4.2. Оперантний та соціальний біхевіоризм Джорджа Міда.

Новий імпульс розвитку цього напрямку дала теорія Б.Ф.Скіннера, що розробив концепцію «оперантного біхевіоризму».

Берхауз Фредерік Скіннер (1904-1990). Великий вплив на його наукові інтереси зробили дослідження Уотсона і роботи Павлова з формування і вивчення умовних рефлексів. Прагнучи переробити класичний біхевіоризм, Скіннер виходив насамперед, з необхідності систематичного підходу до розуміння люд­ської поведінки. Він вважав за необхідне виключити з дослідження усі фікції, до яких вдаються психологи для пояснення речей, при­чин яких вони не знають. До таких фікцій Скіннер відносив багато понять психології особистості (автономії, волі, творчості). З його по­гляду, неможливо говорити про реальну волю людини, тому що вона ніколи сама не керує своєю поведінкою, що детермінована зовніш­нім середовищем.

Однією з центральних ідей Скіннера є прагнення зрозуміти причини поведінки і навчитися нею керувати. У цьому відношенні він цілком поділяв розроблені Торндайком і Уотсоном погляди на соціогенетичну природу психічного розвитку, тобто виходив з того, що розвиток є научіння, що обумовлюється зовнішніми стимулами.

Від констатації Скіннер переходить до розробки методів цілеспря­мованого навчання і керування поведінкою. А тому в психологію він увійшов у першу чергу як теоретик навчання, що розробив різні програми навчання і корекції поведінки.

Kpiм процесу навчання, біхевіористи вивчали і соціалізацію ді­тей, придбання ними соціального досвіду і норм поведінки того кола, f якого вони належать.

Американський учений Джордж Мід (1863-1931), що працював у Чиказькому університеті, спробував врахувати своєрідність обу­мовленості людської поведінки у своїй концепції, названій соціаль­ним біхевіоризмом.

Дослідження етапів входження дитини у світ дорослих приве­ли Д.Міда до думки про те, що особистість дитини формується в процесі її взаємодії з іншими. При цьому в спілкуванні з різними людьми дитина грає різні «ролі». Таким чином, її особистість є мов­би об'єднанням різних ролей, що вона на себе приймає. Велике зна­чення як у формуванні, так і в усвідомленні цих ролей має гра, у якій діти вперше вчаться приймати на себе різні ролі і дотримува­тись визначених правил.

Великий інтерес представляють і дослідження асоціальної (агре­сивної) і просоціальної поведінки, започатковані психологами цього напрямку. Теорія Долларда стверджує, що стримування слаб­ких проявів агресивності (які виявились результатом минулих фрустрацій) може призвести до їх додавання і створити дуже сильну агресивність. Відповідно до цієї думки можливо, що усі фрустрації, що переживаються в дитячому віці, можуть призвести до агресив­ності в зрілому віці. Сьогодні ця думка вважається спірною. Тим більше, що ряд дослідників вважають неможливість виховання і розвитку без яких-небудь фрустраційних ситуацій; підраховано, що щоденно кожна дитина дошкільного віку переживає близько 90 фрустраційних ситуацій у родині й у дитячому садку. Тільки неве­лика, кількість цих фрустрацій призводить до агресивної поведінки.

Велике значення мають і роботи Ф.Летермана, А.Бандури й ін­ших учених, присвячені коригуванню відхиленої поведінки.