- •1. Загальнонаукова і соціокультурна ситуація виникнення методологічної кризи в психології кінця XIX – початку XX ст.
- •4.2. Оперантний та соціальний біхевіоризм Джорджа Міда.
- •4.3. Теорія особистості Курта Левіта та соціальна психологія.
- •V. Генетична психологія Піаже
- •Vі. Неофрейдизм (Карен Хорні, Еріх Фролем)
- •Vіі. Гуманістична психологія - к.Роджерс, а.Маслоу, г.Олпорт.
- •3. Психоаналіз: основні концепції та принципи
- •6. Стадії психосексуального розвитку за з. Фрейдом.
- •8. Неофрейдизм: основні концепції та представники
- •9. Базові ідеї аналітичної психології к. Юнга.
- •7. Поняття неврозу та механізмів його виникнення у психоаналізі
- •10. Структура психіки за к. Юнгом.
- •12. Поняття колективного несвідомого та архетипів за к. Юнгом
- •13. Сутність індивідуальної психології а. Адлера.
- •15. Механізми виникнення неврозу за а. Адлером
- •16. Біхевіоризм: історія формування і основні ідеї.
- •18. Теорія оперантного научіння ф. Скіннера як варіант біхевіоризму
- •21. Погляди к. Хорні на природу невротичної особистості.
- •22. Стратегії комунікації невротичної особистості за к. Хорні.
- •23. Погляди к. Хорні на психологію жінки.
- •24. Зміст епігенетичного принципу розвитку особистості за е. Еріксоном
- •30. Теорія когнітивного дисонансу л. Фестінгера
- •31. Дослідження творчого мислення в роботах м. Вертгеймера.
- •33. Внесок г. Саллівана в розробку проблем особистості
- •34. Сутність «гуманістичного психаналізу» е. Фромма.
- •36. Соціальні типи характеру людини за е. Фроммом
- •37. Виникнення та основні принципи гуманістичної психології.
- •39. Поняття дефіцитарної мотивації та мотивації росту за а. Маслоу.
- •42. Зміст я-концепції за к. Роджерсом.
- •43. Клієнт-центрована психотерапія у баченні к. Роджерса
- •46. Внесок л.С. Виготського в становлення радянської психологічної науки.
- •47. Внесок с.Л. Рубінштейна в розробку методологічних проблем радянської психології.
- •48. Проблема розвитку психіки в тлумаченні о.М. Леонтьєва.
- •49. Зміст ідеї комплексного людинознавства б.Г. Ананьєва.
48. Проблема розвитку психіки в тлумаченні о.М. Леонтьєва.
У книзі "Проблеми розвитку психіки " Леонтьев дає детальну характеристику діяльності взагалі, її структури та мотиваційних ускладнень. Діяльність складається з дій. Дії розкладаються на операції. В діяльності існують предмет і мотив. Як стверджує автор, генетичне відокремлення предмета й мотиву індивідуальної діяльності є результатом вичленування із складної та багатофазової, але єдиної діяльності окремих операцій.
озвиваючи марксистські погляди на історичний розвиток психіки, Леонтьєв піддає ґрунтовному аналізу натуралістичні та соціологічні теорії щодо цієї проблеми.
Історичний розвиток психіки Леонтьев пов'язує з формуванням розумових дій, що відбувається за допомогою інтеріоризації — поступового перетворення зовнішніх дій в дії внутрішні. Адже в зовнішніх предметах вже опредметнено діяльність. Для розпредметнення дитина повинна провести адекватну діяльність. Це ж стосується і духовних продуктів (понять, уявлень і т. п.). У зв'язку з цим Леонтьев критикує наівно-асоціаністські концепції навчання і наполегливо підкреслює роль дорослих у психічному розвитку дитини.
Нарешті, Леонтьев підходить до визначальної психологічної проблеми — мозок і психічна діяльність людини.Принципово вона вирішується так, що в історичний час мозок не зазнає істотних морфологічних змін. Досягнення історичного розвитку закріплюються в об'єктивних — матеріальних та ідеальних — продуктах людської діяльності. Людина оволодіває ними в порядку прижиттєвих надбань. Леонтьев показує безпідставність спроб локалізувати вищі психічні функції в дусі наївного психоморфологізму. У зв'язку з цим він критикує ідею "накладання психологічного візерунка на фізіологічну канву". Адже мозок працює як одне ціле у випадку будь-якого психічного процесу.
49. Зміст ідеї комплексного людинознавства б.Г. Ананьєва.
Б.Г.Ананьєв вважає, що психологія має стати знаряддям зв'язку між усіма галузями пізнання людини, засобом об'єднання різних розділів природознавства і суспільних наук у "новому синтетичному людинознавстві". Інтеграцію цих наук він сполучає з подальшим розвитком їхньої спеціалізації і визначає насамперед прогресом філософського вчення про людину.
психологічне пізнання людини стає в сучасних умовах однією із загальних моделей людинознавства, оскільки дослідження багатоманітних відношень людини до світу неможливе без дослідження її складної структури, а цю структуру не можна зрозуміти поза системою відношень людини до суспільства і природи, ланкою яких вона є".Вихідний пункт людинознавства Ананьєв формулює як матеріаліст-сенсуаліст.