- •1. Загальнонаукова і соціокультурна ситуація виникнення методологічної кризи в психології кінця XIX – початку XX ст.
- •4.2. Оперантний та соціальний біхевіоризм Джорджа Міда.
- •4.3. Теорія особистості Курта Левіта та соціальна психологія.
- •V. Генетична психологія Піаже
- •Vі. Неофрейдизм (Карен Хорні, Еріх Фролем)
- •Vіі. Гуманістична психологія - к.Роджерс, а.Маслоу, г.Олпорт.
- •3. Психоаналіз: основні концепції та принципи
- •6. Стадії психосексуального розвитку за з. Фрейдом.
- •8. Неофрейдизм: основні концепції та представники
- •9. Базові ідеї аналітичної психології к. Юнга.
- •7. Поняття неврозу та механізмів його виникнення у психоаналізі
- •10. Структура психіки за к. Юнгом.
- •12. Поняття колективного несвідомого та архетипів за к. Юнгом
- •13. Сутність індивідуальної психології а. Адлера.
- •15. Механізми виникнення неврозу за а. Адлером
- •16. Біхевіоризм: історія формування і основні ідеї.
- •18. Теорія оперантного научіння ф. Скіннера як варіант біхевіоризму
- •21. Погляди к. Хорні на природу невротичної особистості.
- •22. Стратегії комунікації невротичної особистості за к. Хорні.
- •23. Погляди к. Хорні на психологію жінки.
- •24. Зміст епігенетичного принципу розвитку особистості за е. Еріксоном
- •30. Теорія когнітивного дисонансу л. Фестінгера
- •31. Дослідження творчого мислення в роботах м. Вертгеймера.
- •33. Внесок г. Саллівана в розробку проблем особистості
- •34. Сутність «гуманістичного психаналізу» е. Фромма.
- •36. Соціальні типи характеру людини за е. Фроммом
- •37. Виникнення та основні принципи гуманістичної психології.
- •39. Поняття дефіцитарної мотивації та мотивації росту за а. Маслоу.
- •42. Зміст я-концепції за к. Роджерсом.
- •43. Клієнт-центрована психотерапія у баченні к. Роджерса
- •46. Внесок л.С. Виготського в становлення радянської психологічної науки.
- •47. Внесок с.Л. Рубінштейна в розробку методологічних проблем радянської психології.
- •48. Проблема розвитку психіки в тлумаченні о.М. Леонтьєва.
- •49. Зміст ідеї комплексного людинознавства б.Г. Ананьєва.
V. Генетична психологія Піаже
Швейцарський психолог Ж.Піаже (1896-1980) - один з найвідоміших учених, роботи якого склали важливий етап у розвитку генетичної психологи. Наукові інтереси Піаже ще з юності були зосереджені на біології і математиці. Після закінчення університету Піаже їде в Цюріх, де знайомиться з дослідженнями К.Юнга і з технікою психоаналізу. Цей досвід був йому необхідний, тому що він прагнув поєднати суто експериментальний, лабораторний метод, властивий біологічним дослідженням, з більш інформативним і вільним методом бесіди, прийнятим у психоаналізі. Розробці такого нового методу, що він збирався застосувати для вивчення мислення дітей, Піаже присвятив кілька років. Цей метод одержав назву методу клінічної бесіди.
Велике значення для Шаже мало його перебування протягом двох років у Парижі, куди він був запрошений у 1919 р. для роботи над шкалами виміру інтелекту. У цей час він приділяє велику увагу вивченню тих типових помилок, що роблять діти при вирішенні досить простих, на перший погляд, завдань тесту Біне. У 1921 р. Піаже повертається в Женеву, де Клапаред запрошує його на посаду директора Інституту Ж.-Ж.Руссо. Одночасно Піаже починає читати лекції в Женевському університеті і працювати в Женевському будинку малюка. Матеріали, отримані ним у цей період, лягли в основу його перших книг «Мислення і мова дитини», «Судження і міркування дитини», де він викладає основи своєї концепції когнітивного розвитку дітей, що розглядається як поступовий процес, який проходить у своєму розвитку кілька стадій. Записи у щоденнику, засновані на спостереженні за розвитком власних дітей, дали Піаже додатковий матеріал для цієї концепції. У наступні роки Піаже сполучає викладацьку роботу (як професор Женевського університету) з різними адміністративними посадами, публікує книги, у яких переглядає і доповнює свої теоретичні погляди на природу і розвиток мислення в дітей. У 1949-1951 pp. Піаже розробляє свою основну працю «Введення в генетичну епістемологію», а в 1955 р. очолює створений з його ініціативи Міжнародний центр з генетичної епістемології в складі Женевського університету. На посаді директора цього центру Піаже перебував до кінця життя.
Свою теорію дитячого мислення Піаже будував на основі логіки і біології. Він виходив з ідеї про те, що основою психічного розвитку є розвиток інтелекту. У серії експериментів він доводив свою точку зору, показуючи, як рівень розуміння, інтелект впливає на мову дітей, на їхнє сприйняття і пам'ять. Діти в його дослідах не бачили і не пам'ятали, на якому рівні була вода в сполучених посудинах, якщо не знали про зв'язок між рівнем води і пробкою, якою закрита одна із посудин. Якщо ж їм розповідали про цю властивість сполучених посудин, характер їхніх малюнків змінювався, вони починали ретельно вимальовувати рівень води (однаковий чи різний), а також пробку.
Таким чином, Піаже дійде висновку, що етапи психічного розвитку _ це етапи розвитку інтелекту, через які поступово проходить дитина у формуванні усе більш адекватної схеми ситуації. Основою цієї схеми саме і є логічне мислення.
Піаже - один із самих шанованих і цитованих дослідників, авторитет якого визнаний в усьому світі, і число його послідовників не зменшується. Головне полягає в тому, що він першим зрозумів, досліджував і виразив якісну своєрідність дитячого мислення, показавши, що мислення дитини зовсім відрізняється від мислення дорослої людини. Розроблені ним методи дослідження рівня розвитку інтелекту давно стали діагностичними і відіграють велику роль у сучасній практичній психології. Ті закономірності процесу розумової діяльності, що були відкриті Піаже, залишилися непохитними, незважаючи на велику кількість нових фактів про дитяче мислення. Відкрита ним можливість зрозуміти і сформувати дитячий розум є найбільшою заслугою Піаже.
