеко не одні лише серби

Погрози атак з повітря силами ООН змусили ЮНА здати свої позиції і припинити облогу Сараєво, але було ясно, що миротворчі заходи по збереженню багатонаціональної Боснії потерпіли крах.

У 1996 р. ряд опозиційних партій сформували коаліцію під назвою "Єдність", яка незабаром організувала в Бєлграді і інших великих містах Югославії масові демонстрації проти правлячого режиму. Проте на тих, що відбулися літом 1997 р. виборах президентом СРЮ знову був обраний Милошевич.

Після безрезультатних переговорів між урядом СРЮ і албанцями - лідерами Визвольної армії Косово (у цьому конфлікті як і раніше лилася кров) НАТО оголосила Милошевичу ультиматум. Починаючи з кінця березня 1999 р., по території Югославії майже щоночі стали наноситися ракетно-бомбові удари; завершилися вони лише 10 червня, після підписання представниками СРЮ і НАТО угоди про введення в Косово міжнародних сил безпеки (КФОР).

Серед біженців, що покинули Косово за час військових дій, було приблизно 350 тис. чоловік неалбанської національності. Багато хто з них осів на території Сербії, де загальне число переміщених осіб досягло 800 тис., а число тих, що позбулися роботи - близько 500 тис. чоловік.

У 2000 р. відбулися парламентські і президентські вибори в СРЮ і місцеві вибори в Сербії і Косово. Опозиційні партії висунули єдиного кандидата - лідера Демократичної партії Сербії Воислава Коштуницу - на пост президента. 24 вересня він переміг на виборах, набравши більше 50% голосів виборців (Милошевич - лише 37%). Літом 2001 р. колишній президент СРЮ був виданий Міжнародному трибуналу в Гаазі як військовий злочинець

14 березня 2002 р. за посередництва Європейського Союзу був підписаний договір про створення нової держави - Сербія і Чорногорія (Воеводина незадовго до цього стала автономною). Проте міжнаціональні стосунки як і раніше занадто крихкі, а внутрішньополітична і економічна ситуація в країні нестабільна. Літом 2001 р. знову зазвучали постріли: активізувалися косовские бойовики, і це поступово переросло у відкритий конфлікт албанського Косово з Македонією, що тривав близько року. Що санкціонував передачу Милошевича трибуналу прем'єр-міністр Сербії Зоран Джинджич 12 березня 2003 року був убитий пострілом з снайперської рушниці. Мабуть, "балканський вузол" вдасться розв'язати ще не скоро.

Чорногорія остаточно від'єдналася, і стала самостійною державою. Євросоюз і США прийняли безпрецендентное рішення і визнали незалежність Косово, як суверенну державу.